регистрация / вход

Особливості управління формуванням основного капіталу малих підприємств

Східноєвропейський університет економіки та менеджменту Реферат на тему: «Особливості управління формуванням основного капіталу малих підприємств»

Східноєвропейський університет економіки та менеджменту

Реферат

на тему: «Особливості управління формуванням основного капіталу малих підприємств»

Виконала:

студентка V курсу

групи ЗМФЗ – 41

Дідаш Марина Анатоліївна

зал. кн. № 501

Перевірила:

викладач курсу

«Фінансовий менеджмент

у малому бізнесі»

Фролова Тетяна Борисівна

2008-2009

План

1. Особливості управління формуванням основного капіталу малих підприємств.

2. Зарубіжний досвід фінансової підтримки розвитку малого бізнесу.

3. Практична частина (2 задачі).

4. Список використаної літератури.


1. Особливості управління формуванням основного капіталу малих підприємств

Основний капітал - являє собою вартість засобів праці, що багаторазово використовуються в господарському процесі, не змінюючи при цьому свою матеріально-натуральну форму.

Особливості відтворення основного капіталу визначаються поруч характерних ознак, до яких відносяться:

- поступовий перенос вартості основного капіталу на вартість виготовленої продукції;

- рух споживацької вартості;

- оборот вартості капіталу;часткове відтворення вартості і готової продукції і її нагромадження в грошовій формі;

- поновлення основного капіталу в матеріально-натуральній формі через більш-менш тривалі періоди часу, що створює можливість маневрування засобами амортизаційного фонду.

Грошові кошти, авансовані на придбання основного капіталу, називаються основними засобами. У складі основного продуктивного капіталу розрізняються активна і пасивна частини. Активна частина основного капіталу безпосередньо впливає на продукт, визначає масштаби його виробництва і рівень продуктивності праці працівників. Пасивна частина основного капіталу охоплює будинку , спорудження , передатні пристрої і т.п. Розподіл основного капіталу на активній і пасивний у визначеній мері умовно і залежить від специфіки функцій, виконуваних галуззю.

Для виміру, оцінки й аналізу капіталу використовується безліч показників. У той же час необхідно відзначити, що капітал є категорією, що має складну економічну природу, і показники його не відбиваються прямо у фінансовій звітності підприємства. Тому одержання показників капіталу можливо тільки з застосуванням розрахункових і аналітичних методів. Дані обставини, у свою чергу, і визначають гостру необхідність у розробці і використанні при проведенні оцінки й аналізу капіталу системи показників, що найбільше повно характеризують його стан, рух і ефективність використання.

У цьому зв'язку актуальним є питання забезпечення чіткої класифікації цих показників по найбільш істотних ознаках з визначенням їхнього взаємного зв'язку і відображення в інформаційній моделі підприємства.

Система показників капіталу повинна формуватися в трьох основних напрямках:

1. Показники джерел формування капіталу.

2. Показники функціонуючого капіталу.

3. Показники результатів функціонування капіталу.

До числа найважливіших показників, що характеризують джерела формування капіталу, насамперед відносяться: величина, структура і вартість усіх джерел капіталу й окремих його складових.

Функціонуючий капітал визначається показниками іншого порядку: об'ємними показниками активів; структурою і ціною активів підприємства. Крім того, показники функціонуючого капіталу повинні включати об'ємні показники поточних активів і структуру поточного капіталу.

Таблиця 2.6

Джерела формування капіталу.

Показники

Методика визначення показників

Джерела інформації для формування показників

Величина джерел капіталу

Сума розділів пасиву балансу

Бухгалтерський баланс

Відношення власних і позикових джерел капіталу

G = Власні джерела капіталу / Запозичені джерела капіталу

Бухгалтерський баланс

Мультиплікатор капіталу

МК = Власні джерела капіталу / Всього джерел капіталу

Бухгалтерський баланс

Далі при проведенні аналізу функціонуючого капіталу визначаються показники складу, стану, структури і динаміки основного й оборотного капіталу підприємства.

До показників оборотного капіталу відносяться: величина, склад, структура і динаміка, оборотність, динаміка оборотності, фактори, що впливають на оборотність. До показників поточного капіталу підприємства необхідно віднести: показник адекватності капіталу, рентабельності чистих активів, співвідношення статутного капіталу і поточного капіталу, частка чистих активів у власних джерелах капіталу.

До показників ефективності використання капіталу відносяться: прибуток, результат у виді поточного капіталу, прибутковість, рентабельність, капіталоємкість, використання амортизаційних відрахувань, зміна показників фінансового стану.

Показники структури основного капіталу.Показники

Методика визначення показників

Коефіцієнт надходження основного капіталу

Кр = Збільшення за період * 100 / ∑капіталу на поч.. періоду.

Коефіцієнт вибуття основного капіталу

Кв = Зменшення за період * 100 / ∑капіталу на поч.. періоду

Співвідношення непродуктивної і продуктивної частин капіталу

Кн./п = Непродуктивний капітал / Продуктивний капітал

Частка продуктивного капіталу в його загальній сумі

Кпр = Продуктивний капітал / ∑ капіталу на поч.. періоду

Частка непродуктивного капіталу в його загальній сумі

Кнепр.= Непродуктивний капітал / ∑ капіталу на поч.періоду

Показники використання основного капіталу.

Показники

Методика визначення показників

Капіталовіддача основного капіталу

Кв= Об’єм вир-ва / Серед.в-на. основ. капіталу

Капіталовіддача основного продуктивного капіталу

Копр.=Об’єм вир-ва / Серед. в-на. осн. прод. капіталу

Капіталовіддача основного виробничого капіталу

Ковр. = Об’єм вир-ва / Сер.в-на осн. вир. капіталу.

Капіталовіддача основного невиробничого капіталу

Конв.= Об’єм вир-ва / Сер. в-на осн. невир. капіталу

Коефіцієнт амортизації

Ка = Сума амортизації / Початкова вартість капіталу

Коефіцієнт придатності

Кп = Залишкова вартість осн. капіталу / Поч. вартість осн. капіталу

Основний капітал є головною складовою сукупного капіталу і потребує у сучасних умовах вирішення проблеми формування оптимальних структурних пропорцій, що забезпечують життєздатність підприємства. Ріст обсягів основного капіталу носив переважно екстенсивний характер. Останні роки відбувалося безперервне нарощування обсягів основних виробничих фондів, в разі чого їх обсяг виріс у 1,7 рази. При цьому в промисловості темпи росту фізичного обсягу були вище, ніж в економіці в цілому. Сталось також стрімке зниження частки нового обладнання. У теперішній час рівень зносу активної частки основного капіталу складає близько 70 %. Середній термін служби устаткування у промисловості перевищує у 2,5 разів нормативний.

В останні роки виявилася інвестиційна та технологічна відсталість більшості промислових підприємств, згортання державних і власних вкладень у модернізацію основних виробничих фондів, освоєння нових виробів. На даний момент багато підприємств знаходяться в ситуації, коли капітальний ремонт не може врятувати положення, оскільки потрібні капіталовкладення в нове обладнання. Потрібно більш ефективно використовувати резерви, поширювати можливості технічного переоснащення та модернізації виробництва за рахунок внутрішніх джерел.

Джерела формування основного капіталу

Розв'язання цього завдання вимагає шляхом порівняльного аналізу вибрати метод формування основного капіталу, котрий був би прийнятним і найбільш ефективним. У межах цієї проблеми слід виявити можливі способи формування основонго капіталу. До них, зокрема, належать:

• перший — особисті заощадження (не лише у грошовій, а й у речовій, товарній формі);

• другий — позичкові кошти, тобто отримані в борг з певними зобов'язаннями (скажімо, сплата встановленого відсотка за рік).


2 . Зарубіжний досвід державної фінансової підтримки розвитку малого бізнесу

З наукового погляду розвиток малого підприємництва розглядається як базовий процес, що має забезпечити реальні структурні зрушення, поглибити ринкові відносини, підвищити ефективність та соціальну орієнтованість виробництва.

Основні переваги, що визначають роль і місце малого підприємництва у структурі економіки України, полягають у можливості:

- реалізації суб'єктами підприємництва (юридичними та фізичними особами) своїх здібностей, власного майна, ініціативи, вільного ринкового вибору;

- підвищення рівня мотивації праці;

- швидкої окупності витрат та інвестицій;

- створення широких можливостей для швидкого й якомога повнішого насичення ринку товарами та послугами;

- збільшення кількості робочих місць;

- кращого використання потенціалу підприємств, місцевих ресурсів, фінансово-кредитної і технічної, зокрема зарубіжної, допомоги;

- гнучко та мобільно перебудовувати виробництво відповідно до вимог ринку, що змінюється, а також до завдань розвитку великих фінансово-промислових корпорацій, інноваційних і територіально-виробничих комплексів, у складі яких діють малі підприємства;

- розширення експортних можливостей України.

На державу покладено визначення загальних принципів, пріоритетних напрямків і методів державної підтримки малого підприємництва в Україні, встановлення порядку створення і діяльності органів державної влади щодо державної підтримки, розроблення і реалізацію державних програм розвитку та підтримки малого підприємництва, зокрема в тих випадках, коли вони фінансуються щонайменше на 50 % коштів державного бюджету і спеціалізованих позабюджетних фондів України, встановлення пільг для суб'єктів малого підприємництва щодо податків та інших платежів до державного бюджету і позабюджетних фондів. Органи місцевого самоврядування можуть уживати додаткових заходів підтримки малого підприємництва.

Для організації керованого розвитку і підтримки малих форм господарювання важливого значення набувають їх класифікаційні ознаки, і, зокрема, розмір організацій за чисельністю працівників, вартістю основних фондів та ін.

Мале підприємництво — це будь-яка комерційна (господарська, виробнича, фінансово-кредитна, науково-дослідна, інноваційна, інвестиційна, інформаційна, торговельно-посередницька та ін.) діяльність, що здійснюється малими організаційно-правовими формами, де середня чисельність працівників не перевищує встановлених граничних рівнів (малі підприємства — МП):

- у промисловості та будівництві — 100 осіб;

- на транспорті — 100 осіб;

- у сільському господарстві — 60 осіб;

- у науково-технічній сфері — 60 осіб;

- в оптовій торгівлі — 50 осіб;

- у роздрібній торгівлі та побутовому обслуговуванні населення — 50 осіб;

- в інших галузях і зайнятих іншими видами діяльності — 50 осіб. До суб'єктів малого підприємництва належать також фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи.

На 2008 р. зареєстровано понад 150 тис. МП різних форм власності, у тому числі приватних — близько 50 тис, колективних — понад 96 тис, державних — понад 5 тис. Нові ринкові структури згідно із затвердженими статутами орієнтуються на здійснення 4—8, а деякі 14—15 видів діяльності, передусім на торговельну, посередницьку, виробництво товарів широкого вжитку.

Як наслідок, більшість МП займаються торговельно-посередницькою діяльністю, перепродажем товарів, вироблених державними підприємствами або куплених за кордоном, переводять кошти в тіньову економіку з метою уникнення сплати податків. За даними МВС України, чесно сплачують податки державі лише 10 % комерційних структур.

Для порівняння доцільно навести дані, що характеризують рівень розвитку малого підприємництва в зарубіжних країнах. У США, Німеччині, Франції, Італії, Японії, Угорщині, Чехії на МП припадає до 60—95 % загальної кількості підприємств, 40—60 % валового національного продукту, більше половини робочих місць. У розвинених країнах світу через МП часто набагато легше впроваджувати новітні технології у виробничо-промисловому комплексі, аерокосмічних дослідженнях, сільському господарстві, переробній промисловості та ін.

Успішно працюють МП у складі великих виробничо-промислових комплексів і фінансово-промислових груп, зокрема на основі франчайзингу. Швидко змінюючи пріоритети, малий бізнес вносить_істотні позитивні зміни до структури виробництва, розвиває нові наукові напрямки, створює власні робочі місця.

У розвинених країнах малому підприємництву приділяється першочергова увага з боку урядових органів, приватних структур, громадських організацій. Для них встановлено сприятливі законодавчі умови, відповідне інсти-туціональне середовище.

Як показує досвід розвинених країн, малий бізнес там успішно розвивається тоді, коли він проводиться під патронатом держави: використовуються бюджетні кошти, політичні важелі, спроможні залучати кошти суб’єктів господарювання в малий бізнес.

У скандинавських країнах основним донором фінансових ін’єкцій в мале підприємництво є держава. Уряди цих країн надають субсидії та прямі позики початківцям в малому бізнесі. Перспективні та важливі проекти на 50 – 75% можуть фінансуватися за рахунок державних коштів. Ірландія деяким категоріям підприємців-початківців протягом року виплачує щомісячну допомогу в 50 фунтів-стерлінгів.

Пріоритетними напрямами розвитку малого бізнесу у Великобританії є розробка спеціальних програм підтримки малого бізнесу:

- сприяння створенню малих підприємств, які започатковують безробітні;

- гарантії кредитів у малий бізнес через резервування біля 50 млн. ф. ст. щорічно;

- створення самостійних регіональних бюро, що здійснюють фінансову підтримку малих підприємств на місцевому рівні;

- допомога молоді у створенні та розвитку власної справи;

- допомога місцевим владам у розвитку малого бізнесу на місцях;

- створення мережі спеціалізованих фондів, що фінансують малий бізнес.

В Італії розвинута система державної фінансової підтримки малого бізнесу через субсидування та пільгове кредитування діяльності окремих напрямків малого бізнесу та діяльності консорціумів і кооперативів, що об’єднують малі підприємства. Розмір субсидій таких об’єднань не перевищує 300 млн. лір на рік або 800 млн. лір впродовж 3-х річного періоду. На реалізацію нових проектів та модернізацію підприємств малого бізнесу виділяються пільгові кредити, за ставкою майже вдвічі нижчою ніж ринкова.

Цікава форма недержавної фінансової підтримки суб’єктів малого бізнесу має поширення в Іспанії. Там створені товариства взаємного гарантування, що створюються за рахунок добровільних внесків підприємців. Мета таких товариств надання гарантій банкам за своїх членів при отриманні кредитів. У випадку нестачі власних коштів уряд Іспанії надає товариствам фінансову допомогу. При накопиченні товариством певного капіталу, воно може перетворитись у товариство взаємного фінансування, набуває статусу фінансової установи і займається прямим інвестуванням підприємницької діяльності.

У США підтримка малого бізнесу відбувається головним чином через дотації, прямі гарантовані позики. Крім того на рівні штату реалізуються програми підтримки малого бізнесу через залучення недержавних коштів. У випадку неплатоспроможності позичальника держава стовідсотково покриває збитки. Гарантії держави зменшують ризик операцій кредитно-фінансових установ, сприяють зацікавленості кредиторів малого бізнесу.

У Японії створена Національна фінансова корпорація, що здійснює фінансову підтримку малих підприємств. Дворівнева система гарантій кредитів – 52 префектурні недержавні асоціації кредитної гарантії й державна корпорація із страхування кредиту – знижують ризик неповернення кредитів. Держава бере на себе погашення майже всієї суми боргу в випадку неплатоспроможності підприємця. Система фінансової допомоги побудована на принципі зворотної залежності між розміром фірми та державної допомоги. Тобто найбільшу підтримку з боку держави отримують малі підприємства та підприємці-початківці.

Позитивний доосвід розвинутих країн щодо підтримки малого бізнесу необхідно використати для розвитку вітчизняного малого підприємництва. Перші паростки могли б бути у сприянні держави створенню кредитних спілок – об’єднань підприємців, що дозволяють малому бізнесу самофінансуватись. Допомога держави очевидно мала б полягати у додаткових гарантіях у випадку неплатоспроможності позичальника – члена кредитної спілки.

Процеси розвитку МП пов'язані з роздержавленням і приватизацією. Підвищення ролі та значення МП в економіці України висунуло нові вимоги до формування відповідної ринкової інфраструктури (фінансово-кредитних інститутів, бірж, інвестиційних фондів і компаній, торговельно-посередницьких, інформаційних, консультативних фірм і т. ін.).

Ринкова інфраструктура має багато недоліків і невирі-шених питань, тому державні органи повинні більше уваги приділяти формуванню її основних елементів і виробленню належної законодавчої бази.

Фінансово-кредитну і податкову політику щодо підтримки МП слід реформувати. Суттєву роль у фінансовій підтримці малого бізнесу має відіграти Український національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції.

Однією з найактуальніших проблем розвитку і підтримки малого підприємництва є залучення вітчизняних та іноземних інвестицій у різних формах і за напрямками вкладення. В Україні зареєстровано понад 3 тис. одиниць спільних підприємств (СП) за участю іноземного капіталу (з них працює менше половини).

Структура експорту СП в основному дублює структуру експорту країни: за кордон вивозяться сировина, метал, паливо, товари народного споживання. Основу імпорту становлять товари народного споживання, машини, засоби обчислювальної та організаційної техніки. Більшість СП працюють у Києві, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Харкові. Вони спеціалізуються в основному на торговельно-посередницьких операціях.

Щоб створити належні умови для динамічного розвитку підприємницьких структур незалежно від їх форм власності, треба сформувати систему державного регулювання і підтримки малого підприємництва в Україні.

Основу системи державного регулювання і підтримки малого підприємництва становлять:

- законодавче визначення правових, економічних та організаційних основ управління зазначеним сектором економіки. Основоположним законодавчим актом має бути Закон України "Про підтримку малого підприємництва". У подальшому це буде основою для розробки законодавчо-нормативних документів щодо правової регламентації основних напрямків діяльності МП у господарському комплексі України;

- формування раціональної організаційної структури органів державного управління і місцевого самоврядування, які відповідають за розвиток підприємництва;

- застосування системи економічних важелів і стимулів регулювання приватного малого підприємництва на основі державних пріоритетів;

- забезпечення ефективного розподілу та раціонального використання міжнародної фінансової і технічної допомоги, що надається Україні через різні канали, а також безперешкодного здійснення МП зовнішньоекономічної діяльності;

- забезпечення державних гарантій майнових прав МП, у тому числі СП, створених за участю іноземного капіталу;

- надання допомоги приватизованим і приватним підприємствам щодо аналізу їх діяльності, підготовки бізнес-планів, інвестиційних проектів, страхування інвестиційних ризиків;

- сприяння взаємодії великих, середніх і малих підприємств, банків та інших фінансово-кредитних установ у реалізації великих державних програм і проектів;

- забезпечення (у тому числі на пільгових умовах) доступу МП до інформації, необхідної для проведення операцій на ринку, а також до комунікаційних мереж з виходом на світові ринки;

- розроблення державної програми і підтримка малого підприємництва та відповідної інфраструктури в Україні;

- прискорене становлення й розвиток вільних економічних зон, що мають великі перспективи, з урахуванням природних та економічних факторів зручного геополітичного розміщення України та її окремих регіонів;

- створення і розвиток вузлів ринкової інфраструктури, насамперед її основних матеріальних елементів — товарних і фондових бірж, бірж робочої сили, комерційних банків, телекомунікаційних систем, інформаційно-консультаційних фірм і т. ін., для стимулювання і підтримки МП.

Позитивний доосвід розвинутих країн щодо підтримки малого бізнесу необхідно використати для розвитку вітчизняного малого підприємництва. Перші паростки могли б бути у сприянні держави створенню кредитних спілок – об’єднань підприємців, що дозволяють малому бізнесу самофінансуватись. Допомога держави очевидно мала б полягати у додаткових гарантіях у випадку неплатоспроможності позичальника – члена кредитної спілки.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про підприємства в Україні" від 27.03.1997 р.

2. Кузнєцова І.С. Фінансова підтримка малого підприємництва // Фінанси України. – 2001. - №6

3. Сергійко О.В. Товариства взаємного кредитування як форма фінансування малого підприємництва //Фінанси України. 2002. - №7

4. Сизоненко В.О., Колесник Н.Ф. Методологічні аспекти фінансової діяльності суб’єктів малого підприємництва // Фінанси України. - 2000. - №12

5. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник под ред. Е.С. Стояновой. М.: Перспектива, 2008. – с.601 – 619 (Глава 4.2 Финансовый менеджмент малого бизнеса).

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий