- Загальна частина;
- Порядок прийняття та звільнення робітників і службовців;
- Основні обов’язки робітників і службовців;
- Робочий час і його використання;
- Стимулювання за успіхи в роботі;
- Відповідальність за порушення трудової діяльності.
Виробничі й трудові відносини у держгоспі, а також питання охорони праці, соціального розвитку колективу і здоров'я його членів регулюються колективним договором (закони України «Про підприємства в Україні», «Про колективні договори та угоди»), який щороку укладається між трудовим колективом і адміністрацією. Цим договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу і адміністрації підприємства. Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання колективного договору. У колективному договорі передбачаються взаємні обов’язки сторін, пов’язані з використанням плану соціально-економічного розвитку, культурою обслуговування, підвищенням кваліфікації працівників тощо.
У колективний договір можуть вноситися нормативні положення, які не передбачені законом, але не суперечать йому або які передбачені законом, але деталізуються залежно від умов діяльності держгоспі.
Після обговорення робітниками і службовцями на загальних зборах колективний договір підписують директор держгоспі і голова профспілкового комітету. Адміністрація держгоспі разом з профспілковим комітетом встановлює правила внутрішнього трудового розпорядку, які регламентують внутрішньогосподарську діяльність держгоспу. Правила містять чіткий перелік обов’язків адміністрації, а також відповідальність робітників і службовців за їх порушення.
Трудовий колектив (всі працюючі, з якими укладено трудовий договір) бере участь в управлінні державним сільськогосподарським підприємством. Виконуючи управлінські повноваження, трудовий колектив має такі права:
- розглядати разом із засновником зміни і доповнення до статуту підприємства;
- разом із засновником визначати умови найму керівника
підприємства;
- брати участь у вирішенні питань про виділення зі складу підприємства одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства;
- разом із власником вирішувати питання про вступ і вихід підприємства з об'єднання підприємств.
Повноваження трудового колективу реалізується загальними зборами або конференцією та їх виборним органом — радою трудового колективу.
1.2 Організація управління в підприємствах малого бізнесу
Характерними рисами малого бізнесу є обмежена сфера діяльності, невеликі розміри порівняно з галуззю в цілому, незалежне (самостійне) управління, власний капітал, велика оперативність і чіткість.
Організаційною формою малого бізнесу в Україні є малі підприємства на основі різних форм власності у всіх галузях народного господарства. До малих підприємств належать ті, в яких чисельність працюючих не перевищує: у промисловості і будівництві – 200 осіб, у науці і науковому обслуговуванні – 100, в інших галузях виробничої сфери – 50, у галузях невиробничої сфери – 25, у роздрібній торгівлі – 15 осіб.
Малий бізнес поширений у галузях. Для яких невластиві фондо-, науко-, енергоємні технологічні процеси. Малий бізнес оперативно реагує на зміни споживчого попиту, добре пристосований до ринків обмежених і тих, де вирішальну роль відіграють інновації та персональні взаємовідносини. Надає економіці незалежної гнучкості, сприяє формуванню конкурентного середовища, швидко реагує на можливості, потребує невеликого початкового капіталу, користується державними пільгами. Але водночас малому бізнесу властиві певні недоліки. Він не завжди має рівний доступ до ресурсів, особливо фінансових, а незначні масштаби діяльності не дають змоги успішно вирішувати питання внутрішньої спеціалізації. Це зумовлює високий рівень банкрутства серед підприємств малого бізнесу.
Малому бізнесу нині приділяється велика увага.
Мале підприємство – самостійний господарюючий статутний суб’єкт, що діє на засадах повного господарського розрахунку, самофінансування і самоокупності, має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Воно має самостійний баланс, розрахунковий та інші розрахунки в установах банків, гербову печатку, фірмовий бланк, штамп із своїм найменуванням і товарний знак, користуватися яким є винятково правом підприємства і підлягає юридичному захисту.
У своїй роботі мале підприємство керується законами України, Статутом, затвердженим його власниками, і засновницьким договором.
Вищим керівним органом підприємства є загальні збори трудового колективу.
Джерелами формування фінансових ресурсів малого підприємства є: прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, організацій, громадян та інші надходження.
Збори трудового колективу розглядають Статут підприємства, обирають директора строком на п’ять років, затверджують правила внутрішнього розпорядку, заслуховують звіти про господарську діяльність, затверджують річний звіт підприємства.
Для керівництва діяльністю підприємства обирається Рада підприємства, до складу якої входять директор і представники трудового колективу.
Рада підприємства визначає загальні напрямки економічного і соціального розвитку; вирішує питання про припинення діяльності; розглядає і затверджує проект трудового колективу, бере участь у вирішенні питань матеріального і морального стимулювання продуктивної праці та ін..
Рада підприємства правомочна вирішувати питання за умови присутності не менше 2/3 її членів. Рішення Ради приймається більшістю голосів її членів. Рада підприємства проводить свої засідання не рідше одного разу на квартал.
Керівник підприємства самостійно вирішує питання про діяльність підприємства, за винятком віднесених до компетенції зборів і ради. Засновник не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.
Підприємство здійснює облік результатів роботи, контроль за ходом виконання робіт, веде оперативний, бухгалтерський, статистичний облік і подає звітність згідно з визначеним Міністерством статистики України порядком.
Контроль фінансово-господарської діяльності підприємства здійснюється державними органами.
Досить поширеною організаційною формою підприємства в сільському господарстві України стали фермерські господарства.
Фермерське господарство – це сімейно-трудове об'єднання, засноване на приватній власності і переважно особистій праці членів господарства, функціонує на засадах самоврядування, само стіно визначає напрям своєї діяльності, структуру і масштаби виробництва, вирощує, переробляє і реалізує продукцію. Фермерські господарства створюються однією або групою осіб, його членами можуть бути подружжя, діти, батьки, родичі та інші особи, які спільно ведуть господарство.
Фермерське господарство є юридичною особою, має свій Статут, повну самостійність, назві, печатку, рахунок у банку. Законом України «Про фермерське господарство» передбачено виділення фермам земельних ділянок у розмірі не більш 50 га с.-г. угідь і 100 га всіх земель.
Фермерське господарство працює на повному госпрозрахунку. Порядок сплати с.-г. податку здійснює у тих самих розмірах як і для держгоспі та інших підприємств аграрного сектору. Протягом перших трьох років після створення фермерське господарство звільняється від сплати сільськогосподарського податку взагалі.
Головою фермерського господарства є засновник або його правонаступник, який представляє інтереси господарства перед державними, кооперативними, громадськими, зарубіжними та іншими підприємствами і організаціями, окремими громадянами. На ім'я голови видається Державний акт на право довічного успадкування володіння землею або приватної власності.
Об’єктами власності фермерського господарства є жилі будинки, господарські будівлі. Насадження на земельній ділянці, продуктивна і робоча худоба, птиця. Сільськогосподарська техніка та інвентар, транспортні засоби, продукція та інше майно. Земля селянського господарства є об’єктом постійного і безстрокового володіння та використання, не підлягає купівлі. Продажу, віддачі під заставу.
Забороняється втручання державних, інших органів та посадових осіб у виробничу діяльність фермерського господарства. Фермерське господарство і його власність успадковуються за законом і заповітом. Спадкоємець, що продовжує діяльність господарства, звільняється від сплати державного мита за видачу свідоцтва про право на спадкування.
Розміри земельної ділянки, що надається фермерському господарству можуть бути змінені лише за згодою селянина. Господар, який відмовився продовжувати діяльність, має право призначити з числа членів господарства спадкоємця, який набуває переважно права на подальше ведення господарства.
Земля може вилучатися за постановою Кабінету міністрів України. Суперечки про припинення права селянського господарства на володіння і користуватися землею вирішуються в судовому порядку.
Фермерське господарство відшкодовує витрати за рахунок прибутку. Розподіл доходів здійснюється за домовленістю.
Господарство має право відкривати рахунки в банку для ведення касових операцій і зберігання коштів.
Продукція фермерського господарства реалізується за договірними цінами на внутрішньому та зовнішньому ринку. Господарство має право реалізувати вирощену і виготовлену сільськогосподарську та іншу продукцію заготівельним і переробним організаціям, підприємствам аграрного сектору, держгоспам, а також безпосередньо магазинам і на ринок.
Банківські установи на підставі договорів надають фермерському господарству довгострокові й короткострокові кредити. Майно селянського господарства підлягає добровільному страхуванню.