Смекни!
smekni.com

Особливості діяльності інноваційних підприємств (стр. 2 из 2)

· активна участь інвестора в управлінні, консультуванні і наданні ділових послуг фінансованій ним фірмі, так як він особисто зацікавлений в успіху венчурного підприємства. Однак при цьому інвестор не вмішується в оперативне управління фірмою.

Технопарк являє собою науково-виробничий територіальний комплекс, до якого входять дослідні інститути, лабораторії, експериментальні заводи з передовою технологією, створювані на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою, до якої належать: лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлово-побутові приміщення, сервісні та виставкові комплекси.

Уживання слова «парк» обґрунтоване, адже ці центри організуються саме в паркових чи розбитих під парк лісових зонах з красивим природним ландшафтом, що створює сприятливі для праці умови. Є парки, що розташовані на великій відстані від міських центрів.

Основна мета технопарків — досягнення тісного територіального зближення між необхідною для наукових досліджень матеріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським компонентом наукового потенціалу країни, що формує максимально сприятливі умови для розвитку інноваційного процесу.

В основу створення технопарків покладені такі принципи:

• координація діяльності та співробітництво чотирьох головних ланок: науки, вищої школи, державного сектору виробництва, приватних компаній і регіональних міських органів управління; є прискорення процесів передавання науково-технічних знань, отриманих під час фундаментальних та прикладних наукових досліджень, у виробництво;

• розвиток інноваційного підприємництва;

• залучення промислових та банківських фінансових ресурсів в інноваційну сферу;

• концентрація та використання ризикового капіталу.

З метою розвитку технопаркових структур у перші роки їх існування на цих територіях державою створюється пільговий режим (преференційний).

У країнах світу поширені такі преференції для інноваційних структур:

• нові фірми, що виникають у складі технопарку, звільняються від сплати реєстраційного податку;

• фірми, що функціонують у складі технопарку, звільняються від сплати податку на прибуток у перші два-три роки діяльності, а в наступні сплачують його за зменшеними на 50 % ставками;

• кошти, що спрямовуються фірмами на розвиток технопарку, виключаються з оподаткованого прибутку;

• фірми, що входять до складу технопарку, звільняються від сплати земельного податку та податку на майно.

Як правило, фірми, що діють у межах технопарку, є самостійними юридичними особами.

Технопарки показали сою ефективність щодо скорочення циклу наука виробництво — споживання. В умовах науково-технічного парку потрібно 3 5 років на створення і просування на ринок нового продукту і ще близько 2 3 років, щоб повернути кошти, витрачені на його розробку. Територіальна близькість різнохарактерних за своїм профілем закладів (університети, приватні промислові підприємства, державні заклади), що входять до парку, позитивно впливає на діяльність кожного з них, сприяючи зближенню науки і виробництва, підвищуючи ефективність інвестицій. Фірми, які входять до складу технопарків, виділяють кошти на оснащення навчальних закладів, залучають до роботи у своїх лабораторіях студентів та випускників університетів. Діяльність технопарків фінансується за рахунок коштів фірм, що функціонують у складі технопарку, державних та регіональних субсидій, банківських кредитів, доходів від власних підприємств, університетів, надходжень від реалізації науково-технічної продукції державним установам і приватним фірмам, плати студентів за навчання, спонсорської допомоги та ін.

Особливу роль в економічному механізмі технопарку відіграє ризиковий капітал. Ці кошти використовуються для фінансування дрібного наукоємного бізнесу— проектів, які характеризуються невизначеністю щодо комерційного успіху. За умовами Національного наукового фонду мала фірма або винахідник-одинак можуть одержати на строк до шести місяців субсидію до 35 тис. дол. для оцінки доцільності нової ідеї. Якщо результат позитивний, то додатково отримають субсидію в розмірі 200 тис. дол. на строк до двох років. Рішення про видачу субсидії приймає комісія експертів Національного наукового фонду.

Керівництво технопарком з боку держави і місцевих органів влади здійснюється на підставі прийнятих законодавчих актів, програм фінансування та розвитку, прямої участі. Уряд розробляє великомасштабні програми підтримки технопарків, сприяє кооперації науки і виробництва.

Важливою складовою технопарку є всі види інфраструктури: транспорт, зв'язок, складське господарство, центри торгівлі, оренди, прокату, посередницькі фірми тощо.

