Конфедерація роботодавців України надає можливість промисловцям і підприємцям:
— проводити єдину узгоджену політику соціально-трудових відносин;
— брати участь у переговорах з профспілками на національному рівні про укладення Генеральної угоди;
— консолідовано відстоювати свої інтереси і захищати корпоративні права щодо розвитку національного товаровиробника;
— координувати дії учасників щодо політики зайнятості, заробітної плати, соціального страхування, охорони праці;
— виступати на міжнародній арені;
— делегувати своїх представників до тристоронніх органів, у Національну раду соціального партнерства, Національну службу посередництва і примирення, спостережні ради фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування тощо;
— брати участь у підготовці проектів законодавчих актів.
У перспективі будуть створюватися галузеві об'єднання роботодавців.
Кабінет Міністрів України виступає в соціальному партнерстві як орган, що здійснює управління об'єктами державної власності. Держава як суб'єкт соціального партнерства в Україні залишила за собою таку важливу функцію як створення правової бази для регулювання соціально-трудових відносин, встановлення на державному рівні мінімальних гарантій для трудящих у сфері праці.
Представниками найманих працівників виступають на національному рівні профспілкові об'єднання України. Так, Генеральну угоду на 1997—1998 роки підписали голови 13 профспілкових об'єднань України.
В Україні створено спеціальні органи, котрі здійснюють повноваження у сфері соціального партнерства — Національна рада соціального партнерства, Національна служба посередництва і примирення (Положення про Національну службу посередництва та примирення затверджено Указом Президента України від 17 листопада 1998 p. №1258/98 // Праця і зарплата. - 1998. - №23. - С. 6). Згідно з Положенням Національна служба посередництва і примирення (НСПП) є постійно діючим державним органом, створеним Президентом України для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів). Основними завданнями НСПП є: сприяння взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними; прогнозування виникнення колективних трудових спорів та сприяння своєчасному їх вирішенню; здійснення посередництва і примирення під час вирішення колективних трудових спорів.
Висновки
Отже, можна зробити висновок, що соціальне партнерство – являє собою такий тип і систему відносин між роботодавцями і працівниками, за якого в межах соціального миру забезпечується узгодження їхніх соціально-трудових відносин.
Соціальне партнерство має такі головні принципи як:
- законність;
- рівноправність сторін;
- демократичні засади;
- добровільність і реальність зобов’язань;
- обов’язковість виконання домовленостей;
- відповідальність за виконання зобов’язань;
- контроль за виконанням домовленостей.
Формами соціального партнерства є: консультації, переговори, обмін інформацією, пошук компромісних рішень та контроль за іх виконанням.
Відносини соціального партнерства мають колективний характер. В їх основі лежить колективний інтерес сторін.
У країнах з розвиненою ринковою економікою ідеологія соціального партнерства глибоко проникла в соціально-трудові відносини, хоча його моделі в різних країнах відрізняються організаційно-правовим механізмом.
Відомі дві моделі соціального партнерства — трипартизм і біпартизм.
Під трипартизмом розумілася соціальна взаємодія суб’єктів соціально-трудових відносин: роботодавців (їх організацій), представників найманих працівників (профспілок) за участю держави (виконавча влада) як арбітра з питань зайнятості, заробітної плати, умов праці, соціального страхування тощо засобами колективно-договірного регулювання.
У контексті політичної ідеології моделі соціального партнерства поділяють на консервативну, соціал-демократичну і демократичну.
Список використаної літератури
1. Дарченко Н.Д., Рижиков В.С., Єськов О.Л., Мікрюков О.М. Економіка праці та соціально-трудові відносини. – К. – 2007. – 252 с.
2. Пащенко І.Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини. – Львів. – 2007. – 260 с.
3. Соціальне партнерство в Україні: перспективи законодавчого регулювання // Україна: аспекти праці. - 1998. - №2. - С. 22.
4. Зарубіжний досвід соціального партнерства // Україна: аспекти праці. — 1998. — №1. — С. 38—43Крушельницька О. В. «Управління персоналом».Соціальне партнерство: яким йому бути? // Голос України. - 1996. - 6 травня.