регистрация / вход

Стратегічне планування діяльності фірми Квіт в умовах ринкових відносин

Анотація В ході дослідження діяльності та стратегічного планування приватної комерційної фірми “Квіт” було виявлено, що для успішної діяльності фірми в умовах ринкових відносин, постає питання у якісному та ефективному плануванні діяльності. Фірма розробляє стратегію своєї поведінки на ринку, вивчає конкурентів, виявляє свій потенціал, визначає вплив внутрішнього та зовнішнього середовища.

Анотація

В ході дослідження діяльності та стратегічного планування приватної комерційної фірми “Квіт” було виявлено, що для успішної діяльності фірми в умовах ринкових відносин, постає питання у якісному та ефективному плануванні діяльності. Фірма розробляє стратегію своєї поведінки на ринку, вивчає конкурентів, виявляє свій потенціал, визначає вплив внутрішнього та зовнішнього середовища.

Стратегічне планування в приватній комерційній фірмі “Квіт” переслідує такі цілі: затвердити організаційну структуру зі стратегічного розвитку де буде здійснюватися збір нових позицій, поглядів; визначити внутрішні і зовнішні фактори, які впливають на діяльність організації; підготовка плану для оцінки сильних і слабких сторін організацій; затвердити основну лінію розвитку, орієнтуючись на яку можна перевірити різні стратегії розвитку організацій; навчити людей думати більш точно; вивчення тенденцій які можуть бути необхідні для подальшої діяльності організацій; розробка у рамках створення довгострокових планів для досягнення кінцевої мети стратегічного планування.

На діяльність приватної комерційної фірми “Квіт” впливають фактори зовнішнього середовища. Вплив зовнішнього середовища на фірму змінний. Деякі організації працюють в порівняно статичних умовах, коли зовнішнє середовище майже не міняється: не з'являються нові конкуренти, нові технології, немає особливого впливу з боку державних і суспільних організацій. Аналіз зовнішніх умов на данній організації дозволяє оцінити ступінь впливу зовнішніх факторів на її діяльність, цей аналіз проведений у першому розділі даної роботи.


Зміст

Вступ 6

1. Стратегічне планування організацій. 9

1.1.Визначення задач і цілей організації. 13

1.2.Аналіз зовнішніх умов 16

1.3.Оцінка внутрішніх сильних і слабких сторін 25

1.4.Стратегічні “вікна” 29

1.5.Стратегічне прийняття рішень 32

2. Організаційна структура приватної комерційної фірми “Квіт” 40

Директор 44

Виконавчий директор 44

Економіст 44

2.1.Права, обов’язки і відповідальність функціональних підрозділів, які приймають участь в процесі стратегічного планування 46

2.2.Специфічні фактори, які впливають на діяльність фірми 59

Висновки 66

Використана література 68


Вступ

Економічна будова будь-якої держави може базуватися на двох організаційних засадах: на суб’єктивній волі керуючого органу або на об’єктивних економічних законах. В першому випадку мова йде про планово-директивну економіку, яка базується на розподілі ресурсів та одержаних за їх допомогою доходів. В другому випадку мається на увазі ринкова економіка.

Ринкова економіка - це економіка, яка базується на відносинах, що виникають при купівлі-продажу товару на ринку, де стикається попит як представник споживання і пропозиція як представник виробництва. Таким чином, в основі ринкових відносин лежать відносини між суб’єктами ринкової економіки. Тобто, відносини між покупцями та подавцями по задоволенню їхніх інтересів. Продавець намагається продати свою пропозицію, свій товар. Покупець намагається реалізувати свій попит, купити потрібну йому продукцію.

За умов ринкової економіки підприємствам і організаціям необхідно швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища і адаптувати ці організаційні структури до цих змін. Тому дана тема детально розроблена в спеціальній літературі, де викладено загальну характеристику організаційних структур, їх види, значна увага приділена нових форм адаптивних структур, питанню вибору і вдосконаленню організаційних структур управління.

В умовах ринкової економіки дуже важливо знати економічну сутність та зміст її категорій, особливо таких, як продукція (роботи, послуги), товар, ринок, попит, пропозиція.

В основі функціонування ринкової економіки лежать слідуючи принципи: рівність виробників і споживачів перед зовнішніми факторами; рівновага цін на основі балансу попиту та пропозиції; використання юридичних законів для економічного регулювання; економічне регулювання самостійних дій суб’єктів ринкових відносин; наявність конкуренції як умова економічного прогресу та економічного регулювання.

Тому, для успішної діяльності фірми в умовах ринкових відносин, постає питання у якісному та ефективному плануванні діяльності. Фірма розробляє стратегію своєї поведінки на ринку, вивчає конкурентів, виявляє свій потенціал, визначає вплив внутрішнього та зовнішнього середовища.

Стратегічне планування - це одна з функцій управління, що подає собою процес вибору цілей організації та шляхів їхнього досягнення. Стратегічне планування забезпечує основу для усіх управлінських рішень, функцій організації, мотивації та контролю орієнтовані на вироблення стратегічних планів.

Динамічний процес стратегічного планування є тим дахом, під яким укриваються всі управлінські функції, не використовуючи переваги стратегічного планування, організації в цілому та окремі люди будуть позбавлені чіткого способу оцінки мети напрямки корпоративного підприємства. Процес стратегічного планування забезпечує основу для управління членами організації. Проектуючи усе вище написане на реалії обстановки в нашій країні, можна відзначити, що стратегічне планування стає все більш актуальним для українських підприємств, що вступають в жорстку конкуренцію як між собою так і з іноземними корпораціями.

Отже, стратегічне планування стає одним із найважливіших концепцій управління організаціями. Воно використовується для підвищення ефективності існуючої в фірмах управлінської системи, дозволяє складати реальніші плани виробництва й реалізації, швидше реагувати на зміни, які стаються на ринках, й головне, створює істотні переваги в конкурентній боротьбі.

  1. Стратегічне планування організацій.

Тема даної курсової роботи “Стратегічне планування в організацій”, на прикладі приватної комерційної фірми “Квіт”. Стратегічне планування – це процес визначення цілей і шляхів їх досягнення. Стратегічне планування передбачає аналіз ринку, конкуренції, ресурсів, які необхідна організації для збільшення її частки на ринку, рівня технології. В стратегічному плані необхідно передбачити, як будуть придбані ресурси і як вони будуть використані, використання нових технологій для досягнення максимального результату. Планування нових послуг, використання нових технологій можуть бути розраховані на роки і не можуть бути залишені до сприятливого випадку.

Стратегічне планування в приватній комерційній фірмі “Квіт” переслідує такі цілі:

  1. Затвердити організаційну структуру зі стратегічного розвитку де буде здійснюватися збір нових позицій, поглядів;

  2. Визначити внутрішні і зовнішні фактори, які впливають на діяльність організації;

  3. Підготовка плану для оцінки сильних і слабких сторін організацій;

  4. Затвердити основну лінію розвитку, орієнтуючись на яку можна перевірити різні стратегії розвитку організацій;

  5. Навчити людей думати більш точно;

  6. Вивчення тенденцій які можуть бути необхідні для подальшої діяльності організацій;

  7. Розробка у рамках створення довгострокових планів для досягнення кінцевої мети стратегічного планування.

На даній фірмі для створення стратегічних планів використовують таку структуру:

  1. Задачі і цілі організації;

  2. Аналіз зовнішнього середовища для оцінки сприятливих і не сприятливих умов для діяльності організацій;

  3. Аналіз сильних і слабких сторін;

  4. Аналіз альтернатив і вибір стратегії;

  5. Управління реалізацією стратегії;

  6. Оцінка стратегії.

Структура стратегічного планування на приватній комерційній фірмі “Квіт” зображена на рис. 1.1.

Деякі організації та підприємства можуть досягнути певного рівня успіху, без великих зусиль на формальне планування. Більш того, стратегічне планування саме по собі не забезпечує успіху. Тим не менше, формальне планування може створити ряд важливих та часто істотно сприятливих факторів для організації. Сучасний темп зміни та збільшення знань є настільки великим, що стратегічне планування є єдиним засобом формального прогнозування майбутніх проблем та можливостей. Воно забезпечує вищому керівництву засіб створення плану на тривалий термін. Стратегічне планування дасть також основу для прийняття рішення розв'язання. Знання того, чого організація хоче досягнути, допомагає уточнити найбільш підходящі шляхи дій. Формальне планування сприяє зниженню ризику при прийнятті рішення. Приймаючи обгрунтовані та систематизовані планові рішення, керівництво знижує ризик прийняття неправильного рішення із-за помилкової або недостовірної інформації про можливості підприємства або про зовнішню ситуацію. Планування, оскільки воно служить для формулювання встановлених мети, допомагає створити єдність загальної мети всередині організації. Сьогодні в промисловості стратегічне планування стає скоріше правилом, а ніж виключенням.



Рис. 1.1 Процес стратегічного планування



    1. Визначення задач і цілей організації.

Перш ніж приступити до складання плану організації чи фірмі потрібно визначити свої цілі та задачі. Ціль визначається багатьма факторами, в тому числі її структурою, методами діяльності, характером внутрішніх та зовнішніх зв’язків. Вона лежить в основі критеріїв, за допомогою яких приймаються рішення і оцінюється ступінь їх реалізації. Ціль представляє собою сильний мотиваційний засіб для працівників-бо успішне її досягнення забезпечить їм визначену матеріальну винагороду.

Коло великих цілей групують ентузіасти, що сприяє формуванню сприятливого морально-психологічного клімату в колективі. Загальна ціль конкретизує статус організації і забезпечує напрямки та координацію для розробки більш конкретних цілей і стратегій на різних організаційних рівнях.

Загальноорганізаційні цілі визначаються на основі цілей організацій, які входять в організацію, і тих цінностей, на які орієнтується її керівництво. До них ставляться особливі вимоги.

Ці цілі повинні бути конкретними, що дає змогу для прийняття рішень і оцінити хід робіт по їх виконанню. Якщо вони з яких-небудь причин перевищують можливості організації, то діяльність організації з їх виконання може зайти в глухий кут, тобто привести до катастрофи.

При виконанні стратегічного планування керівництво повинно враховувати велику кількість та ієрархічність цілей, об’єктивно існуючих в рамках її підрозділів. Цілі всіх рівнів ієрархії, розраховані на всі періоди дії повинні створювати єдину сукупність.

Це дозволяє уникнути розбіжностей в стратегії і програмах. В протилежному випадку виникає внутрішня конкуренція, неможливо адекватно оцінити діяльність організації і здійснити контроль за нею. Повинна бути чітка постановка цілей, так як вони лежать в основі формулювання стратегічних задач організації.

Організація, по визначенню, це - група людей з усвідомленими загальними цілями. Організацію можна розглядати як засіб досягнення цілей, який дозволяє людям виконувати колективно те, що вони не можуть виконати індивідуально [20,с.89]. Основна загальна мета організації, що є чітко вирізненою причиною її існування, визначається як її місія. Цілі розробляються для здійснення цієї місії. Значення відповідної місії, яка формально виражена і ефективно представлена співробітниками організації, неможливо перебільшити. Розроблені на її основі цілі є критеріями для всього наступного процесу прийняття управлінських рішень. Якщо керівники не знають, яка основна мета їх організації, то в них не буде логічної точки відліку для вибору найкращої альтернативи. Місія деталізує стаж фірми і забезпечує напрям і орієнтири для визначення цілей і стратегій на різних організаційних рівнях. Формулювання місії організації повинно визначати:

а) задачі фірми з точки зору ії основних послуг або виробів, ії основних ринків і технологій. Іншими словами, якою підприємницькою діяльністю займається фірма;

б) зовнішнє середовище по відношенню до фірми, що визначає робочі принципи фірми;

в) культуру організації. Якого типу людей приваблює цей клімат? [20, с.262].

Визначимо місію приватної фірми “Квіт”, тобто причини ії виникнення, ії місце на регіональному рівні та культуру даної організації.

Фірма “Квіт" була організована 12.08.94 р. Організація здійснює свою виробничо-господарську діяльність на принципах госпрозрахунку та самофінансування, має свій самостійний баланс, розрахунковий та валютний рахунки, але підпорядковується є приватною організацією. В своїй діяльності керується законами України, Постановами ВРУ, Указами КМУ, постановами, розпорядженнями, а також статусом фірми його наказами, розпорядженнями та іншими нормативними актами і діючим положенням.

Місія фірми “Квіт” визначається його основними завданнями: здійснення комерційно-посередницької діяльності за угодами; ремонт квартир, офісів; посередницькі послуги; автосервіс; впровадження у виробничі процеси прогресивних технологій, нової техніки і передового досвіду, складських робіт; здійснення контролю та проведення документальних ревізій та перевірок; здійснення інших видів діяльності, не заборонених чинним законодавством при одержанні відповідних ліцензій.

Загальна структура організації створюється або проектується в першу чергу, а потім вже формулюються завдання, визначається вплив економічних обставин, політика і тактика організації та взаємовідносини влади.

Задача – це те, що потребує виконання. Для того щоб задача була виконана, необхідно чітко визначити об’єм засобів необхідних для досягнення результату, якого хоче досягти організація в процесі реалізації своїх цілей до певного періоду [6, ст. 96].

Наприклад, ціль приватної комерційної фірми ”Квіт” можна сформулювати так: “завоювання організацією лідируючих позицій на ринку в найближчій перспективі”, для задачі подібне визначення не можливе. Задачі визначаються таким чином, щоб їх легко можна було дезінтегрувати в групи і поставити перед різними підрозділами, закласти в самостійні проекти і програми.

Для визначення реальних задач організацій необхідно детально проаналізувати і продумати наступне:

  1. Детально вивчити ринок і особливо ті сектори, на яких здійснює або буде здійснювати свою діяльність організація;

  2. Вивчати діяльність конкурентів і передбачати їх плани;

  3. Вміти перерозподіляти кошти, в ті сфери діяльності, які будуть сприяти вирішенню задач організації;

  4. Мати інформацію про нововедення [2, ст. 49].

    1. Аналіз зовнішніх умов

Оцінка зовнішнього середовища обумовлена сукупністю зовнішніх факторів таких як основні фактори, тенденції, суб’єкти, та їх взаємозв’язок із діяльністю організацій. Це може стати відправною точкою для аналізу зовнішніх умов. Розглянемо детально фактори зовнішнього середовища (рис. 1.2.1). До основних факторів відноситься:

  1. Економічні фактори;

  2. Політичні фактори;

  3. Соціальні фактори;

  4. Технологічні фактори

  5. Конкурентні

  6. Ринкові

  7. Міжнародні.

До економічних факторів відноситься стан ринку і його характеристика, стан економіки країни, ринкові можливості, загроза з боку конкурентів, стабільність національної валюти (рівень інфляції), рівень капіталовкладень в працівників і організацію.

До політичних факторів – стабільність ринку, відношення уряду до організації, відношення уряду до економічних і соціальних проблем, можлива зміна законодавства, маркетинг і податкова політика.

Соціальні фактори – пропозиції, вимоги до працівників, наявність особливих навичок у працівників, відношення між працівниками, психологічний клімат у колективі організації, тощо, ставлення працівників до роботи, зміна поглядів на керівництво, політика профспілок організації, споживацькі можливості.


Рис. 1.2.1 Вплив зовнішнього середовища


До технологічних факторів відноситься спеціалізація організації, можливості організації, і характеризується бажанням впровадження нововедень і новацій.

Навколишнє середовище може бути таким, що виявляє вплив на діяльність організації, але не підлягає його контролю. Друга частина визначення дуже важлива, бо організації примушені здійснювати внутрішні зміни, щоб пристосуватися до зовнішніх факторів. Цих факторів багато: споживачі, постачальницькі організації, конкуренти, державні і правові служби, державні і суспільні організації.

Оцінка зовнішніх умов відбувається по таких суб’єктах:

  1. Клієнти;

  2. Конкуренти,

  3. Постачальники;

  4. Суспільство.

Клієнти. Поки організація не буде обслуговувати своїх клієнтів на відповідному рівні вона буде терпіти невдачі [2, ст. 49]. Клієнти повинні бути детально вивчені і їх характер розглянутий і проаналізований для вияснення їх потреб. Для виявлення потреб необхідно дати відповідь на такі запитання.

Хто є клієнтами організації, фізичні чи юридичні особи? Як клієнти оцінюють послуги організації? Наскільки важливе індивідуальне обслуговування для клієнта? Чи може організація покращити обслуговування клієнтів? Які потреби організація не може задовольнити? Які потреби в майбутньому можуть бути задоволені?

Конкуренти і їх діяльність явно піддаються критиці. Кожній організації необхідно знати про своїх конкурентів наступне.

Хто є прямими конкурентами організації? Що допомагає конкурентам утримувати своїх клієнтів? Які плани конкурентів? Які конкуренти можуть впливати на діяльність організації? Яким чином організація може скласти програму для поповнення складу своїх клієнтів? Хто є не прямим і потенційними конкурентами для організації.

Постачальники є важливим елементом в обслуговувані клієнтів. Дані про постачальників і їх плани дуже важливі для організації [2 ст. 50]. Організація повинна знати про постачальників:

Наскільки стабільною є робота постачальників з організацією, чи можуть виникнути якісь проблеми через якісь причини (прихід до влади нового власнику, страйку, дефіциту матеріалу, чи штату), наскільки зв’язки з організацією є необхідними для постачальників, яким чином зв’язки з постачальниками впливають на кінцевий результат діяльності організації.

Саме виживання і виправдане існування організації залежить від здатності знаходити споживача результатів її діяльності і задовольняти його запити. Споживачі вирішуючи, які товари та послуги для них бажані і за якою ціною, визначають для організації майже все, що відноситься до результатів її діяльності. Тим самим необхідність задоволення потреб споживачів впливає на взаємодію організації з постачальниками матеріалів та трудових ресурсів. Споживачі здійснюють значний вплив на структуру організації. Організація повинна визначити і прийняти рішення про те, як, коли і де надавати послуги.

Крім того керівництво кожної організації розуміє, якщо не задовольняти потреби споживачів на тому ж рівні, як це роблять конкуренти то організація довго не протримається в своїй діяльності. В багатьох випадках не споживачі, а конкуренти визначають які послуги можна продати і за якою ціною. Важливо розуміти, що споживачі - не єдиний об'єкт конкуренції організацій. Вони можуть конкурувати за трудові ресурси, матеріали, капітал і право використовувати певні технічні нововведення. Від реакції на конкуренцію залежать такі внутрішні фактори, як умови праці, оплата праці і характер відносин керівників з підлеглими.

Суспільство. Особливо організація повинна бути готова до змін такого типу:

  1. Збільшення або зменшення чисельності населення;

  2. Збільшення в регіоні галузей промисловості;

  3. Зміни в галузях промисловості які є збитковими;

  4. Зміна відношення до промислової і комерційної діяльності.

Всі ці фактори в місцевому масштабі впливають на діяльність організації.

На діяльні приватної комерційної фірми “Квіт” впливають фактори зовнішнього середовища. Аналіз зовнішніх умов на данній організації дозволяє оцінити ступінь впливу зовнішніх факторів на її діяльність.

Вплив зовнішнього середовища на фірму змінний. Деякі організації працюють в порівняно статичних умовах, коли зовнішнє середовище майже не міняється: не з'являються нові конкуренти, нові технології, немає особливого впливу з боку державних і суспільних організацій.

Однак такі ідеальні умови є рідким виключенням. Більш розповсюдженою є ситуація, коли фірми діють в умовах реактивно-оперативних змін зовнішнього середовища. Фірми, щоб вижити в таких умовах, примушені приділяти велику увагу розвитку адаптивних внутрішніх структур.

Теорія і практика сучасного західного бізнесу показує, що широке використання комп'ютерної техніки є невід'ємною частиною адаптивних структур. Комп'ютеризація в управлінні сприяє розвитку горизонтальних зв'язків між менеджерами і підрозділами завдяки можливості прямого доступу до необхідної інформації. Менеджери з допомогою особистих комп'ютерів швидко зв'язуються друг з другом для вирішення спеціальних питань. Комп'ютер і комп'ютерний збір інформації також допомагають і вищій ланці менеджерського корпуса краще орієнтуватися в тому, що відбувається на низинних рівнях, швидше, у випадку необхідності, вносити корективи.

Керівнику будь-якої організації, незалежно від ії розміру або ж місця на регіональному рівні, слід врахувати вплив зовнішнього середовища, оскільки організація як відкрита система залежить від зовнішнього світу у відношенні поставок ресурсів, енергії, кадрів, споживачів, конкурентів. Оскільки від керівника залежить виживання організації, він повинен вміти виявити значущі фактори в оточенні, що вплинуть на його організацію. Тому організації вимушені прилаштовуватись до середовища, щоб вижити і зберегти ефективність. Організація весь час знаходиться під прямим або непрямим впливом зовнішніх факторів [20, с. 115]. До факторів прямого впливу, у прикладі з центром, слід віднести постачальників, трудові ресурси, закони і провадження державного регулювання, споживачів і конкурентів, а до факторів непрямого впливу - стан економіки, науково-технічний прогрес, політичні зміни.

Фірма “Квіт” має справу з декількома постачальниками, тому потрапляє в залежність від їх дій. Наприклад - забезпечення енергією, водою, опаленням, що організація одержує від держави - монополіста та за монопольно-високими цінами. Це в свою чергу підвищує фактичну собівартість на утримання, що знижує прибуток підприємства. Для росту і процвітання фірми потрібні також постачальники капіталу. В Україні таких потенційних інвесторів декілька: банки, акціонери, інвестиційні компанії. Для фірми найбільш зручним інвестуванням є кредити банку, які використовуються для розширення торгових можливостей організації. Що до трудових ресурсів, то будь-якій організації потрібні працівники певних спеціальностей і кваліфікацій для реалізації задач, що пов'язані з досягненням поставлених цілей, тобто для ефективності організації як такої. Без людей, що здатні ефективно використовувати матеріали, обладнання, енергію і капітал, все перераховане стає непотребом. Навіть розвиток деяких галузей в сучасний час стримується через дефіцит спеціалістів. Тому основною турботою сучасної організації є відбір і підтримка талановитих та кваліфікованих спеціалістів.

Також слід врахувати вплив такого фактору, як закони і провадження державного регулювання. Адже взаємодія між покупцями і продавця ми кожного ресурсу і кожного продукту знаходиться під впливом багаточисельних правових обмежень. Кожна організація має визначений правовий статус і це визначає, яким чином організація може вести свої справи і які податки повинна сплачувати.

Як зазначалося, фірма є юридичною особою і в своїй діяльності керується Законами України, Постановами ВРУ, Указами КМУ, постановами, розпорядженнями і наказами Міністерств, розпорядженнями та іншими актами. Також організації повинні дотримуватися вимог органів державного регулювання. Ці органи забезпечують примусове виконання законів у відповідних сферах своєї компетенції, а також вводять власні вимоги, що мають силу закону. Господарська діяльність фірми, як і будь-якої організації що займається торговельною діяльністю періодично контролюється і перевіряється такими державними органами як КРУ, а на місцевому рівні проводиться комплексна ревізія фінансово-господарської діяльності по затвердженому плану не частіше ніж 1 раз на рік.

Розглянемо фактори середовища непрямого впливу. Середовище непрямого впливу складніше, ніж середовище прямого впливу. Керівництво вимушене приймати свої рішення на прогнозах про існування і вплив середовища, аналізуючи неповну інформацію, у спробах визначити можливі наслідки для організації.

Зміни в технологічному зовнішньому середовищі можуть поставити організацію в безнадійно програшне конкурентне становище. Технологічні нововведення впливають на ефективність. Аналіз технологічного зовнішнього середовища може враховувати застосування ЕОМ в проектуванні і наданні товарів та послуг. Але не всі організації знаходяться під впливом швидкого науково-технічного прогресу. Фірма належить саме до таких організацій, до мети діяльності даної організації входить впровадження нової техніки і передового досвіду, щодо складних робіт, операцій по розрахунках з постачальниками і підприємствами. Значна кількість технологій грунтується на використанні комп'ютерів. Комп'ютер також може стежити за тим, де саме знаходиться кожний товар. Ці системи не тільки виключають людську працю, а й дозволяють економити складські площі, прискорювати складські операції і покращувати контроль за матеріально-технічними запасами, але ці програми дуже дорогі, тому всі технологічні новинки якими обмежується фірми - це пакети програм для ведення бухобліку.

Керівництво також повинно вміти оцінювати як вплинуть на структуру організації та ії діяльність загальні зміни стану економіки. Стан економіки впливає на вартість всіх вхідних ресурсів і здатність споживачів купувати певні товари та послуги. Зараз Україна переживає економічний спад, а отже зниження купівельної спроможності споживачів.

    1. Оцінка внутрішніх сильних і слабких сторін

В процесі створення стратегічного плану проводиться оцінка внутрішніх сильних і слабких сторін.

Керівництво фірми повинно з'ясувати, чи володіє фірма внутрішніми силами, щоб скористуватися зовнішніми можливостями, та і чи існують у неї слабкі сторони, що можуть ускладнити проблеми, пов'язані з зовнішніми факторами. Цей процес називається управлінським обстеженням. Він представляє собою методичну оцінку функціональних зон фірми, призначену для виявлення стратегічних сильних і слабких сторін. В обстеження входять такі функції, як маркетинг, бухгалтерський облік, операції провадження, людські ресурси, культура корпорації. При обстеженні функції маркетингу необхідно звернути увагу на галузі аналізу: конкурентноспроможність і бажана частка ринку в відсотках до його загальної місткості, що є суттєвою метою для компанії; різноманітність та якість асортименту виробів, що постійно контролюються та оцінюються вищим керівництвом; ринкова демографічна статистика, контроль за змінами на ринку у інтересах споживачів; ринкові дослідження та розробки нових товарів та послуг; передпродажне та післяпродажне обслуговування клієнтів, що ї одним з слабких місць у підприємництві; ефективний збут, реклама та просування товару (агресивна, компетентна група служби збуту); творчо направлена спрямована реклама і просування товару служить гарним доповненням до асортименту виробів; прибуток ніщо, якщо буде відсутній прибуток.

Аналіз фінансового стану може принести користь фірмі виявити наявні потенційні внутрішні слабкості організації у порівнянні з її конкурентами. Надто важливим для тривалого виживання фірми є безперервний аналіз управління операціями. У ході обстеження сильних та слабких сторін функції управління операціями слідує звернути увагу на наступні питання:

  1. Чи може фірма продавати товар чи послуги по більш низьким цінам, ніж її конкуренти? Якщо немає, то чому?

  2. Який доступ фірма має до нових матеріалів? З якою кількістю постачальників вона пов'язана?

  3. Яке обладнання на фірмі?

  4. Чи розрахована закупівля на зниження величини матеріальних запасів та часу реалізації замовлення? Чи існують адекватні механізми контролю над вхідними матеріалами та виробами, що виходять?

  5. Чи залежить продукція фірми сезонним коливанням попиту? Якщо так, то як виправити існуючу ситуацію?

  6. Чи може фірма обслуговувати той ринок, що не можуть обслугувати її конкуренти?

  7. Чи має фірма ефективні та результативні системи контролю якості? Наскільки ефективно спланований та спроектований процес виробництва?

Розглянемо слабкі сторони організації:

  1. Громіздкість структури, неповороткість, повільність апарату керування.

  2. Відсутність конкретної матеріальної зацікавленості персоналу.

  3. Фактично абсолютна незмінність структури організації, не зважаючи на величезні зміни колишніх років.

  4. Згаяний час.

  5. Надія на допомогу держави.

Необхідно:

  • Не боротися з конкурентами, а намагатися домовитися з ними про який-небудь розподіл галузей діяльності.

  • Потрібні інвестиції, щоб хоч як-небудь загрузити базу , що залишилась.

  • Зменшити ризик неправильного розміщення засобів через некомпетентність апарату.

  • Удосконалення законодавство.

Аналіз зовнішніх умов дає уявлення про сприятливі і несприятливі фактори, які існують на ринку [2, ст.49]. Але вони можуть бути оцінені тільки у відношенні сильних і слабких сторін організації. Мета оцінки на приватній комерційній фірмі “Квіт” сильних і слабких сторін організації в тому, щоб закріпитися на ринку і захищати свої слабкі сторони.

Причини для проведення аналізу сильних і слабких сторін такі:

  1. Знайти найкращі засоби досягнення результатів;

  2. Необхідно базувати свої дії на реальних, а не на бажаних факторах;

  3. Минулий успіх не є достатньою основою для майбутнього успіху;

  4. Причини важливі для розуміння не тільки того, що зроблено, але й чому воно зроблено.

При аналізі внутрішніх сильних і слабких сторін на приватній комерційній фірмі “Квіт” проводять оцінку таких внутрішніх факторів як:

  1. Стан ринку і рівень обслуговування;

  2. Фінансові ресурси;

  3. Операційна діяльність і продуктивність;

  4. Технологія;

  5. Управління і штати;

  6. Організація;

  7. Інформація;

  8. Система обслуговування.

Стан ринку і рівень обслуговування – важливо вияснити, які товари і послуги відповідають відповідним вимогам, і вияснити на яких необхідно зосередити свою діяльність. Товари і послуги:

  1. Сприяють для розвитку сприятливих можливостей розвитку діяльності організації в межах інвестицій;

  2. Виконані і виконуються добре, але їх подальше зростання уповільнюються;

  3. Повільно зростають чи знижуються при неактивному ринку, потребують більших затрат аніж прибуток, який отримується.

