Важливим кроком у розвитку методології сучасної науки управління з'явилося формування "теорії хаосу". Так, широко відома на Заході книга Дж. Гліка "Хаос: становлення нової науки" дуже впливає на розвиток методології як природних, так і гуманітарних наук, у тому числі на розвиток теорії менеджменту.
Вивчення і рішення проблеми хаосу актуально і для розвитку економіки, особливо республік колишнього СРСР і країн Східної Європи. Темп, глибина і всеохоплення змін, що там відбуваються, не мають аналогів у новій історії.
Основним "каталізатором" теорії хаосу були дослідження вченого-метеоролога Е.Лоренца.
На початку 60-х років нинішнього сторіччя він розробив програму комп'ютера, що копіювала систему погодних умов. Набираючи незліченну кількість разів цифри, що представляли початковий стан вітру і температури, Лоренц створив у результаті малюнок погоди. Як більшість вчених він вважав, що невеликі зміни в первісних умовах, що він заклав у комп'ютер, приведуть також до невеликих змін в еволюції всієї системи. Однак він знайшов, що навіть дрібні зміни викликали величезні зміни в картині погоди.
Заінтриговані загадкою Лоренца, учені з різних областей науки почали проводити експерименти з копіюванням інших фізичних систем. У підсумку вони знайшли ідентичні явища. Нескінченно малі зміни в початкових умовах могли зробити глибокий вплив на еволюцію всієї системи.
Те, що було вірним для погоди, виявилося в однаковій мірі вірним для більшості фізичних систем, а також економічних систем як макро-, так і мікрорівня.
Розуміння того, що навіть невеликі зміни можуть привести до радикальних наслідків у поводженні системи, істотно змінило бачення вченими навколишнього світу. Той упор на передбачуваність і управління, що робився в XІХ ст., проклав шлях до розуміння влади хаотичності наприкінці XX ст. Як правило, на практиці важко прогнозувати поводження навіть щодо простих систем, а тим більше складних.
Це не означає, що хаотичні системи не мають "малюнка". Другий висновок теорії хаосу полягає в тім, що незважаючи на удаване випадкове поводження таких систем, визначені поведінкові "малюнки" можна угадати. Дійсно, системи не перестають існувати, визначені шляхи їхнього розвитку мають конкретний сенс. У всякому разі вони виникають часто, і прихильники теорії хаосу називають такі шляхи "дивними", "приваблюючими".
Так, хоча метеорологи не можуть із упевненістю сказати, яка погода буде в конкретний день у майбутньому, вони можуть розрахувати імовірність визначеного виду можливої погоди. Іншими словами, "дивні", "приваблюючі" шляхи дозволяють ученим визначити в межах широких статистичних параметрів, що, як очевидно, зробить система, але не дають можливості установити точно, коли це відбудеться. Причинно-наслідкова точність традиційної фізики була замінена оцінкою імовірності.
Крім того, спосіб, по якому учені визначають "малюнки, що прогнозуються," поводження в системі, став іншим. Замість того, щоб намагатися розбити систему на складові частини і проаналізувати поводження кожної з них окремо, (тобто зробити так, як це робили в часи Тейлора), необхідно було навчитися цілісного підходу, фокусуючи увагу на динаміці всієї системи.
Замість того, щоб спробувати пояснити, як порядок вписується в частині системи, робиться упор на те, яким чином порядок є результатом взаємодії цих частин у цілому. Відомий теоретик в області управління Л.Гьюлік у середині 60-х років писав з цього приводу, що, по-перше, люди не так прості, як машини; по-друге, менеджерам приходиться мати справу не тільки з конкретними працівниками, але і з цілими групами, де діє так багато соціальних факторів, що їх важко навіть просто виявити, не говорячи про те, щоб точно вимірити їхню величину і значимість; по-третє, фактори зовнішнього середовища незліченні. Тому теорію управління і результати наукових досліджень варто розглядати не як абсолютну істину, а як інструменти. Вони допомагають менеджеру прогнозувати, що може, цілком ймовірно, відбутися, сприяючи тим самим прийняттю більш правильного рішення.
Цікаве в цьому плані дослідження, проведене співробітниками інституту Santa Fe (шт. Нью-Мексика), що спеціалізуються на аналізі систем, що самоорганізуються. Його описує М.Вуолдроп у книзі "Складність: життя на грані хаосу".
