В основі всіх зазначених програмних продуктів лежать методичні підходи UNIDO по проведенню промислових техніко-економічних досліджень.
13) Проведення експерименту. Зазначені вище пакети програм дозволяють проводити експерименти, що враховують розмаїтість сценаріїв, що допускається пакетом, реалізації проекту, заснованих на різних припущеннях щодо перспектив проекту, а саме:
дослідження наслідків змін обраних параметрів;
проведення якісного аналізу й аналізу ризиків проекту;
оптимізацію графіків погашення кредитів з обліком поточного фінансового стану проекту;
перевірка чутливості проекту до впливу таких факторів як:
а) показники інфляції;
б) обсяги експорту й умови реалізації продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках (у кредит, з авансовими платежами);
в) затримка платежів;
г) тривалість технологічного циклу виробництва кожного виробу;
д) рівень страхових запасів готової продукції на складі в залежності від ринкового попиту;
е) рівень страхових запасів матеріалів і комплектуючих виробів у залежності від ризику нестабільності постачань;
ж) стратегія (обсяг і періодичність) формування поточних запасів матеріалів і комплектуючих;
з) умови формування капіталу.
В даний час жоден із програмних продуктів не має повного набору можливостей аналізу чутливості і не може служити ідеальною моделлю, що враховує всі особливості конкретного підприємства.
14) Результати проведення експерименту, при необхідності, коректують обрану модель і йдуть для оцінки результатів.
15) Оцінка результатів експерименту є необхідним і завершальним етапом (у серії оцінок) перед ухваленням рішення про розробку чи бізнес-плану про інвестування проекту. Оцінки повинні довести реальність прогнозів (бізнес-плану), з урахуванням невизначеностей і факторів ризику, їхня стійкість до можливих змін зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на результати.
16) Інформація для ухвалення рішення є тим джерелом, що може вплинути на зміну цілей замовника, вона ж є основою для остаточного ухвалення рішення.
17) Ухвалення рішення по розробці бізнес-плану з урахуванням проведеного аналізу й оцінки його результатів здійснюється замовником проекту (інвестором, якщо приймається рішення по інвестуванню проекту).
18) Текстове оформлення бізнес-плану. Останній етап бізнес-планування це – остаточне оформлення бізнес-плану, що складається в текстовому описі відкоректованої вихідної інформації, графіків і розрахунків, отриманих при проведенні експерименту за допомогою тексту-шаблона.
1.3 Зміст і структура стратегічного планування
Розробляючи систему стратегічного планування, кожне підприємство обирає для себе найприйнятнішу схему, яка, з одного боку, являє собою перелік необхідних формальних процедур, для виконання яких потрібні знання фахівців, а з іншого – передбачає поєднання елементів творчості зі здоровим глуздом керівників, які не дуже схильні витрачати час на витончені процедури планування. Система стратегічного планування не покладається на «природний плин» обставин у досягненні успіху, а базується на системі планів, які дають змогу перетворити цілі та стратегії в реальні досягнення. Найскладнішою проблемою є те, щоб зрозуміти, яким має бути стратегічний план, з чого він має складатися, щоб відповідати тим вимогам, які роблять його незамінним для розвитку підприємства. Загальні вимоги до змісту та структури стратегічного плану можна відстежити, аналізуючи визначення поняття «стратегічний план» різними авторами, які залежно від прийнятої концепції стратегічного планування, акцептують увагу на тих чи інших сторонах цього явища.
Існує досить багато визначень стратегічного плану, які допомагають розкривати його особливості [7, 9, 10, 19, 21, 28, 45, 48]:
місток, який пов’язує організацію із зовнішнім середовищем;
формальний інструмент урахування та подолання невизначеності у внутрішньому середовищі, що забезпечує «синдром наступної сходинки» в діяльності підприємства;
«путівник», який підприємство розробляє для себе, щоб іти до поставленої мети найкоротшим шляхом за допомогою розроблених обгрунтованих стратегій, сформованих у вигляді «стратегічного набору»;
відображення гіпотез про справи на ринку, поведінку конкурентів, розвиток (занепад) ділової активності взагалі;
уявлення керівника про майбутній стан об'єкта управління та шляхи досягнення цього майбутнього стану, закріплене в документах певної форми;
підприємницький план, який спрямовує підприємство на правильний шлях у потрібний час;
інструмент реалізації концепції цілеспрямованої поведінки, що дає змогу пов'язати в єдиний процес дії різних зацікавлених груп та осіб.
Стратегічний план має бути:
-інструментом досягнення встановлених цілей, шляхом доку ментального оформлення та впровадження в повсякденну діяльність «стратегічного набору» підприємства;
– системою взаємопов'язаних заходів по виконанню складових «стратегічного набору»;
– визначеним за термінами, зорієнтованим у майбутнє; визначеним за витратами;
– гнучким, що реагує на зміни в середовищі;
– кількісно визначеним, чітким, ясним, легким для сприймання:
– легким для пояснення та можливим для виконання.
Стратегічний план не має бути:
– п'ятирічним планом розвитку для кожної без винятку компанії (ця вимога дуже знайома всім керівникам пострадянських підприємств);
– жорстким, зорієнтованим на досягнення конкретних виробничих ресурсних і ринкових показників (порівняйте: «план є закон»);
– трактатом з бізнесу чи історії бізнесу.
Якщо стратегічний план не відбиває зовнішніх і внутрішніх змін, які. ймовірно, відбуватимуться протягом планового періоду, не містить конкретних заходів та інструментів для їхнього виконання, то його можна вважати марним, тому що він не враховує реальності, а відтак – дезорієнтує.
Для всебічного обґрунтування стратегічного плану використовують різні методи планування.
Стратегічний план мас кілька «зрізів»:
«часовий» – передбачає існування довгострокових планів, проектів і програм (останні за термінами можуть бути більш або менш тривалими відносно загальної системи стратегічного планування); інструментами для виконання стратегічних планів є середньо- та короткострокові плани та бюджети.
«функціональний» – визначає напрямки та темпи розвитку (скорочення) окремих функціональних підсистем підприємства (маркетинг, виробництво тощо);
«ресурсний» – визначає потреби та можливості забезпечення окремими видами ресурсів певних виконавців для реалізації стратегічних дій;
« «виконавчий» – вказує на коло залучених до виконаним стратегічних заходів ланок і окремих виконавців, що дає змогу побудувати адресну систему стимулювання.Стратегічний план має складну внутрішню структуру, що відображає багатоцільовий характер діяльності підприємства і зумовлює необхідність формування системи планів, проектів, програм. Для невеликих і середніх підприємств може розроблятися єдиний план з відповідними розділами, а для великих підприємств і складних організаційних формувань – об'єднань кількох підприємств типу асоціацій, концернів і консорціумів – кожний розділ може мати вигляд розгорненого плану або програми.
Стратегічні плани, проекти та програми зорієнтовані на розвиток підприємства і за цих умов – на продовження його «життєвого циклу. Треба зауважити, що навіть в умовах стагнації або кризи потрібно розробляти стратегічні плани, які покликані розв'язати найважливіші проблеми в роботі підприємства і залежно від його стану перевести його від стагнації до розвитку або (у разі відсутності перспектив) ліквідувати з найменшими втратами для власника. Загальну структуру стратегічного плану, який за змістом відповідає. Основою будь-якого стратегічного плану є продуктово-товарні стратегії, тому можна виокремити план залучення нових споживачів (СЗГ) і підтримання контактів з наявними споживачами (наявними СЗГ); на цій основі формуються плани розподілу та реклами, товарообігу, реалізації та руху готової продукції. У свою чергу, ці плани є основою планів отримання доходів, прибутків тощо.
Так, план (або розділ) отримання доходу від реалізації продукції складається «в розрізі» окремих видів продукції, що передбачаються до випуску. При цьому треба оцінити вплив таких складових: рівня стабільності ринку; конкурентної позиції фірми на ринку; потенціалу інновацій (різного типу). Це вимагає тісного зв'язку з планами маркетингу, виробництва, НДПКР тощо.
Згідно з концепцією «стратегічного набору», досягти необхідних темпів розвитку підприємства у довгостроковій перспективі можна лише за умови існування забезпечувальних стратегій. Як уже зазначалося, забезпечувальні стратегії (ресурсного та функціонального типу) існують у формі планів та програм і створюються для встановлення субординації та управління різними напрямками діяльності підприємства. Вони розробляються для кожного напрямку діяльності: охоплюють маркетинг, НДПКР, фінанси, персонал тощо. їхня роль – у підтриманні та забезпеченні цільових параметрів розвитку (скорочення) того чи іншого напрямку діяльності (бізнесу), наданні йому конкретної форми та визначенні внеску в загальні стратегії підприємства. Через забезпечувальні плани та програми відбувається інтеграція діяльності підприємства по всьому «стратегічному набору», досягаються синергійні характеристики системи «сутності набору».
2. Аналіз складання бізнес-плану на ВАТ «Крон»
Розглянемо рекомендації щодо складання бізнес-плану з позиції вимог економічної безпеки.