регистрация / вход

Іноваційний менеджмент

Міністерство освіти і науки України Вінницький державний технічний університет Факультет ФФЕП Кафедра ММЕ Іноваційний менеджмент Курсова робота з дисципліни "Основи менеджменту"

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний технічний університет

Факультет ФФЕП

Кафедра ММЕ

Іноваційний менеджмент

Курсова робота з дисципліни "Основи менеджменту"

Виконав : студент групи 1МЕН-99 Татарчук С. М.

Керівник: асистент Романець І. В.

Вінниця 2000.

ПЛАН

ВСТУП 3

Розділ 1. СУТНІСТЬ ІНОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ 4

1.1. Основні поняття 4

1.2. Іноваційний процес 4

1.3. Класифікація іновацій 6

Розділ 2. ІНОВАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ 8

Розділ 3. ЕКСПЕРТИЗА ІНОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ 10

Розділ 4. ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНОВАЦІЙНОГО ПРОЕКТУ 17

4.1. Загальна економічна ефективність іновацій 17

4.2.Характеристика результатів іноваційної діяльності 19

4.3. Вихід на ринок технологій як результат іноваційної 20

діяльності

Розділ 5.ІНОВАЦІЙНА ПРИНАДНІСТЬ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ 23

ВИСНОВОК 27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 28 ДОДАТКИ 29-30

ВСТУП

У світовій економічній літературі "іновація" інтепретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах і технологіях. Проблематика нововведень у нашій країні протягом багатьох років розроблялася в рамках економічних досліджень НТП.

Відповідно до міжнародних стандартів іновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що одержав втілення у виді нового або удосконаленого продукту, упровадженого на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, використовуваного

який використовується в практичній діяльності, або в новому підході до соціальних послуг. Іновація може бути розглянута як у динамічному, так і в статистичному аспекті. У останньому випадку іновація рекомендується як кінцевий результат науково-виробничого циклу (НПЦ).

Розробка, впровадження у виробництво нової продукції мають для фірм важливе значення як засіб підвищення конкурентноздатності й усунення залежності фірми від розбіжності життєвих циклів виробленої продукції. У сучасних умовах відновлення продукції відбувається досить швидкими темпами.

Іноваційний менеджмент - одне з напрямків стратегічного керування, здійснюваного на вищому рівні керівництва компанії. Його метою є визначення головних напрямків науково-технічної і виробничої діяльності фірми в таких областях: розробка і впровадження нової продукції (інноваційна діяльність); модернізація й удосконалення що випускається продукції; подальший розвиток виробництва традиційних видів продукції; зняття з виробництва застарілої продукції.

1. СУТНІСТЬ ІНОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1. Основні поняття

Інноваційний менеджмент порівняно нове поняття для наукової громадськості і підприємницьких кіл Росії. Саме в даний час Росія переживає бум новаторства. На зміну одному формам і методам керування економікою приходять інші. У цих умовах інноваційною діяльністю буквально змушені займатися всі організації, усі суб'єкти господарювання від державного рівня керування до знову створеного товариства з обмеженою відповідальністю в сфері малого бізнесу.

Термін "іновація" став активно використовуватися в перехідній економіці Росії як самостійно, так і для позначення ряду родинних понять: "інноваційна діяльність", "інноваційний процес", "інноваційне вирішення" і т.п. У літературі нараховується велика кількість визначень. Наприклад, по ознаці утримання або внутрішньої структури виділяють іновації технічні, економічні, організаційні, управлінські й ін. Виділяються такі ознаки, як масштаб іновацій (глобальні і локальні); параметри життєвого циклу (виділення й аналіз усіх стадій і підстадій), закономірності процесу впровадження і т.п.

У спеціальній літературі й офіційних документах частіше усього використовувалися поняття керування науково-технічним прогресом, упровадження досягнень науки і техніки у виробництво тощо, що характерно для централізовано керованої економіки. У ринкових умовах господарювання, де комерційні організації мають повну юридичну й економічну самостійність, ні про яке впровадження чого-небудь не може бути й мови. Цією принциповою відмінністю пояснюється розходження в отриманні окремих понять в області інноваційного менеджменту.

Прийнято вважати, що поняття “нововведення” є російським варіантом англійського слова innovatoin. Буквальний переклад з англійського означає “введення новацій” або в нашому розумінні цього слова “введення нововведень”. Під нововведенням розуміється новий порядок, новий звичай, новий метод, винахід, нове явище. Російське словосполучення “нововведення” у буквальному значенні “введення нового” означає процес використання нововведення.

Таким чином, із моменту прийняття до поширення нововведення одержує нова якість - стає нововведенням (іновацією). Процес введення нововведення на ринок прийнято називати процесом комерціалізації. Період часу між появою нововведення і втіленням його в нововведення (інновацію) називається інноваційним лагом.

У повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення, новація, нововведення, іновація, що цілком з'ясовано. Нововведенням може бути новий порядок, новий метод, винахід. Нововведення означає, що нововведення використовується. З моменту прийняття до поширення нововведення одержує нова якість і стає іновацією.

Будь-які винаходи, нові явища, види послуг або методи тільки тоді одержують суспільне визнання, коли будуть прийняті до поширення (комерціалізації), і вже в новій якості вони виступають як нововведення (іновації).

1.2. Іноваційний процес

Загальновідомо, що перехід від однієї якості до другої потребує витрат ресурсів (енергії, часу, фінансів тощо). Процес перекладу нововведення (іновації) у нововведення (іновації) також потребує витрат різноманітних ресурсів, головними з який є інвестиції і час. У умовах ринку як система економічних відношень купівлі - продажі товарів, у рамках якої формуються попит, пропозиція і ціна, головними компонентами іноваційної діяльності виступають нововведення, інвестиції і нововведення. Нововведення формують ринок нововведень (новацій), інвестиції ринок капіталу (інвестицій), нововведення (іновации) ринок чистої конкуренції нововведень. Ці три головних компоненти й утворять сферу інноваційної діяльності (мал.1.1.).

Схема інноваційної діяльності

Ринок нових технологій

( новаций )

ИНОВАЦІЙНА

ІНФРАСТРУКТУРА

Ринок чистої

конкуренції

Ринок капіталу

( інвестицій )

.

малюнок 1.1

Під іноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у виді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру. Період часу від зародження ідеї, створення і поширення нововведення і до його використання прийнято називати життєвим циклом іновації. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвий цикл іновації розглядається як інноваційний процес.

Терміни "іновація" і "інноваційний процес" близькі, але не однозначні. Інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням іновацій. Творці іновації (новатори) керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу й економічної ефективності. Їхня стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши нововведення, що буде визнано унікальним у певній області. Науково-технічні розробки і нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу і в міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні іновації - кінцевий результат. Науково-технічні розробки і винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні іновації (НТІ)- це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення визначених запитів споживачів. Неодмінними властивостями іновації є науково-технічна новизна і виробнича придатність.

Отже, науково-технічні іновації повинні:

мати новизну;

задовольняти ринковий попит;

приносити прибуток виробнику.

Поширення нововведень, як і їхнє створення, є складовою частиною інноваційного процесу.

Розрізняють три логічні форми інноваційного процесу: простий внутрішньоорганізаційний (натуральний), простий міжорганізаційний (товарний) і розширений. Внутрішньоорганізаційний інноваційний процес припускає створення і використання нововведення усередині однієї і тієї ж організації, нововведення в цьому випадку не приймає безпосередньо товарної форми. При простому інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Така форма інноваційного процесу означає відділення функції творця і виробника нововведення від функції його споживача. Розширений інноваційний процес виявляється в створенні нових виробників нововведення, у порушенні монополії виробника-піонера, що сприяє через взаємну конкуренцію удосконалюванню споживчих властивостей товару, що випускається . У умовах товарного інноваційного процесу діють як мінімум два хозяйнуючих суб'єкти: виробник (творець) і споживач (користувач) нововведення. Якщо нововведення - технологічний процес, його виробник і споживач можуть сполучатися в одному суб'єкті , що хозяйнує.

Простого інноваційний процес переходить у товарний за дві фази: 1) створення нововведення і його поширення; 2) дифузія нововведення. Перша фаза - це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організація дослідного виробництва і збуту, організація комерційного виробництва. На першій фазі ще не реалізується корисний ефект нововведення, а тільки створюються передумови такої реалізації. На другій фазі суспільно-корисний ефект перерозподіляється між виробниками нововведення (ВН), а також між виробниками і споживачами.

1.3. Класифікація іновацій

Для успівченняшного керування інноваційною діяльністю необхідне ретельне вивчення іновацій Насамперед необхідно уміти відрізняти инновації від несуттєвих видозмін у продуктах і технологічних процесах (наприклад, естетичні зміни - кольори, форми і т.п.); незначних технічних або зовнішніх змін у продуктах, що залишають незмінними конструктивне виконання й здійснюючих не достатньо помітний вплив на параметри, властивості, вартість виробу, а також вхідних у нього матеріали і компонентів; від розширення номенклатури продукції за рахунок освоєння виробництва випускавшихся не колись на даному підприємстві але уже відомих на ринку продуктів, із метою задоволення поточного попиту і збільшення прибутків підприємства. Новизна іновацій оцінюється по технологічних параметрах, а також із ринкових позицій. З урахуванням цього будується класифікація іновацій.

У залежності від технологічних параметрів іновації підрозділяються на:

продуктові іновації, вони включають застосування нових матеріалів, нові напівфабрикати і комплектуючих; одержання принципово нових продуктів.

процесні іновації означають нові методи організації виробництва (нові технології). Процесні іновації можуть бути пов'язані зі створенням нових організаційних структур у складі підприємства (фірми).

По типах новизни для ринку іновації діляться на:

нові для галузі у світі;

нові для галузі в країні;

нові для даного підприємства (групи підприємств).

За місцем в системі (на підприємстві, у фірмі) можна виділити:

іновації на вході підприємства (зміни у виборі і використанні сировини, матеріали, машин і устаткування, інформації й ін.);

іновації на виході підприємства (вироби, послуги, технології, інформація й ін.);

іновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної).

У залежності від глибини внесених змін виділяють іновації:

радикальні (базові); що

покращують;

модифікаційні (приватні).

У Науково-дослідному інституті системних досліджень розроблена розширена класифікація іновацій з урахуванням сфер діяльності підприємства. За цією ознакою виділяються іновації:

технологічні;соціальні, торгові, в області керування,виробничі

2. ІННОВАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ

Головна увага в іноваційному менеджменті приділяється виробітку стратегії іновації і мір, спрямованих на її реалізацію. Розробка і випуск нових видів продукції стає пріоритетним напрямком стратегії фірми, тому що визначають всі інші напрямки її розвитку.

Здійснення інноваційного менеджменту в цілому припускає:

розробку планів і програм інноваційної діяльності;

спостереження за ходом розробки нової продукції і її впровадження;

розгляд проектів створення нових продуктів;

проведення єдиної іноваційної політики: координації діяльності в цій області у виробничих підрозділах;

забезпечення фінансами і матеріальними ресурсами програм інноваційної діяльності;

забезпечення інноваційної діяльності кваліфікованим персоналом;

створення тимчасових цільових груп для комплексного вирішення інноваційних проблем - від ідеї до серійного виробництва продукції.

Вибір стратегії є запорукою успіху інноваційної діяльності. Фірма може виявитися в кризі, якщо не зуміє передбачати обставини , що змінюються , і відреагувати на них вчасно. Вибір стратегії - найважливіша складового циклу інноваційного менеджменту. У умовах ринкової економіки керівнику недостатньо мати гарний продукт, він повинен уважно стежити за появою нових технологій і планувати їхнє впровадження у своїй фірмі, щоб не відставати від конкурентів.

Стратегічне планування переслідує дві головні мети.

1. Ефективний розподіл і використання ресурсів. Це так називана "внутрішня стратегія". Планується використання обмежених ресурсів, таких, як капітал, технології, люди. Крім того, здійснюється придбання підприємств у нових галузях, вихід із небажаних галузей, добір ефективного "портфеля" підприємств.

2. Адаптація до зовнішнього середовища. Ставиться задача забезпечити ефективне пристосування до зміни зовнішніх чинників (економічні зміни, політичні чинники, демографічна ситуація й ін.).

Стратегічне планування грунтується на проведенні численних досліджень, зборі й аналізі даних. Це дозволяє мати постійний контроль за ринком. При цьому варто враховувати, що в сучасному світі обстановка стрімко змінюється. Отже, стратегія повинна бути розроблена так, щоб при необхідності її можна було замінити інший.

Розробка стратегії починається з формулювання загальної цілі організації, що повинна бути зрозуміла будь-якій людині. Постановка цілі грає важливу роль у зв'язках фірми з зовнішнім середовищем, ринком, споживачем.

При виборі цілі потрібно враховувати два аспекти: хто є клієнтами фірми і які потреби вона може задовольнити.

Після постановки загальної цілі здійснюється другий етап стратегічного планування - конкретизація цілей. Наприклад, можуть бути визначені такі головні цілі:

1) прибутковість - домогтися в поточному році рівня чистого прибутку 5 млн. д.е. ;

2) ринки (обсяг продажів, частка ринку, впровадження в нові лінії), наприклад, довести частку ринку до 20% або довести обсяг продажів до 40 тисяч штук;

3) продуктивність, наприклад, середній годинниковий виробіток на одного робітника 8 їж. продукції;

4) продукція (загальний обсяг випуску, випуск нових товарів або зняття деяких моделей із виробництва й ін.);

5) фінансові ресурси (розмір і структура капіталу; співвідношення власного і позикового капіталу;

розмір оборотного капіталу й ін.);

6) виробничі потужності, будинки і спорудження;

7) впровадження нових технологій (головні показники, технологічні характеристики, вартість, терміни впровадження);

8) організація - зміни в організаційній структурі і діяльності, наприклад, відчинити представництво фірми у визначеному регіоні;

9) людські ресурси (їхнє використання,спрямування, навчання і т.п.);

10) соціальна відповідальність.

Стратегічне планування спирається на ретельний аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища фірми. Процеси і зміни в зовнішньому середовищі роблять життєво важливий вплив на фірму. Головні чинники, пов'язані з зовнішнім середовищем, - це економіка, політика, ринок, технологія, конкуренція. Особливо важливим чинником є конкуренція. Тому необхідно виявити головні конкуренти і з'ясувати їхні ринкові позиції (частка ринку, обсяги продажів, цілі і т.д.). Ретельне вивчення сильних і слабких сторін конкурентів і порівняння їхні результати з власними показниками дозволять краще продумати стратегію конкурентної боротьби.

До серйозних чинників зовнішнього середовища відносяться соціально-поведінські й екологічні. Фірма повинна враховувати також зміни в демографічній ситуації, освітньому рівні й ін. Аналіз внутрішнього середовища проводиться з метою виявлення сильних і слабких сторін у діяльності фірми.

Стратегія є відправним пунктом теоретичних і емпіричних досліджень. Організації можуть різнитися тим, наскільки їхні керівники, що приймають ключові вирішення, зв'язали себе зі стратегією використання нововведень. Якщо вище керівництво підтримують спроби реалізувати нововведення, можливість того, що воно буде прийнято до впровадження в організації, зростає.

3. Експертиза інноваційних проектів

Задача експертизи складається з оцінки наукового і технічного рівня проекту, можливостей його виконання й ефективності. На підставі експертизи приймаються вирішення про доцільність і обсяг фінансування.

Процедури оцінки проектів, юридичного оформлення угод і контракти, а також форми і методи контролю за їхнім виконанням діють у всіх країнах із розвитою ринковою економікою. Велике значення мають терміни проведення експертиз, узгодженні, тривалість періоду від подачі заявок і пропозицій до відкриття фінансування або надання пільг і субсидій. Постійно удосконалюються методи контролю за ходом реалізації проектів, використанням засобів по цільовому призначенню, збільшується число обов'язкових умов, яким повинен відповідати проект.

Існують три головних методи експертизи інноваційних проектів, що фінансуються з бюджету:

описовий;

порівняння становищ «до» і «після»;

порівнянна експертиза.

Описовий метод широко поширений у багатьох країнах. Його суть складається в тому, що розглядається потенційний вплив результатів здійснюваних проектів на ситуацію на визначеному ринку товарів і послуг. Одержувані результати узагальнюються, складаються прогнози і враховуються побічні процеси. Він дозволяє враховувати, наприклад, взаємодія сфери НІОКР із патентним правом, податковим законодавством, утворенням, підготуванням і перепідготовкою кадрів.

Головна негативна риса цього методу в тому, що він не дозволяє коректно зіставити два і більш альтернативних варіанти.

Метод порівняння становищ «до» і «після» дозволяє брати до уваги не тільки кількісні, але і якісні показники різноманітних проектів. Проте цьому методу властива висока можливість суб'єктивної інтепретації інформації і прогнози.

Порівнянна експертиза складається в порівнянні становища підприємств і організацій, що одержують державне фінансування і не отримуючих його. У цьому методі звертається увага на порівнянність потенційних результатів здійснюваного проекту, що складає одне з вимог перевірки економічної обгрунтованості конкретних вирішень по фінансуванню короткострокових і швидкоокупних проектів.

Метод порівнянної експертизи застосовується в США й інших країнах із розвитою ринковою економікою. Цей метод також мають негативні риси, зокрема, він неприменим при виробітку довгострокових пріоритетів державної політики.

Плюси і мінуси різноманітних методів експертизи інноваційних проектів обумовлюють їхнє комбіноване застосування.

Спеціальною комісією ОЕСР рекомендовано керуватися такими принципами проведення експертиз:

1) наявність незалежної групи дослідників, що виступають арбітрами в спірних ситуаціях за результатами експертизи, по доборі фахівців, її провідних, і методам контролю;

2) при намірі доданої вартості діяльність в області досліджень і нововведень розглядається як виробнича;

3) проведення попереднього прогнозування і планування витрат на середньострокову перспективу, щоб мати можливість визначити гадану ефективність і час для контролю;

4) методи контролю повинні бути ув'язані з перспективами розвитку системи керівництва науково-технічною політикою на державному рівні.

При експертизі проектів повинно бути визначено потенційний вплив результатів досліджень або розробок на соціальне, економічне й екологічне середовище. Експертиза містить не тільки кількісну, але і якісну оцінку проектів. При прийнятті рішень враховуються оцінки, висловлені кожним членом експертної групи. Експерти мають право потребувати будь-яку інформацію, що стосується розроблювального проекту. До кожної експертної групи може бути залучений висококваліфікований представник замовника експертизи.

Експертна оцінка дається на основі аналізу наукового утримання проекту і наукового потенціалу автора (або авторського колективу). При аналізі наукового утримання проекту враховуються:

1) чіткість виклада задуму проекту (чітке, нечітке);

2) чіткість визначення цілі і методів дослідження (чітко, нечітко);

3) якісні характеристики проекту (проект має: фундаментальний характер; міждисциплінарний або системний характер; прикладний характер);

4) науковий заділ (є: істотний науковий і методологічний заділ у вирішенні сформульованої в проекті проблеми; публікації по заданій темі; науково-методична проробка рішення проблеми відсутніх).

5) новизна постановки проблеми (автором уперше сформульована і науково обгрунтована проблема дослідження; автором запропоновані оригінальні підходи до рішення проблеми; сформульована в проекті проблема дослідження відома науці й автором не запропоновані оригінальні підходи до вирішення проблеми).

Науковий потенціал авторського колективу оцінюється з урахуванням аналізу наукового утримання проекту (автор/учасники в стані виконати заявлену роботу; експерт сумнівається в можливості виконати заявлену роботу).

Таким чином, експерт повинен не тільки дати опис проекту, але й оцінити: його актуальність для даної галузі знань; чи ставиться проект до пріоритетних напрямків досліджень; новизну поставленої проблеми; перспективи розвитку проекту; якісний склад учасників, а також обгрунтувати по приведеної вище системі оцінку проекту

Для експериментально-лабораторних досліджень експертиза передбачає відповіді на такі питання:

чи підготовлені програми досліджень

чи підготовлені анкети для опитуванння

чи проведене пілотажне дослідження Передбачаються три рівні експертизи.

Перший рівень - попередній розгляд проекту і вирішення таких задач:

добір проектів для участі в експертизі другого рівня;

упорядкування мотивованих висновків по відхилених проектах;

визначення експертів по кожному проекті, минулому на індивідуальний рівень експертизи.

Формалізація результатів експертизи здійснюється на рейтинговій основі. Рейтинг індивідуального проекту встановлюється на другому рівні експертизи.

На третьому рівні дається висновок по проекту (можуть бути внесені корективи в загальний рейтинг проекту, приймаються вирішенню про фінансування).

Індивідуальний рейтинг проекту розраховується по формулі

R = r1 + r2 + r3 ,

де R - загальний рейтинг проекту;

r1, r2 - коефіцієнти, що враховують відповідно наукову цінність проекту і реальність виконання проекту в термін;

r3 - коефіцієнт корекції сумарної оцінки r1 і r2;.

R може приймати значення від 2 до 13.

Коефіцієнт r1 оцінює можливість того, що виконання проекту може призвести до нових принципових результатів; забезпечити істотне просування в рамках даного напрямку; уплинути на прогрес у данній або суміжній науковій області.

Коефіцієнт r2 враховує науковий рівень керівника і потенціал очолюваного їм колективу; науковий заділ і публікації по темі; інформаційне, лабораторне і матеріальне забезпечення проекту; коректність розподілу задачі по етапах, результатам і термінам роботи.

3.2. Методи добору інноваційних проектів

Експертиза повинна забезпечити вибір якісного інноваційного проекту. Подані інвесторам інноваційні проекти, повинні бути порівняні і піддаватися аналізу за допомогою єдиної системи показників. Це значить, що інформаційна база, точність і методи визначення вартісних і натуральних показників по варіантах повинні бути порівняні.

Порівнянність поданих проектів визначається по:

обсягу робіт, вироблених із застосуванням нових методів (технологій, устаткування і т.п.);

якісним параметрам іновацій;

чиннику часу;

рівню цін, тарифи; умовам оплати праці.

Один із найважливіших принципів менеджменту - забезпечення багатоваріантності заходів. Без аналізу закордонного досвіду, досвіду безпосередніх конкурентів інвестиції можуть піти даремно. Варто пам'ятати про співвідношення 1:10:100:1000, де 1 долар - «економія» на прийнятті спрощеного рішення на стадії його формування, а 10, 100, 1000 - утрати на наступних стадіях життєвого циклу рішення. У умовах ринкової економіки варіант інноваційного проекту вибирається з врахуванням інтересів інвестору.

При порівнянні варіантів необхідно дотримання принципів системного підходу. Тут потрібно врахувати найважливішу властивість систем - емерджентність, що обумовлює нерівність сукупного ефекту від комплексу заходів і розміри ефектів від окремогоїхнього проведення. У основі порівняння інноваційних варіантів лежить принцип комплексного підходу, що потребує урахування всієї сукупності заходів, що необхідно здійснити при реалізації даного варіанту рішення.

Однакові по розміру витрати, здійснювані в різний час, економічно нерівнозначні. Значна тривалість життєвого циклу іновацій призводить до економічної нерівноцінності здійснюваних у різний час витрат і одержувані результати. Це протиріччя усувається за допомогою так називаного методу приведеної вартості, або дисконтування тобто приведення витрат і результати до одного моменту. У якості такого моменту часу можна прийняти, наприклад, рік початку реалізації іновацій.

Дисконтування засноване на тому, що будь-яка сума, що буде отримана в майбутньому, у даний час має меншу цінність. За допомогою дисконтування у фінансових обчисленнях враховується чинник часу. Ідея дисконтування складається в тому, що для фірми вигідніше одержати гроші сьогодні, а не завтра, оскільки будучи інвестовані в іновації, вони завтра вже принесуть визначений додатковий прибуток. Крім того, відкладати одержання грошей на майбутнє ризиковано: при несприятливих обставинах вони принесуть менший прибуток, чим очікувалося, а то і зовсім не надійдуть.

Різниця між майбутньою вартістю і поточною вартістю називається дисконтом.

Коефіцієнти дисконтування розраховуються по формулі складних процентів:

at=(1+I)tp ,

де I - процентна ставка (норматив дисконтирования);

tp - рік приведення витрат і результати (розрахунковий рік);

t - рік, витрати і результати якого приводяться до розрахункового.

За умови приведення до року початку реалізації іновацій маємо tp=0 і, отже,

При позитивному розмірі норми процента на капітал i коефіцієнт дисконтування завжди менше одиниці (у противному випадку гроші сьогодні коштували б менше, ніж гроші завтра).

Метод нарахування по складних процентах полягає в тому, що в першому періоді нарахування провадиться на початкову суму кредиту, потім вона підсумовується з нарахованими процентами й у кожному наступному періоді проценти начисляються на вже нарощену суму. У такий спосіб база для нарахування процентів постійно змінюється. Іноді даний метод називають «процент на процент».

Чим нижче ставка процента і менше період часу t, тим вище сучасний розмір майбутніх прибутків.

За допомогою дисконтування визначається чиста поточна вартість проекту. Чисту поточну вартість називають також «чистим приведеним прибутком» (W).

Загальне правило при ухваленні рішення таке: іновації варто здійснювати, якщо очікуваний рівень прибутку на капітал не нижче (або дорівнює) ринкової ставки процента по позичках. Процент виконує найважливішу роль у вирішенні задачі ефективного розподілу ресурсів у ринковому господарстві, - виборі найбільше дохідного з можливих інноваційних вирішень. Порівняння рівня прибутку на капітал із процентною ставкою - це один із способів обгрунтування ефективності іновацій.

Крім чистого приведеного прибутку, для добору інноваційних проектів використовують і інші показники: термін окупності (Тік); період окупності (Пок) внутрішню норму прибутковості (Вд); рентабельність (R).

Метод переліку критеріїв. Суть методу добору інвестиційних проектів за допомогою переліку критеріїв полягає в такому: розглядається відповідність проекту кожному з установлених критеріїв і по кожному критерії дається оцінка проекту. Метод дозволяє побачити всі гідності і хиби проекту і гарантує, що жодний із критеріїв, що необхідно взяти до уваги не буде забутий, навіть якщо виникнуть трудності з початковою оцінкою.

Критерії, необхідні для оцінки інвестиційних проектів, можуть різнитися в залежності від конкретних особливостей організації, її галузевої приналежності і стратегічної спрямованості. При упорядкуванні переліку критеріїв необхідно використовувати лише ті з них, що випливають безпосередньо з цілей, стратегії і задач організації, її орієнтації довгострокових планів. Проекти, що одержують високу оцінку з позиції одних цілей, стратегій і задач, можуть не одержати її з погляду інших.

Головними критеріями для оцінки інвестиційних проектів є:

1. Цілі організації, стратегія, політика і цінності.

Сумісність проекту з поточною стратегією організації і довгострокового плану.

Виправданість змін у стратегії організації (у випадку, якщо цього потребує прийняття проекту).

Відповідність проекту відношенню організації до ризику.

Відповідність проекту відношенню організації до нововведень.

Відповідність проекту вимогам організації з урахуванням тимчасового аспекту (довгостроковий або коротко терміновий проект).

Відповідність проекту потенціалу росту організації.

Усталеність становища організації.

Ступінь диверсифікації організації (тобто кількість галузей, що не мають виробничого зв'язку з головною галуззю, у якій здійснює свою діяльність організація, і їхня частка в загальному обсязі її виробництва), що впливає на стабільність її становища.

Вплив великих фінансових витрат і відстрочки одержання прибутку на сучасний стан справ в організації.

Вплив можливого відхилення часу, витрат і виконання задач від запланованих, а також вплив невдачі проекту на стан справ в організації.

2. Фінансові критерії

Розмір інвестицій (вкладення у виробництво, вкладення в маркетинг; для проектів НІОКР витрати на проведення дослідження і вартість розвитку, якщо дослідження успішно).

Потенційний річний розмір прибутку

Очікувана норма чистої прибутку.

Відповідність проекту критеріям економічної ефективності капіталовкладень, прийнятим в організації.

Стартові витрати на здійснення проекту.

Гаданий час, після закінчення якого даний проект почне приносити витрат і прибутків.

Наявність фінансів у потрібні моменти часу.

Вплив прийняття даного проекту на інші проекти, що потребують фінансових засобів.

Необхідність притягнення позичкового капіталу (кредити) для фінансування проекту, і його частка в інвестиціях.

I0. Фінансовий ризик, пов'язаний із здійсненням проекту.

Стабільність надходження прибутків від проекту ( чизабезпечує проект стійке підвищення темпів росту прибутків фірми, або прибуток від року до року буде коливатися)

Період часу, через який почнеться випуск продукції (послуг), а, отже, відшкодування капітальних витрат.

Можливості використання податкового законодавства (податкових пільг).

Фондовіддача, тобто відношення середнього річного валового прибутку, отриманого від проекту, до капітальних витрат (чим вище рівень фондовіддач і, тим нижче в загальних витратах організації частка постійних витрат, що не залежать від зміни завантаження виробничих потужностей, а, отже, тим менше будуть збитки у випадку погіршення економічної кон'юнктури; якщо рівень фондовіддачі в даній організації нижче середнегалузевої , то у випадку кризи в її більше шанси розоритися однієї з перших).

Оптимальність структури витрат на продукт, закладений у проекті (використання найбільше дешевих і легко доступних виробничих ресурсів).

3. Науково-технічні критерії (для проектів НІОКР)

Можливість технічного успіху.

Патентна чистота Унікальність продукції (відсутність аналогів).

Наявність науково-технічних ресурсів, необхідних для здійснення проекту.

Відповідність проекту стратегії НІОКР в організації.

Вартість і час розробки.

Можливі майбутні розробки продукту і майбутні застосування нової що генерується технології.

Вплив на інші проекти.

Патентоспроможність ( чиможлива захист проекту патентом

Потреби в послугах консультативних фірм або розміщенні зовнішніх замовлень на НІОКР.

4. Виробничі критерії

Необхідність технологічних нововведень для здійснення проекту.

Відповідність проекту наявним виробничим потужностям ( чибуде підтримуватися високий рівень використання наявних у наявності виробничих потужностей або з прийняттям проекту різко зростуть накладні витрати)

Наявність виробничого персоналу (по чисельності і кваліфікації).

Розмір витрат виробництва. Порівняння її з розміром витрат у конкурентів.

Потреба в додаткових виробничих потужностях (додатковому устаткуванні).

5. Зовнішні й екологічні критерії.

Можливий шкідливий вплив продуктів і виробничі процеси.

Правове забезпечення проекту, його непротиречність законодавству.

Можливий вплив перспективного законодавства на проект.

Можлива реакція суспільної думки на здійснення проекту.

При виборі проекту, оцінці його ефективності варто враховувати чинники непевності і ризику. Повномасштабне вивчення цього питання виходить за рамки даного навчального посібника, тому зупинимося на них лише коротенько.

Під непевністю розуміється неповнота або неточність інформації про умови реалізації проекту, у тому числі супутніх витратах і результатах. Непевність, пов'язана з можливістю виникнення в ході реалізації проекту несприятливих ситуацій і наслідків, характеризується поняттям ризику.

При оцінці проектів найбільше істотними рекомендуються такі види непевності й інвестиційних ризиків.

1. Ризик, пов'язаний із нестабільністю економічного законодавства і поточної економічної ситуації, умов інвестування і використання прибули

2. Зовнішньоекономічний ризик (можливість введення обмежень на торгівлю і постачання, закриття меж тощо)

3. Непевність політичної ситуації, ризик несприятливих соціально-політичних змін у країні або регіоні

4. Неповнота або неточність інформації про динамік техніко-економічних показників, параметрах нової техніки і технології

5. Коливання ринкової кон'юнктури, цін, валютні курси тощо,

6. Непевність природно-кліматичних умов, можливість стихійних лих

7. Виробничо-технологічний ризик (аварії і відмови устаткування, виробничий шлюб тощо)

8. Непевність цілей, інтереси і поведінка учасників

9. Неповнота або неточність інформації про фінансове становище і ділову ситуацію підприємств-учасників (можливість неплатежів, банкрутств, зривів договірних зобов'язань).

Найбільше точним є метод формалізованого опису непевності. Стосовно до видів непевності, що найбільше зустрічається часто при цей метод , що оценке інвестиційних проектів, , включають такі етапи:

опис усієї множини можливих умов реалізації проекту (або у формі відповідних сценаріїв, або у виді системи обмежень на значення головних технічних, економічних тощо параметри проекту) і витрат , що відповідають цим умовам , (включаючи можливі санкції і витрати, пов'язані зі страхуванням і резервуванням), результатів і показників

перетворення вихідної інформації про чинники непевності в інформацію про можливості окремих умов реалізації і відповідних показників ефективності або про інтервали їхньої зміни;

визначення показників ефективності проекту в цілому з урахуванням непевності умов його реалізації - показників очікуваної ефективності

4. ЕФЕКТИВНІСТЬ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

4.1. Загальна економічна ефективність іновацій

Методичними рекомендаціями по оцінці інвестиційних проектів і їхнього добору для фінансування (затвердженими Держбудом, Міністерством економіки, Міністерством фінансів і Держкомпромом РФ №7-12/47 від 31 березня 1994 р.) установлені такі головні показники ефективності інноваційного проекту (мал. 5.1.):

Комерційна (фінансова) ефективність, що враховує фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників.

Бюджетна ефективність, що відбиває фінансові наслідки здійснення проекту для федерального, регіонального і місцевого бюджетів.

Народногосподарська економічна ефективність, що враховує витрати і результати, пов'язані з реалізацією проекту, що виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників інвестиційного проекту і дозволяючі вартісний вимір.

Показники ефективності інноваційного процесу

Малюнок 5.1.

Комерційна ефективність (фінансове обгрунтування) проекту визначається співвідношенням фінансових витрат і результати, що забезпечують необхідну норму прибутковості. Комерційна ефективність може розраховуватися як для проекту в цілому, так і для окремих учасників з урахуванням їхніх внесків по правилах. При цьому в якості ефекту на t-кроку (Эt) виступає потік реальних грошей.

У рамках кожного виду діяльності відбувається притік Пi (t) і відтік Оi (t) коштів. Позначимо різницю між ними через Фi(t):

Фi(t) = Пi(t) - Оi(t),

де i = 1, 2, 3.

Притік реальних грошей Ф(t) називається різниця між притоком і відтоком коштів від інвестиційною й операційною діяльністю в кожному періоді здійснення проекту (на кожному кроку наміру)

Ф(t) = [П1(t) - О1(t)] + [П2(t) - О2(t)] = Ф1(t) - Ф’(t)

Показники бюджетної ефективності відбивають вплив результатів Здійснення проекту на прибутки і витрати відповідного (федерального, регіонального або місцевого) бюджету. Головним показником бюджетної ефективності, використовуваним для обгрунтування передбачених у проекті мір федеральної і регіональної підтримки, є бюджетний ефект.

Бюджетний ефект (Bt) для t-кроку здійснення проекту визначається як перевищення прибутку відповідного бюджету (Dt) над витратами (Pt) у зв'язку зі здійсненням даного проекту

Bt = Dt - Pt

Інтегральний бюджетний ефект У розраховується по формулі як сума дисконтованих річних бюджетних ефектів або як перевищення інтегральних прибутків бюджету (Dинт) над інтегральними бюджетними витратами(Pинт).

Показники народногосподарської економічної ефективності відбивають ефективність проекту з погляду інтересів народного господарства в цілому, також для що беруть участь у здійсненні проекту регіонів (суб'єкти федерації), галузей, організацій.

При намірах показників економічної ефективності на рівні народного господарства до складу результатів проекту включаються (у вартісному вираженні):

Кінцеві виробничі результати (виторг від реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринку усієї виробничої продукції, крім продукції, споживаної російськими організаціями-учасниками). Сюди ж ставиться і виторг від продажу майна й інтелектуальної власності (ліцензій на право використовувати винаходи, ноу-хау, програм для ЕОМ тощо), утворювані учасниками в ході здійснення проекту

Соціальні й економічні результати, розраховані виходячи зі спільного впливу всіх учасників проекту на здоров'я населення, соціальну й екологічну обстановку в регіонах

Прямі фінансові результати

Кредити і позики іноземних держав, банків і фірм, надходження від імпортних мит тощо

Необхідно враховувати також непрямі фінансові результати: обумовлені здійсненням проекту зміни прибутків сторонніх організацій і громадяни, ринкової вартості земельних ділянок, будинків і іншого майна, а також витрати на консервацію і ліквідацію виробничих потужностей, утрати природних ресурсів і майна від можливих аварій і інших надзвичайних ситуацій.

Соціальні, екологічні, політичні й інші результати, що не піддаються вартісній оцінці, розглядаються як додаткові показники народногосподарської ефективності і враховуються при ухваленні рішення про реалізацію і/або про державну підтримку проектів.

До складу витрат проекту включаються передбачені в проекті і необхідні для його реалізації поточні й одночасні витрати всіх учасників здійснення проекту, обчислені без повторного рахунку однакових витрат одних учасників у складі результатів інших учасників.

Тому не включаються в намір:

витрати організацій - споживачі деякої продукції на придбання її в виробників- інші учасники проекту;

амортизаційні відрахування по головних засобах, створеним (побудованим, виготовленим) одними учасниками проекту і використовуваних інших учасників;

усі види платежів російських організацій-учасників у прибуток державного бюджету, у тому числі податкові платежі. Штрафи і санкції за невиконання екологічних нормативів і санітарних норм враховуються в складі народногосподарських витрат тільки в тому випадку, якщо екологічні наслідки порушень норм не виділені особо в складі екологічних результатів проекту і не включені до складу результатів проекту у вартісному вираженні;

проценти по кредитах НБУ, його агентів і комерційних банків, включених у число учасників реалізації інвестиційного проекту;

витрати іноземних учасників;

головні засоби, тимчасово використовувані учасником у процесі здійснення інвестиційного проекту, враховуються в намірі одним із таких способів;

залишкова вартість головних засобів на момент початку їхнє притягнення включається в одноразові витрати; на момент припинення одноразові витрати зменшуються на розмір (нової) залишкової вартості цих засобів;

орендна плата за показані головні засоби за час їхній використання включається до складу поточних витрат.

При намірах показників економічної ефективності на рівні регіону (галузі) до складу результатів проекту включаються:

регіональні (галузеві) виробничі результати; виручка від реалізації продукції, зробленої учасниками проекту, організаціями регіону (галузі), за відрахуванням спожитої цим же або іншими учасниками проекту організаціями регіону (галузі);

соціальні й екологічні результати, що досягаються в регіоні (в організаціях галузі)

непрямі фінансові результати, одержувані підприємствами і населенням регіону (організаціями галузі).

До складу витрат при цьому включаються тільки витрати організацій - учасники проекту, що ставляться до відповідного регіону (галузі) також без повторного рахунку однакових витрат і без урахування витрат одних учасників у складі результатів інших учасників.

При намірах показників економічної ефективності на рівні організації до складу результатів проекту включаються:

виробничі результати;

виручка від реалізації зробленої продукції, за відрахуванням витраченої на власні потреби соціальні результати в частині, що ставиться до робітників організації і членам їхніх сімей.

До складу витрат при цьому включаються тільки одноразові поточні витрати організації без повторного рахунку (зокрема, не припускається одночасне урахування одноразових витрат на створення головних засобів і поточних витрат на їхню амортизацію).

Прийняття вирішень по інвестуванню ускладнюється різноманітними чинниками: вид інвестицій, вартість інвестиційного проекту, множинність доступних проектів, обмеженість фінансових ресурсів, ризик тощо Очевидно, що вирішення повинні прийматися в умовах, коли є ряд альтернативних або взаємно незалежних проектів. У цьому випадку необхідно зробити вибір одного або декількох проектів, базуючись на якихось критеріях.

Прийняття вирішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, грунтується на використанні різноманітних формалізованих і неформалізованих методів. Якогось універсального методу, придатного для усіх випадків життя, не існує.

4.2.Характеристика результатів інноваційної діяльності

У результаті інноваційної діяльності народжуються нові ідеї, нові й удосконалені продукти, нові або удосконалені технологічні процеси, з'являються нові форми організації і керування різноманітними сферами економіки і її структур.

Результати інноваційної діяльності виражаються у виді інноваційної продукції, що може мати конкретну речовинну форму або бути в нематеріальній формі (наприклад «ноу-хау»).

Творці нововведень одержують на них авторські і суміжні з ними права. Виникає таке юридичне поняття, як інтелектуальна власність. Дане поняття передбачене Конвенцією, що заснували Всесвітню організацію інтелектуальної власності в 1967 р. Задача Всесвітньої організації інтелектуальної власності складається в сприянні її охороні. У Росії законодавча охорона інтелектуальної власності гарантована Конституцією Російської Федерації (ст. 44).

Інноваційна продукція повинна мати індивідуалізацію. У Цивільному кодексі Російської Федерації (ст. 138) установлений такий засіб індивідуалізації продукції - товарний знак. У Законі Російської Федерації «ПРО товарні знаки, знаках обслуговування і найменуваннях місць походження товару» дається таке визначення:

«Товарний знак і знак обслуговування (далі - товарний знак ТЗ) - це позначення, спроможні відрізняти відповідно товари і послуги одних юридичних або фізичних осіб від однорідних товарів і послуг (далі товари) інших юридичних або фізичних осіб». Товарним знаком може бути оригінальне графічне зображення, сполучення цифр, букв і т.п.

Право на використання товарних знаків одержують за допомогою їхньої реєстрації. В усьому світі товарні знаки застосовуються і захищаються. Товарні знаки грають важливу роль як для виробників і продавців, так і для покупців нововведень. Вони вказують, хто відповідає за визначений товар.

Однорідна продукція може випускатися різними виробниками, поширюватися різними продавцями. Причому і виробники, і продавці можуть мати свої товарні знаки. Саме товарний знак служить орієнтиром, підставою при виборі товару. Якщо покупець буде задоволений придбаним товаром, надалі він буде керуватися товарним знаком.

Товарний знак виконують такі функції:

служить орієнтиром при виборі товару;

указує на наявність відповідної якості товару;

виділяє товар з однорідних товарів інших виробників;

показує джерело походження товару, тому що інформація про власників товарних знаків внесена до реєстру товарних знаків, зареєстрованих у Патентному відомстві;

рекламує товар, тому що забезпечує виробнику популярність, що стимулює і зберігає попит на товари;

дозволяє виробнику або продавцю зайняти визначене становище на ринку завдяки визнанню товарного знака.

Товарний знак входить до складу нематеріальних активів, є предметом ліцензійних угод і об'єктом охорони промислової власності (складовою частиною інтелектуальної власності).

Результатом інноваційної діяльності є і ноу-хау («знаю, як»), що являють собою цілком або частково конфіденційні знання, досвід, навички, що включають зведення технічного, економічного, адміністративного, фінансового й іншого характеру. Використання «ноу-хау» забезпечують визначені переваги і комерційна вигода особі, що їх отримала.

«Ноу-хау» можуть бути незапатентовані технологічні знання і процеси, практичний досвід, методи, способи і навички по проектуванню, намірам, будівництву і виробництву виробів; проведенню наукових досліджень і розробок; склад і рецепти матеріалів, речовин і ін., а також досвід в області дизайну, маркетингу, керування, економіки, фінансів.

Наслідком інноваційної діяльності є нові художньо-конструкторські (дизайнерскі) вирішення зовнішнього вигляду виробу - промислові зразки. Промислові зразки відбивають єдність технічних, функціональних і естетичних властивостей виробу, входять до складу нематеріальних активів, є предметом ліцензійних угод і об'єктом охорони промислової власності.

Права на винаходи, товарні знаки й інші результати інноваційної діяльності оформляються ліцензією.

Матеріальні результати інноваційної діяльності виступають у виді створених і освоєних нових машин, устаткування, апарати, приладів і засобів автоматизації. Створені й освоєні зразки машин, устаткування, апарати, приладів і засобів автоматизації діляться на нові, модернізовані і модифіковані.

Ефективність інноваційної діяльності можна оцінити через конкурентноздатність нової продукції, успішне педставлення її на внутрішньому і зовнішньому ринках.

4.3. Вихід на ринок технологій як результат інноваційної діяльності

Результати інноваційної діяльності на внутрішньому і зовнішньому ринках можуть бути подані шляхом передача науково-технічних знань і досвіду для надання науково-технічних послуг, нових технологій. Розглянемо деякі аспекти, пов'язані з виходом на ліцензійний ринок.

Передача технологій може відбуватися як у межах однієї країни, так і на міжнародному рівні.

Ліцензійна торгівля являє собою головну форму міжнародної торгівлі. Вона охоплює угоди з «ноу-хау», із патентами на винаходи. Крім того, можливі ліцензії на передачу прав використання патентів без відповідного «ноу-хау». Одним із чинників швидкого розвитку ліцензійної торгівлі є висока прибутковість ліцензійних операцій. Це пояснюється і тим, що вони менше ризиковані в порівнянні з прямим інвестуванням.

Результати інноваційної діяльності, що є об'єктом ліцензійних угод і неліцінзійного продажу «ноу-хау», - це специфічний товар світового ринку.

Такий товар, як технологія, потрібно розглядати з урахуванням:

споживчої вартості;

праці по створенню;

процесу споживання технологічних знань. Технологічні знання є нематеріальним продуктом, його корисність не визначається формою матеріального носія (технічна документація, досвід і т.п.). Вона полягає в створенні умов для підвищення ефективності виробництва, випуску нових видів продукції і прискорення її реалізації.

Кожне нове технічне вирішення, що ставиться до виробництва, є унікальним і неповторним. Тому кожний окремий технологічний товар не можна безпосередньо зв'язувати з іншим товаром, хоча останній може ставитися до того ж галузі виробництва. Порівнювати технології можна тільки через корисний ефект від їхнього використання.

Витрати праці на виробництво нематеріального продукту відрізняються від витрат праці на виробництво матеріальних носіїв знань. Насамперед праця по створенню нової технології як один із видів наукової праці носить творчий характер. Витрати праці по створенню технології відрізняються від витрат праці по її безпосередньому впровадженню у виробництво. Останні включають роботу по проектуванню і будівництву підприємств, навчання персоналу, організацію і керування й ін.

Специфіка споживчої вартості і праці по створенню технології обумовлює особливості споживання цього товару. Технологічні знання використовуються у виробничому процесі, проте, характер їхній споживання обумовлює те, що праця по створенню технологічних знань не переноситься на продукт підприємства, що створюється за допомогою цих знань.

На використання технології впливають:

темпи застаріння технології і заміни її новою, більш сучасною;

швидкість поширення даних технологій, що обумовлює зникнення додаткового прибутку ліцензіата.

Все викладене вище впливає на формування цін на ліцензії, «ноу-хау».

На розмір додаткового прибутку ліцензіата впливають:

виробничий ризик;

комерційний ризик;

конкуренція з боку альтернативних технологій.

Виробничий ризик пов'язаний із тим, що підприємство ліцензіата не реалізує тих показників, що плануються відповідно до даної ліцензії або «ноу-хау». Можливість виробничого ризику залежить від ступеня розробленості нової технології.

Комерційний ризик при придбанні ліцензії і «ноу-хау» виникає в силу того, що ліцензіат не завжди може реалізувати зроблену продукцію і, отже, не обов'язково одержить розрахункову суму додаткової прибули.

Базою міжнародної торгівлі ліцензіями і «ноу-хау» є патентна діяльність країн - експортери технології. Головна роль у патентуванні винаходів належить промислово розвитим країнам. Перше місце по числу заявок на патенти і видані патенти займає Японія, друге - США. Промислово розвиті країни є привабливим ринком технологій.

У відмінності від економічно розвитих країн Україна продовжує користуватися застарівшими технологіями і дотепер залишається сільсько-господарською країною зі слабко розвинутою промисловою інфраструктурою. Наша країна потребує діючих реформах і застосування новітніх технологій про які згадувалося вище.

Але слід зазначити, що в регіонах України залишається суттєвий економічний потенціал, що може бути використаний при розширеномуінвестуванні в сільсько-господарську галузь. У зв'язку з цим пропонуємо огляд інвестиційної принадності й економічної характеристики регіонів України

5. ПОКАЗНИКИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ

ТА ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Кожний інвестиційний проект має свою конкретну спрямованість і може з найбільшою ефективністю бути бути реалізований у тихий регіонах України, де для цього є найкращі умови. До того ж оцінка і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів України мають бути безпосередньо ув(язані з державною регіональною політикою, метою якої є забезпечення розвитку окремих регіонів з урахуванням таких факторів, як раціональне використання різноманітних економічних можливостей кожного з них, ефект оптимальної інтеграції, територіальний розподіл праці та взаємна економічна кооперація. У відповідності до цієї мети завданнями державної політики регіонального розвитку є реконструкція старих промислових регіонів; стимулювання розвитку експортних та імпортозамінних виробництв тихий регіонів, які мають для цього найкращі умови; формування вільних (спеціальних) економічних зон; прискорений розвиток необхідної регіональної інфраструктури. Реалізація цих завдань тісно пов(язана з державною та приватною інвестиційною діяльністю.

Слід відзначити, що за кордоном такі розробки достатньо поширені, і ряд відомих наукових центрів та інвестиційних компаній періодично публікують оранжований за шаблем інвестиційної привабливості перелік країн для орієтування потенційних інвесторів. У нашій країні відсутняя аналогічна загальновизнана методика, крім спеціальної методики, розробленої за допомогою українського вченого І. Бланка і розвинутої Л.Верховодою та Т.Воронковою. зважаючи на те, що вона може являти певний інтерес не тільки для державних службовців, які займаються питаннями розробки регіональної політики, науковців, але й для практиків зі сфери інвестиційного бізнесу, розглянемо основні методологічні положення такої оцінки та практичні висновки.

Інвестиційну привабливість регіонів України доцільно оцінювати на основі їх оранжування за такими п(ятьма синтетичними (узагальненими) показниками:

рівень загальноекономічного розвитку регіону (включаючи природно-ресурсний потенціал, рівень розвитку промислового виробництва, спеціалізацію сільського виробництва);

рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону (включаючи рівень розвитку будівництва, транспортної мережі, зв(язку, складського господарства тощо);

демографічний чинник;

рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону (включаючи розвиток приватизації і формування недержавного сектору, формування ринкової інфраструктури);

рівень криміногенних, екологічних та інших видів ризиків.

Кожний синтетичний показник оцінюється за сукупністю аналітичних показників, які входять до його складу. У свою чергу кількісна оцінка шкірного синтетичного показника отримана складаням рангових значень (у системі регіонів) аналітичних показників, які входять до його складу. Далі на основі кількісної оцінки п(яти вищенаведених синтетичних показників розрахований інтегральний показник інвестиційної привабливості регіонів України. При цьому враховано, що окремі синтетичні показники відіграють різну роль у прийняятті інвестиційних рішень відповідним “зваженням” значимості шкірного показника (зокрема, з урахуванням думок інвестиійних менмджерів), а саме: 35%, 15%, 25%, 10%.

При оцінюванні рівня загальноекономічного розвитку регіону також вивчалась потенційна потреба в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупна ємність регіонального ринку.

Для цього оцінювання використовувались і такі анлітичні показники:

1) питома вага регіону у ВВП і виробленому національному доході;

2) обсяг виробленої промислової продукції на душу населення;

3) рівень самозабезпечення регіону головними продуктами харчування (обсяг виробництва відповідних видів сільськогосподарської продукції на душу населення);

4) середній рівень заробітної сплачуй робітниів у регіоні;

5) обсяг і динаміка капітальних вкладень у регіоні в розрахунку на один жителя в регіоні;

6) кількісь компаній і фірм усіх форм власності в регіонв;

7) питома вага збиткових підприємств у загальній кількості працюючих компаній і фірм.

Природно-реурсний потенціал. Україна має знані й різноманітні природні ресурси, перважна більшість іких вже давно і добрі вивчена та використовується досить інтенсивно. Інвестиційне значення в Україні мають три види природніх ресурсів: мінеральні, земельні й рекреаційні.

Розташування мінеральних ресурсів є головним чинником, яякий визначає розподіл регіонів за щаблем інвестиційної привабливості. Виняток становлять лише кілька регіонів, у яких бідність мінеральних ресурсів компенсується яким-небудь іншим значним инником. Україна повністю задоводльняє споживи та має потужний експортний потеціал по залізних, марганцевих і титанових рудах, ртуті, графіту, вогнетривких і формувальних глинах,каоліну,сірці,сировині для виробництва скла та будівелних матеріалів. У дефіциті перебувають паливні ресурси (нафта, газ, тоорф), хоча є поклади кам(яного і бурого вугілля. Для забезпечення внутрішніх потреб країна щороку імпортує 20 млн. т вугілля (20%споживи). 28 мЛН. т нафти (87%), 70 млрд.куб.м газу (80%).

Основні поклади мінеральних ресурсів, насамперед рудних і паливних, зосереджені на території східних областей: Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Полтавської та Харківської. З інших областей вельми високий ресурсний потенціал має Львівська. Бідні мінеральними ресурсами мацже всі західні області, а також південий регіон.

Земельні ресурси. Земля в Україні дуже родюча. Майже 60% усіх сільськогосподарських угідь розташовані на високородючих чорноземах. Чорноземи йдуть широкою полосою по центральній і східній частинах країни. щонайвит рівень забезпеченості землею сільськогосподарського признаення в розрахунку на одного робітника мають Дніпропетровська і Запорізька області (у 1,8 разу вище, ніж у сердньому по Україні). Забезпеченість земельними ресурсами і сприятливі кліматичні умови дозволяють займатись сільським господарством на всій території країни. Земля сама по собі має в Україні особливу інвестиційну цінність.

Рекреаційні ресурси. Вся територія України має різноманітні рекреаційні ресурси: природні ліси, мінеральні води й лікувальні грязі, водоймища та морське узбережжя. щонайкрат рекреаційними регіонами є: південний- приморські території Запорізької, Донецької, Миколаївської, Одеської,Херсонської областей; Республіка Крим; Карпати- Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська області; лісостепова зона- Полтавська область. Ці регіони можуть зацікавити інвесторів, які хочуть вкладати кошти в туризм, відпоинок, санаторно-курортне лікування. Тож при ранжуванні регіонів наявність зон масового туризму, відпочинку й санаторно-курортного лікування враховувалась як чинник , що значет , інвестиційної привабливості.

Рівень розвитку промислового виробництва. Україна має розвинену багатогалузеву промисловість, у якій переважає чорна металурія та важке машинобудування. Чверь обсягу промислового вирожництва України припадає на машинобудівельні галузі. Підприємства цих галузей територіально поділені по всіх областях України. Найбільшою є концентрація цих підприїмств у Дніпропетровській, Запорізькій, Київській областях і в місті Києві. Машинобудування переважає в структурі промисловості Львівської, Луганської, Миколаївської, Полтавської, Одеської областей і республіки Крим.

Україна посідає одне з провідних місць у світі за видобутком залізної руди і з виробництва сталі. Чорна металургія (частка якої становить 22,6% загального обсягу промимслового виробництва) тариторіально зосереджена в двох областях- Дніпропетровській і Донецькій (понад 75%). Близько 20% обсягу виробництва чорної металургії дають Запорізька і Луганська Області.

Підрпиємства кольорової металургії розташована в Запорізькій, Луганській, Донецькій,Кіровоградській областях і респуубліці Крим.

Багатогалузеве хімічне і нафтохімічне виробництво розвинуте в східній і ценральній областях. Підприємства цієї галузі є також у Миколаївській, Одеській, Львівській та Івано-Франківській областях.

Лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість розвинута в головному в регіоні Карпат. Целюлозно-паперова промисловість, виробництво тбудівельних матеріалів і деревинно-стружкових плит є також у Херсонській, Київській та Хмельницькій областях.

Виробництво будівельних матеріалів рівномірно розміщене по всій території країни. Виробництво залізобетонних виробів зосереджено у великих містах. Розвинуте виробництво скла і фарфоро-фаянсових виробів.

Продукція легкої промисловості традиційно становила 10-11% у загальному обсяязі промислового виробництва. Найбільшого розвитку набули текстильне виробництво (бавовняні,лляні, вовняні та штучні тканини), швейна, шкіряна, хутрова та взуттева промисловість. Підприємства цієї галузі розташовані в Київській (м. Київ), Донецькій, Дніпропетровській, Львівській, Луганській, Одеській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областяях.

Підприємства харчової промисловості в головному концентруютьсяя у великих містах і населених пунктах, що входять до агламерації великих міст. Переробна промисловість

територіально пов(язана з місьцями виробництва технічних культур (цукровий буряк, соняшник, льон-довгунець).

Для кращої орієнтації інвесторів має сенс групування регіонів залежно від рівня розвитку і структкри промислового виробництва, які умовно поєднані в такі групи:

1) Регіони суцільної промислової агломерації з високою концентрацією виробництва і населення (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька і Луганська області). 1996 року в цих регіонах вироблено близько 59% усьго олбсягу промислової продукції крахни, у тому числі товарів для населення- 36%.

2) Промислово розвинені регіони з концентрацією виробнцтва в обласних центрах і великих містах (Київська область і м. Київ, Харківська, Одеська, Львівська, Полтавська області). 1996 року в цих регіонах вироблено майже 14%промислової продукції країни, у тому числі товарів для населення- 20%.

Регіони, що входять до першої і другої групи, характеризуються багатогалузевою промисловою промисловою спеціалізацією. Отут розташована велика кількість підприємств, які працюють на загальнонаціональний і світовий ринок. У цих регіонах інвестор має широкі інвестиційні можливості по вибору про(єктів, видів і розмірів інвестицій. Він знайде свою нішу і на місцевому ринку.

3) Регіони, у яких переважає промисловість локального значення (останні 15 областей, Республіка Крим). 1996 рку в цих регіонах вироблено майже 26% вієї помислової подукції, у тому числі товарів для населення- 42%. Отут переважають дрібні й середні підприємства, що мають локальну спеціалізацію і працюють у головному на місцевий ринок. Вибір напрямів інвестування отут значно вужчий.

Сільськогосподарське виробництво розміщене по всій території України. 42 млн.га, або 70% території країни, мають сільськогсподарське произначення. Орні землі займають 33 млн.га, пасовиська- 4,7 млн.га, сінокоси- 2,1 млн.га.

Продукція землеробства становить 52% у загальному обсязі сільськогосподарського виробництва. Структуру посівних площ: зернові- 47%, кормові- 34%, технічні- 11%, картопля, овочі, сади й баштанні- 8%.

Економічна криза позначилась на розвитку землеробства, особливо на виробництві технічних культур, овочів і баштанних. Проте в 1997році намітились зміни на краще. Врожай зернових повністю забезпечує споживи країни в продовольчому зерні. Близько 3 млн.т пердбачається продати на експорт.

У Україні повсюдно поширене тваринництво, його продукція становить 48% загального обсягу сільськогосподарської продукції.

Земля, клімат і багатогалузева спеціалізація вівдкривають великі можливості для інвесторів. Сільське господарство потребує фінансових ресурсів, оновлення технологій і виробничо-технічного парку. Але в сучасних умовах воно має знижену інвестиційну провабливість. Несприятливим полемо для інвестування є тваринництво.

У землеробстві інвестиційний інтерес представляють лише дві галузі: виробництво техніних культур і овочівництво. Інвестор має враховувати несприятливу кін(юктурну ситуацію на ринку сільськогосподарських продуктів України - низький купівельний поспіває через масове зменшення доходів населення. Діють також такі фактори, які зменшують конкурентноспроможність сільськогосподарської продукції, яка виробляється в Україні:екологічне забруднення та низька якість продукції, високий рівень витрат на виробництво. Проте інвесторів можуть привабити потенційні можливості інвестування в сільське господарство: право на землю, ніша на ринку України. Крім того, відсутні конкуренти і порівняно дешево можна придбати права власності.

Збільшення, або зменшення капітальних вкладень у виробництво по регіонах України за 1997 рік (порівняно з 1996 рком) може бути показником розвитку регіону, нахилу до підприємницької дільност, або навпаки- консерватизму. А в цілому по Україні реальні капіталовкладення скоротились порівняяно з 1996 рком на 7,5%. Таким чином інвестиційно привабливими є Волинська, Закарпатська, Кіровоградська, Львівська, Одеська, Полтавська, Харківська, Хмельницька області та м. Київ.

(Дивися додатки 1 і 2).

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Особливістю сучасного етапу розвитку інноваційної діяльності є утворення в найбільших фірмах єдиних науково-технічний комплексів, що об'єднують у єдиний процес дослідження і виробництво. Це припускає наявність тісного зв'язку всіх етапів циклу «наука -виробництво". Створення цілісних науково-виробничо-збутових систем об'єктивно закономірно, обумовлено науково-технічним прогресом і потребами ринкової орієнтації фірми.

У 80-ті роки в інноваційній політика значних фірм чітко проявилася тенденція до переорієнтування спрямованості науково-технічної і виробничо-збутової діяльності. Вона виражалася насамперед у прагненні до підвищення в асортименті що випускається продукції питомої ваги нових наукомістких виробів, збут яких веде до розширення супутніх технічних послуг: інжинирингових, лізингових, консультаційних і ін. С іншої сторони, відзначається прагнення до зниження витрат виробництва традиційної продукції.

Особливо помітно ці тенденції виявляються в інноваційному менеджменті в американських машинобудівних ТНК, що концентрують свої зусилля на розробці і виробництві продукції високої технічної складності (радіоелектронна техніка, особливо ЕОМ і мікропроцесори, авиакосмічна техніка, енергетичне устаткування, засоби автоматизації й ін.). Вони ринуться за рахунок монополізації випуску таких виробів забезпечити швидку амортизацію капіталу і зберегти лідерство у визначених секторах ринку машин і устаткування. Одночасно вони досягають значного зниження витрат виробництва в традиційних галузях машинобудування з метою підвищення їхньої конкурентноздатності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Котлер Ф. “Основи маркетингу”. М.: - Ростинтэр, 1996

2. Уотермен Р. “Фактор відновлення. Як зберігають конкурентноздатність кращі компанії”. М.:- Прогрес, 1988

3. Скамай Л. “Ризики в іноваційному підприємництві”. // РИЗИК. №5-6, 1998

4. Донцова Л.В. “Іноваційна діяльність: стан, необхідність державної підтримки, податкове стимулювання”. //Менеджмент у Росії і за рубежем. №3, 1998

5. Герчикова І.Н. “Менеджмент: підручник”. М., 1994

6. Ільєнкова С.Д. “Іноваційний менеджмент”. М.:- Банки і біржі, 1997.

7. Фатхутдинов Р.А. “Інновациійний менеджмент = Innovatory management: підручник для студентів вузів за фахом і напрямком “менеджмент””. - М.:- Бізнес-школа «Інтел-Синтез», 1998

Додаток 1

Прямі іноземні інвестиції в області України

(% від загального обсягу)


м.Київ

31

Київська

9

Дніпропетровська

8

АР Крим

7

Одеська

6.9

Додаток № 2

Регіональний розподіл Українських прямих іноземних інвестицій

на 01.10.99 рік.

Луганська

Полтавська

Донецька

Інші

Одеська

м. Київ

м. Севастопаль

3

5

8

11

18

25

30


ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий