- окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства.
На основі принципу послідовності облікова політика підприємства має передбачати постійне (із року в рік) застосування прийнятої стабільної облікової політики. Облікова політика може змінюватися тільки, якщо змінюються на підприємстві статутні вимоги, якщо змінюються вимоги органу, який здійснює функції з державного регулювання методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, або якщо зміни облікової політики забезпечать більш достовірне відображення подій (господарських операцій) у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності.
Розпорядчий документ про облікову політику може бути прийнятий як базисний на час діяльності підприємства, до якого за необхідності вносяться зміни з визначеного часу. У разі внесення до облікової політики змін, що за обсягом охоплюють більшу частину тексту або істотно впливають на її зміст, розпорядчий документ про облікову політику доцільно повністю викласти в новій редакції.
Облікова політика підприємства та її зміни розкриваються у примітках до річної фінансової звітності в описовій формі або доданням копії розпорядчого документа про встановлення і зміну облікової політики [12].
3 Практичні рекомендації щодо розробкинаказу про облікову політику
Як відомо, питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Отже, виходить, що затверджувати облікову політику має лише власник підприємства або уповноважена ним особа. Якщо затверджувати облікову політику доводиться керівнику підприємства, потрібно, щоб у нього були відповідні повноваження. Делегування їх здійснюється вищими органами управління [1] (на ЗАТ «Рівне-Борошно» - загальними зборами акціонерів).
На практиці розробка облікової політики цілком і повністю покладається на головного бухгалтера підприємства або особу (юридичну або фізичну), яка здійснює бухгалтерський облік на підприємстві.
Але водночас, як відомо, головний бухгалтер не може сам охопити всі ділянки облікової політики, а в деяких випадках — і зробити правильний вибір. Наприклад, не знаючи точної технічної характеристики основних засобів, доволі тяжко вибрати відповідний метод амортизації. Адже якщо для одного підприємства згодиться прямолінійний метод, то для іншого, наприклад, — виробничий.
Якщо ж розробку облікової політики довірити сторонній організації, наприклад, аудиторській фірмі, може статися, що дана фірма, не повністю зорієнтувавшись у всіх нюансах обліку підприємства, вкаже такі принципи обліку, які виявляться для нього неприйнятними [12].
Тому, для ефективного складання наказу про облікову політику на ЗАТ «Рівне-борошно», ми рекомендуємо створити відповідну комісію, яка б відповідала за розробку всієї облікової політики. До її складу могли б увійти: головний бухгалтер, головний технолог, головний механік, головний енергетик та ін. Перелік осіб, залучених для складання наказу про облікову політику, потрібно зазначити в окремому додатку до наказу, або в кінці наказу окремим пунктом, зокрема:
«"З метою створення єдиної системи організації бухгалтерського обліку та дотримання єдиної облікової політики для складання фінансової звітності, наказ про облікову політику був складений у складі комісії:
Голова комісії: Горбатюк О.А – директор ЗАТ «Рівне-Борошно»
Члени комісії: Рибій Г. В. – гол. бухгалтер,
Люлько В. Л. – гол. технолог,
Андрощук В. М. – гол. механік,
Руденко К. Г. – начальник ВТЛ,
Войнович О. С. – головний інженер,
Панасик С. В. – комерційний директор.»
Потрібно також зазначити, що на ЗАТ «Рівне-Борошно» наказ про облікову політику був затверджений 22 січня 2009 р., що є не зовсім сприятливим для товариства, оскільки ведення бухгалтерських операцій та складання фінансової звітності підприємства повинні базуватися на єдиних та незмінних методологічних засадах, тому розроблення облікової політики слід розпочати до нового звітного року і завершити до 31 грудня, щоб з нового фінансового року працювати за новими правилами.
Новоствореним же підприємствам бажано розробляти облікову політику до початку господарської діяльності таким чином, щоб перша господарська операція відбувалася після затвердження облікової політики. Облікова політика повинна складатися один раз на рік, але при цьому в неї можуть вноситися зміни.
Комісія за участю всіх причетних до розроблення облікової політики спеціалістів приймає на своєму засіданні рішення щодо облікової політики (зміни окремих її положень). Облікова політика підприємства оформлюється у вигляді наказу керівника (власника), форма якого є довільною. Проект наказу складає головний бухгалтер і з усіма додатками та розрахунками передає на затвердження власнику (керівнику) підприємства. Наказ набирає юридичної сили з дня його підписання власником (керівником) підприємства і є обов'язковим для виконання всіма службами і працівниками підприємства [12].
4 Структура наказу про облікову політику ЗАТ «Рівне-Борошно»
В обліковій політиці підприємства мають бути відображені всі принципові питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві, тому до її формування необхідно підходити дуже ретельно, адже від цього врешті-решт залежить, наскільки об'єктивно і точно буде розкрито інформацію про фінансовий стан підприємства у фінансовій звітності.
Отже, розглянемо основні недоліки та пропозиції щодо структури наказу про облікову політику ЗАТ «Рівне-Борошно» від 22.01.09 р.:
1. У першому пункті наказу сказано:
«Дозволяю змінити облікову політику, якщо:
- змінюються вимоги Міністерства фінансів України,
- змінюються статутні вимоги підприємства,
- нові (запропоновані й обґрунтовані фахівцями підприємства) положення облікової політики забезпечують більш достовірне відображення господарських операцій» [11].
Даний пункт є досить доречним і ефективним, оскільки наказ про облікову політику є досить важливим документом і підприємствам потрібно забезпечувати постійне (з року в рік) застосування вибраної ними облікової політики.
Проте, на нашу думку, щоб структура наказу була більш досконалою, даний пункт слід розміщати не першим, а останнім, перед підписами уповноважених осіб.
2. В п. 3 наказу про облікову політику зазначається:
«При остаточних розрахунках з дебіторами, залишок заборгованості до 1 грн. вважати неістотним і списувати на фінансові результати відповідного звітного періоду» [11].
Даний пункт не є обов’язковим, проте є досить ефективним, оскільки, товариство займається здебільшого оптовою торгівлею, а отже розрахунки проходять у великих сумах, а підрахунок і пошук копійок у таких випадках є не зовсім доречним, також, така політика стимулює клієнтів до співпраці, а отже до обороту товарів і в кінцевому результаті до отримання прибутку, що є основною метою діяльності підприємства.
3. Досить велику частину активу Балансу складають основні засоби та необоротні активи, тому у п. 5 зазначається:
«Визначити основним засобом актив, якщо очікуваний термін його корисного використання (експлуатації), більше одного року» [11].
Даний пункт не повністю висвітлює інформацію про об’єкти, які на підприємстві відносяться до основних засобів. Це зумовлено тим, більше одного року використовуються не лише основні засоби, а й малоцінні необоротні активи, а за даним пунктом, і ті і інші будуть віднесені до основних засобів. Тому, щоб такого не сталося, потрібно ввести вартісне обмеження в розмірі 1000 грн., а п. 5 перефразувати таким чином:
«Визначити основним засобом актив, якщо очікуваний термін його корисного використання (експлуатації), більше одного року та вартість якого перевищує 1000 грн.».
4. В п. 6 зазначається:
«До малоцінних необоротних активів відносити активи вартісна оцінка яких не перевищує 1000 грн.» [11].
Даний пункт на відміну від п. 5, висвітлює вартісну оцінку необоротних активів, проте він не зазначає термін корисного використання після якого актив буде відноситись до необоротних, а отже, за даним пунктом, це може бути і МШП з вартісною межею в 1000 грн. Щоб уникнути нестиковки, потрібно зазначити:
«До малоцінних необоротних активів відносити активи, терміном корисного використання більше року та вартісна оцінка яких не перевищує 1000 грн.».
5. Розглянемо також пункт 11 даного наказу, в якому зазначається:
«Установити такі методи оцінки вибуття запасів:
- при відпуску запасів у виробництво – метод середньозваженої вартості,
- при відпуску готової продукції – метод ціни продажу,
- при відпску запасів у реалізацію – метод ціни продажу» [11].
На нашу думку, для того, щоб збільшити контроль за рухом запасів, до даного пункту потрібно додати, що:
«Одиницею запасів для цілей бухгалтерського обліку вважати вид запасів».
6. Кожне підприємство, яке займається торгівлею чи надає певні послуги має своїх боржників (дебіторів). Проте іноді виникають ситуації, коли дебітори взагалі не повертають кошти, для таких випадків, на підприємстві повинен бути сформований резерв сумнівних боргів (РСБ). П. 13 наказу про облікову політику зазначає:
«Суму резерву сумнівних боргів установлювати на підставі класифікації дебіторської заборгованості за продукцію, товари, послуги за терміном її погашення.» [11].
Іноді суму резерву сумнівних боргів формують виходячи із платоспроможності окремих дебіторів, проте, на нашу думку метод класифікації дебіторської заборгованості для нарахування резерву, є більш ефективнішим, оскільки ми не можемо точно дізнатися на скільки платоспроможний той чи інший дебітор, а інформація, яку він надасть про себе може бути неправдивою.