регистрация / вход

Релевантність облікової інформації та її вплив на прийняття управлінських рішень

Бухгалтерський облік, як основний засіб накопичення інформації, необхідної для регулювання виробничого процесу. Природно-економічні умови господарювання та стан економіки ВАТ "Комсомолець". Аналіз релевантної інформації для прийняття управлінських рішень.

Міністерство аграрної політики України

Одеський державний аграрний університет

Кафедра бухгалтерського обліку і аудиту

Курсова робота

з управлінського обліку на тему

«Релевантність облікової інформації та її вплив на прийняття управлінських рішень» за матеріалами ВАТ «Комсомолець» Арцизького району Одеської області

Виконала:

студентка 4 курсу 4 групи

економічного факультету

спеціальності «Облік і аудит»

Ломажук О.В.

Перевірив:

ст. викладач Коміренко В.С.

Одеса-2008р.


Зміст

Вступ

1. Теоретичніоснови релевантної облікової інформації та її вплив на прийняття управлінських рішень

2. Природно-економічна характеристика ВАТ «Комсомолець»

3. Аналіз релевантної інформації для прийняття управлінських рішень.

3.1. Процес формування управлінських рішень

3.2. Типи операційних рішень. Аналіз і вибір альтернативних варіантів

3.3. Оптимальне використання ресурсів за умов обмежень

3.4. Рішення стосовно запасів

3.5. Прийняття рішень за умов невизначеності

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури


1. Теоретичні основи релевантної облікової інформації та її вплив на прийняття управлінських рішень

На сучасному етапі для ефективного управління сільськогосподарським підприємством і його структурними підрозділами в умовах коли постійно змінюється кон’юнктура і розвивається конкуренція товаровиробників, необхідна своєчасна і достовірна інформація.

Таку інформацію дає бухгалтерський облік, як основний засіб накопичення інформації, яка необхідна для регулювання виробничого процесу, а також як необхідного елемента на другій стадії процесу розробки і реалізації управлінського рішення. Питанням ролі фінансової інформації присвячені праці Ф.Ф. Бутинця, С.Ф. Голова, М.Ф. Кропивко, В.Г. Лінника, М.С.Пушкаря, С.В.Сопка, П.Я.Хомина та інших. Дослідниками визнано, що інформаційний аспект управління пов'язаний з вивченням і порівнянням інформаційних потоків, які у взаємозв’язку з іншими науковими практичними засобами сприяють поглибленому розумінню та оптимізації господарської діяльності.

Специфіка і значення облікової інформації полягає в тому, що вона є основною інформацією, що надходить із об’єкта управління до його суб’єкта. За її допомогою суб’єкт здійснює попередній, поточний і подальший контроль за об’єктом, а також зв'язок із середовищем. Як вказує Правдюк Н.Л.: «проблеми звітної інформації лежать в площині не самої тільки звітності, а системи управління» [21, с.17].

Нині фінансова звітність є невід’ємною складовою інформаційної системи АПК, що використовується з метою державного регулювання у сільському господарстві. Її завданням є надання інформації про показники господарювання підприємства, на підставі яких можна робити обґрунтовані висновки про досягнутий рівень розвитку галузі та приймати вивірені управлінські рішення на мікро-і макрорівнях.

Але склад, зміст і ступінь достовірності показників сучасної фінансової звітності «ні в якій мірі не задовольняють потреби державного регулювання, зокрема в галузі АПК. І це пов’язується із недосконалістю законодавчого , методичного забезпечення, значною невідповідністю міжнародним стандартам, національним податковому, статистичному законодавству із національними проблемами щодо бухгалтерського обліку, …за даними сучасної звітності неможливо простежити динаміку структури витрат на виробництво, відсутня системна інформація про продуктивність праці, якість, стан фондів» [15, с.5-6].

Як зазначає П.Хомин, «суттєвим недоліком вітчизняної системи звітності є те, що вона не забезпечує достатньої та оперативної інформації для прийняття управлінських рішень менеджерами сільськогосподарських підприємств» [26, с.45].

Велике значення для побудови обліку витрат має їх групування. Майже у всіх роботах, присвячених цьому питанню, спостерігається єдиний підхід як щодо бази групування, так і щодо поділу на групи.

Вихід з цього становища слід шукати в розробці методичних рекомендацій, в яких би були враховані особливості системи контролю витрат з урахуванням технології кожної окремої галузі народного господарства.

Перш за все слід відмітити, що після опублікування робіт ряду авторів з розвинених країн розширилися класифікаційні ознаки витрат та по-іншому розглядається роль саме класифікації для виявлення шляхів підвищення рівня ефективності виробництва.

На підтвердження цього можна привести той факт, що раніше важливим моментом класифікації було обґрунтування необхідності виділення окремої статті чи включення якогось виду витрат у витрати виробництва певного виду продукції. Для прикладу слід привести статтю Соколова Я.В.[24], який пропонував у промисловості виділяти в складі цехових витрат витрати на експлуатацію обладнання та відносити їх у собівартість конкретних видів продукції пропорційно базі, яка характеризує рівень експлуатації обладнання, а всі інші загально виробничі витрати – пропорційно оплаті праці виробничих робітників або інших показників.

Зараз же класифікація витрат набула іншого забарвлення. При прийнятті рішення щодо можливості економії витрат витрати поділяють на релевантні та нерелевантні. Першими слід вважати витрати, на які можна впливати, тобто ті, які стосуються конкретного рішення [7, с.509] або величина яких може бути змінена внаслідок прийняттярішення [9, с.146].

Рішення – це вибір одного із можливих альтернативних варіантів, спрямованого на досягнення поставленої мети. Управлінські рішення бувають організаційні, економічні, технічні, соціальні та ін. Управлінські рішення здійснюються на рівнях:

- керівництва;

- менеджерів;

- начальників відділів;

- цехів;

- дільниць.

Рішення можуть відноситися до підприємства в цілому, або бути пов’язані з конкретним питанням ( виконання плану цехом, підвищення якості продукції, зменшення собівартості продукції, раціональне використання ресурсів). Основними формами рішення є: наказ, розпорядження, програма, план. Наприклад, щорічно приймається наказ на кожному підприємстві щодо облікової політики.

Концепція диференціальних витрат і доходів альтернативна концепції повних витрат і повної собівартості. Використовують цю концепцію при вирішенні тимчасових проблем(проблем альтернативного вибору), коли керівник змушений вибрати кращу з декількох можливих альтернативних моделей поведінки.

Для вибору кращого варіанта, як правило, порівнюють витрати і доходи та визначають прибуток (або збиток), що його забезпечує прийняття того або іншого варіанта рішення. Тому для аналізу альтернативних варіантів рішення доцільно брати лише релевантні доходи і витрати, тобто такі, як можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення. Зміненими ж можуть бути лише доходи і витрати, які стосуються майбутнього, а ті, що мали місце в минулому, вже ніякими управлінськими рішеннями не можна змінити. Отже, минулі витрати не можуть бути релевантними.

На думку С. Ф. Голова значну частину робочого часу менеджер витрачає на прийняття різних управлінських рішень.

Ці рішення можуть стосуватися як довгострокових перспектив розвитку підприємства, так і поточних проблем, що виникають у процесі господарської діяльності.

Довгострокові або стратегічні рішення пов’язані з майбутніми можливостями, які прогнозуються, і які потребують конкретних кроків сьогодні або найближчим часом. Об’єктом таких рішень зазвичай є інвестиції для збільшення виробничих потужностей, розробка нових виробів, опанування нових ринків тощо.

Поряд зі стратегічними рішеннями менеджери приймають рішення, пов’язані з використанням ресурсів у процесі поточної діяльності. Такі рішення називаються короткостроковими або операційними. Вони стосуються головним чином нижчого та середнього рівнів управління. Об’єктом короткотермінових рішень можуть бути ціна і обсяг реалізації продукції, прийняття спеціальних замовлень, скорочення або розширення виробництва певних виробів тощо.

Здебільшого прийняття рішення передбачає вибір з кількох можливих варіантів того варіанта, який найкращим чином уможливлює досягнення необхідних результатів.

Отже, прийняття рішення – цілеспрямований вибір з кількох альтернативних варіантів такої дії, що забезпечує досягнення обраної мети або розв’язання певної проблеми.

Процес підготовки і прийняття рішення містить кілька етапів (рис.1)

1)Вибір мети(постановка проблеми) 2)Визначення можливих варіантів дії 3)Збирання даних про альтернативи 4)Аналіз кількісних показників з урахуванням якісних факторів 5)Прийняття рішення

Рис.1 Процес підготовки і прийняття рішення

Метою некомерційних організацій здебільшого є забезпечення власними послугами споживачів у межах наявних ресурсів. Тому вибір конкретної мети залежить від сфери й умов діяльності компанії.

На шляху до обраної мети компанія може зіткнутися з різними проблемами, що потребують розв’язання. У зв’язку з цим завданням менеджера є правильний вибір мети діяльності й чітке усвідомлення наявних проблем.

Другий етап підготовки рішення полягає у виявленні дій, які можна застосовувати для досягнення поставленої мети або розв’язання певної проблеми.

Це передбачає дослідження всіх можливих варіантів дій, які можуть бути обрані, але на практиці, звісно, розглядають лише кілька основних альтернатив.

Наприклад, для збільшення прибутку і зміцнення власних позицій на ринку компанія може розглядати такі альтернативи:

-розробляти новий вибір для існуючих ринків;

-розробляти новий вибір для нових ринків;

-шукати нових ринків для існуючих виробів.

Щоб зробити правильний вибір, менеджеру потрібна вся інформація про варіанти дії.

Завданням бухгалтера є забезпечення менеджера такою інформацією. Облікова інформація, що використовується для прийняття управлінських рішень, мусить бути релевантною, своєчасною і достовірною.

Релевантність означає, що данні обліку мають задовольняти конкретні інформаційні потреби користувачів. У системі бухгалтерського обліку накопичується багато інформації, але це не означає, що вся інформація буде корисною для менеджера. Релевантною є тільки та інформація, що може вплинути на рішення менеджера. Таким чином, роль бухгалтера в процесі підготовки рішення полягає у своєчасному забезпечені менеджера достовірною і релевантною інформацією. Різні типи управлінських рішень потребують різних даних.

Таким чином, роль бухгалтера в процесі підготовки рішення полягає у своєчасному забезпеченні менеджера достовірною і релевантною інформацією. Різні типи управлінських рішень потребують різних даних.

Релевантними є витрати і доходи, які можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення. Але розв’язання будь-якої проблеми стосується лише майбутніх витрат і доходів.

Витрати і доходи, що мали місце в минулому, вже не можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення.

Релевантними є тільки майбутні диференціальні витрати і доходи.

Розглядаючи різні варіанти рішень, слід враховувати не лише дійсні (реальні), а й альтернативні витрати.

Дійсні витрати – витрати, що потребують сплати грошей або витрачання інших активів.

Альтернативні витрати – вигода, що втрачається, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення. [ 10 ]

На думку С. Паркінсон, М. Рутомджі – «Рішення, як правило, є наслідком вибору з кількох альтернатив. Якщо вибір очевидний, рішення можна прийняти на нижчому рівні управління. Однак як тільки питання набуває важливості, аза″ і ″проти″ між альтернативними напрямами дій виявляються майже збалансованими. У такій ситуації Друкер радить керівникові перш ніж прийняти рішення ознайомитися з якомого більшою кількістю думок. Рішення має базуватися на думках, а не на фактах, оскільки останні часто дуже складно встановлювати; вони нерідко заводять у глухий кут, їх завжди можна підтасувати.

Приймаючи рішення, важливо виявити приховану причину, що криється за кожним окремим випадком. Зрештою на поверхню випливуть деякі постійні фактори, після чого може з’явитися стратегічне рішення, яке нейтралізує такі випадковості.

Один із варіантів прийняття рішень – бездіяльність. «Хороший хірург не робитиме операції, доки це не стане необхідним». Навіщо приймати рішення, якщо воно не поліпшить існуючого стану справ? Є чи мало ситуацій, коли розв’язання дрібної проблеми дисбалансує всю систему і в результаті завдає великої шкоди. Краще з самого початку не приймати такого рішення». [ 19 ]

Управління та інформація безперервно взаємодіють один з одним, вони знаходяться в постійному русі та зміні.

Після отримання інформації, її аналізу та відповідній обробці виробляється рішення, яке приймає суб’єкт управління для подальшого впливу на систему. Під впливом управлінських рішень система знову змінюється, про що надходить відповідна інформація. Такий плин подій являється об’єктивним, це відбувається безперервно. Інша справа – якою інформацією наділений суб’єкт управління. Якщо цієї інформації недостатньо, якщо вона необ’єктивна або поверхова, не глибоко відображає процеси, які відбуваються в суспільстві, то управлінське рішення може бути необґрунтоване, тобто не мати належної наукової основи.

Науковці відмітили цілий ряд структур, що функціонують в суспільстві. Перш за все виділяють управління місцевого типу. Воно здійснюється в тих організаціях, де особа, наділена функціями управління, підпорядковується вище стоячій організації, а в його розпорядженні знаходяться декілька виконавців. У цьому випадку інформація рухається зверху вниз, і вся вона проходить через керівника, який одразу відчуває перевтому, як тільки задачі ускладнюються. Але при невеликому об’ємі інформації, достатньому для вирішення нескладних питань, дана система управління і інформації діє нормально.[25, с.56-58]

В даний час процес розвитку і становлення теорії прийняття рішення як науки проходить досить інтенсивно. Це пов’язано з розвитком і впливом на виробництво результатів інновацій, застосування ЕОМ, а також сучасних кількісних методів. При цьому спостерігається взаємне проникнення і збагачення між окремими дисциплінами і областями знань. Із аналізу складових частин теорії проникнення рішень виникає, що вона не вузька галузь, а наука, яка синтезує безліч знань із різних областей, використовуючи і направляючи їх на підвищення якості розроблених рішень і ефективності управління виробництвом.

Розглядаючи теорію прийняття рішень як узагальнюючу, інші теорії або їх частини, слід перш за все виділяти фактори, що їх визначають. Це умови, в яких прийняття рішення; особа, яка приймає рішення; процес розробки та прийняття рішення.

Умови, в яких необхідно приймати рішення, ряд вчених трактують таким чином; а) вибір рішень в умовах визначеності, тобто, коли результат кожної дії відомий; б) вибір рішень в умовах ризику, коли кожна дія приводить до визначеного результату, причому кожен результат має відому правдоподібну появу і ці імовірності приймаючому рішення відомі; в) вибір рішення в умовах невизначеності, коли кожна дія має багато виходів, правдоподібності яких невідомі. [11, с.10]

О.В. Лишиленко розкриваючи питання місця і ролі облікової інформації в системі прийняття управлінських рішень, необхідно окрему увагу приділити аналізу на підприємствах, які виробляють і реалізують продукцію, оскільки із збільшенням асортименту продукції зростає й кількість варіантів можливих рішень, які можуть приймати менеджери з метою просування продукції на ринок і поліпшення фінансового ставища фірм. [ 14 ]

На думку Н.Цвєткової – процес управління включає планування, облік, контроль, аналіз і прийняття управлінських рішень. В сучасних умовах бухгалтерський облік виконує не тільки інформаційну, контрольну, аналітичну функції, а й комунікаційну – передачу інформації менеджерам для прийняття управлінських рішень. Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»:

«Бухгалтерський облік – процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передача інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень». [ 27 ]

Огляд літератури показав, що вчені досліджують ті чи інші теоретико-методологічні та практичні проблеми, так як застосуванню інформації бухгалтерського обліку в процесі прийняття управлінських рішень присвячено недостатньо робіт. Практика показує, що інформація, яку отримують менеджери, не повністю задовольняє їх потреби. [ 13,с.170 ]


2 . Природно-економічні умови господарювання та стан економіки ВАТ "Комсомолець"

Територія землекористування відкритого акціонерного товариства (ВАТ) "Комсомолець" розташована на півдні міста Арциз - 2. На півночі землекористування радгоспу обмежуються руслом р. Кагільник, на сході - землями КСП " Путь Ілліча", на півдні, південному-заході землями сільського господарства "Бургуджи", на заході та північному заході - землями ПСП ім. Кірова.

Віддаль до найближчої залізничної станції - Арциз - 5 км; до районного центру - 5 км.; до обласного центру - 160 км.

Землекористування господарства розташоване в зоні різнотравно-злакових степів з посушливим кліматом, недостатньою кількістю опадів та високою інсоляцією, а в літній період нерідко з періодичними суховіями. По метеорологічним даним річна кількість опадів складає 400 мм. Безморозний період триває 200 днів. Зима м'яка, коротка, вона продовжується біля 2,5 місяців і характеризується частими відлигами. Середня місячна температура повітря самого холодного місяця січня - 2,5. весна дружня, наступає, зазвичай, в перших числах березня. Літо тривале, жарке. Осінь тривала, тепла.

Температурні умови сприятливі для розвитку більшості сільськогосподарських культур, дозволяють вирощувати ряд цінних теплолюбивих культур: виноград, баштанні, овочі, зерно, рис та ін.

Нестача вологи є одним з головних лімітуючих факторів урожайності. В боротьбі з посухою велика роль належить всьому комплексу агропідприємств направлених на нагромадження та зберігання вологи в грунті.

Територія ВАТ "Комсомолець" є частиною Причорноморської низини, яка відрізняється рівним характером рельєфу і розташована на водорозділі між пересихаючими ріками Кагільнік і Аліяга.

Загальний нахил більшої частини території на південний схід до Чорного моря.

Менша частина території являє собою прирічкову полосу шириною 1-1,5км. Нахилену на північ та північний захід - до р.Кагільник. межею вказаних частин території є водорозділ шириною 200-300 м., що перетинає землеугіддя господарств на схід.

На південь від цього водорозділу переважають плато і схили крутизною менше 1, а в південно-західній частині землекористування господарства значну площу складають слабо пологі схили, крутизною 1-3

На північ водорозділу переважають схили крутизною від 3 до 12, зустрічаються сильно покаті і круті схили 12-20. тому на південь від вказаного водорозділу сучасні процеси ерозії ґрунту (змив і розмив) слабо виражений, в той час як на північ від водорозділу значно розвинутий поверхневий сток води в період танення снігу і великих дощів обкладеного та ливневого характеру, а тому сильніше розвинена водна ерозія ґрунтів та іде утворення активних форм глибинної ерозії - промоїн та ярів.

Грунтотвірні породи на території господарства представлені лесами, лісовидними суглинками, які підстеляються супісками, бурою легкою глиною, щільними глинами, делювіально-алювіальним та делювіальними відкладами.

Ґрунти ВАТ "Комсомолець" представлені головним чином чорноземами звичайними перехідними до південних мало гумусними, важко суглинистими на лесах.

Господарство в більшій мірі спеціалізується на вирощуванні і реалізації зернових культур і соняшника, а також продукції тваринництва.

Спеціалізація сільського господарства – це переважний розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих господарствах, районах, областях і регіонах. Розвиток цих галузей і виробництво відповідних продуктів визначають виробничий напрям сільського господарства.

Таблиця 2.1 Структура товарної продукції в ВАТ "Комсомолець" Арцизького району Одеської області

Вид продукції 2005 рік 2006 рік 2007 рік В середньому
Тис.грн % Тис.грн. % Тис.грн % Тис.грн. %
Зерно 2466 29,9 1712 21,72 1467 11,66 1966,5 18,88
Соняшник 624 7,57 1015 12,88 15 0,12 319,5 3,07
Овочі відкритого грунту ___ ___ 15 0,19 13 0,10 ___ ___
Плоди 406 4,92 241 3,06 475 3,77 440,5 4,23
Виноград 157 1,90 1034 13,12 20 0,16 88,5 0,85
Інша продукція рослинництва 5 0,06 379 4,81 9025 71,71 4515 43,35
Всього по рослинництву 3361 44,4 4396 55,78 12175 96,74 7768 74,58
Молоко 171 2,074 152 1,93 171 1,36 171 1,64
ВРХ 59 0,72 79 1,0 153 1,22 106 1,02
Всього по тваринництву 230 2,79 231 2,93 324 2,57 247 2,66
Промислова продукція та реалізація іншої продукції, робіт, послуг 4354 52,81 3254 41,29 86 0,68 2220 21,32
Всього по господарству 8245 100 7881 100 12585 100 10415 100

Кз = _______________________100 ___________________________________________________ =

43,35*(2*1-1)+18,88*(2*2-1)+4,23*(2*3-1)+3,07*(2*4-1)+1,64*(2*5-1)+1,02*(2*6-1)+0,85*(2*7-1)

=100/ 0+37,76+16,92+9,07+9,64+11,02+12,85= 100/97,26= 1,03

Дані таблиці 1 свідчать, що ВАТ "Комсомолець" має зерновий напрямок (зерно займає питому вагу в товарній продукції 18,88 %). Виноград займає 0,85 %, соняшник – 3,07 %, плоди – 4,23%. В тваринницькій галузі молоко займає 1,64 %, ВРХ – 1,02 %.

У структурі товарної продукції в середньому за 2005-2007 роки найбільшу питому вагу займає зерно – 18,88 %. На основі коефіцієнта зосередженості товарного виробництва, який становить 1,03 можна зробити висновок, що ВАТ "Комсомолець" має визначену вузьку галузеву спеціалізацію.

У своїй діяльності ВАТ «Комсомолець» використовує земельні ресурси, які представленні у таблиці 2.

Таблиця 2.2 Склад і структура земельних угідь підприємства ВАТ «Комсомолець»

Види угідь

2005 рік 2006 рік 2007 рік 2007 рік +, - 2005 рік
га % га % га % га %
С/г угіддя 2797 90,1 2780,21 93,3 2912,4 97,7 115,4 0,04
В т.ч. рілля 1838 59,2 1977,3 66,4 1954,4 65,6 116,4 0,06
Сінокоси 2 0,06 2 0,07 ____ ____ -2 -100
Пасовища 121 7,1 21 0,7 ____ ____ -121 -100
Багаторічні насадження 736 23,7 779,9 26,2 ____ ____ -736 -100
Інші землі 306 9,9 199,8 6,7 67,6 2,3 -238,4 -0,78
Всього земель 3103 100 2980 100 2980 100 -123 -0,04

З даної таблиці ми бачимо, що у 2007 році порівняно з 2005 роком сільськогосподарські угіддя у ВАТ«Комсомолець» збільшились на 0,04%,також збільшилась площа ріллі на 0,06%.

Розглянемо наявність трудових резервів, на підприємстві, у таблиці 3.

Таблиця 2.3 Наявність трудових ресурсів у ВАТ «Комсомолець» та їх використання

Показники

2005 рік 2006 рік 2007 рік 2007 рік +,- 2005 рік
1.Середньорічна чисельність працівників, чол. 153 84 156 3
В рослинництві 131 65 144 13
В тваринництві 15 19 12 -3
2.Ними відпрацьовано, тис.люд-год 275 223 205 -70
В рослинництві 204 168 156 -48
В тваринництві 71 55 49 -22
3.Відпрацьовано працівником за рік, год. 1800 2700 1314 -486
В рослинництві 1600 2600 1083 -517
В тваринництві 4700 2900 4083 -617
4.Відпрацьовано працівником за рік, днів 257 386 187 -70
В рослинництві 229 371 154 -88
В тваринництві 671 414 583 5,4
5.Трудовий потенціал, тис.люд-год 275,4 151,2 280,8 -27
6.Рівень використання робочої сили, % 100 148 73,0

Дані таблиці показують, що чисельність працівників у 2007 році порівняно з 2005 роком збільшилась на 3 чол. (2007 рік-156 чол, 2005 рік-153 чол.). Ними було відпрацьовано у 2007 році менше на 70 тис. люд-год, в зв’язку з цим і менше було відпрацьовано в 2007 році годин на 486. Трудовий потенціал збільшився в 2007 році на 5,4 тис. люд-год. Рівень використання робочої сили в 2005 році складав 100%, а у 2007 році склав 73,0%, що на 27% менше.

Розглянемо забезпеченість підприємства фондами, таблиця 4.

Основні фонди – вартість засобів праці, які використовуються в процесі виробництва більше одного року і переносять свою вартість на вироблену продукцію частинами.

Оборотні фонди – це фонди, які беруть участь у процесі виробництва тільки один раз і переносять свою вартість повністю на виготовлений продукт.

Таблиця 2.4 Аналіз забезпеченості ВАТ «Комсомолець» основними засобами та ефективність їх використання

№ п/п Показники 2005 рік 2006 рік 2007 рік 2007 рік +,- 2005 рік
1. ВП в порівн. цінах 2000 року, тис.грн 3891 3925 4904,4 1013,4
2. Середньорічна вартість ОВЗ, тис.грн. 18885 18232 18593,5 -291,5
3. В т. ч. активна частина 8364 8390 8751,5 387,5
4. Середньорічна чисельність працівників, чол. 153 84 156 3
5. Фондоозброєність, ти.грн 123,4 217,0 119,2 -4,2
6. Фондозабезпеченість, тис.грн 675,2 655,8 638,4 -36,8
7. Вартість ВП в розрахунку на 100 га с/г угідь, тис.грн 139,1 141,2 168,4 121,1

З даної таблиці можна зробити такі висновки, що вартість основних фондів зменшилася на 291,5 тис. грн,а активна частина збільшилась на 387,5 тис. грн також ми бачимо що середньорічна чисельність працівників у 2007 році збільшилась на 3 чоловіка. Показники фондоозброєності та фондозабезпеченості зменшились. У 2007 році вартість ВП в розрахунку на 100 га с/г угідь становить 168.4 тис. грн, що на 121,1 тис. грн більше ніж в 2005 році.

Кожен вид господарського обліку, контролю та аналізу є самостійним родом діяльності та видом економічної інформації, яка має вигляд економічних показників, які наведені у таблиці 5.

Таблиця 2.5 Техніко-економічні показники ВАТ «Комсомолець» за 2005 – 2007 роки.

№ п/п Показники 2005 рік 2006 рік 2007 рік
1. Об’єм ВП, тис.грн 3891 3925 4904,4
2. Чисельність персоналу, чол. 153 84 156
3. Фонд оплати праці, тис.грн 1844 998 1495
4. Середньомісячна зарплата, грн. 1004,3 990 798,6
5. Середньомісячна вартість ОВЗ, тис.грн 1573,75 1519,3 1549,5
6. Фондовіддача, тис.грн 25,4 46,7 31,4
7. Прибуток (збиток), тис.грн 655 878 97
8. Собівартість реалізованої продукції, тис.грн 7590 7005 12488
9. Рентабельність, % 8,6 12,5 0,8

Порівнюючи показники виробничої діяльності на протязі 3-х років, бачимо суттєві зміни валової продукції на 1013,4 тис. грн, чисельність персоналу в 2007 році збільшилась на 3 чоловіка, разом з тим збільшився фонд оплати праці, проте середньомісячна заробітна плата в 2007 році порівняно з 2005 роком зменшилась на 205,7 грн. Фондовіддача становить 31,4 тис. грн, прибуток (збиток) – 97 тис. грн, що в порівнянні з 2005 роком менше на 588 тис. грн, собівартість реалізованої продукції склала 12488 тис. грн. Рентабельність підприємства у 2007 році складає 0,8%, що у 10 разів менше чим у 2005 році.

На підприємстві ВАТ «Комсомолець» облік ведеться за журнально-ордерною формою обліку.

Згідно Методичних рекомендацій з організації та ведення бухгалтерського обліку за журнально-ордерною формою на підприємствах агропромислового комплексу затверджених Наказом Міністерства аграрної політики України від 07.03.2001 року №49 журнально-ордерна форма обліку передбачає використання таких найважливіших принципів:

- здійснення записів в журналах-ордерах в порядку реєстрації операцій тільки з кредиту рахунку в кореспонденції з дебетом інших рахунків;

- об'єднання, як правило, в єдиній системі записів синтетичного і аналітичного обліку;

- відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій в розрізі показників, необхідних для здійснення управління, контролю, аналізу і складання бухгалтерської звітності;

- застосування журналів-ордерів за декількома рахунками, які мають між собою економічний і обліковий зв'язок;

- побудова облікових регістрів з заздалегідь вказаною кореспонденцією рахунків і показниками, які необхідні для складання бухгалтерської звітності; застосування місячних, а в деяких випадках квартальних і річних журналів-ордерів з використанням необхідної кількості вкладних листків.

Основними регістрами бухгалтерського обліку являються журнали-ордери, які побудовані за кредитовою ознакою, та відомості, де відображають дебетові обороти. Записи в цих регістрах здійснюють на підставі первинних документів з зазначенням кореспондуючих рахунків. Синтетичний та аналітичний облік здійснюється в журналах-ордерах і відомостях, як правило, в єдиній системі записів.

За синтетичними рахунками, які мають велику номенклатуру об'єктів обліку, та значну кількість щомісячних записів господарських операцій, аналітичний облік ведуть в допоміжних відомостях і виробничих звітах, підсумки яких потім переносять в журнали-ордери.

В кінці місяця підсумкові дані кредитових оборотів з журналів-ордерів переносять в Головну книгу.

Облікові регістри після закінчення записів підписують виконавець і головний бухгалтер. В регістрах, показники яких переносять в Головну книгу або в інші регістри, роблять відповідну позначку про це.

Облік витрат виробництва ведеться відповідно до П(С)БО 16 "Витрати" та П(С)БО 9 "Запаси".

Для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) призначено рахунок 23 "Виробництво". За дебетом рахунку 23 відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати та втрати від браку продукції (робіт, послуг), за кредитом - суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (у дебет рахунків 27 "Продукція сільськогосподарського виробництва"), виконаних робіт і послуг (у дебет рахунків 91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут" та ін.).

Для узагальнення інформації про втрати від браку у виробництві призначено рахунок 24 "Брак у виробництві", за дебетом якого відображають витрати через виявлений зовнішній і внутрішній брак. За кредитом рахунку 24 відображають суми, що відносяться на зменшення витрат на брак, та суму, що списується на витрати виробництва як втрати від браку, суми зменшення втрат від бракованої продукції (вартість відходів від бракованої продукції, вартість утримання з винуватців браку та ін.).

Для обліку виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління окремими видами діяльності галузі сільського господарства (рослинництво, тваринництво, промислове виробництво), відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного і допоміжного виробництва призначено рахунок 91 "Загальновиробничі витрати".

За дебетом рахунку 91 відображаються суми визнаних витрат, за кредитом - щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунок 23 "Виробництво".

Для відображення загальногосподарських витрат, пов'язаних з управлінням та обслуговуванням підприємства призначено рахунок 92 "Адміністративні витрати", за дебетом якого відображаються суми визнаних адміністративних витрат, а за кредитом - списання на рахунок 79 "Фінансові результати".

Для обліку витрат, пов'язаних із збутом продукції, товарів, робіт, послуг призначено рахунок 93 "Витрати на збут", за дебетом якого відображаються суми визнаних витрат на збут, а за кредитом - списання на рахунок 79 "Фінансові результати".

Для обліку витрат виробництва окрім Журналу-ордера N 10.1 с.-г. передбачено використовувати також Журнал-ордер N 10.2 с.-г. та Журнал-ордер N 10.3 с.-г.

Журнал-ордер N 10.2 с.-г. призначений для обліку нарахованої оплати праці та пов'язаних з нею сум відповідних відрахувань (до Пенсійного фонду, органів соціального страхування, фонду сприяння зайнятості населення), а також амортизаційних відрахувань та забезпечення майбутніх витрат і платежів (рахунки 13 "Знос необоротних активів", 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів", 65 "Розрахунки за страхуванням", 66 "Розрахунки з оплати праці").

Журнал-ордер N 10.3 с.-г. призначений для відображення кредитових оборотів щодо виходу продукції, робіт і послуг (списання для відповідних споживачів) з кредиту ` рахунків 23 "Виробництво" (за видами виробництв), 24 "Брак у виробництві, 39 "Витрати майбутніх періодів", 91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут".

Первинні документи, накопичувальні та групувальні відомості, бухгалтерські довідки, Зведена відомість нарахування та розподілу оплати праці та відрахувань від неї за об'єктами обліку N 10.2.1 с.-г., Відомість нарахування амортизації основних засобів та інших необоротних активів N 10.2.7 с.-г., або Відомість нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством N 10.2.8 с.-г. тощо, є підставою для заповнення Виробничих звітів (реєстрів аналітичного обліку).

Для обліку основних виробництв (рахунок 23 "Виробництво") передбачено ведення Виробничого звіту N 10.За с.-г.; допоміжних виробництв, витрат на утримання та експлуатацію машин та обладнання (рахунок 23 "Виробництво"), обліку капітальних інвестицій (рахунок 15 "Капітальні інвестиції"); витрат на збут (рахунок 93 "Витрати на збут") та інших виробництв - Виробничий звіт N 10.3б с.-г.; загальновиробничих витрат - Виробничий звіт N 10.3в с.-г.; адміністративних витрат - Виробничий звіт N 10.3г с.-г.

Виробничі звіти складаються за місяць і наростаючим підсумком з початку року в розрізі об'єктів аналітичного обліку по відповідним статтям витрат.

Дані Виробничих звітів за кредитом аналітичних рахунків виробництв у межах структурних підрозділів та галузей виробництв переносяться до Зведеної відомості N 10.3д с.-г. до Журналу-ордера N10.3 с.-г.

Підсумки Зведеної відомості з деталізацією сум за синтетичними рахунками (субрахунками) переносять до Журналу-ордера N 10.3 с.-г., а обіги з кредиту з Журналу-ордера - до Головної книги.

Оборотна відомість за рахунками витрат виробництв N 10.3 с.-г. передбачає відображення початкового залишку, обігу з дебету і кредиту, залишок на кінець (початок) звітного періоду для кожного об'єкта аналітичного обліку. Оборотна відомість складається на підставі даних Виробничих звітів.


3. Аналіз релевантної інформації для прийняття управлінських рішень

3.1 Процес прийняття управлінського рішення

Значну частину робочого часу менеджер витрачає на прийняття різних управлінських рішень.

Ці рішення можуть стосуватися як довгострокових перспектив розвитку підприємства так і поточних проблем, що виникають процесі господарської діяльності.

Довгострокові або стратегічні рішення пов’язані з майбутніми можливостями, які прогнозуються, і які потребують конкретних кроків сьогодні або найближчим часом. Об’єктом таких рішень зазвичай є інвестиції для збільшення виробничих потужностей, розробка нових виробів, опанування нових ринків тощо.

Поряд із стратегічними рішеннями менеджери приймають рішення, пов’язані з використанням ресурсів у процесі поточної діяльності. Такі рішення називають короткостроковими або операційними. Вони стосуються головним чином нижчого та середнього рівнів управління. Об’єктом короткотермінових рішень можуть бути ціна і обсяг реалізації продукції, прийняття спеціальних замовлень, скорочення або розширення виробництва певних виробів тощо.

Здебільшого прийняття рішення передбачає вибір з кількох можливих варіантів того варіанту, яких найкращим чином уможливлює досягнення необхідних результатів.

Отже, прийняття рішення – цілеспрямований вибір з кількох альтернативних варіантів такої дії, що забезпечує досягнення обраної мети або розв’язання певної проблеми.

Процес підготовки і прийняття рішення містить кілька етапів. (рис.1)



Рис.1 Процес підготовки і прийняття рішення

Існують різні погляди на те, що є метою діяльності підприємства або організації.

Для фірм, що займаються комерційною діяльністю, такою метою може бути максимізація прибутку або майбутніх грошових надходжень, завоювання лідерства на ринку тощо.

Метою некомерційних організацій здебільшого є забезпечення власними послугами споживачів у межах наявних ресурсів. Тому вибір конкретної мети залежить від сфери й умов діяльності компанії.

На шляху до обраної мети компанія може зіткнутися з різними проблемами, що потребують розв’язання. У зв’язку з цим завданням менеджера є правильний вибір мети діяльності й чітке усвідомлення наявних проблем.

Другий етап підготовки рішення полягає у виявленні дій, які можна застосовувати для досягнення поставленої мети або розв’язання певної проблеми.

Це передбачає дослідження всіх можливих варіантів дій, які можуть бути обрані, але на практиці, звісно, розглядають лише кілька основних альтернатив.

Наприклад, для збільшення прибутку і зміцнення власних позицій на ринку компанія може розглядати такі альтернативи:

- розробляти новий виріб для існуючих ринків;

- розробляти новий виріб для нових ринків;

- шукати нових ринків для існуючих виробів;

Щоб зробити правильний вибір, менеджеру потрібна вся інформація про варіанти дії.

Завданням бухгалтера є забезпечення менеджера такою інформацією. Облікова інформація, що використовується для прийняття управлінських рішень, мусить бути релевантною, своєчасною та достовірною.