Організація — оцінює, допомагає чи заважає структура у виконанні задач.

Інформація – вирішить чи необхідна відповідна інформація, коли і де вона необхідна організації, оцінить погіршення виконання роботи через погане або несвоєчасне надання інформації.

Система обслуговування – оцінює як багато часу потребує обслуговування; скільки коштує система обслуговування; який потенціал має для покращання.

Витоки більшості проблем у організації приховані у людських ресурсах. Тут необхідно враховувати: тип співробітників, компетентність та підготовку керівництва, систему винагород, спадкоємність керівних посад, підготовку та підвищення кваліфікації співробітників, втрата провідних фахівців та причини цього, якість виробів. Імідж корпорації створюється за допомогою співробітників, клієнтів та суспільної думки. Культура та імідж фірми закріплюються чи послабляються репутацією компанії. Призвівши внутрішні сильні і слабі сторони у відповідність з зовнішніми загрозами та можливостями, керівництво готово до вибору відповідної стратегічної альтернативи.

    1. Стратегічні “вікна”


В наслідок оцінки зовнішніх сприятливих і не сприятливих умов, а також внутрішніх сильних і слабких сторін буде, ймовірно знайдена якась кількість “вікон”, які знаходиться між тим, що організація хоче досягти і її поточними можливостями. Вони відомі як планові “вікна” [2, ст.55]. Наприклад, фірмою могло бути виявлено, що поточний набір послуг не збалансований по відношенню до потенційного збільшення ринку. В результати даної оцінки повинні бути розроблені альтернативні дії, які розробляють оптимальні напрямки для вирішення специфічних задач. Є декілька методів заповнення планових “вікон”. Вони можуть включати:

  1. Внутрішню реорганізацію для більш ефективного використання коштів.

  2. Злиття або поглинання організацій для ліквідації чи розширення ринку.

  3. Швидко зростають на потенційному великому ринку, але існують сумніви щодо правильних розмірів ринку, або вартості товарів і послуг.

Фінансові фактори. Аналіз фінансового стану може принести користь організації і сприяти підвищенню ефективності процесу стратегічного планування. Детальний аналіз фінансового стану може виявити існуючі і потенційні внутрішні слабі сторони організації, а також відносне положення організації в порівнянні з її конкурентом. Вивчення фінансової діяльності організації може відкрити керівництву внутрішні сильні і слабкі сторони в довгостроковій перспективі. При аналізі фінансових факторів необхідно оцінити:

  1. Як розміщенні інвестиції?

  2. Як організація розмістила отримані на розвиток кошти?

  3. Скільки коштів вкладено у підприємства з високим ризиком?

  4. Наскільки ефективним є поточне використання фінансових ресурсів?

Операційна діяльність і ефективність. Необхідно визначити наскільки ефективною є організація по надання послуг відносно: точність часу, вартості і затрат праці.

Технології. Оцінити поточну ефективність і потенціал для подальшого зменшення вартості в результаті інвестицій в нові технології.

Управління і штати. Необхідно оцінити:

  1. Яким чином розподіляються зусилля для досягнення глобальних цілей.

  2. Пересвідчитися в наявності висококваліфікованих управлінців, які бюджет змогли бюджет забезпечити виробництво або надання послуг.

  3. Ліцензіювання угод для входу в особливо важкий ринок.

    1. Стратегічне прийняття рішень


Управління має дві головні частини: обмін інформацією (комунікації) і вибір (прийняття рішень). Рішення – це вибір альтернативи., виникає як реалізація процесу порівнянь.

Менеджер приймає рішення за багатьох людей, які віддали йому це право. Відповідальність при цьому набагато більша.

Керівник як особистість, яка має приймати рішення, виконує чотири функції: підприємця, здатність до свідомого ризику; спеціаліста з виправлення порушень; розподілювача ресурсів; спеціаліст з досягнення угод.

Таким чином, для прийняття рішення потрібно мати чи бачити можливості впливу на такі фактори (рис. 1.5.1).

О

Рис. 1.5.1 Можливості впливу


рганізаційні рішення – це рішення, які спрямовані на досягнення цілей функціонування організації, тобто досягнення максимуму. Вони визначаються слідуючою схемою представленою на рис. 1.5.2. Типові рішення до складових частин управління зображені на рис. 1.5.3.

Рис. 1.5.2 Структура організаційних рішень




Рис. 1.5.3. Склад управління



Далі розглянемо процедуру прийняття рішень обгрунтованих, але значною мірою не запрограмованих.

Прийняте рішення – це довгостроковий компроміс, можливі такі

ситуації стосовно компромісів. Рішення впливає на стан організації чи її частин у цей час незадовільно, але кінцевий результат буде задовільний.

Підходи до прийняття рішень базуються на двох обставинах: логіці і почуттях, тому прийняття рішень – це повною мірою психологічний процес.

  1. Інтуїтивні рішення грунтуються на відчуттях “за” і “проти”. Інтуїтивність рішень зростає з рівнем керівництва. Ці залежності бувають лінійні і нелінійні (рис. 1.5.4.)

2

Рис. 1.5.4. Зв’язок інтуїції з рівнем керівництва


. Рішення засновані на знаннях, міркуваннях та довірі (знання досвід), подібних обставинах.

Регіональні рішення базуються на минулому досвіді. У цьому їх основна відмінність від тих, що грунтуються на міркуванні. Приймаючи рішення слід діяти за схемою показаною на рис. 1.5.5.

Для прийняття обгрунтованих рішень потрібний інструмент, досить гнучкий, щоб у складних ситуаціях прийняття рішення на підставі кількісних методів. Моделювання – це універсальний метод, який крім зазначеного спрощення прийняття рішень дає можливість на виконання прогнозування. Моделювання засноване на системному підході.



Рис. 1.5.5. Алгоритм раціонального прийняття рішень




Наука управління, системний аналіз, або дослідження операцій – синоніми для визначення сучасного підходу до постановки та вирішення головних питань управління.

Наукове управління базується на трьох підходах: використання наукового методу, системна орієнтація, моделювання.

Від процесу та швидкості прийняття рішень залежить взаємовідносини певних структурних підрозділів.

Так як одним з основних завдань фірми є здійснення комерційно-посередницької діяльності то діяльність організації безпосередньо пов'язана з одержанням прибутку і забезпеченням рентабельності. Вирішення проблем пов'язаних з цим завданням потребують персоналізації рішень. Наведемо приклад взаємодії структурних підрозділів при вирішенні проблеми нерентабельності.

Агенти по продажу, які виконують функції ревізорів подають звітність про реалізовану продукцію і до бухгалтерії і економісту. Економіст розраховує рентабельність, провадить економічний аналіз одержаних розрахунків, і надає його виконавчому директору на розгляд. Виконавчий директор повинен зрозуміти проблему, а для цього необхідно чітке бачення мети і правильна оцінка ситуації, тобто існуючих обставин. Якщо обставини, що призвели до виникнення даної проблеми швидко змінюються погіршуючи ситуацію, то проблема потребує швидкого вирішення. Інакше ситуація може настільки змінитися, що раніше обрані критерії для прийняття рішення виявляться недійсними.

Виконавчому директору для встановлення причин нерентабельності скликає збори комерційного відділу і бухгалтерії. Після встановлення причини виникнення проблеми слід визначити можливі варіанти її вирішення. Рішення слід приймати і провадити в життя, поки інформація і припущення, на яких вони грунтуються, залишаються точними і релевантними.

  1. Організаційна структура приватної комерційної фірми “Квіт”


В теорії західного менеджменту, основаної на концепціях організаційної поведінки, структура фірми розглядається як найважливіший фактор, що визначає і форми поведінки (діяльності) усього колективу і окремих його членів. В цьому плані в організаційну структуру включаються такі управлінські поняття, як співвідношення відповідальності і повноважень, делегування повноважень, централізація і децентралізація, відповідальність і контроль, норми керованості, організаційна політика фірми, моделі управлінських рішень, проектування загальних і індивідуальних завдань і деякі інші. По суті йдеться тут про змістовну сторону структури менеджменту: якій меті вона служить і які управлінські процеси вона забезпечує.

Таким чином, даючи загальну характеристику організаційної структури, можна виділити декілька положень, що визначають її значимість:

  • організаційна структура фірми забезпечує координацію всіх функцій менеджменту;

  • cтруктура організації визначає права і обов’язки (повноваження і відповідальність) на управлінських рівнях;

  • від організаційної структури залежить ефективна діяльність фірми, її виживання і процвітання;

  • структура, прийнята в даній конкретній фірмі, визначає організаційну поведінку її співробітників, тобто стиль менеджменту і якість праці колективу.

Згідно класичної теорії організації, структура організації повинна бути розроблена зверху вниз [14, с. 331]. Послідовність проектування організаційної структури схожа з послідовністю елементів процесу планування.

Був проведений поділ організації по горизонталі на блоки, що відповідали найважливішим напрямкам діяльності по реалізації стратегії: встановити співвідношення повноважень різних посад (що було передбачено посадовими інструкціями). При цьому керівник встановлює ціль команд, або регламентує діяльність кожного відділу, що передбачено в положеннях про відділи, проводить подальший поділ на дрібніші організаційні підрозділи, щоб ефективніше використовувати спеціалізацію і уникати перевантаження керівництва; визначені посадові обов'язки як сукупність певних завдань і функцій, які також передбачені посадовою інструкцією, розробленою на кожну посадову особу.

Можна виділити характерні риси цієї фірми:

По-перше, ієрархія управління для такої невеликої організації є досить розгалуженою, її ієрархічність визначається одним з принципів побудови структури організації - визначенням ліній влади. При дослідженні ієрархії влади, було встановлено, що в даній організації існує три рівні управління.

Організаційна структура стає більш міцною і життєздатною тільки втому випадку, коли в організації встановлюється чітка ієрархічна взаємодія між дорученнями керівництва, тобто коли власний прояв управлінських дій головного керівника здійснюється по всій вертикалі. Саме при таких умовах в організації формується неперервний ланцюг командування, який забезпечує підпорядкування будь-якого суб'єкта діяльності тільки одній особі - вищому керівникові (директорові).

Діапазони контролю впливають на багато факторів організації. Якщо він звужений, то структура організації має високу концентрацію, якщо ж розширений - плоску. Висока конфігурація обумовлює багаторівневий менеджмент, більше трьох рівнів управління, а плоска - до трьох рівнів. Перша структура, витратна, негнучка, має утруднення в сфері ділової комунікації.

Необхідно розуміти, що організаційна структура - це не застигла форма. Оскільки організаційні структури застосовуються на планах, то суттєві зміни в планах можуть викликати відповідні зміни в структурі. В діючих організаціях до процесу зміни організаційної структури слід ставитися як до реорганізації, так як цей процес, як і всі функції організації, нескінченний. На сьогоднішній день організації, що успішно функціонують регулярно оцінюють міру адекватності своїх організаційних структур, і змінюють їх так, як цього вимагають зовнішні умови. Вплив зовнішнього середовища на структуру організації буде розглянутий нижче. Вимоги зовнішнього середовища, в свою чергу, визначаються в ході планування і контролю. Кожен з варіантів організаційної структури придатний тільки для певних ситуацій і досягнення відповідних цілей. Організаційна структура приватної комерційної фірми “Квіт” має наступний вигляд (рис 2.1.). Але в чистому вигляді не існує жодного типу організації. Як правило, організаційна структура має ознаки декількох типів організаційних структур. І в прикладі з даною фірмою це підтверджується.

Функціональну організаційну структуру іноді називають традиційною або класичною, оскільки вона була першою структурою, яку вивчили і опрацювали. Функціональна схема організаційної діяльності широко застосовується в компаніях середнього розміру, а також в організації нашого прикладу. Департаменталізація - це процес поділу організації на окремі елементи, кожний з яких має свою чітко визначену, конкретну задачу і обов'язки. [20, с. 335] В принципі, утворення функціональної структури зводиться до групування персоналу по тим задачам, які вони виконують. Тому дуже важливо і необхідно правильно зрозуміти функцію, ії взаємозв'язки з іншими функціями, з якими вона може бути згрупована або від яких вона повинна бути відокремлена. Вже потім вся система інтегрується і віддається в управління одному підрозділу.

Директор

Виконавчий директор

Головний бухгалтер

Економіст

Комерційний відділ

Відділ послуг

Агент по продажу товарів народного споживання

Агент по продажу нерухомості

Агент по продажу автотранспорту

Агенти по ремонту

Посередники

Агенти по автосервісу

Секретар референт


Рис. 2.1 Організаційна структура фірми "Квіт"



Інженер з охорони праці та техніки безпеки

Інспектор по кадрам


В побудові системи управління важливу роль відіграє не тільки об'єднання функцій, але й розподіл повноважень, тобто прав на прийняття управлінських рішень. При визначенні повноважень часто приходиться коректувати початкові варіанти об'єднання функцій. Тут можуть виникнути проблеми ієрархії системи управління, децентралізації, гнучкості і т.д.

Функціональна структура організації має свої переваги і недоліки.

До переваг належать:

- високий професіоналізм персоналу;

- чітка кар'єрна перспектива;

- здатність персоналу працювати над складними спеціальними проектами;

- масштабність поглядів з питань спеціалізації;

- простота координації працівників;

- здатність конкурувати з проблем спеціалізації.

До недоліків даної структура організації належать:

- проблеми утруднення з кар'єрою;

- складність переключення на нові задачі;

- обмеженість поглядів на загальні спеціалізації;

- проблеми в оцінці діяльності персоналу;

- вузька база підготовки до роботи в якості менеджера;

- відділи можуть бути більш зацікавлені в реалізації цілей і завдань своїх підрозділів, ніж загальних цілей всієї організації. Це підвищує можливість конфліктів між функціональними областями;

- в великій організації ланцюг команд від керівника до безпосереднього виконавці стає надто довгим.

Досвід говорить про те, що функціональну структуру треба використати в тих організаціях, які випускають обмежену номенклатуру продукції, або надають обмежену кількість послуг, діють в стабільних зовнішніх умовах і для забезпечення свого функціонування вимагають вирішення стандартних управлінських задач [20, с. 335].

Фірма має елементи функціональної форми структури організації. Функціональний компонент тут звернений на проблеми раціонального управління постачальниками товарів, а також управління запасами [17, с.144].

Отже, формальні організації складаються з декількох рівнів управління і підрозділів. Іншою назвою підрозділів може бути термін функціональні області. Це поняття відноситься до роботи, яку виконує підрозділ для організації в цілому. Структура організації - це логічні взаємовідносини рівнів управління і функціональних областей, що побудовані в такій формі, яка дозволяє найбільш ефективно досягти цілей організації. Існує основна концепція, що має відношення до структури - концепція спеціалізованого розподілу праці - закріплення певної роботи за спеціалістами., тобто тими, хто здатен виконувати ії краще всіх з точки зору організації як єдиного цілого[20, с.90] В усіх організаціях, за виключенням самих дрібних, існує горизонтальний розподіл праці за спеціалізованими лініями. Якщо організація досить велика за розміром, спеціалістів групують разом в межах функціональної області. Не є виключенням в цьому випадку приватна комерційна фірма “Квіт”

    1. Права, обов’язки і відповідальність функціональних підрозділів, які приймають участь в процесі стратегічного планування

Тепер розглянемо, як структура організації обумовлює рівні відповідальності, ступінь делегування повноважень, права і обов'язки персоналу та впливу на швидкість прийняття рішень.

Відомо, що організація - це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення його цілей. Існує два основних аспекти організаційного процесу. Одним з них є поділ організації на підрозділи відповідно цілям і стратегіям, а інший, більш фундаментальний - взаємовідносини повноважень, що пов'язують вище управління з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу і координації задач [20, с. 308].

При побудові структури системи управління необхідно дотримуватися певних принципів, бо структура є основою системи управління . Вона встановлює ті певні зв'язки між підрозділами , без яких не може функціонувати управління. Один з принципів побудови структури - це визначення ліній влади [27, с.67].

Концепція влади стверджує, що можна вимагати виконання чого-небудь від іншої людини. Розглянемо це на прикладі приватної комерційної фірми “Квіт”, керівником фірми є директор який наймає виконавчого директора шляхом укладення з ним контракту. Отже влада дається директором і реалізується через повноваження. Виконавчий директор фірми підзвітний директорові. Директор фірми є початком лінії влади в діях організації. В свою чергу він має право:

  1. діяти на основі діючого положення без окремого доручення на це, по питаннях, що відносяться до компетенції фірми;

  2. організовувати роботу фірми на основі колегіальності та єдиного начала в обговоренні і розв'язанні всіх питань по керівництву фірмою зі встановленням конкретної відповідальності посадових осіб за стан справ на дорученій ділянці роботи;

  3. надавати пропозиції щодо структури фірми, добору, розміщенню керівників структурних підрозділів та спеціалістів;

  4. здійснювати добір і розміщення робітників в фірми;

  5. заохочувати працівників фірми та накладати на них стягнення, у відповідності з діючим законодавством;

  6. перевіряти в межах своїх повноважень;

  7. укладати договори з постачальниками товарів і товарно-матеріальних цінностей і вести з ними розрахунки;

  8. затверджувати посадові інструкції і положення про структурні підрозділи фірми;

  9. проводити збори трудового колективу по питанням що стосуються діяльності фірми;

  10. вирішувати питання по забезпеченню фірми експлуатаційними матеріалами, обладнанням та іншим, для здійснення нормативного виробничого процесу;

  11. планувати діяльність та визначати стратегію і основні напрямки розвитку фірми відповідно кон’юнктури ринку продукції, товарів, економічної ситуації та завдань.

Отже ми бачимо, що директор може наймати працівників і за власним рішенням також наділяти їх владою. Але це влада іншого рівня. Вони підпорядковуються йому і реалізують свої повноваження, які не виходять за межі його повноважень.

Так, виконавчий директор здійснює добір та розміщення керівників структурних підрозділів та спеціалістів і затверджує їх посадові інструкції. Таким чином будується ієрархія влади. Структура системи управління набуває ієрархічної форми. В кожній посадові інструкції визначено функції, обов'язки, права і відповідальність працівника, що займає певну посаду.

Безпосередньо виконавчому директорові підпорядковуються: головний бухгалтер, економіст, начальник комерційного відділу, інженер з охорони праці та техніки безпеки, інспектор по кадрам, начальник відділу послуг. А також йому підпорядковуються начальники всіх структурних підрозділів у межах його прав, що перед бачені посадовою інструкцією. За погодженням з виконавчим директором вимагати від структурних підрозділів оперативні та зведені дані з питань перелічених в посадовій інструкції. Начальнику комерційного відділу підпорядковуються агент по продажу нерухомості, агент по продажу автотранспортних засобів, агент по продажу.

Інженеру з охорони праці та техніки безпеки підпорядковуються у межах його прав, що передбачені посадовою інструкцією, існуючі в організації структурні підрозділи. Він має право зупиняти роботу дільниць, машин, механізмів у разі порушення, які становлять загрозу життю або здоров'ю працюючих.

Начальнику відділу виробничо-технічного забезпечення підпорядковуються електромеханік, слюсар, прибиральниці і сторожі.

Кожний підлеглий повинен виконувати поставлені перед ним завдання і періодично звітувати за їх виконання. Кожна посада в ієрархії управління наділяється конкретними правами. Перетин областей влади і повноважень не повинно бути. Якщо працівник не впевнений хто є його начальником, він буде спантеличеним, його праця буде непродуктивна, він буде плутатися в даних йому вказівках. Це призводить також до зниження відповідальності, тому що завжди можна пояснити невиконання роботи протиріччям вказівок, непогодженістю термінів і т.д. Тому в даній організації спостерігаємо три чіткі рівні відповідальності: виконавчий директор відповідальний перед директором, перед виконавчим директором відповідальні начальники структурних підрозділів, а перед начальниками структурних підрозділів несуть відповідальність їх підлеглі по відділам.

Взагалі відповідальність - це обов'язок виконувати поставлені задачі і відповідати за їх задовільне вирішення [20, с.309] Чіткий розподіл відповідальності є важливим принципом організації. Будь-яка діяльність працівника в організації характеризується функціями (що він може робити), обов'язками (що повинен робити) і відповідністю (за що повинен відповідати). Функції і обов'язки можуть співпадати, але відповідальність і обов'язки іноді в практиці управління не відповідаючи одне одному. Це буває тоді, коли роботу виконує один, а відповідає за неї інший. Такий стан речей не можна приймати за норму. Відповідальність повинна чітко відповідати обов'язкам працівника, саме з цією метою розробляються посадові інструкції.

Так виконавчий директор несе персональну відповідальність за:

1) виконання покладених на фірму завдань і здійснення функцій;

2) стан та діяльність фірми;

3) формування та виконання фінансових планів;

4) раціональне розміщення кадрів;

5) зберігання, облік та раціональне використання товарно-матеріальних цінностей;

6) зберігання і облік товарів;

7) додержання вимог діючих правил і постанов;

8) за додержання порядку ведення і достовірності бухобліку та статистичної звітності, за правилами застосування чинного законодавства в господарській діяльності;

9) дотримання трудової, виконавчої дисципліни, трудового законодавства;

10) забезпечення безпечних умов праці, дотримання ЗУ "Про охорону праці", вимог правил протипожежної безпеки та нормативних актів по виробничій санітарії;

11) ступінь відповідальності інших працівників встановленим посадовим інструкціям, які затверджуються директором.

В той же час як обов'язки виконавчого директора не передбачені посадовою інструкцією, очевидно вони визначаються умовами контракту.

Проаналізуємо права, обов'язки і відповідальність кожної посадової особи. Розподіл обов'язків означає визначення масштабу повноважень і міри відповідальності по кожній посаді [28, с. 73]

Обов'язки та відповідальність головного бухгалтера та економіста майже однакові, їх посадові інструкції різняться тільки за визначенням функцій та прав визначених посадових осіб.

Обов'язки:

- знати правила, поставки, накази, вказівки, розпорядження та інші керівні документи по господарському розрахунку, основи організації праці, економіки та ін.;

- знати постанови, накази, методично-нормативні акти та інструкції по веденню бухобліку, обліку грошових коштів, матеріальних цінностей та ін.;

- знати і виконувати вимоги інструкцій з охорони праці в обсязі роботи, що виконується. Знати свої права і обов'язки в основах законодавства про охорону праці;

- додержання обов'язків з охорони праці передбачених правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

- негайно повідомляти про небезпеку своєму керівництву або іншій посадовій особі за положенням.

Відповідальність:

- за якість і вчасність виконання покладених на дану особу посадовою інструкцією обов'язків;

- несе персональну відповідальність за порушення правил безпеки.

Права бухгалтера:

- доповідати головному бухгалтеру про всі виявлені недоліки у межах своєї компетенції;

- вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи, пов'язаної з обов'язками передбаченими даною посадовою інструкцією;

Права економіста:

- за погодженням з виконавчим директором вимагати від структурних підрозділів оперативні та зведені дані з питань перелічених в посадовій інструкції;

- вносити пропозиції щодо виконання роботи, пов'язаної з обов'язками передбаченими даною посадовою інструкцією.

Отже, згідно з посадовими інструкціями даних посадових осіб, відповідальність і обов'язки відповідають одне одному, тому що відповідальність передбачається за якість і вчасність виконання покладених на особу даною посадовою інструкцією обов'язків та за порушення правил безпеки, що є загальною вимогою для кожної посадової особи.

В обов'язки начальника комерційного відділу входить:

- знання правил роботи комерційної діяльності;

- контролювати норматив товарних запасів;

- вчасно робити перевірку роботи;

Начальник комерційного відділу відповідає:

-за якісне складання замовлень на нерухомість, автотранспорт, та інші товари, якими торгує фірма;

- виконання роздрібного плану товарообігу;

- виконання нормативних запасів товарів.

Права даної особи досить обмежені - в обсязі посадової інструкції вносити пропозиції, направлені на поліпшення роботи.

Інспектор по кадрам повинен: знати діюче законодавство про прийом, переміщення та звільнення працівників; порядок ведення та зберігання трудових книжок; знати постанови, розпорядження, накази вищих органів, порядок і термін складання звітності, основи трудового законодавства;

Несе відповідальність за якість і вчасність виконання покладених на нього посадових обов'язків. Має право: доповідати комерційному директорові про всі виявлені недоліки у межах своєї компетенції; вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи.

В обов'язки інженера з охорони праці та техніки безпеки входить: забезпечення працівників правилами, стандартами, нормами, положеннями та іншими нормативними актами з охорони праці; організація паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці; вести облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, шкоди нанесеній цими подіями; підготовка статистичних звітів підприємства з питань охорони праці; забезпечення підвищення кваліфікації та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці.

Несе персональну відповідальність за: невідповідність прийнятих ним рішень вимогам діючого законодавства з охорони праці; невиконання своїх функціональних обов'язків передбачених посадовою інструкцією; недостовірність та невчасність підготовки статистичних звітів з охорони праці; низьку якість проведеного розслідування нещасних випадків на виробництві.

Має право: представляти підприємство в державних та громадських установах при розгляді питань охорони праці; безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу виробництва, дільниць машин, механізмів у ряді порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; здійснювати зв'язок з медичними закладами, науковими та іншими органами з питань охорони праці, організовувати проведення їх рекомендацій.

До обов'язків начальника відділу послуг входить: систематичний контроль виконання трудового розпорядку; забезпечення належного утримання службових та виробничих приміщень; вчасно доводити до працівників накази та розпорядження, вказівки директора; повідомляти керівника підприємства та інженера з охорони праці про кожний нещасний випадок; забезпечувати робочі місця плакатами, попередженнями , знаками безпеки.

Несе відповідальність за додержання головних вимог техніки безпеки та охорони праці, якості та вчасності виконання робіт.

Має право: вносити пропозиції з питань, що відносяться до компетенції відділу; здійснювати добір та розміщення кадрів, надання пропозицій щодо заохочення працівників та накладення на них стягнень у відповідності з діючим законодавством; організовувати роботу відділу на виконання поставлених задач та дотримання високої якості роботи; створити сприятливі умови для забезпечення високопродуктивної праці; забезпечити працівників інструментом та робочим одягом.

Отже, як показує аналіз, відповідальність і обов'язки в практиці управління даної організації співпадають, а права співпадають з функціями і обов'язками.

Іншим принципом побудови структури організації є поєднання повноважень і відповідальності. Влада і відповідальність завжди існують разом. Вони нерозривні, але вони повинні бути і сумісними. Ця сумісність виявляється в обсягах влади і мірі відповідальності, відповідальності області влади і області відповідальності. Дія цього принципу повинна зупиняти зловживання владою і мотивувати серйозне відношення керівника до проблем, що вирішує і до людей, які виконують завдання. Не можна реалізувати повноваження і не нести відповідальності або уникати її, не можливо відповідати за те, що не входить у ваші повноваження. Повноваження являють собою обмежене право використовувати ресурси організації і спрямовувати зусилля деяких її співробітників на виконання певних завдань. Тому права кожної посадової особи чітко визначені [27, с. 68].

Засобом за допомогою якого керівництво встановлює відношення між рівнями повноважень, є делегування. Неможливо зрозуміти організаційний процес без попереднього розуміння делегування і пов'язаних з ним повноважень і відповідності. Делегування - це передача задач і повноважень особі, яка бере на себе відповідність за її виконання [20, с.308]. Ніхто не може делегувати більше влади або відповідності ніж він сам має. Коли делегується влада і відповідальність підлеглому для виконання певної роботи, начальник не звільняється відповідальності перед вищим керівництвом за виконання. Відповідальність означає, що працівник відповідає за результати виконання завдання перед тим, хто делегує йому повноваження. Обсяг відповідальності - одна з причин високих посадових окладів у адміністративно-управлінського апарату.

Аналізуючи ступінь делегування повноважень на фірмі на основі вище розглянутих прав, обов'язків і відповідності посадових осіб в цій організації, бачимо, що директор делегує повноваження виконавчому директорові фірми, що виражається в наданні права діяти від його імені на основі діючого "Положення" без окремого доручення на це, по питаннях, що відносяться до компетенції фірми. Повноваження передаються виконавчому директорові разом з відповідальністю за виконання накладених на нього завдань, виконавчий директор делегує повноваження головному бухгалтеру, економісту, начальнику комерційного відділу, інженеру з охорони праці, інспектору по кадрам, та начальнику відділу в межах їх функцій, обов'язків і відповідності, а вони в свою чергу передають їх своїм підлеглим. Таким чином виконавчий директор розподіляє серед співробітників велику кількість завдань, які повинні бути виконані для досягнення цілей всієї організації, що передбачені діючим "Положенням". Така передача повноважень називається лінійними повноваженнями [20, с. 314]. Керівник, що має лінійні повноваження, має також право приймати певні рішення і діяти у визначених питаннях без погодження з іншими керівниками в тих межах, які встановлені організацією і передбачені посадовими інструкціями та положеннями про відділ.

Наведемо конкретний приклад передачі лінійних повноважень на фірмі: так в права виконавчого директора входить перевірка в межах своїх повноважень, він в свою чергу делегує це повноваження начальнику комерційного відділу в обов'язки якого входить вчасне проведення перевірки роботи агентів. Так як у начальника комерційного відділу знаходиться у підпорядкуванні три агента, що виконують функції ревізорів, то він делегує їм виконання поставленого завдання і вони виконують це завдання, а потім звітують про його виконання. Дані про проведену роботу надаються економісту і в бухгалтерію, і після оформлення цих даних у форму спеціальної звітності вона подається виконавчому директорові на ознайомлення.

Отже, делегування лінійних повноважень створює ієрархію рівнів управління організації. Цей процес називається скалярним процесом або ланцюгом команд [20, с. 315].

В організації також існують правила і норми поведінки персоналу, але вони нечисленні і скоріш за все негласні, та професійні відносини в організації встановлені цими правилами та інструкціями. Статус кожної посадової особи є чітко визначеним посадовими інструкціями де передбачені функціональні обов'язки, права та відповідальність, а також порядок підпорядкування. Кожна посадова особа приймає рішення в межах своєї компетенції і функціональних обов'язків, але вона може проявити ініціативу, хоча напрямок ініціативи теж визначений посадовою інструкцією. Дана організація прагне стабільності, але все більше приходить розуміння того, що зміни є необхідним атрибутом кожної організації в сучасних ринкових умовах. Методика проведення роботи і правила також стабільні, але їх зміна цілком допустима, оскільки організації приходиться адаптуватися до зміни зовнішніх та внутрішніх факторів, що постійно впливають на ії діяльність. Підбір кадрів до персоналу адміністративного управління здійснюється за професійними якостями, досвідом роботи на протязі якого людина набуває ділових якостей.

Даний принцип, при деяких умовах може перетворюватись у свою протилежність, якщо "дати йому волю", він починає наштовхувати керівника на розширення своїх власних повноважень за рахунок утримання свого контролю над усіма, навіть мілкими структурами управління. Однак можливості людини небезмежні. Людина може керувати успішно лише обмеженою кількістю підлеглих. Вона повинна брати до уваги реальний діапазон управління, або як цей феномен ще називають, діапазон контролю. Одержала розповсюдження точка зору про два типи діапазонів управління - оперативного і штабного. Перший може включати до тридцяти підлеглих, а другий - від трьох до дев'яти.

Фірма належить до структури плоскої конфігурації, що має певні переваги там, де структура високої конфігурації має недоліки, але вона менш демократична. В центрі керівники використовують в роботі стандартні процедури і приписи. В задачах підлеглих окремих відділів багато спільного, введення нових задач для підлеглих майже відсутнє. Ці ознаки свідчать про широкий діапазон контролю в організації.

В даній структурі виникають труднощі, що пов'язані з наданням великого значення стандартизованим правилам, процедурам і нормам, що забезпечують належне виконання співробітниками своїх завдань, виконанню запитів інших підрозділів, а також взаємодію з клієнтами та державними установами [20, с. 334]. Це призводить до того, що організація втрачає гнучкість поведінки, оскільки всі проблеми і питання що тут виникають вирішуються тільки виходячи з прецедентів. Відсутність гнучкості може виникати і у взаємовідносинах працівників в межах організації. Строге слідування встановленим правилам може породжувати нові проблеми в ході взаємодії, обміну інформацією і координації діяльності різних частин організації. Також це призводить до негнучкості і повному порушенню здатності організації породжувати і вводити нові елементи в процес своєї діяльності. Особливо це стосується тих організацій, яким необхідно по-новому реагувати на швидкі зміни умов ринку і технології, а фірма відносить саме до таких організацій. Деяким відділам, в силу їх функціональних обов'язків, приходиться діяти в межах певних правил і норм, але в цілому організація намагається зберігати гнучкість поведінки, що надто важливо в сучасних ринкових умовах.

    1. Специфічні фактори, які впливають на діяльність фірми


Кожна фірма має своє власне зовнішнє і внутрішнє середовище, що охоплює велику кількість різноманітних факторів, які можуть так або інакше впливати на функціонування фірми, як у даний час так у перспективі.

Управлінський апарат фірми звичайно прагне обмежити дію зовнішнього середовища в першу чергу тими факторами, від яки залежить ефективність діяльності фірми на конкретному етапі.

Прийняття рішень залежить від широти інформації про стан зовнішнього середовища та дії її різноманітних факторів. Дотримуючись в цілому прийнятої у менеджменті класифікації факторів на фактори прямої і не прямої дії, тут можна виділити п’ять категорій факторів:

  • Характер та стан ринкових відносин;

  • Господарські зв’язки фірми;

  • Регулювання підприємницької діяльності;

  • Загальноекономічні;

  • Загальнополітичні.

До факторів, які впливають на діяльність фірми можна також віднести основні елементи ринкового механізму якими є попит, пропозиція та ціна. Попит відображає об’єм та структуру суспільних запитів та обмежений покупною спроможністю населення. Пропозиція представляє собою сукупність товарів, що поступають на ринок з метою обміну (реалізації). Співвідношення між попитом та пропозицією, з однієї сторони, безпосередньо впливає на формування рівня цін, а з другої, коливається в залежності від динаміки ринкових цін. Потреби в товарах на рику, як сфері товарного обігу виступають у формі попиту, розмір якого залежить головним чином від цін товарів і покупної властивості населення. Товарно-грошові відносини предполагають задоволення не всіх потреб, а лише тих з них які забезпечені грошовими еквівалентами.

На основі аналізу ринку закінчується складанням прогнозу розвитком ринку конкретного товару або відповідної галузі економіки.

На основі детального вивчення та аналізу попиту, пропозиції та вимог покупців до товару робиться оцінка перспектив розвитку попиту на товар на конкретному ринку, а саме: росту чи зниження потреби в товарі; розвитку життєвого циклу товару; змін вимог ринку до якості та споживацьким якостям продукції; в результаті виявлення нових сфер використання товару. Оцінюється також в кількісному відношенні майбутні динаміка та структура споживацького попиту, перспективи розвитку научно-технічного процесу в галузі.

Для визначення перспектив змін ємкості ринку вивчаються тенденції в розвитку виробництва в цілому і випуску даного товару в країні, забезпеченість базою сировини, введення в експлуатацію нових виробничих потужностей, розвиток споживацьких галузей, виникнення нових товарі-замінників, зміна структури зовнішнього попиту, тенденцій розвитку імпорту та експорту конкретного товару.

Важливо знати і специфічні вимоги споживачів у відношенні асортименту і якості виробу.

В ряді випадків обумовлені географічними та кліматичними умовами діючими технічними стандартами, звичками і смаками споживачів. Так, наприклад, для машин і електротехнічних виробів враховуються кліматичні умови країни-імпортера, що вимагає застосування спеціальних мастильних та ізоляційних матеріалів, лаків і фарб, що розраховані на визначену температуру і вологість. Для товарів широкого споживання враховуються вимоги ринку до оформлення кольору, фасонам, розмірам, малюнкам. Для обладнання, прокату і других товарів враховується технічні стандарти, що застосовуються в країні.

До специфічних вимог слід віднести і вимоги споживачів до надійності і легкості виробу в експлуатації, бездефектність, прочність.

При аналізі споживацького попиту треба перед усім вияснити як виробник застосовує оцінку і вибір товару з врахуванням характеру товару та його призначення (споживацького чи виробничого). Так на ринку споживацьких товарів, де відбувається все більше зближення вимог до об’єктивних якісних показників в рамках визначеного класу вартості, диференціація продукту відбувається перед усім через індивідуалізацію конкретної марки виробу і перевагу споживача визначається в більшості престижністю виробу дизайном, звичками до споживання даної марки товару.

Споживачі обладнання, як правило, віддають перевагу не універсальному, а спеціалізованому обладнанню. В переважній більшості вони придбають обладнання по більш високій продажній ціні, та з більш низькими витратами на його експлуатацію. Звичайно споживачі віддають перевагу добре відомим на ринку фірмі, яка чітко виконує взятті на себе зобов’язання і забезпечує безперебійність в експлуатації, своєчасне технічне обслуговування і ремонт.

Таким чином, споживач завжди віддає перевагу товару, який задовольняє його потреби в найбільшій степені, і фірмі, що забезпечує оптимальне співвідношення якості, споживацьких властивостей і ціни товару характеру і специфіці його вимог.

До числа факторів, що сприяють створенню благоприємного підприємницького клімату звичайно відносять:

  • стабільність державної і соціально політики, що направлена на підтримку підприємництва;

  • пільговий податковий режим, що забезпечує стимули для відкриття нових підприємств чи розширення уже існуючих;

  • заходи, які сприяють притоку в сферу бізнесу фінансових засобів;

  • створення інноваційних центрів, що фінансуються, як державою, так і приватним бізнесом;

  • наявність розвинутою мережі спеціалізованих фірм, що надають фінансову допомогу підприємствам;

  • організація консультативних центрів по питання управління, маркетингу, реклами, курсів і шкіл підготовки підприємців;

  • наявність ефіктивної системи захисту інтелектуальної власності не тільки на винаходи, але і на новаторські ідеї, ноу-хау, методи ділової активності;

  • спрощення процедур регулювання в господарській діяльності зі сторони державних органів;

  • підвищення якості робочої сили;

  • забезпеченість інформаційною технологією, засобами комунікацій;

  • розповсюдження таких соціально-психологічних орієнтирів, як досягнення успіху, власна і групова відповідальність;

  • свобода творчості.

Вважається, що негативний вплив на розвиток підприємницької діяльності виявляють слідуючи фактори:

  • високі податкові ставки;

  • не достатньо високий рівень субсидування досліджень та розробок;

  • низька норма накопичення то розмір інвестицій;

  • непомірне державне регулювання;

  • інфляція;

  • жорстке антитрестове законодавство;

  • непомірна кількість документів, що вимагаються державними органами управління;

  • високі урядові розходи в тому числі на оборону;

  • низька ефективність праці в урядовому апараті;

  • ріст цін на енерго ресурси;

  • дефіцит матеріальних ресурсів;

  • протекціонізм;

  • субсидії неефективним підприємствам;

  • високі видатки на утримання державного апарату;

  • низький рівень освіти;

  • вороже відношення до приватного сектору;

  • ріст частки сфери послуг;

  • високий рівень злочинності;

  • зміна моральних цінностей;

  • ріст індивідуалізму;

  • психологія виключності.

усі ці фактори в більшій або меншій мірі впливають на розвиток, існування та діяльність фірми.


Висновки

В ході стратегічного планування та організаційної структури фірми “Квіт” було розглянуто два основні питання:

  1. стратегічне планування організації;

  2. організаційна структура фірми.

Найбільш впливовими зовнішніми факторами для організації є конкуренти, постачальники, особливості економічних відносин, закони та провадження державного регулювання, економічна ситуація, яка склалася в Україні.

Керівнику будь-якої організації, незалежно від її розміру або ж місця на регіональному рівні, слід врахувати вплив зовнішнього середовища, оскільки організація як відкрита система залежить від зовнішнього світу у відношенні поставок ресурсів, енергії, кадрів, споживачів, конкурентів. Оскільки від керівника залежить виживання організації, він повинен вміти виявити значущі фактори в оточенні, що вплинуть на його організацію. Тому організації вимушені прилаштовуватись до середовища, щоб вижити і зберегти ефективність.

При розгляді організаційної структури відділів було виявлено, що дана організація складається з елементи функціональної форми структури організації. В організації існує три рівні відповідальності і лінійна передача повноважень, відповідальність і обов’язки працівників відповідають одне одному, і права співпадають з функціями і обов’язками.

Від ефективної діяльності торгового відділу залежить як швидко фірма реагує на зміни в оточуючому середовищі (так як фірма займається торгівельною діяльністю, то для неї це важливо).

В процесі створення стратегічного плану проводиться оцінка внутрішніх сильних і слабких сторін.

Керівництво фірми повинно з'ясувати, чи володіє фірма внутрішніми силами, щоб скористуватися зовнішніми можливостями, та і чи існують у неї слабкі сторони, що можуть ускладнити проблеми, пов'язані з зовнішніми факторами.

Витоки більшості проблем у організації приховані у людських ресурсах. Тут необхідно враховувати: тип співробітників, компетентність та підготовку керівництва, систему винагород, спадкоємність керівних посад, підготовку та підвищення кваліфікації співробітників, втрата провідних фахівців та причини цього, якість виробів. Імідж корпорації створюється за допомогою співробітників, клієнтів та суспільної думки. Культура та імідж фірми закріплюються чи послабляються репутацією компанії. Призвівши внутрішні сильні і слабі сторони у відповідність з зовнішніми загрозами та можливостями, керівництво готово до вибору відповідної стратегічної альтернативи.

Так як одним з основних завдань фірми є здійснення комерційно-посередницької діяльності то діяльність організації безпосередньо пов'язана з одержанням прибутку і забезпеченням рентабельності. Вирішення проблем пов'язаних з цим завданням потребують персоналізації рішень.

Використана література


  1. Андрушків Б.М., Кузьмин О.Е. «Основи менеджменту».- Львів: «світ», 1995. -296 с.

  2. Алексеева М. “Планирование деятельности фирмы”.—Зкономика.1997.-236 с.

  3. Бавыкин В. «Новый менеджмент».-М.: Экономика, 1997.-368с.

  4. Бреддик У. Менеджмент в организации: Учебное пособие. - М.: «Инфра-М», 1997. - 344с.

  5. Вейлл Питер. Искусство менеджмента. -М Новости, 1993. -221с.

  6. Вачугов Д.Д, Веснин В.Р. “Стратегия планирования.” -М. «Дело»», 1991. - 320с.

  7. Герасименко В. Ценовая политика фирмы. - 1995.-192с.

  8. Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. - М.: Банки и биржи, «ЮНИТИ», 1995. - 480с.

  9. Гравин В. Дятлов В. Основы кадрового менеджмента - М 1996. - 608с.

  10. Дмитренко Г. “Планування в ринкових умовах ”//Освіта. 1995. - 16 вересня, с.15.

  11. Каганец И. Психоинформационные технологии в менеджменте. //Бизнес, 1996, №29, с.28.

  12. Идрисов А.Б. “Стратегическое планирование и анализ эффективности инвестиций”. -М.: Экономика,1990.-335с.

  13. Коротков С. Концепция менеджмента.: Учебное пособие. - 1996.-304с.

  14. Кнорринг В.И. Искусство управления М БЕК, 1997. - 288 с.

  15. Паркинсон С.Н. Рустамджи М.К. «Искуство управления» /пер. с англ. К. Савельева.-М.:Агенство «ФАИР»,1997. -272с.

  16. Ладанов И.Д. Психология управления рыночными структурами: преобразующее лидерство. - М.: УЦ «Перспектива», 1997. - 321с.

  17. Ладанов И. Д. Практический менеджмент. -М. 1995. -491 с.

  18. Лукашевич В. Основы менеджмента в торговле.: Учебное пособие. - 1996.-191с.

  19. Майталь Ш. Экономика для менеджеров Учебник. - пер. с англ. - М.: «Инфра-М», 1993. - 306с.

  20. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Учебник. - пер. с англ. - М.: «Дело», 1994. - 702с.

  21. Радугин А. Введение в менеджмент. - Воронеж.: Высш. шк., 1995. -195с.

  22. Розенберг Д. «Бизнес. Маркетинг.» Терминологический словарь. - 1997. -469с.

  23. Румянцева К.Р. Менеджмент в организации. - М.: УЦ «Перспектива», 1997. - 321с.

  24. Таранов П.С. «Золотая книга руководителя».-М.: Агенство «ФАИР», 1997.-496с.

  25. Ушацький С.А., В.Б. Яковенко “Основи управління. Навчальний посібник”, – К., : ІСДО, 1994. – 72 с.

  26. Хеддервик К. «Финансовый и экономический анализ деятельности предприятий».-М.: Финансы и статистика, 1996.-663с.

  27. Ховард К., Коротков О. Принципы менеджмента: управление в системе цивилизованного предпринимательства: Учеб. пособие. - М.: «Инфра-М», 1996. - 224с.

  28. Хоскинг А. Курс предпринимательства: Пер. с англ. - М.: «Международные отношения», 1993. - 352с.

  29. Шекня С.В. «Управление персоналом современной организации»: учеб. пособие.-М.: Бизнес школа «Интел синтез», 1996.-300с.

  30. Фатхутдинов Р.П. «Понятийный аппарат по менеджменту».-М.: АО «Бизнес-школа», 1997.-112с.

  31. Фатхутдинов Р. П. «Система менеджмента».-М.:АО «Бизнес-школа», 1996.-367с.

  32. Чубаков Г. Стратегия ценообразования в маркетинговой политике предприятия.-1996.-224с.

  33. «Практична психологія менеджменту: Як зробити кар’єру. Як будувати організацію»: науково практичний посібник.-К.: Україна, 1994.-399с.

  34. «Секреты умелого руководителя» сост. И.В. Липсиу.-М.: Экономика,1991.-320с.

  35. «Енциклопедичний словник бізнесмена»: Менеджмент, маркетинг, інформатика. /під заг. Ред. М.І. мадаванова.-К.: Техніка, 1993.-856с.

  36. «Инновационный менеджмент» / под ред. С.Д. Ильенковой, - М.:ЮНИТИ, 1997.

  37. «Словарь-справочник менеджмента» - М.:1996.-608с.

  38. Непроизводственная сфера в условиях перехода к рыночной экономике. - К.: Наукова думка, 1993.-196с.

  39. Основы менеджмента и маркетинга / Под ред. Р. Садегорова.- Минск.: Высшая шк. 1995.-382с.

39. Каганец И. Психоинформационные технологии в менеджменте //Бизнес 1996, №29, с. 28



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ


Кафедра менеджменту


ВИПУСКНА РОБОТА

БАКАЛАВРА З МЕНЕДЖМЕНТУ

(6.050.200)

студента факультету економіки та управління

Поповіченко Володимира Володимировича


на тему: “Стратегічне планування діяльності фірми “Квіт” в умовах ринкових відносин”


Науковий керівник: к.е.н., доцент

Дмитрієнко Г.Г., __________________________


Робота допущена до захисту “___” _______________199__р.


Захищено “___” _____________199__р. з оцінкою ___________


Завідувач кафедри:

д.ф.н. Богданов В.С. ___________________________


Черкаси 1998р.

ЧЕРКАСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ

Кафедра менеджменту


ЗАТВЕРДЖУЮ

Зав. кафедрою менеджменту

___________ д.ф.н. Богданов В.С.

«__»____________ 1998р.


ЗАВДАННЯ

на випускну роботу

студента Поповиченко В.В.


1. Тема роботи:“Стратегічне планування діяльності фірми Квіт”


2. Термін подання студентом закінченої роботи

«__»____________ 1998р.


3.Вихідні дані для роботи



4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, що підлягають розробці)





5. Перелік графічного матеріалу


6. Дата видачі завдання «__» 1998р.


Керівник Дмітрієнко Г.Г.


Завдання до виконання одержав


КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН


№ п/п Етапи (розділи) дипломної роботи Термін виконання Примітки

Студент-випускник


Науковий керівник

ЧЕРКАСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ

Кафедра менеджменту

ВІДГУК на випускну роботу

студента
Тема випускної роботи




Обсяг роботи стор., табл., мал.
Значення теми




Узагальнення теорії вирішуваної задачі




Оцінка самостійності та творчості при розкритті теми








Глибина та результативність аналізу







Оцінка пропозицій та їх практичне значення








Недоліки роботи





Загальні висновки









Оцінка роботи

Рецензент ___________ _______________________________________

підпис, дата посада, прізвище


ЧЕРКАСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ

Кафедра менеджменту

РЕЦЕНЗІЯ на випускну роботу

студента
Тема випускної роботи




Обсяг роботи стор., табл., мал.
Значення теми




Узагальнення теорії вирішуваної задачі




Оцінка самостійності та творчості при розкритті теми








Глибина та результативність аналізу







Оцінка пропозицій та їх практичне значення








Недоліки роботи





Загальні висновки









Оцінка роботи

Рецензент ___________ _______________________________________

підпис, дата посада, прізвище

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 2.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий