Смекни!
smekni.com

Зовнішньоекономічна політика США (стр. 2 из 4)

На 1936 р. США уклали 11 торгових договорів з країнами Латинської Америки. Торгова експансія США набула величезних масштабів. Все це відбувалось під прикриттям ідеї панамериканізму, яка послужила ґрунтом для проведення панамериканських конференцій у 1932 р. в Монтевідео, в 1936 р. – в Буенос-Айресі, в 1938 р. – в Лімі. Мета цих конференцій полягала в тому, щоб об’єднати країни Західної півкулі під егідою США. Рішення конференцій (пом’якшення митних правил, про запобігання конфліктів та ін.) позитивно вплинули на зміцнення політичних і економічних позицій США в Латинській Америці.

Друга половина 30-х років – це час підготовки провідними державами світу до нової війни. США вирішили, не послаблюючи зусиль по нарощуванню своїх озброєнь, заявити про свій нейтралітет. Вперше це зробив Конгрес у серпні 1935 р. Закон про нейтралітет забороняв експорт зброї воюючим сторонам, означав відмову від колективних дій проти агресора.

Вперше США використали закон про нейтралітет під час італо-ефіопської війни в 1935 р., а потім і громадянської війни в Іспанії у 1936-1939 рр. У першому випадку вони співпрацювали з Італією, розширили торгівлю нестратегічними матеріалами. У другому випадку вони співпрацювали з Франко. Спільним для обох випадків було те, що жертви агресії були позбавлені будь-якої можливості отримання підтримки з боку США. Лише громадські організації та окремі особи виступили на підтримку Ефіопії і республіканської Іспанії. Вони надсилали жертвам агресії медикаменти, тисячі американських добровольців воювали в інтербригадах на боці республіканців Іспанії.

Події в Європі, пов’язані з захопленням Німеччиною Австрії і Мюнхенською угодою, вимагали від уряду США визначитись щодо Німеччини. Однак цього упродовж 1938 р. не відбулось. Лише громадські організації протестували проти агресивних дій Німеччини, проводили демонстрації солідарності з Чехословаччиною в Нью-Йорку, Філадельфії, Сент-Луїсі та ін. містах.

У 1939 р. Конгрес США обговорював питання про можливість союзу з Англією і Францією і прийшов до висновку, що оборона США – це і оборона Європи, що незалежність Латинської Америки – це і незалежність США.

У лютому 1939 р. Ф. Рузвельт на нараді з членами сенатської комісії по воєнних справах заявив, що нова світова війна швидко насувається; Німеччина прагне встановити своє панування в Європі, і це дасть її можливість проводити тоді боротьбу за світове панування, що створить загрозу інтересам США. У березні 1939 р. Ф. Рузвельт запропонував Конгресу переглянути закон про нейтралітет. Однак Конгрес не підтримав свого президента.

Разом з тим, розвиток воєнної промисловості США здійснювався такими темпами, що вона “могла витримати будь-яку тривалу війну”. Додатковими воєнно-технічними засобами в цьому відношенні служив “План промислової мобілізації” на випадок надзвичайних обставин (1938 р.) і “Акт про стратегічні сировинні матеріали” (1939 р.) США суттєво збільшили витрати на зміцнення ВМФ (додатково 1 млрд. доларів). Було вжито заходів щодо укріплення стратегічних островів у Тихому океані, Панамського каналу.

Політична стратегія США базувалась на принципі створення можливості Сполученим Штатам залишатися поза війною і збагатитися на поставках озброєнь, якщо війна почнеться.

Ф. Рузвельт очолював ту групу американських політиків, яка вважала, що ізоляціоністи (Гувер, Тафт, Херст та ін.) приведуть до послаблення позицій США, до втрати союзників, ринків. До того ж не можна було і надалі не враховувати загрози німецького фашизму і японського мілітаризму.

Дізнавшись про Пакт Молотова-Ріббентропа, Ф. Рузвельт поставив ряд запитань, відповіді на які на той час, схоже у нього не було: СРСР хоче виграти час; СРСР ображений за Мюнхен; СРСР йде на союз з “Віссю”?

Таким чином, США явно не використали свої можливості світового лідера для попередження Другої світової війни. Це дорого обійдеться народам світу. США будуть змушені зайняти більш активну позицію щодо агресивних держав тогочасного світу.

2. Основні напрямки зовнішньої політики США після II Світової

Участь Сполучених Штатів у другій світовій війні обернулася для них більше дивідендами, аніж втратами. Щоправда, число загиблих і тих, хто пропав безвісти, склало 415 тис., поранених - 671 тис. осіб. Проте США не зазнали, на відміну від європейських держав, проблем, пов'язаних з війною руйнації міст та сіл. проблеми біженців. Зате на США припала третина воєнних витрат в антигітлерівській коаліції. Війна обійшлася їм у 341 млрд. доларів.

Найголовніший результат американської участі у другій світовій війні полягав у тому, що США перетворилися в наймогутнішу країну капіталістичного світу, стали його економічним та фінансовим центром і незаперечним військово-політичним лідером. З 1941 по 1945 рік їхні виробничі потужності збільшилися удвоє, а експорт - у п'ять разів. Кількість найманих робітників зросла у промисловості за ці ж роки з 54 млн. до 64 млн. осіб. У роки війни американці працювали багато, інтенсивно і патріотично: робочий тиждень був збільшений до 45.2 години (з 37.5 годин). Профспілки впроваджували політику соціального партнерства, відмовлялися від страйків тощо. Середньорічні темпи промислового виробництва склали упродовж війни 9 відсотків. За американським доларом було закріплено статус світової резервної валюти, тобто головної грошової одиниці у міжнародних розрахунках та платежах ( у Бреттон-Вудсі 1944 року).

Відповідних показників досягнуто і у військово-стратегічній царині. Американська сухопутна армія нараховувала у 1945 році 12 млн. вояків, тобто за цим показником США перемістилися з довоєнного 17-го місця на перше. Аналогічна ситуація склалася у військово-морських та військово-повітряних силах. США монопольне володіли атомною зброєю і мали сотні військових баз по всьому світі.

У перші повоєнні роки американська економіка продовжувала утримувати високі темпи розвитку. Вже на середину 1947 року США швидко й успішно здійснили реконверсію, тобто переорієнтацію свого господарства на випуск мирної продукції.

Серед факторів, які стимулювали повоєнне піднесення економіки США, відзначають наступні.

1. Відсутність конкуренції з боку інших держав;

2. Ефективна організація виробництва та високопродуктивна праця американців;

3. Широке застосування здобутків науково-технічного прогресу;

4. Накопичений за роки війни споживацький попит на товари широкого вжитку;

5. Сприятлива податкова політика, стимулювання експорту та послуг;

6. Ефективна інвестиційна політика.

США не стали створювати після війни як західноєвропейські країни державний сектор в економіці. Натомість, обрали ефективний шлях вибіркового державного регулювання цін, зайнятості, інвестицій, замовлень. співпраці з профспілками, скорочення військової сфери.

Результати цих заходів були вражаючі: у 1947-1948 роках на США припадало 54,6 відсотка світової промислової продукції (без СРСР); золотий фонд дорівнював 75 відсоткам запасу золота західного світу; промисловий експорт -32 відсоткам світового експорту; з 1946 по 1950 рік експорт товарів переважив імпорт на 25 млрд. доларів. Особливо потужними темпами зростали державні інвестиції С'ША: з 2,1 млрд. у 1945 до 13,8 млрд. доларів у 1950 році. Безумовно, що величезні зовнішні ринки стимулювали американську економіку, але і внутрішній ринок зазнав суттєвих змін. Під час війни сформувався потужний «відкладений індивідуальний попит»: особисті і родинні прибутки американців зросли за рахунок суцільної зайнятості, надурочних робочих годин, праці у вихідні дні тощо. Після війни в Штатах розпочався справжній купівельний бум: індивідуальні споживчі витрати американців зросли у 1950 році в порівнянні з 1939 роком утричі.

Президентство Р.Ніксона та Дж.Форда припало на своєрідний період у міжнародній політиці, який отримав назву розрядки. Це була перша половина 1970-х років. Серед причин, які обумовили розрядку, слід згадати: переорієнтацію зовнішньої політики США, що сталася у зв'язку зі зміною можливостей та союзницькими зобов'язаннями у Західній Європі. Відіграли свою роль досягнення військово-стратегічного паритету між США та СРСР; необхідність урівноваження їхніх позицій щодо регіональних впливів (США зазнали поразки у В'єтнамі, а Радянський Союз зіткнувся із серйозними проблемами у стосунках з Китаєм), розпад колоніальної системи тощо.

Найсуттєвішою проблемою для адміністрації Ніксона була війна у В'єтнамі, в якій щомісяця гинуло 500 американських вояків, і яка поглинала величезні кошти, роз'єднувала націю і підривала міжнародний авторитет США.

Зайнявши Білий дім, 37-й американський президент уже в липні 1969 року проголосив нову стратегію США у в'єтнамській війні, яка отримала назву «доктрини Ніксона». Суть її полягала передусім у «в'єтнамізації» війни («азіати воюють проти азіатів»), тобто заміні американських збройних сил південнов'єтнамськими, а також у тому, щоб і надалі надавати військову та матеріальну допомогу Сайгонові; провадити зовнішню політику адекватну можливостям Сполучених Штатів, рівномірно розподіляти відповідальність на союзників у всіх конфліктних ситуаціях.

Вже в червні 1969 року почалася евакуація півмільйонного американського контингенту з Південного В'єтнаму. На травень 1972 року тут залишалось 69 тисяч американців. Але при цьому відновилося бомбардування північнов'єтнамських територій. Саме це. на думку деяких істориків, змусило Ханой підписати у Парижі 27 січня 1973 року угоду про "припинення військових дій та відновлення миру у В'єтнамі". Упродовж наступних 60 днів були виведені всі американські сили, здійснено обмін військовополоненими. Процес евакуації американських вояків з В'єтнаму завершився у березні 1973 року. А 1975 року Сайгон упав і весь В'єтнам опинився під контролем комуністів. У цій війні загинуло 58 тисяч американців і 2 млн. в'єтнамців. 120 тисяч учасників бойових дій після повернення на батьківщину надзвичайно важко проходили адаптацію до мирного життя. "В'єтнамський же синдром", страх бути втягнутими у нові кровопролитні воєнні конфлікти надовго запанував серед американців. Не дивно, що конгрес 1973 року всупереч вето президента прийняв закон, який зобов'язував главу держави про кожне застосування сили повідомляти упродовж 48 годин і, якщо конгрес за цей час не оголосить війни, припинити воєнні дії через два місяці.