Організаційна структура управління підприємством (стр. 3 из 5)

Д — директор, Рук. — керівник, И — виконувач

Рисунок 1. Лінійний тип структури управління

Така схема підпорядкування і звітності — основа лінійного управління. При цьому ланки лінійного управління в цілому відповідають ланкам виробництва, між якими встановлюються прості та чіткі взаємозв’язки.

Таблиця 3. Переваги та недоліки лінійних організаційних структур управління

Переваги

Недоліки

1. Встановлення чітких і простих зв’язків між підрозділами.2. Єдність і чіткість розпорядництва.3. Узгодженість дій виконавців.4. Підвищення відповідальності керівника за результати діяльності очолюваного підрозділу.5. Оперативність у прийнятті рішень.6. Отримання виконавцями пов’язаних між собою розпоряджень і завдань, забезпечених ресурсами.7. Особиста відповідальність керівника за кінцеві результати діяльності свого підрозділу.

1. Високі вимоги до керівника, який повинен мати різнобічні знання і досвід з усіх функцій управління та сфер діяльності, що, в свою чергу, обмежує можливості керівника ефективно управляти організацією.2. Перевантаження інформацією, великий потік документації, безліч контактів з підлеглими, вищими та суміжними організаціями.3. Відсутність спеціалістів з окремих функцій управління.4. Невідповідність до зростаючим вимог сучасного виробництва.

У практиці управління лінійна організаційна структура використовується рідко, як правило, малими та середніми фірмами, які здійснюють нескладне виробництво (однорідної продукції) при відсутності широких зв’язків у кооперації.

Функціональний тип організаційної структури управління. Для сучасного виробництва характерним є поглиблення спеціалізації виробництва та управління, і реалізація управлінських функцій розподіляється між керівниками та органами, які передають нижчим рівням управління обов’язкові для них завдання. Отже, диференціація функцій управління є основою переходу до функціональної структури управління.

При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління (або виконавець) спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов’язковим для виробничих підрозділів.

Д — директор; ФН — функціональні начальники; ФП — функціональні підрозділи;

ОП – основні виробничі підрозділи

Рисунок 2. Лінійно-функціональний тип структури управління

Функціональна організація існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Подвійне підпорядкування має за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спеціалізувати їх по окремих ланках (табл. 4).

Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури повинен усувати недоліки лінійного та функціонального типів структур управління: функціональні ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців. Передбачається, що першому (лінійному) керівнику у виробленні конкретних питань і підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, який складається з функціональних підрозділів (відділів, груп, бюро).

Роль функціональних органів (служб) залежить від масштабів господарської діяльності та структури управління фірмою в цілому. При лінійно-функціональній структурі управління має переваги лінійна організація, але чим вищий рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління. Якщо в межах управління дільницею його роль невелика, то в масштабі управління підприємством роль функціональних органів зростає. Функціональні служби здійснюють всю технічну підготовку виробництва, готують варіанти вирішення питань, пов’язаних з керівництвом процесом виробництва, звільняють лінійних керівників від планування, фінансових розрахунків тощо.

Таблиця 4. Переваги та недоліки функціональних організаційних структур управління

Переваги

Недоліки

1. Висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійснення конкретних функцій.2. Розширення можливостей лінійних керівників у питаннях стратегічного управління виробництвом переданням ряду функцій спеціалізованим ланкам.3. Створює можливість централізованого контролю стратегічних результатів.4. Відповідність структури до стратегії.5. Підвищує ефективність управління там, де завдання є повсякденними та повторюваними.6. Легко реагує на по треби практики створенням нових функціональних служб.

1. Труднощі у підтримуванні постійних взаємозв’язків між різними функціональними службами.2. Відсутність взаєморозуміння та єдності дій між працівниками функціональних служб різних виробничих відділень фірми.3. Зменшення рівня відповідальності виконавців за роботу через подвійне підпорядкування.4. Порушення принципу єдиноначальності.5. Виникнення проблеми функціональної координації, можливість міжфункціонального суперництва, конфліктів.6. Формування вузької точки зору менеджменту та вироблення дрібних, часткових рішень.7. Перенесення відповідальності за прибуток на вищі рівні управління.8. Наявність випадків неправильного визначення пріоритетів організації функціональними спеціалістами.9. "Функціональна короткозорість часто працює проти дієвого підприємництва, пристосування до змін.

Комбіновані структури забезпечують такий розподіл праці, при якому лінійні ланки управління повинні приймати рішення та контролювати, а функціональні — консультувати, інформувати, організовувати, планувати (табл. 5).

Таблиця 5. Переваги та недоліки комбінованих організаційних структур управління

Переваги	Недоліки
1. Висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійснення конкретних функцій.2. Відповідність структури до стратегії.3. Поєднання принципу спеціалізації управління з принципом єдності керівництва.	1. Не завжди е гнучкими при вирішенні нових завдань.2. Ускладнена міжфункціональна координація діяльності з впровадження нових програм.3. Ускладнена реалізація внутрівиробничих конструкторських, технологічних новинок без залучення керівників вищої ланки.4. Надмірний розвиток системи взаємодії по вертикалі.

Продуктовий тип передбачає створення в структурі фірми самостійних господарських структури підрозділів — виробничих відділень, орієнтованих на виробництво та збут конкретних видів продуктів однієї групи або ж одного продукту. При цьому передбачається спеціалізація виробничих відділень в головній компанії за окремими видами або групами продуктів і надання їм повноважень управління виробничими та збутовими дочірніми компаніями, розташованими в своїй країні та за кордоном.

Виробниче відділення не створює відмінностей в методах управління між вітчизняними та зарубіжними дочірніми компаніями, які несуть відповідальність за прибутки та підлягають фінансовому контролю і звітності з боку виробничого відділення. Функціональні служби виробничих відділень одночасно підтримують тісні контакти з відповідними центральними службами, отримуючи від них вказівки з усіх питань проведення єдиної політики та координації діяльності в межах фірми в цілому.

Оскільки виробниче відділення саме виступає центром прибутку, воно здійснює не лише фінансовий, а й оперативний контроль за діяльністю підконтрольних підприємств.

Продуктова організаційна структура широко розповсюджена як результат переходу міжнародних фірм до децентралізації управління, коли знання продукту та розвиток виробництва в глобальному масштабі набули першочергового значення.

Продуктовій організаційній структурі віддають перевагу великі широко диверсифіковані компанії, хоча в кожній із них названа структура має свої особливості. Вони випливають, перш за все, із рівня диверсифікації продукції та характеру спеціалізації кожного виробничого відділення і кожної дочірньої компанії. Велику роль відіграє характер продукції, що виробляється, рівень її технологічної складності та унікальності (табл. 6).

Таблиця 6. Переваги та недоліки продуктових організаційних структур управління

Переваги	Недоліки
1. Створення логічних і дієвих засобів децентралізації влади.	1. Дублювання функцій на рівні корпорації підрозділу.
2. Чітка система підзвітності менеджерів підрозділів за прибутки (збитки).	2. Збільшення витрат на утримання персоналу.
3. Здатність швидко реагувати на зміну умов конкурент, технологи, попиту.	3. Проблематичність встановлення оптимального рівня децентралізації.
4. Поліпшення координації робіт.	4. Автономія підрозділів може блокувати досягнення вигод стратегічного поєднання.
5. Наявність можливостей для підготовки менеджерів стратегічного рівня.	5. Наявність випадків надмірної конкуренції між підрозділами за ресурси та увагу корпорації.

Регіональний тип організаційної структури управління виробництвом. При використанні регіонального типу організаційної структури передбачається, що відповідальність за всю діяльність компанії на внутрішньому і зовнішньому ринках розподіляється між самостійними регіональними підрозділами. Ці підрозділи за змістом і характером діяльності можуть бути як виробничі відділення і бути центрами прибутку, а можуть організовуватися в формі дочірніх компаній і бути центрами прибутку та центрами відповідальності.