Технополіс — це цілісний науково-виробничий комплекс, створений на базі окремого міста. Термін «технополіс» складається з двох слів грецького походження: «техно» — майстерність, уміння, «поліс» — місто, держава. Ідея створення технополісів як компактних науково-промислових міст, де розробляються інноваційні технології і розвиваються наукомісткі галузі виробництва, зародилась ще на початку 50-х років у США. Технополіси можуть виникати як на базі новоутворених міст, так і на базі старих, реконструйованих. Створення технополісів справляє формуючий вплив на розвиток тих регіонів, де вони розташовані. Вони сприяють:

· підвищенню інноваційної активності;

· формуванню інноваційної інфраструктури;

· прискоренню комерціалізації новацій;

· структурній перебудові виробництва;

· створенню нових робочих місць;

· удосконаленню механізмів інноваційної діяльності.

· підсиленню наукоємності розвитку промисловості;

· підвищенню професіоналізму кадрів;

· підвищенню інноваційності економіки.

Розташування технополісів має відповідати таким вимогам:

¨ визначення регіонів, які можуть бути використані для розвитку наукомістких виробництв;

♦ формування цілей і завдань розвитку цих виробництв, індустріального розвитку регіону;

♦ планування, спорудження і підтримка промислової зони, служби, водного забезпечення, житлових зон, доріг тощо; .

♦ розробка юридичної основи (законів), що сприяє створенню умов для фінансування комерційних підприємств та інших служб, необхідних для розвитку технополісу;

♦ всебічне державне сприяння через упровадження пільгової податкової системи; створення необхідної інфраструктури; фінансової допомоги комерційним підприємствам, що сприяють розвитку високотехнологічних галузей;

¨ наявність науково-дослідних інститутів, університету, яким від водиться вирішальна роль у здійсненні, координації наукових досліджень і розробок та підготовці висококваліфікованих спеціалістів.

Стратегія діяльності технополісу спрямована на здійснення якісного прориву у нові сфери діяльності на базі інтелектуалізації економіки та розвитку мережі регіональних центрів високого технологічного рівня. Багатопрофільна діяльність технополісу включає здійснення фундаментальних та прикладних досліджень у різних галузях науки та економіки.

Основна мета технополісу – активізація інноваційного процессу через сприяння концентрації необхідних ресурсів на базі центрів розробки та промислового освоєння науково- та технологічномісткої продукції.

Якісною та відмінною рисою діяльності технополісів є те, що вони формуються на базі міст-полісів, які складаються з самого міста та передмістя, орієнтованих на попередньо визначений повний інноваційний цикл, що має довгострокову перспективу до 20 років.

Не менш важливою та актуальною є діяльність бізнес-інкубаторів.

Бізнес-інкубатор – це організація, яка створює найбільш сприятливі умови для стартового розвитку підприємств, надаючи їм комплекс послуг та ресурсів. Бізнес-інкубатори необхідні для зміцнення й розвитку нових підприємств. Особливо актуальна діяльность даних структур Україні, де низька динаміка розвитку підприємництва.

Маючи підтримку бізнес-інкубатора, підприємство має змогу отримати, наприклад, площу для офісу на пільгових умовах, засоби зв’язку, оргтехніку, необхідне обладнання, тощо. Також у бізнес-інкубаторі проводиться навчання, надаються консультаційні послуги, послуги спеціалістів з різних професій: бухгалтер, юрист, маркетолог, менеджер та ін. У низці випадків тут можна отримати обладнання на умовах лізингу, кредит на розвиток бізнесу та виходу підприємства на місцеві ринки.

Головне призначення «інкубаторів» - підтримка малого, переважно інноваційного, підприємництва. Якщо бізнес-інкубатор створений при науковому центрі і його основним завданням є комерціалізація нововведень, то на перший план висувається показник рівня наукоємкості клієнтів у поєднанні з параметрами їхньої економічної діяльності. Якщо акцентуються проблеми пожвавлення економіки регіону, боротьба з безробіттям, то важливіше є загальне число робочих місць, вік фірми і її походження. Адже якщо парк (інкубатор) поповнюється не за рахунок знову створених підприємств, а за рахунок переїзду вже існуючих, то для регіону ефект від бізнес-інкубатора буде нульовим, хоча в плані комерційної діяльності інкубатора це й вигідно.

У країнах з розвинутою ринковою економікою комбінація сильного наукового центра з науковим парком інкубаторського типу довела свою ефективність.

Список використаних джерел:

1. Закон України "Про Інноваційну діяльність"// Голос України. – 2002. – 9 серп. – 10 с.

2. Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування: Навч. посібник. – К.: Каравела, 2007. – 424 с.

3. Гунин В.Н., Баранчеев В.П. и др. Управление инновациями. – М., 2000

4. Харів П.С. Інноваційна діяльність підприємства та економічна оцінка інноваційних процесів. Тернопіль: Вид-во "Економічна думка", 2003. – 326 с.

5. Менеджмент та маркетинг інновацій: Монографія/ За заг. ред. д-р екон. наук, проф.С.М. Ілляшенка. – Суми: ВТД "Університетська книга", 2004. – 616с.