Рада міністрів ЄС є органом прийняття остаточних рішень. У її роботі беруть участь представники держав-членів на рівні глав профільних міністерств. На відміну від національних рад міністрів, Рада міністрів ЄС є не виконавчим, а законодавчим органом. Рішення Ради міністрів є обов’язковими. Разом з установчими документами ці рішення утворюють право ЄС.
Водночас, Рада міністрів не має постійного складу. На практиці існує низка рад, які спеціалізуються на розгляді фахових питань: Рада міністрів економіки, закордонних справ, сільського господарства, фінансів, освіти тощо. Міністри країн ЄС у різний спосіб підзвітні парламентам своїх країн. Проте ті рішення, які вони приймають у складі Ради міністрів ЄС, не можуть бути змінені окремими країнами. Як правило, законодавчі акти ЄС мають форму постанов і директив. Перші є обов'язковими для виконання і стають частиною національних законодавств. Директиви також є обов’язковими, але вони лишають за державами право вибору методів виконання.
Європейський Союз побудований за інституційною системою, яка є винятковою в світі. Верховенство права є фундаментальним принципом Європейського Союзу.
Отже, існує три головні законотворчі інституції ЄС: Європейський Парламент, який представляє громадян ЄС і безпосередньо ними вибирається Рада Європейського Союзу, яка представляє країни-члени ЄС Європейська Комісія, яка представляє інтереси Союзу в цілому.
"Інституційний трикутник", що утворюється Комісією, Радою та Парламентом доповнюється ще двома інституціями - Судом Європейського Союзу та Судом Аудиторів, а також п’ятьма іншими європейськими органами. На додаток було засновано ще 19 спеціалізованих агенцій, які займаються, зокрема, технічними, науковими та питаннями управління. „Інституційний трикутник" виробляє політику та закони (директиви, законодавчі акти та рішення), чинні на всій території ЄС. Саме Комісія пропонує нові законопроекти ЄС, але Парламент і Рада затверджують їх. Європейський Суд слідкує за втіленням європейського законодавства, а Суд Аудиторів (чи Рахункова Палата) перевіряє фінансування діяльності Союзу.
П'ять інших органів ЄС, які доповнюють систему:
Комітет з економічних і соціальних питань представляє громадянське суспільство і обидві сторони виробництва;
Комітет регіонів представляє регіональні та місцеві органи влади;
Європейський Центральний Банк відповідає за європейську монетарну політику;
Європейський Інвестиційний Банк фінансує проекти ЄС;
Європейський Омбудсмен захищає громадян і організації ЄС від порушень в адмініструванні [5, 42].
1. Аніловська Г. Європейський союз. // Фінанси України. - 2004.
2. Барінгольц О. Інтеграція України до Європейського економічного простору // Вісник КНТЕУ. - 2003.
3. Будкін В. Проблеми і перспективи співробітництва між Європейським союзом та Україною // Економіка України. - 2007.
4. Вовчак В., Висоцький К., Літошенко Н., Дубінчак О. Європейський союз. Науково-практичний збірник матеріалів. - К.: Мінекономіки України, CDG, 2000.
5. Вплив розширення ЄС на Україну // Національна безпека і оборона. - 2001. - №11.
6. Губський Б. Європейський вектор інтеграційної політики // Економіка України. - 2003.
7. Европейский союз: Справочник - путеводитель / Под ред. О.В. Буториной, Ю.А. Борко, И.Д. Иванова. - 2-е изд. - М.: Издат. Дом "Деловая литература", 2003.
8. Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Навч. посіб. - К.: Ін Юре, 2001.
9. Розвиток взаємної торгівлі країн Європейського Союзу в умовах поглиблення інтеграційних процесів: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.05.01/В.П. Пісоцький; Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України. - К., 2000.
10. Теоретичний та практичний виміри розширення Європейського Союзу: Автореф. дис. д-ра політ. наук: 23.00.04/В.В. Копійка; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2004.