Фактори і резерви росту продуктивності праці (стр. 2 из 3)
Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма
ПП = ФО. ФВ, (2)
де ПП - продуктивність праці;
ФО - фондоозброєність праці;
ФВ - фондовіддача.
До організаційних факторів росту продуктивності праці відноситься організація виробництва на рівні підприємств, галузей і національного господарства в цілому. Велике значення тут мають розміщення підприємств по території, організація транспортних зв'язків як усередині країни, так і з зарубіжжям; спеціалізація підприємств і їхня надійна наступна кооперація; організація матеріально-технічного постачання, енергопостачання, ремонтного обслуговування і т.д. Усередині підприємств найважливішими задачами поліпшення організації виробництва є: підвищення якості планування з урахуванням перспективних потреб ринку, що розвивається; організаційно-технічна підготовка виробництва; своєчасне впровадження нової техніки і технології; модернізація діючого устаткування; забезпечення поточних і капітальних ремонтів і безперебійної роботи машин, механізмів, устаткування, апаратури, а також чітка організація внутрішньозаводського матеріально-технічного постачання.
Особливе місце серед організаційних факторів займає організація праці. Вона тісно зв'язана з організацією виробництва і включає наступні напрямки: раціональний поділ і кооперацію праці між різними категоріями, групами працюючих і між окремими виконавцями; організацію й обслуговування робочих місць; поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці з доведенням їх до комфортних, усунення всякого роду виробничих небезпек; підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів; вивчення і системне поширення передових прийомів і методів праці; організацію раціональних, науково обґрунтованих режимів праці і відпочинку; зміцнення трудової і виробничої дисципліни. Велике значення в сучасних умовах мають розвиток бригадної й інших організаційних форм колективної праці, упровадження підрядних, орендних форм організації і стимулювання праці, розвиток багатоверстатного і багатоагрегатного обслуговування в умовах автоматизованого і напівавтоматизованого виробництва. Усі ці напрямки зводяться в систему наукової організації праці.
Організація управління виробництвом також включає ряд важливих напрямків. На рівні керування господарством країни в її задачі входить створення галузевих і територіальних органів керування підприємствами, забезпечення їхньої ефективної взаємодії, координація роботи підприємств як усередині країни, так і з зарубіжжям. На підприємствах задачами організації керування є створення економічної і діючої управлінської структури, укомплектування всіх підрозділів компетентними керівниками і фахівцями, їхнє правильне розміщення і використання; в економічній області - організація внутрішньогосподарського госпрозрахунку, оренди, акціонування підприємств, ефективного стимулювання праці, а також контроль за виробництвом, реалізацією продукції і всіх економічних показників.
Всі організаційні фактори тісно взаємозалежні і являють собою єдину систему організації виробництва, праці і керування. Неповне використання організаційних факторів, наявність організаційних недоліків відбиваються на використанні робочого часу і через цей екстенсивний показник впливають на продуктивність праці. Усі втрати робочого часу, викликані недоліками в організації праці і виробництва, майже прямо пропорційно знижують продуктивність праці, а скорочення втрат забезпечує її ріст.
Наприклад, якщо розрахунковий оперативний час за зміну 410 хв., а протягом зміни відбувся простій через тимчасову відсутність матеріалів - 25 хв., то змінна продуктивність знизиться на 6,1%
[ (410 - 25) / 410х100-100].
Якщо втрати робочого часу будуть усунуті, то і продуктивність праці зросте пропорційно збільшенню фонду оперативного часу, у даному прикладі - на 6,5%
[410/ (410 - 25) х 100 - 100].
У такий же спосіб впливає на продуктивність праці використання робочих годин і днів у виробничому періоді (тижні, місяці, році). Розрахунки можливого росту продуктивності праці при поліпшенні використання робочого часу виробляються за однією з наступних формул:
, чи 
, (3)де ПП - відсоток можливого росту продуктивності праці за рахунок поліпшення використання робочого часу;
ФРЧПЛ - планований (після здійснення організаційних заходів) фонд робочого часу на одного робітника, змін, часи чи хвилини;
ФРЧБАЗ - базовий (фактичний) фонд робочого часу до здійснення заходів (у тім же вимірі);
ВПЛ - залишковий (планований) відсоток утрат робочого часу з організаційних причин після здійснення заходів (він може дорівнювати і нулю);
ВБАЗ - базовий (фактичний до здійснення заходів) відсоток утрат робочого часу.
Так, якщо в базовому році фонд робочого часу на одного робітника складав 1680 годин, а в плановому році за рахунок усунення організаційних недоліків він зросте до 1320 годин, то продуктивність праці збільшиться на 8,3% (1820/1680 х 100 - 100).
Такий же результат вийде і при розрахунку у відносних цифрах: якщо в базовому році втрати робочого часу складали 7,7%, а в плановому вони будуть цілком усунуті, то продуктивність праці зросте на ті ж 8,3% (1820/1680.100 - 100).
Аналогічно, хоча і менш точно, розраховується вплив організаційних факторів на ріст продуктивності праці в днях (людино-змінах).
Деякі організаційні заходи приводять безпосередньо до зниження трудомісткості. До них відносяться, наприклад, заходи щодо освоєння передових прийомів і методів праці, розширенню виробничого профілю і сумісництву функцій та навіть професій і т. ін.
Важливе місце в системі організаційних факторів займає поліпшення структури кадрів - відносне скорочення управлінського персоналу і збільшення в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу питомої ваги виробничих робітників, а в числі останніх - частки основних робітників. Чим вище питома вага виробничих робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, тим вище за інших рівних умов і продуктивність праці в середньому на одного працівника. Розрахунок впливу даного фактора на продуктивність праці можна зробити по формулі:
, (4)де ЧВ (ПЛ) і ЧВ (БАЗ) - відповідно планований і базовий рівень питомої ваги виробничих робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу,%.
Наприклад, якщо внаслідок організаційних заходів питома вага виробничих робітників збільшується з 80 до 83%, то продуктивність праці в розрахунку на одного працівника зростає на 3,75% (83/80 х 100 - 100).
В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути: розукрупнення великих виробничо-господарських комплексів; приватизація державної власності; розвиток середнього і малого підприємництва; надання повної економічної свободи державним підприємствам; диверсифікація виробництва; залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності; розробка системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо.
Соціально-економічні фактори відіграють важливу роль у формуванні показника продуктивності праці. Значення дії даних факторів обумовлене тим, що і розвиток науково-технічного прогресу, і удосконалювання матеріальної основи виробництва - техніки, технології, і здійснення різноманітних і нерідко досить складних організаційних заходів - відбуваються не само по собі, під впливом якихось сил природи, а винятково, в результаті активної трудової діяльності людей - учасників суспільного виробництва. Рушійною силою в цій трудовій діяльності є інтерес до досягнення визначеного результату, що у свою чергу дозволяє задовольняти необхідні матеріальні і духовні потреби людей - учасників виробництва. Крім прагнення до визначеного результату трудової діяльності, всі учасники виробничої чи іншої діяльності повинні володіти (кожен на своєму рівні) достатньою дієздатністю, необхідними особистими якостями, а також здоров'ям.
Найважливішими соціально-економічними факторами, що впливають на продуктивність праці, є: матеріальна і моральна зацікавленість у результатах праці - як індивідуальна, так і колективна; рівень кваліфікації працівників, якість їхньої професійної підготовки і загальний культурно-технічний рівень; відношення до праці, трудова дисципліна і внутрішня самодисципліна, засновані на інтересах і вихованні; зміна форм власності на засоби виробництва і результати праці; демократизація політичного і виробничого життя і розвиток на цій основі самоврядування трудовими колективами в умовах різних форм власності.
Матеріальна і моральна зацікавленість працівників у результатах праці, як фактор підвищення його продуктивності, діє в різних напрямках. Найбільш коротким і доступним шляхом є підвищення інтенсивності праці. Воно дає негайний очевидний результат. Однак при цьому продуктивна сила праці не збільшується, а психофізіологічні границі підвищення інтенсивності праці дуже тверді. Істотного росту продуктивності праці тільки за рахунок підвищення інтенсивності і збільшення енергетичних витрат організму працівника не можна досягнути.
Разом з тим зацікавленість працівників у результатах праці спонукає їх до вдосконалювання організації виробництва і праці. Таким шляхом соціальний фактор реалізується через організаційні і матеріально-технічні фактори, викликає прагнення до удосконалювання техніки, технології, організації виробництва, праці і керування.