Релевантність означає, що дані обліку мають задовольняти конкретні інформаційні потреби користувачів. У системі бухгалтерського обліку накопичується багато інформації, але це не означає, що вся ця інформація буде корисною для менеджера. Релевантною є тільки та інформація, що може вплинути на рішення менеджера. При цьому інформація має бути оперативно передана менеджерові, оскільки з часом вона втрачає свою цінність. Також дані обліку не мають містити помилок або упереджених оцінок.

Таким чином, роль бухгалтера в процесі підготовки рішення полягає у своєчасному забезпеченні менеджера достовірною і релевантною інформацією. Різні типи управлінських рішень потребують різних даних.

Наприклад, для визначення ціни і обсягу виробництва продукції слід зібрати інформацію про ціни на аналогічні вироби конкурентів, попит на цю продукцію, витрати на її виробництво за різних обсягів діяльності. З огляду на це для бухгалтера вирішальним є питання: «Яка саме облікова інформація необхідна менеджерові в конкретному випадку?».

Оскільки значна частина рішення пов’язана з аналізом витрат і доходів, ідеться, насамперед, про релевантні доходи і витрати.

Релевантними є витрати і доходи, які можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення. Але розв’язання будь-якої проблеми стосується лише майбутніх доходів і витрат.

Витрати і доходи, що мали місце в минулому, вже не можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, варіанти якого розглядаються сьогодні.

Наприклад, якщо ми розглянемо можливість заміни старого обладнання новим, то вартість придбання старого обладнання не є релевантною, бо кошти вже витрачено. Але вартість нового обладнання та можливий дохід від реалізації (списання) старого обладнання є релевантними, оскільки це стосується майбутніх операцій. Утім, усі майбутні витрати і доходи не обов’язково є релевантними. Якщо окремі види майбутніх витрат і доходів однакові для всіх варіантів, їх теж можна не брати до уваги, бо вони не зміняться внаслідок прийняття рішення.

Прикладами релевантних витрат можуть бути:

- майбутні маржинальні витрати;

- прирості витрати – різниця між витратами різних варіантів дій. Їх ще називають «додаткові», «диференціальні» або «інкрементні» витрати;

- альтернативні витрати – це втрачена вигода при виборі одного варіанта і відмова від іншого. Їх ще називають «можливі» витрати;

Диференціальними називають такі витрати і доходи, які становлять різницю між альтернативними варіантами. Але термін «диференціальні витрати» не завжди має те ж значення, що і термін «змінні витрати», хоч вони часто і збігаються. Диференціальні витрати можуть включати і деякі статті постійних витрат.

Маржинальні витрати завжди збігаються з поняттям «змінні витрати», а ніколи – з поняттям «диференціальні витрати». Терміни «приростні» та «релевантні» витрати звичайно означають те, що і «диференціальні витрати».

Між повними і диференціальними витратами є три важливих відмінності:

- повна собівартість – це сума всіх прямих та відповідної частки накладних витрат, що припадають на даний об’єкт калькулювання, а диференціальні витрати – це лише ті елементи собівартості, які є різними в різних варіантах;

- інформація про повні витрати забезпечується безпосередньо обліком собівартості, який і створено для визначення таких витрат в системному порядку на документальній основі. Для збирання ж даних про диференціальні витрати спеціальної системи обліку на регулярній основі немає, а їх рішень визначається розрахунковим шляхом аналізу ситуації, що може скластися при різних варіантах рішень;

- система обліку повної собівартості збирає і обробляє інформацію про минулі витрати, які вже понесені. Диференціальні витрати завжди відносяться до майбутнього і показують, якими можуть бути витрати при прийнятті того або іншого управлінського рішення.

Аналіз диференціальних витрат, як правило, застосовують при виборі альтернативного варіанта рішення.

Альтернативний вибір означає наявність декількох можливих варіантів поведінки, з яких керівник обирає той, який, на його думку, є кращим. У багатьох випадках такий вибір робиться інтуїтивно, на підставі власної ерудиції, досвіду, так званого «здорового глузду», без кількісного вимірювання і оцінки переваг та недоліків окремих варіантів. У той же час у багатьох випадках можна передбачити окремі наслідки кожної альтернативи, привести їх до кількісного виразу та порівняти одержані числові характеристики, що дає можливість об’єктивно оцінити кожен з варіантів та обрати кращий.

Для об’єктивної оцінки варіантів рішення може виникнути потреба у додатковій інформації, одержання якої вимагає додаткових витрат, тому керівник повинен вирішити, що доцільніше: збирати додаткову інформацію, чи прийняти рішення на підставі наявних даних, виграючи у часі. У таких випадках керівнику не обійтися без інтуїції та використання власного досвіду.

При аналізі альтернативних варіантів треба мати на увазі, що не існує раз і назавжди визначеної методики порівняння диференціальних витрат різних варіантів. У кожному конкретному випадку виходять з наявної інформації та власного досвіду і аналітичних навичок.

Також слід враховувати і так звані можливі витрати, тобто суми витраченої вигоди у тих випадках, коли вибір одного варіанта зумовлює відмову від іншого. Вони не є витратами у прямому значенні цього терміна, але зумовлюють зменшення вигоди одного варіанта стосовно іншого, що необхідно враховувати у висновках.


3.2 Типи операційних рішень. Аналіз і вибір альтернативних варіантів

Аналізуючи ситуації, що виникають у процесі поточної діяльності, менеджери постійно мають справу з вибором серед альтернативних рішень.

Типовими прикладами задач альтернативного вибору є:

- Оптимізація виробничого процесу (оптимальне співвідношення різних типів обладнання; оптимальний шлях руху заготовок, готової продукції або сировини; оптимальне розміщення складів тощо);

- Виробляти самим чи купувати окремі компоненти продукції (послуг, процесів);

- Визначення оптимального розміру замовлення;

- Визначення оптимальної ціни реалізації шляхом порівняння кривих попиту та ціни і визначення сумарного покриття змінних витрат виручкою (маржинального доходу);

- Рішення про спеціальне замовлення (визначення ціни покриття, тобто ціни реалізації спеціального замовлення);

- Рішення про ліквідацію збиткового сегмента діяльності при наявності вільних (незадіяних) виробничих потужностей;

- Рішення про доцільність надання додаткових послуг та ін.

Вибір серед кількох варіантів оптимального рішення здійснюють на підставі диференціального аналізу релевантної інформації.

Диференціальний аналіз передбачає визначення і зіставлення диференціальних витрат і доходів для прийняття управлінських рішень.

Такий аналіз дає змогу зосередитись суто на релевантних даних, оскільки лише диференціальні витрати і доходи є релевантними. Своєю чергою, шляхом зіставлення диференціальних витрат і доходів можна визначити диференціальний прибуток (або збиток), який значною мірою характеризує економічну вигоду того чи іншого рішення.

Диференціальний аналіз – визначення та зіставлення диференціальних доходів і витрат для прийняття управлінських рішень.

Слід відзначити, що зазвичай диференціальний аналіз охоплює лише додаткові грошові потоки, тобто грошові надходження та грошові видатки. Це зумовлено тим, що лише реальні кошти можуть бути витрачені в процесі поточної діяльності або з метою інвестування.

Застосовуючи диференціальний аналіз, слід пам’ятати, що для різних типів рішень масив релевантної інформації може бути різним. Треба також враховувати не тільки короткострокові вигоди, а й довгострокові наслідки рішень.

Розглянемо приклади диференціального аналізу релевантної інформації для розв’язання типових задач альтернативного вибору.

1. Рішення про спеціальне замовлення

Це рішення, пов’язане з розглядом отриманої пропозиції на разовий продаж продукції або надання послуг за ціною, нижчою за звичайну ціну, або навіть нижчою за собівартість.

Коли підприємство отримує пропозицію продати товари чи надати послуги за ціною, нижчою за звичайну (або нижчою за собівартість), то прийняття такої пропозиції доцільніше лише тоді, коли додатковий дохід перевищує додаткові витрати і відсутня загроза деформації ринку.

Тому аналіз для прийняття такого рішення передбачає:

- маржинальний підхід;

- диференціальний аналіз релевантних витрат і доходів;

- врахування альтернативних витрат за відсутності вільної потужності;

- врахування можливих довгострокових наслідків прийняття спеціального замовлення.

Для об’єктивного вирішення питання про доцільність прийняття спеціального замовлення необхідно правильно визначити додаткові витрати на його виконання. У багатьох випадках основна сума таких витрат припадає на прямі матеріальні витрати. Релевантна оцінка матеріалів повинна враховувати такі фактори, як ціна реалізації наявних матеріалів або іншого альтернативного їх використання і т. ін. (Додаток 1)

Та все ж для остаточного вирішення питання про спецзамовлення треба врахувати можливий його вплив на поведінку інших замовників та конкурентів, тобто на можливі зміни ситуації на ринку. Якщо існує така небезпека, то на неї треба зважити.

2. Виробляти чи купувати?

Виробляти чи купувати – це альтернатива відносно того, що вигідніше: самим виробляти окремі компоненти продукції (виконувати роботи) чи купувати їх у зовнішніх постачальників (підрядників).

Аналіз для вирішення цієї проблеми передбачає:

- визначення релевантної виробничої собівартості компонента (роботи, послуги);

- диференціальний аналіз витрат;

- урахування якісних факторів та не фінансової інформації про можливі наслідки такого рішення на перспективу.

Утім, остаточне рішення з цього питання треба приймати з урахуванням як якісних так і кількісних факторів.

