Смекни!
smekni.com

Праця як основа життєдіяльності та провідний чинник виробництва (стр. 3 из 4)

Суспільна форма праці змінюється відповідно до розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, тому що вона зумовлена цим розвитком. Кожна суспільно-економічна формація має власну, властиву їй систему суспільної організації праці, що виражає ту суспільну форму праці, яка об’єктивно існує на даному етапі розвитку людського суспільства.

Аналізуючи структуру суспільної праці, можна виділити такі категорії, як „зміст праці” та „характер праці”.

Зміст праці відображає розподіл конкретних трудових функцій (виконавчих, контрольно-регулюючих)на робочому місці і визначається сукупністю операцій, які виконуються. Ці функції визначені розвитком засобів праці, організацією праці, рівнем суспільного і професійного розподілу праці, майстерністю самого робітника. Зміст праці відображає виробничо-технічний бік праці, демонструє рівень розвитку продуктивних сил, технічних засобів поєднання особистого і матеріального елементів виробництва, тобто розкриває працю перш за все як процес взаємодії людини з природою, засобами і предметами праці у процесі роботи.

Характер праці дозволяє розглядати праці з точки зору суспільних умов виробництва: форми і методи залучення членів суспільства до праці; тип суспільної формації праці; відношення працівників до праці.

Отже, характер праці відображає те особливе, що притаманне суспільній праці у кожній суспільно-економічній формації і визначено типом плануючих у суспільстві виробничих відносин.

Сучасна економічна реформа виводить усіх учасників виробництва у суспільстві на ринкові відносини, докорінно змінюючи виробничі відносини: перш за все це зміна форм власності, відмова від планомірного залучення і розподілу трудових ресурсів у країні і перехід на вільне підприємництво, яке базується на різних організаційно-правових формах і на вільному найманні робочої сили через попит і пропозицію на ринку праці. У зв’язку з цим змінюються і відносини між людьми – від процесу праці до кінцевого використання продукту праці.

Отже, слід підкреслити, що зміст і характер праці відображають дві сторони одного і того ж явища: сутність і форму суспільної праці. Ці дві соціально-економічні категорії знаходяться у діалектному взаємозв’язку, і зміна однієї з них без відворотно у тій чи іншій формі сприяє зміні другої.

Соціально-економічний характер праці визначає форму її організації і є сукупністю відносин між учасниками трудового процесу, що відповідають тому чи іншому методу виробництва. Зміни виробничих відносин неминуче приводять і до змін характеру праці, про який можна судити за такими основними показниками: суспільна організація праці, відношення до неї безпосередніх виробників і стимули до участі у трудовій діяльності. Розглянуті критерії у сукупності і дають якісну характеристику праці.

Суспільна праця – це праця робітників і селян, інженерно-технічних працівників і службовців, творчої інтелігенції. Характерною рисою кожної з цих частин є різний зміст, який зумовлює відмінність у співвідношенні витрат фізичної сили і нервової енергії.

Характер праці в значній мірі формується під впливом особистостей змісту праці в залежності від частки фізичної і розумової праці, рівня кваліфікації та інтелекту, рівня володарювання людини над природою тощо.

Різноманітність характеру і змісту праці знаходить відображення у класифікації праці за видами.

Зміст праці характеризується за такими основними критеріями:

- виробничими умовами, в яких виконується робота;

- вимогами до виконавця, його підготовки, фізичної витривалості, психологічного типу, вдачі, фізичних даних;

- складністю і різноманітністю структури трудового процесу;

- ступенем самостійності працівника у визначенні послідовності виконання окремих елементів трудового процесу, їх сполучення, часу виконання;

- можливістю зміни діяльності (переходу від фізичних навантажень до розумових і навпаки) у процесі виконання виробничого завдання.

В процесі праці здійснюються такі функції:

- логічна, пов’язана з визначенням мети й підготовки системи необхідних трудових операцій;

- виконавча – приведення засобів праці у дію різними способами залежно від стану продуктивних сил і безпосередній вплив на предмети праці;

- реєстрації та контролю – спостереження за технологічним процесом, терміном виконання наміченої програми;

- регулювання – коригування, уточнення заданої програми.

Головними чинниками, які змінюють зміст праці є: розвиток засобів виробництва, науково-технічний прогрес, удосконалення техніки і технології виробництва, під дією яких праця поступово звільняється від обмежень, які стимулюють можливості людського організму. Людина зі своїми здібностями і навичками до праці продовжує залишатись головним елементом виробництва.

Науково-технічна революція найсуттєвішим чином впливає на зміст праці і сприяє його змінам. Для розвинутої автоматизації характерні такі зміни змісту праці:

передача функцій безпосереднього управління знаряддям праці машині (пристрою);

подальше зростання частини розумової праці за рахунок перенесення наголосу у змісті праці на складніші з контрольно-керуючих і логічних функцій;

синтез фізичної і розумової діяльності на якісно новому рівні.

Впровадження найновішої техніки і технології означає не тільки зростання технологічних і інтелектуальних навантажень на робітника, а й зростання ролі рішень, що приймаються ним у процесі виробничої діяльності, тобто людського чинника.

Різке підвищення значення людського чинника у матеріальному виробництві зумовлюється рядом моментів, зокрема: зростають виробничі потужності, що перебувають під контролем окремого робітника; втрати, що можуть виникнути внаслідок помилки або неправильних дій робітника автоматизованого виробництва набагато більші, ніж у звичайному механізованому виробництві; підвищується динамічність виробництва; зростає складність і різноманітність рішень.

Отже, зміст праці безпосередньо залежить від рівня розвитку продуктивних сил суспільства, які включають як матеріально-речовий, так і людський чинник.

Важливою передумовою розвитку суспільних форм праці та виробничих відносин є поділ і кооперація праці.

Але розгляд виробничих відносин лише під кутом зору поділу та кооперації праці дає тільки загальну характеристику суспільної форми праці. Особливі специфічні риси праці можна зрозуміти, лише виходячи з форми власності на засоби виробництва. Характер з’єднання працівника з засобами виробництва визначає соціальний характер і соціальну природу праці. Якщо зміст праці характеризує рівень розвитку продуктивних сил суспільства, то соціальний характер праці відображає соціально-економічне становище працівника в суспільному виробництві, а також риси виробничих відносин, за яких здійснюється процес праці.

Головними елементами системи виробничих відносин, які визначають характер праці, є:

- відношення трудящих до засобів виробництва, форма власності на засоби виробництва;

- мета, заради якої здійснюється праця безпосередніх виробників;

- зв’язок між працею індивідуума та сукупною працею суспільства, який характеризує форму прояву суспільної природи праці;

- ступінь соціальних відмінностей у праці, обумовлений ставленням соціальних груп до засобів виробництва;

- відношення самих виробників до власної праці, прядок розподілу продуктів праці, а також метод організації праці в суспільстві.

Кожний з названих елементів у тій чи іншій мірі визначає сутність соціально-економічних формацій. Зміна власності на засоби виробництва змінює лише форму присвоєння продукту праці найманих робітників.

Важливе місце серед економічних процесів, що постійно розвиваються, відводиться і стимулам до праці.

4. Мотиви і стимули до праці

Як раніше було сказано, праця є першоосновою виникнення і розвитку людського суспільства, головним чинником його вдосконалення і прогресу. А які ж сили спонукають людину до праці та її вдосконалення і розвитку, що формує матеріальні та духовні багатства, необхідні для існування людства? Це перш за все потреби.

Усвідомлена нужда в будь-чому людини, соціальної групи, суспільства в цілому для піддержання умов життєдіяльності і подальшого розвитку визначається як потреба. Вона реалізується в процесі споживання, тобто задоволення особистістю і суспільством своїх різноманітних потреб.

Щоб задовольнити свої потреби, люди займаються виробництвом різноманітних виробів, розвивають сферу послуг. Якби не було споживання, будь-яке виробництво втратило б сенс. Отже, потреби людини є ідеальним внутрішньо спонукаючим мотивом його виробничої або будь-якої господарської діяльності, коли вони усвідомлюються працівниками як інтерес, тобто відображають потребу як прагнення задовольнити її через участь у трудовому процесі. Це відноситься і до суспільства в цілому.

В основі задоволення потреб членів суспільства лежить суспільне виробництво, його масштаби і ефективність. Зростання потреб можливе лише на основі розширення виробництва, збільшення асортименту виробленої продукції і надання послуг. Споживання – це незгасимий мотив розвитку і удосконалення виробництва.

В свою чергу, виробництво створює нові і більш досконалі продукти, розвиває сферу послуг, надає можливість задоволення раніше не існуючих потреб. Отже, роль виробництва не пасивна. Воно в значній мірі визначає коло потреб людини. В процесі виробництва виникає будь-яка конкретна потреба, яка потім проходить стадії інтенсивного розвитку, стабілізації і відмирання. Так, сучасне покоління економістів вільно спілкуючись з комп’ютерами, зовсім не потребує набуття навичків роботи на рахівницях чи арифмометрах.