Дослідники розробили деякі основні правила, що Вуолдроп називає "складні адаптивні системи". Ці системи, на його думку, найбільш успішні в природі. Вони мають кілька загальних характеристик:
· по-перше, є самокерованими, тобто складаються з мережі агентів, що діють самостійно, незалежно одна від одної і без управління з центральної ланки;
· по-друге, ці "агенти" можуть поєднуватися і створювати кооперативний "малюнок" поводження. Вони можуть організовуватися в групи, суспільства, що кооперуються і створюють "малюнки" поводження більш високого порядку. Цього не може зробити окремий "агент". Самоврядування стає можливим завдяки визначеному виду зворотного зв'язку. Іншими словами, системи, що самоорганізуються - це пізнавальні системи особливого роду. Здатні до пізнання через зворотний зв'язок із зовнішнім середовищем, вони також уводять це пізнання (інформацію) у свою структуру;
· по-третє, можна сказати, що самоврядування через зворотний зв'язок дозволяє цим системам діяти за допомогою "рухливої спеціалізації". Подібним чином йшов розвиток японського менеджменту. Такі системи характеризуються тим, що Вуолдроп називає "постійною новизною".
Економісти інституту Santa Fe, намагаючись використовувати теорію складності для опису специфічних організаційних проблем, з якими зіштовхуються менеджери, створюють комп'ютерні аналоги економічних угод, трансакцій приблизно так, як Е.Лоренц створював модель погодних умов. Їх ціль - змоделювати складні ринкові "малюнки" поводження, створивши їх на підставі взаємодії обмеженого числа простих будівельних блоків. Замість того, щоб розглядати економіку як якусь ньютоновську машину, вони дивляться на неї як на щось органічне, адаптивне і живе.
Завдяки теорії хаосу стали зрозумілими вади традиційних математичних моделей світу, що створювали фізики. Моделі хаосу вказали на недоліки елегантних математичних моделей неокласичних економістів.
Створення моделі економічного поводження - нелегка задача. Хоча програмістам потрібно лише змоделювати прості "малюнки" поводження окремих агентів, а потім дати можливість самоорганізації доробити все інше, проте не завжди легко зрозуміти, які саме "малюнки" поводження приведуть до створення моделі, що точно відбиває реальність. Поки ще дослідники інституту Santa Fe не створили переконливу комп'ютерну версію економіки в цілому. Разом з тим вони вважають, що виходячи з теорії хаосу зможуть точно змоделювати всю економіку, а комп'ютерна система могла б бути використана як "модель польоту" для прийняття економічних рішень.
Така програма допомагала б розрахувати імовірність циклів розквіту й упадку, створити модель наслідків проведення тієї чи іншої політики уряду, указати на те, які зміни в поводженні споживача чи продавця можуть привести до більш сприятливого розвитку економіки.
Роботи з теорії хаосу і теорії складності вплинули на теорію управління. Прикладом служить дуже популярна в останні роки книга П.Сенджа "П'ята дисципліна: мистецтво і практика пізнання організації". Якщо для Тейлора головні проблеми - неефективність і безглузді витрати, то для Сенджа - хаос, складність і їхній наслідок - утрата мети (безцільність).
Критикуючи тейлоровську систему поділу праці на складові частини (як і всю науку XІХ сторіччя), Сендж відзначає, що із самого початку нас учать розбивати проблему на частини, світ - на фрагменти. Хоча, видимо, у результаті складні задачі стають більш легкими для управління, ми платимо за це сховану від очей величезну ціну, не можемо бачити наслідки наших дій, утрачаємо почуття зв'язку стосовно більшого, до цілого.
У результаті менеджери є заручниками самих систем, якими покликані управляти. Вони не розуміють ні лежачу в основі цих систем динаміку, ні те, як уплинути на неї, щоб досягти організаційних цілей даної організації. Ідея про менеджера як про людину, що знає все і може спланувати роботу організації на базі наукових методів, в основному не відповідає сьогоднішньому дню.
"Осмислення систем" і є п'ята дисципліна, що винесена П.Сенджем у заголовок книги: здатність зрозуміти основні взаємозв'язки, що впливають з часом на поводження складних систем. Саме вони повинні давати менеджерам можливість "бачити цілісність".
П.Сендж відзначає, що існує обмежене число таких процесів зворотного зв'язку, які діють у будь-якій організації. Він називає їх "прототипами систем". У визначеному змісті це організаційні еквіваленти "дивних", "приваблюючих" шляхів розвитку теорії хаосу, тобто основні малюнки поводження, що постійно виникають у всіх організаціях.
Саме систематична, автоматична якість цих процесів пояснює почуття "поза контролем", що випробують багато керівників. Не розуміючи "прототипи систем", вони бачать лише якусь частину проблеми, а не всю її в цілому.
У сучасних організаціях завдання менеджерів полягає в тім, щоб зрозуміти систематичні процеси, що управляють людським поводженням, і використовувати їх. Мистецтво розуміння системи полягає в умінні доходити до причин, що лежать в основі змін. Коли ж менеджери розуміють динаміку цих прототипів, вони в стані дійсно здійснити якісь зміни. Відповідно до теорії хаосу невеликі зміни можуть значно впливати на фізичні системи. Так, вирішальною концепцією в теорії систем є система "важелів", тобто ідея про те, що невеликі, добре продумані дії іноді можуть викликати значні довгоочікувані поліпшення.