Смекни!
smekni.com

Міжнародні міграційно-трудові відносини як об'єкт міжнародно-правового регулювання (стр. 2 из 4)

Звідси, власне, і випливає полісистемність та комплексність відносин, пов’язаних із міжнародною трудовою міграцією, – з одного боку ці відносини мають публічний характер, а другого – приватний [9, с. 22]. З метою міжнародно-правового регулювання різних аспектів трудової міграції держава укладає двосторонні або багатосторонні угоди. У сфері міжнародно-правового регулювання міжнародного ринку праці співвідношення між конвенційним та звичаєвим регулюванням безперечно складається за суттєвого пріоритету конвенційного методу регулювання. Роль публічних „операторів“ на міжнародному ринку переважає над роллю приватних „операторів“ [9, с. 175].

Незважаючи на це, в основі правового регулювання знаходяться норми міжнародного публічно-правового характеру. Це випливає як із предмета, так і з методів правового регулювання [4, с. 20–22]. Більше того, для міжнародно-правового регулювання трудової міграціїпритаманна ціла система принципів правового регулювання .

Відносини, що виникають у зв’язку з міжнародною трудовою міграцією, мають системний (комплексний) характер, тобто перебувають у системі, яка з формальної точки зору передбачає наявність складу елементів, специфічну взаємодію між ними, структуру та оточення [1, с. 168]. Причому поняття „оточення“ має два аспекти – зовнішній та внутрішній. Внутрішній аспект – це сукупність специфічних внутрішньодержавних (національних) умов, які характерні для функціонування міжнародних міграційно-трудових відносин у кожній країні. Зовнішній аспект – сукупність суспільних відносин економічного, а саме трудового, характеру, які мають стосунок до міжнародної трудової міграції, участі та ролі в них держави.

Якщо ж розглядати ці поняття з точки зору теорії міжнародного права [3, с. 9], то як уже зазначалося, елементи та взаємодію між ними можна віднести до предмета МПРТМН – міжнародного ринку праці, на якому здатність трудящих-мігрантів до праці є товаром, а оточення можна віднести до форми, тобто до норм, які регулюють елементи та їх взаємодію. МПРТМН має свої системні межі, що зумовлені специфічним предметом, – суспільними відносинами міграційно-трудового характеру, які виникають у зв’язку із транскордонним переміщенням трудової сили (трудових ресурсів), і у свою чергу зумовлюють функціональний характер, адже такі межі (рамки), по суті, є „прикордонними“ нормами – нормами і міжнародного міграційного права, і міжнародного трудового права, і міжнародного приватного права, і міжнародного економічного права.

МПРТМН у сучасний момент являє собою рухомий механізм у період становлення, який включає в себе міжнародно-правові норми (джерела) універсального, регіонального походження, що мають лише рамковий характер, а безпосередніми регуляторами є держави з їх національними позиціями (концепціями, стратегіями, законодавством тощо).

Для того щоб чіткіше визначити зміст МПРТМН необхідно проаналізувати власне об’єкт, на регулювання якого і спрямована сукупність норм такого регулювання. Основним елементом об’єкта є трудящий-мігрант, який виступає в той же час суб’єктом зовнішньої міграції. Трудящий-мігрант, виходячи за межі своєї правової системи, стає суб’єктом відносин зовнішньої (міжнародної) міграції і одночасно об’єктом міжнародно-правового регулювання в плані забезпечення і захисту його прав та прав членів його сім’ї .

До суб’єктів зовнішньої міграції відносять осіб, що від’їжджають з однієї держави та в’їжджають до іншої. Необхідно відрізняти імміграцію, тобто в’їзд працездатного населення в країну, та еміграцію, тобто виїзд працездатного населення з країни, різниця між якими утворює міграційне сальдо. Міжнародна трудова міграція – це транснаціональне переміщення самої праці, переселення працездатного населення з однієї країни до іншої з метою отримання роботи. Таких мігрантів називають суб’єктами зовнішньої трудової міграції [9, с. 172].

Існує кілька класифікацій міжнародних мігрантів як категорії зовнішніх мігрантів [6, с. 16–18]. Однак усі класифікації мають певні вади, оскільки поняття „суб’єкти“ міжнародних трудових міграційних відносин у різних джерелах та видах, формах і категоріях, доводить їх (класифікацій) неоднозначність та недосконалість, що спостерігається навіть у версії МОП, тим більше, що вони в жодному з джерел не розглядаються як об’єкт правового регулювання [4, с. 67–70]. У першу чергу необхідно звернути увагу на класифікації всіх існуючих зовнішніх мігрантів, що допоможе з’ясувати місце в них трудящих-мігрантів та визначити правовий статус останніх. Основними класифікаційними ознаками в даній сфері можуть бути цілі та завдання перебування мігрантів на території держави.