Якісні релевантні фактори для прийняття рішення «виробляти чи купувати» можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

Прикладом зовнішніх якісних факторів є:

- надійність постачальника;

- гарантія якості продукції постачальника;

- стабільність цін;

- можливі використання вивільнених потужностей та робочої сили;

- можливі зміни у технології виробництва;

- час, необхідний для відновлення власного виробництва, і т. ін.

Зваживши ці чинники, компанія може відмовитися від пропозиції постачальника навіть у разі наявності позитивних диференціальних витрат, якщо вона не матиме гарантії своєчасного отримання якісної продукції за стабільними цінами.

До внутрішніх якісних факторів належать:

- наявні потужності;

- ноу-хау;

- завантаження персоналу;

- технологічні зміни.

3. Продавати чи обробляти далі?

Це рішення пов’язане з можливістю реалізації продукції на певній стадії її виробництва або продовження обробки з метою одержання додаткового прибутку.

Додаткова обробка продукції (або доповнення спектра послуг) може забезпечити нові риси або функції продукції (або гнучкість чи якість послуг) й реалізацію її за більш високою ціною.

Наприклад, підприємство може розглядати альтернативу: реалізувати урожай помідорів чи направити частину врожаю на переробку з метою виготовлення томатного соку.

Ще одним варіантом рішення «продавати чи обробляти далі» є рішення щодо дефектної продукції: продати її зі знижкою чи усунути дефекти й реалізувати цю продукцію за звичайною ціною.

4. Розширення або скорочення сегмента

Розширення або скорочення сегмента – рішення про розширення або скорочення послуг, виробів, підрозділів та інших сегментів на підставі аналізу їх прибутковості.

Аналіз інформації для прийняття таких рішень базується на калькулюванні змінних витрат, визначенні прямих і загальних постійних витрат, зіставленні маржинального доходу.


3.3 Оптимальне використання ресурсів за умов обмежень

Можливості підприємства найчастіше обмежені.

Обмеження – чинники, що обмежують виробництво або реалізацію продукції (послуг).

Прикладами обмежень є: попит на продукцію, робоча сила (чисельність, кваліфікація), матеріальні ресурси, виробнича потужність, грошові кошти тощо.

Діючи за умов існуючих обмежень, підприємство змушене обирати ті види продукції або послуг, виробництво яких найвигідніше.

У зв’язку з цим менеджери мають вирішити, які продукти або послуги є найприбутковішими.

Отже, оптимальне використання обмежених ресурсів – це рішення спрямоване на складання виробничої програми, котра забезпечить максимізацію прибутку за умов наявних обмежень.

Аналіз для прийняття рішень залежить від кількості обмежень.

1. Аналіз для прийняття рішення за наявності одного обмеження

За наявності лише одного обмеження аналіз заради оптимального використання ресурсів підприємства базується на показнику маржинального доходу на одиницю обмежувального чинника.

Маржинальний дохід на одиницю обмежувального чинника – Маржинальний дохід на одиницю продукції, що виражена в одиницях обмежувального чинника (машино-годинах, людино-годинах тощо).

При розподілі обмежених ресурсів слід зважати й на якісні чинники. Зокрема, якщо підприємство не забезпечить мінімальної потреби своїх клієнтів у всіх видах продукції або послуг, воно може втратити частину своїх постійних клієнтів, що, в свою чергу, призведе до скорочення обсягу продажу.


2. Аналіз для прийняття рішення за умов кількох обмежень

За наявності кількох обмежень аналіз здійснюють за допомогою лінійного програмування.

Лінійне програмування – математичний метод, використовуваний для оптимізації виробничої діяльності шляхом розв’язання серії лінійних рівнянь наявних обмежень.

Процес лінійного програмування має три стадії:

- побудова моделі;

- вирішення моделі;

- аналіз вирішення.

Побудова моделі лінійного програмування передбачає:

- визначення змінних величин;

- визначення цільової функції та побудова її рівняння;

- визначення обмежень та побудову їх рівнянь.

У моделі лінійного програмування комбінації продукції кількість кожного її виробу і є змінною величиною.

Цільова функція – мета, якої намагається досягти менеджер.

Рівняння цільової функції – алгебраїчне зображення мети, якої намагається досягти менеджер у процесі лінійного програмування.

Рівняння обмеження – алгебраїчне зображення одного з обмежувальних чинників.

Вирішення моделі лінійного програмування. На практиці моделі лінійного програмування розв’язують переважно за допомогою комп’ютера. При цьому, залежно від кількості змінних у рівнянні цільової функції можна застосовувати різні методи вирішення . (Додаток 2)

Графічний підхід до вирішення моделі лінійного програмування означає побудову графіка, в якому осі координат відображають значення змінних величин, і вже за графіком – визначення зони можливих рішень.

Зона можливих рішень – площа графіка лінійного програмування, окреслена лініями рівнянь наявних обмежень.

Для окреслення зони можливих рішень насамперед необхідно визначити координати ліній обмежень.

Оптимальна комбінація виробів – це завжди кут зони можливих рішень.

Розв’язання шляхом спроб і помилок передбачає послідовне підставляння координат кожного кута зони можливих рішень у рівняння цільової функції. Спроба, яка покаже найбільше значення показника цільової функції, означає оптимальну комбінацію.

Альтернативний шлях знаходження оптимального кута передбачає використання рівно економічних рішень. Для цього на графіку проводять лінію цільової функції, яка перетинає зону можливих рішень побудови і використання ліній рівно економічних рішень.

Аналіз вирішення. Метою аналізу вирішення є визначення чутливості моделі до зміни значень обмежувальних чинників. Для цього обчислюють тіньову ціну.

Тіньова ціна – величина зниження значення цільової функції внаслідок зменшення значення відповідного обмежувального чинника на одну одиницю.

3.4 Рішення стосовно запасів

Виробничі і торгівельні підприємства зазвичай інвестують значні кошти відповідно у виробничі запаси. Це зумовлено різними причинами, зокрема:

- віддаленістю постачальника і неможливістю доставки необхідних сировини, матеріалів або товару в момент, коли у них виникає потреба;

- нестабільними зв’язками з постачальниками і невпевненістю, що постачальник забезпечить необхідною сировиною чи матеріалами відповідної якості в потрібний момент;

- очікуваним підвищенням цін на сировину, матеріали або товари;

- ризиком нестачі ресурсів у разі раптового зростання попиту тощо.

У зв’язку з цим система планування й контроль придбання, виробництва та реалізації запасів значною мірою визначають успіх підприємства, особливо за умов нестабільної економіки та жорсткої конкуренції.

Виходячи з цього, основною метою управління запасами є своєчасні поставки запасів і мінімізація витрат, пов’язаних із замовленням і зберіганням їх.

Одним з найпоширеніших методів управління запасами є метод економічного розміру замовлення.

Економічний розмір замовлення – це кількість замовлених запасів, що забезпечує оптимальну комбінацію витрат та на придбання та зберігання їх.

Для визначення оптимального рівня замовлення запасів треба враховувати релевантні витрати на придбання та зберігання їх.

Релевантними є лише ті витрати, що змінюватимуться залежно від рівня запасів. Витрати, на які не будуть впливати зміни рівня запасів, не є релевантними.

Витрати, пов’язані з запасами, включають:

- витрати на закупку;

- витрат на замовлення;

- витрати на зберігання;

- можливі витрати внаслідок браку запасів.

Витрати на закупку запасів, як правило, не є релевантними, бо витрати на придбання одиниці запасу не змінюються, за винятком випадків, коли при закупівлі великої кількості матеріалів або товарів покупцеві надають знижки.

Витрат на замовлення запасів охоплюють витрати на оформлення документів і здійснення розрахунків, пов’язаних із замовленням.

Витрати на виконання замовлення, однакові для всіх варіантів створення запасів, не є релевантними, тому при визначенні оптимального розміру замовлення враховуються тільки додаткові витрати на розміщення замовлення.

Релевантними витратами на замовлення запасів, виготовлених самим підприємством, звичайно є витрати на переналагодження обладнання для випуску відповідної партії виробів.

До втрат на зберігання належать витрати, пов’язані зі зберіганням матеріалів, готової продукції або товарів на складі. Частина витрат на зберігання запасів є релевантною. Наприклад, заробітна плата комірника, амортизація обладнання й постійна орендна плата за приміщення і обладнання не належать до релевантних витрат, оскільки на них впливає зміна обсягу запасів.

Релевантні витрати на зберігання запасів зазвичай включають:

- додаткові витрати на страхування запасів;

- додаткові витрати на утримання складських приміщень;

- додаткові витрати на обробку матеріалів;

- втрати внаслідок знецінення запасів;

- можливу втрату прибутковості інвестицій.

Можливі втрати прибутковості інвестицій – це альтернативні витрати, пов’язані з інвестуванням коштів у запаси. Ці витрати відображають прибуток, втрачений через інвестування коштів у запаси, а не використання їх в інших напрямах. До альтернативних витрат належать лише ті, що змінюються залежно від кількості куплених одиниць запасів. Релевантні витрати на обробку матеріалів, витрати внаслідок морального зносу та погіршення характеристик запасів враховувати дуже важко. Тому такі витрати часто виражають у відсотках до прямих витрат на зберігання одиниці запасів.

Витрат через нестачу запасів – можливі витрати через відсутність достатньо ї кількості запасів для задоволення виробничих потреб або потреб клієнтів.

