Використання акредитива дає гарантії, що з одного боку, товар або послуги будуть повністю й вчасно оплачені, а з іншого боку – що списання засобів з розрахунку відбудеться тільки після виконання умов, певних контрактом.
Але у той же час акредитивна форма розрахунків має багато проблем.
По-перше, при використанні акредитива виникає ряд труднощів організаційного плану. Насамперед вітчизняні банки мають невеликі розміри (сумарний статутний фонд українських комерційних банків не перевищує статутного фонду одного з великих польських банків), вони маловідомі на світовому ринку (сфера зовнішньоекономічної діяльності українських банків поки ще одна з найменш розвинених). Тому, коли банком-емітентом виступає український банк, іноземні можуть відмовлятися від підтвердження акредитива. Якщо навіть договором між експортером і імпортером не передбачено підтвердження банком країни-експортера (що дає можливість уникнути політичних ризиків і ризиків перекладу), західні банки, приймаючи акредитив, або вимагають покриття, що витягає з обігу засобу й збільшує витрати заявника акредитива, або ж здійснюють платіж тільки після одержання засобів від банку-емітента, що позбавляє акредитив швидкості одержання засобів бенефіціаром. З іншого боку, українські банки теж не завжди погоджуються підтверджувати акредитив, емітований іноземним банком.
По-друге, під час використання цієї форми розрахунків суб'єкти підприємницької діяльності повинні враховувати деякі нюанси законодавчого характеру.
Використання акредитивів у зовнішньоекономічних розрахунках, відповідно Указу Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України», регламентується «Уніфікованими правилами й звичаями для документарних акредитивів» (UPC – Unіform Custom and Practіce for Documentary Credіts) у їхній останній редакції 2007 року, публікація Міжнародної торговельної палати (МТП) №600), тому посилання на них повинна бути у всіх договорах, які передбачають використання акредитива, а також у тексті самого акредитива. Але деякі країни (серед них Китай) не визнали UPC і деякі інші публікації МТП, внаслідок чого банки цих держав не приймають посилання на UPC. Виходом із цієї ситуації може бути включення тексту з UPC в акредитив.
При використанні акредитива також необхідно звертати увагу на відмінності національного українського й міжнародного законодавства. «Уніфікованими правилами» передбачена можливість використання трансферабельного (перекладного) акредитива, що вигідно для експортера, якщо він не є власником товару, а виступає як посередник. У цьому випадку він може здійснити операцію, не маючи досить засобів для закупівлі товару.
Уніфіковані правила містять застереження, які передбачають можливість збереження експортером комерційної таємниці: перший бенефіціар має право замінити своїми комерційними рахунками (і траттами) рахунки й тратти другого бенефіціара на суми, які не перевищують застережену в оригіналі акредитива, і по (первісним) цінах за одиницю товару, передбаченими акредитивом, і після такої заміни рахунків/тратт перший бенефіціар може одержати різницю по акредитиві між його рахунками й рахунками іншого бенефіціара [14, ст. 48, п. 1].
Тому розрахунки з використанням трансферабельного акредитива досить привабливі для підприємців, але в українському законодавстві існує цікава колізія: відповідно до Інструкції №135 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженої постановою Правління НБУ від 29.03.2001 р., кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресована [1, ст. 95], таким чином використання трансферабельного акредитива фактично заборонено. Необхідно помітити, що ця норма стосується тільки розрахунків у народному господарстві, розрахунки по зовнішньоекономічним операціям регламентуються уніфікованими правилами.
Саме заборона використання трансферабельного акредитива в господарському обороті України є одним з факторів, що знижує інтерес до цієї форми розрахунків з боку вітчизняних підприємств. Його використання повністю заборонене в розрахунках між резидентами України.
По-третє, необхідно помітити, що використання акредитива – досить дорого обходиться в порівнянні з іншими формами розрахунків. Підприємці повинні відшкодувати банкам поштово-телеграфні витрати, оплату послуг системи SWIFT, а крім того – заплатити комісійні.
Високі витрати по цих формах розрахунків в умовах використання акредитива не дає можливості ширше використовувати акредитивну форму розрахунків, незважаючи на всю її безпеку й надійність. Однак серед можливих методів, які сприяли б захисту вітчизняних підприємств і стимуляції розрахунків з використанням акредитива, було б доцільно виділити такі:
1. Дозволити переклад експортних акредитивів, відкритих на користь резидентів в іноземній валюті, іншим бенефіціарам, які також виступають резидентами України, для чого внести відповідні виправлення у валютне законодавство України (яке регламентує зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів господарювання).
2. Доцільної була б своєрідна спеціалізація одного з найбільших українських банків на проведенні міжнародних розрахунків з використанням саме акредитива. Для цього він повинен регулярно проходити міжнародну аудиторську перевірку, одержуючи певний рейтинг, мати розгалужену систему кореспондентських відносин з передовими банками різних країн миру й за рахунок залишків на власні Ностро-Рахунках гарантувати виконання акредитивів, емітованих або підтверджених їм. З одного боку, така спеціалізація зажадає дуже більших зусиль і попередніх витрат, але варто помітити те, що авізування акредитива приносить біля 0,1%, а відкриття або підтвердження – 0,2 – 0,3% комісійних від його суми. Хоча такий відсоток і здається високим для підприємця, але це все-таки плата за надійність і безпеку. У теж час банк повинен компенсувати витрати, пов'язані з використанням цієї форми розрахунків, і діставати певний прибуток.
Таким чином, безготівкова форма розрахунків як акредитив, хоча і має серйозні недоліки, але залишається однією з використовуваних форм розрахунків в Україні.
3.2 Удосконалення роботи з акредитивною формою розрахунків на ЗАТ «НКМЗ»
ЗАТ «НКМЗ» – одне з найбільших машинобудівних підприємств зі світовою популярністю. ЗАТ «НКМЗ» постійно виходить на зовнішній ринок і самостійно веде зовнішньоекономічну діяльність. При експорті чи імпорті продукції виникає проблема розрахунків і щоб захистити свої інтереси у розрахункових операціях ЗАТ «НКМЗ» вибирає таку форму розрахунків як акредитив.
При розрахунках за акредитивом у ЗАТ «НКМЗ» виникають проблеми.
Основні проблеми зв’язані з тим, що одна з сторін угоди не завжди може виконати свої зобов’язання по акредитиву, це може бути наступне:
- зазначений у акредитиві графік відвантаження не виконується;
- умови, що стосуються вартості транспортування, неприйнятні;
- ціна за товар недостатня, через зміну обмінного курсу валют;
- кількість замовленого товару не відповідає тому, що передбачалося раніше;
- описуємого товару, що відвантажується, недостатньо;
- документи, перераховані в акредитиві, важко або неможливо одержати та ін.
Навіть у тому випадку, коли ЗАТ «НКМЗ» як продавець приймає умови акредитива, часто виникають проблеми при банківській перевірці або проводці документів, наданих продавцем відповідно до вимог, зазначеними в акредитиві.
Також використання акредитивної форми для ЗАТ «НКМЗ» дуже дорого виходить при оплаті тарифів які виставляє банк (Додаток 4). За кожну операцію за акредитивом, а також за підвищені кредитні ризики банки беруть комісію вищу, ніж при інших формах розрахунків. Банки використовують спеціально встановлені тарифні ставки комісійних зборів та поштово-телеграфних витрат. Але розглядаючи цю проблему можна побачити, що майже всі банки України мають приблизно однакові тарифи і тому треба працювати з тим банком, який має репутацію і досвід в міжнародних розрахунках.
Рекомендації щодо удосконалення роботи з акредитивом для ЗАТ «НКМЗ» як імпортера:
1. Треба пам’ятати, що банки мають справа з документами, а не з товарами. Для банку обов'язковими є лише сформульовані умови акредитива. Банки не відповідають за дійсність документів або за якість і кількість відвантажених товарів. Якщо документи відповідають умовам, зазначеним у акредитиві, банки можуть прийняти ці документи й почати процедуру оплати, зазначену в ньому. Банки не відповідають за відстрочки в пересиланні повідомлень із за вини іншої сторони, внаслідок стихійних лих або дій третьої сторони, що беруть участь у проведенні угоди.
2. Формулювання акредитива повинно бути простим, але досить докладним. Чим більше деталей обмовляється в акредитиві, тим скоріше продавець може відмовитися від такого формулювання через складність виконання всіх зазначених умов. У той же час, ви зацікавлені в тім, щоб детально визначити, за що будете платити.
3. У документах, які надходять від продавця, дуже важливо визначити умови, що стосуються митного очищення, а також відбити умови угоди між покупцем і продавцем. У число необхідних документів зазвичай входять коносамент, комерційний і/або консульський інвойс (накладна), переказний вексель, сертифікат походження й документ про страховку. Крім цього, можуть знадобитися сертифікат про огляд, копію телеграм з інформацією про відвантаження, посланих покупцеві, і підтвердження від перевізника про доставку вантажу. Ціни повинні бути зазначені у валюті акредитива, і документи повинні бути представлені мовою акредитива.