Одним із найпроблемніших питань сучасної міжнародної доктрини є вирішення юридичного та практичного завдання щодо розмежування двох основних категорій суб’єктів міграційних процесів, а саме: економічних (трудових) і політичних (біженців) мігрантів [9, с. 6; 5, с. 3-5].

Термін “економічні мігранти” використовується переважно для характеристики мігрантів, більшість з яких залучається на тимчасовій основі, але деяким із них може надаватися право довготривалого проживання, якщо мігрант інвестує певну (мінімальну) кількість коштів в економіку приймаючої країни чи організує різні підприємства (суб’єкти господарської діяльності), що дозволяє працевлаштувати певну кількість працівників цієї країни [6, с. 12]. Термін „Мігрант у ділових цілях“ використовується для визначення тимчасової економічної міграції. Термін „іммігруючі інвестори“ використовується для визначення категорій іноземних працедавців, що організували свою справу в країні прибування трудящих-мігрантів, чи іноземців, які здійснюють у державі значне капіталовкладення іншого типу замість права довгострокового проживання.

Будучи частиною механізму міжнародно-правового регулювання, регулювання міжнародних міграційно-трудових відносин у свою чергу користується методами міжнародного права [6, с. 80]. У МПРТМН активно застосовуються методи договірного (двостороннього та багатостороннього; регіонального, субрегіонального та універсального) регулювання. При цьому в рамках інтеграційних об’єднань (регіонального регулювання) спостерігається тенденція до заміщення багатостороннього регулювання методом наднаціонального регулювання, зокрема в рамках ЄС.

Розглядаючи, таким чином, методи, слід зазначити, що в основі методології міжнародного економічного права лежать два методи – імперативний і диспозитивний. Імперативний метод майже не застосовується, оскільки в основі виникнення міжнародно-правової норми лежать домовленість суб’єктів, що притаманна диспозитивного методу [4, с. 21]. Однак уже саме положення про те, що норми в міжнародному праві виникають виключно через домовленість – це приклад застосування імперативного методу. Ще Х. Тріпель зазначав, що спільна воля стоїть над волею окремої держави, є волею наддержавною і є джерелом обов’язкових для держав норм права [3, с. 32].

Передумови створення імперативного регулювання було закладено Статутом ООН. Імперативному регулюванню мають піддаватися відносини, які виникають у зв’язку з реалізацією та захистом загальносвітового інтересу (ergo omnes). Наявність такого явища, як ergo omnes, підкріплена Міжнародним Судом ООН у консультативному рішенні щодо Східного Тимору (Португалія проти Австралії) від 30.06.1995 [3]. Завдяки імперативному методу формується таке об’єктивне явище, як міжнародний публічний порядок, і основне завдання методу – підтримувати існуючий правопорядок у будь-якій сфері [6, с. 67]. Поширення на трудящих-мігрантів правил із захисту своїх трудящих, рівноправність громадян держави та іноземців щодо відшкодування трудящим при нещасних випадках, право всіх людей, незалежно від раси, віри чи статі на забезпечення свого матеріального стану та духовного розвитку в умовах свободи, економічної стабільності та рівних можливостей та інші положення є, по суті, відображенням застосування імперативного методу регулювання.

Окрім двох основних методів, у міжнародному міграційно-трудовому регулюванні використовуються й інші методи міжнародного права. Зупинимося на деяких із них.

Політико-правовий метод [4, с. 166], коли йдеться про політичні методи в міжнародних міграційно-трудових відносинах. Особливо це стосується принципів міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення, наприклад принцип співробітництва, де обов’язково разом із правовими елементами існують політичні. (Наприклад, Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Грузії про взаємне працевлаштування і соціальний захист громадян України та Грузії [2]), Угода між Україною і Королівством Іспанія про соціальне забезпечення громадян [6] та ін.).

Морально-правовий метод [4, с. 165] передбачає, що для збільшення ефективності міжнародно-правового регулювання міжнародних трудових (міграційних) процесів слід говорити про мобілізацію моральних засобів для сумлінного виконання взятих на себе зобов’язань, одним з основних серед яких є дотримання положення про однакове ставлення до трудових мігрантів: національних і іноземних та іноземних між собою. Ідейно-правовий метод – це вплив на міжнародні відносини, які виникають у зв’язку з міжнародною трудовою міграцією шляхом створення впевненості в необхідності реалізації норм міжнародного права [3, с. 60].