Такі втрати містять:

- втрачених дохід від продажу;

- штрафні санкції за несвоєчасну поставку продукції замовникам;

- понаднормативні витратив наслідок заміни матеріалів дорожчими;

- втрати внаслідок простоїв тощо.

Втрати через нестачу запасів не враховують при визначенні економічного розміру замовлення, але беруть до уваги при обчисленні моменту розміщення замовлень.

Отже, оптимальний розмір замовлення визначається тими витратами, на які впливає або кількість запасів, що зберігаються, або кількість зроблених замовлень. Чим більша кількість одиниць замовляється одночасно, тим менше замовлень необхідно зробити за рік, тобто зменшуються витрати на виконання замовлень. Однак, коли робиться менше замовлень, необхідно мати більший середній запас, що веде до збільшення витрат на зберігання запасів. Проблема полягає в тому, щоб знизити витрати на зберігання великих запасів порівняно з витратами на розміщення великої кількості замовлень. Оптимальним розміром замовлення буде така замовлена кількість, за якої загальні витрати на замовлення і зберігання запасів будуть мінімальними. Оптимальний економічний розмір замовлення можна визначити:

- табличним методом;

- графічним методом;

- за допомогою формули.

На практиці економічний розмір замовлення найчастіше обчислюють за формулою:

EOQ= 2 D * P

H

де EOQ – економічний розмір замовлення;

D – загальні потреби (одиниць) упродовж певного періоду;

P – витрати на розміщення одного замовлення;

H – витрати на зберігання одиниці запасу впродовж певного періоду;

Q – кількість одиниць запасів.

Формулу економічного розміру замовлення можна використати для визначення оптимальної тривалості виробничого циклу, коли витрати на налагодження обладнання здійснюють тільки один раз для кожної партії, що випускається. Витрати на налагодження обладнання містять додаткові трудові і матеріальні витрати, витрати на використання приладдя, час простою несправного обладнання. З метою визначення оптимальної кількості одиниць продукції, що має бути випущена в кожному виробничому циклі, необхідно збалансувати витрати на налагодження обладнання й витрати на зберігання запасів. Щоб використати формулу економічного розміру замовлення при визначенні тривалості виробничого циклу, у формулу замість витрат на виконання замовлення треба підставити величину на налагодження обладнання.

Використовуючи модель економічного розміру замовлення, слід враховувати, що ця модель базується на певних припущеннях, зокрема:

- потреба у запасах є сталою і відомою;

- витрати на замовлення є сталими і відомими;

- виробничі потужності і потужності для зберігання запасів необмежені.

Оскільки на практиці ці припущення не завжди існують, модель економічного розміру замовлення часто застосовують у модифікованому вигляді, тобто з урахуванням конкретних умов поставок, зокрема у випадках коли:

- замовлення на продукцію чи матеріали можна робити тільки певними партіями (1 тонна, 1000 штук тощо);

- надаються знижки при закупівлі великими партіями;

- можливості підприємства щодо розміщення економічного розміру замовлення обмежені.

Ситуація, коли підприємства приймають або розміщують замовлення тільки певними партіями, часто зумовлена об’єктивними обставинами, зокрема особливостями виробничого процесу або пакування (наприклад, у одному ящику вміщується 24 пляшки). Таким чином, коли є певні обмеження щодо розміру замовлення, обчислення розміру замовлення може відрізнятися від моделі економічного замовлення. В цьому разі необхідно визначити річну сукупну вартість замовлення на рівнях, вищому та нижчому за оптимальний розмір замовлення.

Якщо постачальник надає знижки при закупівлі великими партіями, тоді витрати на оплату замовлення стають релевантними. З урахуванням диференціальних витрат на оплату замовлення вигідніше закупити більшу партію запасів, але за нижчої вартості.

Резервний запас. Досі ми розглядали ситуації, коли потреба у запасах є відомою і сталою. Проте на практиці потреба підприємства в певних видах запасів часто коливається від одного операційного періоду до іншого. Тож якщо запаси використовувалися швидше, ніж очікувалося, може виникнути брак запасів. Це може статися у разі зростання темпу споживання запасів або несвоєчасної поставки їх на підприємство. Наслідком браку запасів є втрата доходу від продажу й незадоволення споживачів.

Для мінімізації ризику браку запасів підприємство може мати резервний запас.

Резервний запас – буферний запас, що створюється на випадок збільшення попиту або часу виконання замовлення.

Створення резервних запасів призводить до додаткових витрат на зберігання запасів, які можуть бути значними. Тому резервні запаси є економічно вигідними лише тоді, коли витрати на їх зберігання не перевищують очікуваних втрат від запасів.

Очікувані втрати від нестачі запасів є добутком втрат від нестачі запасів та ймовірності виникнення такої нестачі. На практиці нестачі запасів може бути різною для різних періодів і обсягів діяльності.

Момент розміщення замовлення. Модель економічного розміру замовлення дає відповідь на запитання: скільки слід замовляти, але не забезпечує інформацію щодо моменту розміщення замовлення

Момент розміщення замовлення – момент, коли необхідно зробити замовлення для запасів.

Момент розміщення визначають такі чинники:

- економічний розмір замовлення;

- час виконання замовлення;

- витрачання запасів упродовж періоду виконання замовлення.

Час виконання замовлення – проміжок часу з моменту розміщення замовлення до моменту надходження запасів.

Момент розміщення замовлення = Час виконання замовлення * Витрачання запасів на одиницю часу

У разі наявності запасу моментом розміщення замовлення є момент, коли обсяг запасів підприємства сягнув рівня, якого вистачить лише на час виконання замовлення плюс резервні запаси, які утримуються на сталому рівні як на кінець, так і на початок періоду. Якщо замовлення розміщується саме за такого рівня запасів, то коли це замовлення буде виконано, рівень запасів дорівнюватиме нулю. Для матеріалів моментом розміщення замовлення є момент, коли замовлення на придбання оформлене й надіслане постачальникові.

Однією з найскладніших систем управління запасами є модель планування потреб у матеріалах (ППМ).

За допомогою комп’ютера ця модель дає змогу пов’язати графіки закупки та виробництва, безпосередньо створюючи при цьому систему формування собівартості.

ППМ – це система управління безперервним процесом шляхом замовлень лише тих компонентів, які необхідні для забезпечення безперервності виробничого процесу. Це можуть бути замовлення як на компоненти, що закуповуються, так і на компоненти, що виробляються. У системі ППМ спочатку визначають кількість готової продукції та її розподіл та термінами виробництва, а потім визначають потребу в сировині й компонентах на кожній стадії виробництва. Схематично це можна зобразити так. (Додаток 3)

Наведена схема свідчить, що для виготовлення готової продукції (ГП1, ГП2…) необхідні компоненти (К1, К2…), для яких, своєю чергою, потрібні певні матеріали (М1, М2…).

Важливо ю передумовою практичного впровадження системи ППМ є наявність необхідної інформації, а саме:

1. Графік основного виробничого процесу, що визначає кількість і час виготовлення готової продукції.

2. Граничні норми використання матеріалів, які визначають кількість і склад сировини та компонентів, необхідних для кожного виду продукції.

3. Дані щодо запасів для кожного субкомпонента, агрегату і деталі, зокрема інформації про наявну кількість їх, очікувані надходження на кількість запасів, що вже розподілена для виконання замовлень, але ще не списана з рахунку запасів.

4. Інформація щодо основних компонентів, що містить заплановані цикли запасів усіх видів матеріалів, які необхідно буде закупити, а також усіх субагрегатів і компонентів, які потрібно буде виробити самій компанії.

Модель економічного розміру замовлення можна застосувати у системі ППМ для визначення оптимальної кількості компонентів, що виробляються або закуповуються, і які необхідні для запланованого виробництва. Проте у цій ситуації слід бути уважним щодо розглянутих обмежень моделі економічного розміру замовлення. Зокрема, ця модельне не спрацює, якщо більшість компонентів залежні, тобто використовуються у виробництві кількох продуктів чи агрегатів, попит на які впродовж певного періоду коливається.

Розглянуті моделі управління запасами передбачають витрати на їх зберігання, облік, інвентаризацію тощо, які можуть бути доволі значними. Тому зростає кількість компаній, які застосовують систему «якраз вчасно», що передбачає відсутність стадії зберігання запасів шляхом організації своєчасних поставок на усіх стадіях діяльності.

3.5 Прийняття рішень за умов невизначеності

Однією з головних проблем прийняття управлінських рішень є неможливість передбачити всі релевантні майбутні події, які не залежать від менеджера. Тому передбачення майбутніх витрат або доходів ускладнюється внаслідок невизначеності явиш (попит, погодні умови, політична нестабільність тощо), які впливають на діяльність підприємства.

Брак достатньої інформації щодо можливих подій означає невизначеність. Невизначеність, своєю чергою, зумовлює ризик, тобто можливість відхилення фактичних результатів діяльності від очікуваних. Чим більшою є невизначеність, тим більший ризик при прийнятті рішення.

Для зниження міри ризику доцільно зважати на ймовірність тих чи інших явищ.

Ймовірність – число, що характеризує міру можливого настання події. Відповідно, подія – це явище, можливість виникнення якого визначається. За теорією ймовірності, всі події, що спостерігаються, можна поділити на три групи: достовірні, неможливі та випадкові.

Таб.3.5.1 Класифікація подій

№ п/п Подія Визначення події Значення ймовірності(Р) події
1 Достовірна Подія, що обов’язково відбудеться, якщо здійснено випробування Р=1
2 Неможлива Подія, що явно не тратиться, якщо здійснити випробування Р=0
3 Випадкова Подія, яка може або трапитись, або не трапитись, якщо здійснено випробування 0‹Р‹1

Невизначеність пов’язана з наявністю можливих випадкових подій. Тому насамперед слід встановити ці можливі випадки події і визначити ймовірність їх.

Ймовірність випадкової події А – це відношення числа сприятливих наслідків випробування (m) до загального числа всіх можливих наслідків (n).

Р(А)= m:n

Перелік усіх можливих результатів події та ймовірності кожного з них називають розподілом ймовірності.

Ймовірність подій, визначена через математичні розрахунки або на підприємстві статистичних спостережень минулих подій, є об’єктивною ймовірністю. Об’єктивну ймовірність можна визначити щодо масових, періодично повторюваних подій.

Але об’єктом рішення не завжди є такі події, тому менеджери нерідко змушені користуватися ймовірністю, визначеною на підставі їх власного досвіду або експертної оцінки відповідних фахівців.

Наявність інформації про ймовірність релевантних явищ дає змогу визначити очікувані результати майбутніх дій з урахуванням ймовірності можливих подій.

Очікувана величина – сума можливих значень змінної величини, зважених за допомогою ймовірності їх.

Очікувану величину обчислюють за формулою:

_ n

А=∑ Аi ∙ Рi

i=1

де А- очікувана величина;

Аi - значення змінної величини для певної події (i);

Рi - ймовірність певної події (i).

Для ілюстрації методики обчислення очікуваної величини та застосування її для прийняття управлінських рішень розглянемо такий приклад.

Древо рішень – діаграма, що відображає кілька можливих напрямів дії, можливі події, а також потенційні результати кожного напряму дії.

Стандартне відхилення визначають як квадратний корінь середньоквадратичного відхилення від очікуваної величини.

Загальні правила прийняття рішення за умов невизначеності можна сформулювати так:

1. Якщо альтернативні дії мають однакову очікувану величину, то обирають дію з найменшим стандартним відхиленням.

2. Якщо альтернативні дії мають однакове стандартне відхилення, то обирають дію з найбільшим очікуваним прибутком або з найменшим очікуваним збитком.

3. Якщо альтернативні дії мають різну очікувану величину і різне стандартне відхилення, то обирають дію з найменшим коефіцієнтом варіації.

Коефіцієнт варіації – співвідношення стандартного відхилення й очікуваної величини.

Чим менше значення коефіцієнта варіації, тим менший ризик.

Очікувана вартість точної інформації – максимальна ціна, що може бути сплачена за додаткову інформацію про події невідомі тому, хто приймає рішення.

Очікувана вартість точної інформації дорівнює різниці між очікуваною вартістю з додатковою інформацією та очікуваною вартістю з наявною інформацією.


Висновки:

У своїй роботі я розглянула низку питань присвячених темі дослідження. Відповідно до завдання у першому розділі роботи були розкриті питання: що таке управлінське рішення, яке місце займає інформація в управлінні та в підготовці управлінського рішення, які джерела допомагають керівнику організації або підприємства отримати інформацію необхідну для керування та прийняття правильних рішень, як впливає релевантна інформація на прийняття управлінських рішень?

Мета даної курсової роботи передбачала розкрити суть релевантності облікової інформації та її вплив на прийняття управлінських рішень.

Отже необхідно зробити підсумкові висновки, що тема даної роботи багатогранна і вимагає уважного розгляду з усіх можливих сторін. Велика кількість вчених досліджували її, винаходили нові критерії оцінки управлінських рішень, пропонували нові класифікації, але до спільної думки так і не дійшли. Розглядаючи їх праці можна виділити для себе найважливіші аспекти, визначення та зробити висновки:

Управлінське рішення – це організаційно-правова діяльність керівника в керованій системі;

Прийняття управлінського рішення – це процес вибору розумної альтернативи вирішення проблеми, що є вирішальним в системі управління. Результати реалізації прийнятих управлінських рішень – це найбільш об’єктивна оцінка мистецтва керівника.

Релевантність означає, що данні обліку мають задовольняти конкретні інформаційні потреби користувачів. У системі бухгалтерського обліку накопичується багато інформації, але це не означає, що вся інформація буде корисною для менеджера. Релевантною є тільки та інформація, що може вплинути на рішення менеджера. Таким чином, роль бухгалтера в процесі підготовки рішення полягає у своєчасному забезпечені менеджера достовірною і релевантною інформацією.

Для прийняття управлінського рішення потрібна планова, нормативна, інструктивна, правова, статистична, облікова, наукова, та інша інформація. Незалежно від виду, вона має бути точною, повною, достовірною, надійною, зручною для сприйняття та оцінки.

Класифікують джерела інформації через необхідність їх раціонального використання, бо для підготовки та прийняття управлінських рішень доводиться користуватися найрізноманітнішими джерелами інформації.

Необхідно зауважити, що розповсюдженою в розпорядчій діяльності керівників помилкою являється зневажливе відношення до аналізу інформації, що надходить. Деякі з них залишають її без уваги, і свої розпорядження будують лише на основі інформації, одержаної особисто в процесі відвідування керованих об’єктів. Негативні моменти від цього очевидні, так як сучасні масштаби виробництва не дозволяють керівнику бачити все особисто. А якщо це так, то без регулюючого впливу залишається багато, інколи самі істотні сторони діяльності підприємства.


Список використаної літератури:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-14 від 16.07.1999р.

2. Закон України «Про селянське господарство» у редакції Закону України №2009 від 22.06.93р.

3. Азаренкова Г.М., Самородова Н.М. Бухгалтерський облік: навч.- методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: Знання, 2004р.

4. Аналіз вигід і витрат : Практичний посібник / Пер. з англ. С. Соколик. – К.: Основи, 2000р.

5. Апчерч А. Управлінський облік. – М.: Фінанси та статистика, 2002р.

6. Атамас П.Й. Управлінський облік: Навчальний посібник. -Д. -К.: Центр навчальної літератури, 2006р.-С.440

7. Атрилл П., Лейни Є.М. Управленческий учет для нефинансовых менеджеров.-Днепропетровск: ООО «Баланс-клуб», 2003.-С.602

8. Бутинець Ф.Ф., Герасимович А.М., та ін. Бухгалтерський фінансовий облік.- Житомир, 2005р.

9. БутинецьФ.Ф., Давидюк Т.В., Малюга Н.М. Бухгалтерський управлінський облік: Підручник / За ред.. Ф.Ф. Бутинця. -Житомир: ПП «Рута», 2002.-С.480

10. Голов С.Ф. Управлінський облік: підручник.-К.: Скарби, 1998.-С.377

11. Єршова О.Л. Моделі, методи та засоби інформаційної технології прийняття управлінських рішень в соціально-економічних системах. – К., 2000.-21с.

12.Плаксієнко В.Я., Пісьмаченко Л.М., Рябий Є.А. Бухгалтерський облік у сільському господарстві України. - Київ-2005.-С 462-469.

13.Кучеркова С.О. Напрямки покращення фінансової облікової інформації в управлінні діяльністю сільськогосподарських підприємств//Облік і фінанси АПК, 2005.-С.170-171

14. Лишиленко О.В. Бухгалтерський управлінський облік. - центр навчальної літератури, Київ-2006р.

15. Лузан Ю.Я. Звітність підприємства – основа інформаційної системи управління// Облік і фінанси АПК, 2004.-№1.-С.4-9

16. Маренич Т.Г., Бухгалтерський облік в агро формуваннях. -К.:ВД «Професіонал», 2005р.

17.Огійчук М.Ф., Плаксієнко В.Я., та ін. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах.-К: Вища освіта, 2003р.

18.Павлюк І., Організація та ведення раціонального бухгалтерського обліку нематеріальних активів.//Бухгалтерський облік і аудит.-2003.

19.Паркінсон С., Рутомджі М., Бухгалтерський облік: Навч.посібник-К.:2002р. С.-256

20.Плаксієнко В.Я., Пісьмаченко Л.М., та ін.. Бухгалтерський облік у с/г України. – Київ, 2005р. –С 254.

21.Правдюк Н.Л. Підвищення ролі фінансової облікової інформації в управлінні діяльністю сільськогосподарських підприємств// Агро інком, 2005.-№8.-С.16-19

22.Сопко В.В., Бухгалтерський облік: Навч.посібник-К.:КНЕУ.-2000р.

23.Слюсарчук Л. Вплив класифікації витрат на прийняття управлінських рішень // Облік і фінанси АПК., 2006-№6. С.102-106.

24.Соколов Я.В. Учет затрат – от теории к практике //Бух учет, 2005.-№6

25.Суханов А.П. Информация в жизни человека. - М.: Политиздат., 1983.- 112с.

26.Хомин П. внутрішня звітність у с.-г підприємствах та її облікове забезпечення: проблеми узгодженості // Облік, звітність та аудит підприємств, 2004.-№9-10.-С.35-39

27.Цвєткова Н. Сучасна організація обліку та складання звітності для прийняття управлінських рішень // Бухгалтерський облік і аудит.-К., 2008-№3. С.-14-27.

28.Чабанова Н.В., Василенко Ю.А., Бухгалтерський Фінансовий облік: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002р.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий