регистрация / вход

Цивільно-правові аспекти аудиту

Загальна характеристика аудиторської діяльності. Поняття та зміст аудиторської діяльності. Види аудиту і аудиторських послуг. Нормативно-правове регулювання аудиторської діяльності в Україні. Проведення аудиту, надання інших аудиторських послуг.

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни

Цивільне право. Сімейне право

на тему: «Цивільно-правові аспекти аудиту»


Реферат

Курсова робота містить: 33 сторінки, список літератури з 30 найменувань.

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ АУДИТУ

Предметом дослідження є Закон України «Про аудиторську діяльність», інші закони та нормативно-правові акти України, а також наукові джерела з питань правознавства, бухгалтерського обліку та аудиту.

Об’єктом дослідження є конкретні відносини, що виникають при здійсненні аудиторської діяльності.

Мета дослідження – проаналізувати предмет дослідження; узагальнити та порівняти різні точки зору на предмет дослідження.

Завдання дослідження: 1) проаналізувати поняття і зміст аудиторської діяльності; 2) розглянути нормативно-правове регулювання аудиторської діяльності в Україні.

Метод дослідження – теоретичний (аналіз і синтез), порівняльний.

АУДИТ, АУДИТОР, АУДИТОРСЬКІ ПОСЛУГИ, АУДИТОРСЬКА ПАЛАТА УКРАЇНИ, СЕРТИФІКАТ АУДИТОРА


Зміст

Вступ …………………………………………………………………….…..…….4

1. Загальна характеристика аудиторської діяльності…….……………….….…5

1.1. Поняття та зміст аудиторської діяльності……………..…………………...5

1.2. Види аудиту і аудиторських послуг………………………………….…….9

2. Нормативно-правове регулювання аудиторської діяльності в Україні……………………………………………………………………………17

2.1. Суб’єкти аудиторської діяльності…………………………………………17

2.2. Проведення аудиту, надання інших аудиторських послуг……………….25

Висновки ………………………………………………………………………...30

Список нормативних джерел та літератури ……………….………………...31


Вступ

Аудиторський контроль здійснюють незалежні організації на договірних засадах. Аудиторська діяльність є обов’язковою частиною функціонування ринкової економіки і має в Україні має всі умови подальшого розвитку.

Предметом дослідження є Закон України «Про аудиторську діяльність», інші закони та нормативно-правові акти України, а також наукові джерела з питань правознавства, бухгалтерського обліку та аудиту.

Об’єктом дослідження є конкретні відносини, що виникають при здійсненні аудиторської діяльності.

Мета дослідження –узагальнити, порівняти та проаналізувати різні точки зору на предмет дослідження.

Завдання дослідження: 1) проаналізувати поняття і зміст аудиторської діяльності; 2) розглянути нормативно-правове регулювання аудиторської діяльності в Україні.

Метод дослідження – теоретичний (аналіз і синтез), порівняльний.

Робота складається зі вступу, двох глав, висновків та списку нормативних джерел і літератури.

При написанні роботи використовувалися праці українських науковців з цивільного та господарського права (таких, як Щербина В.С., Вінник О.М. та ін.), а також праці з аудиту (Єндовицький Д.О, Паніної І.В.).


1. Загальна характеристика аудиторської діяльності

1.1. Поняття та зміст аудиторської діяльності

Аудит – порівняно новий для нашої країни напрямок економічного аналізу і контролю господарської діяльності. Якщо на Заході цей напрямок відомий уже понад 150 років, то в Україні він почав розвиватися лише з початком економічних перетворень у зв’язку з відмовою від державної монополії на ведення господарства.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств і організацій, ревізії цієї діяльності здійснювалися і раніше, здійснюються вони і тепер.

Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов’язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб’єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудиту та інспектування.

Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті.

Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Державний фінансовий аудит проводиться також Рахунковою палатою у порядку та у спосіб, що визначені законом.

Державний контроль здійснюється у формі ревізій та перевірок.

Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Ревізія і аудит, хоч і близькі за змістом багатьох операцій поняття, проте це різні види діяльності.

Аудитор (лат. – auditor – слухач, учень, слідчий) в англосаксонських країнах – ревізор, який контролює фінансово-господарську діяльність компанії, в США – посадова особа штату чи незалежної громадської організації, яка здійснює нагляд за раціональним використанням ресурсів.

Поняття аудиту ширше від понять ревізії і контролю, оскільки охоплює не лише перевірку достовірності фінансових показників, але і розробку пропозицій щодо поліпшення господарської діяльності з метою раціоналізації видатків і оптимізації прибутків на законних підставах. Тому аудит можна розглядати як своєрідну експертизу бізнесу.

Згідно з ч. 1 ст. 362 Господарського кодексу України аудиторською діяльністю визнається діяльність громадян та організацій, предметом якої є здійснення аудиту та надання інших аудиторських послуг.

Аудиторська діяльність у сфері фінансового контролю регулюється Законом України «Про аудиторську діяльність», іншими законодавчими і нормативними актами України. У випадках, якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить зазначений Закон, то застосовуються правила міжнародного договору.

Особливості проведення інших видів аудиторської діяльності регулюються спеціальним законодавством (наприклад, Закон України «Про екологічний аудит»).

Відповідно до визначення, вміщеного в ч. 1 статті 3 Закону «Про аудиторську діяльність», аудиторська діяльність – це підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.

З наведеного визначення випливає, що змістом аудиторської діяльності є:

- організаційне забезпечення аудиту;

- методичне забезпечення аудиту;

- власне аудит, який включає в себе практичне виконання аудиторських перевірок;

- надання інших аудиторських послуг.

Закон «Про аудиторську діяльність» не розкриває змісту організаційного та методичного забезпечення аудиту. На думку Щербини В.С., до організаційного забезпечення аудиту можна віднести:

- легалізацію аудиторської фірми (аудитора) шляхом державної реєстрації;

- сертифікацію аудиторів;

- ведення Реєстру аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги.

Методичне забезпечення аудиту включає в себе:

- розроблення і затвердження програми підготовки аудиторів;

- затвердження норм і стандартів аудиту. [24, c. 558]

В той же час, відповідно до Переліку послуг, які можуть надавати аудитори (аудиторські фірми), затвердженого рішенням Аудиторської палати України від 27.09.2007 № 182/5, до організаційного та методичного забезпечення аудиту віднесені:

- розробка і видання методичних матеріалів (вказівок, рекомендацій, практичних посібників, внутрішніх стандартів, програмного забезпечення тощо);

- проведення професійних тренінгів для практикуючих аудиторів;

- здійснення заходів з контролю якості аудиторських послуг.

Згідно з ч. 2 ст. 362 Господарського кодексу України аудиторська діяльність регулюється Господарським кодексом, законом про аудиторську діяльність та іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Основним нормативно-правовим актом законодавства про аудиторську діяльність є Закон України «Про аудиторську діяльність». Його положення діють на території України і поширюються на усі господарюючі суб’єкти незалежно від форм власності та видів діяльності. Дія цього Закону не поширюється на аудиторську діяльність державних органів, їх підрозділів та посадових осіб, уповноважених законами України на здійснення державного фінансового контролю.

Важливе значення для правового регулювання здійснення аудиту мають положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Більш детально ці питання врегульовані Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, затвердженими Міністерством фінансів України.

Значна кількість нормативно-правових актів прийнята Аудиторською палатою України. Серед них можна назвати Положення про сертифікацію аудиторів від 31.05.2007 (в редакції від 26.06.2008), Порядок ведення Реєстру аудиторських фірм та аудиторів від 26.04.2007, Типове положення про регіональне відділення Аудиторської палати України від 27.01.2005 тощо.

Проведення аудиту окремих суб’єктів господарювання здійснюється з урахуванням положень, що містяться у так званих відомчих нормативних актах, прийнятих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, Фондом Державного майна, Національним банком України, Державною податковою адміністрацією України.

1.2. Види аудиту і аудиторських послуг

Відповідно до ст. 3 Закону «Про аудиторську діяльність» аудиторські послуги можуть надаватись у формі:

а) аудиторських перевірок (аудиту);

б) пов’язаних з ними експертиз;

в) консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності;

г) інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Аудиторська перевірка (аудит) – це перевірка бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам (ч. 1 ст. 363 Господарського кодексу України).

З наведеного визначення випливають наступні ознаки аудиту:

1) аудит це перевірка, тобто обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання або їх структурних підрозділів;

2) об’єктом аудиту є бухгалтерська звітність, облік, первинні документи та інша інформація щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання.

Бухгалтерська звітність – це звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів (наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку» від 31.03.1999 №87);

Публічна бухгалтерська звітність складається із аудиторського висновку, балансу, звіту про прибутки і збитки, іншої звітності в межах відомостей, які не становлять комерційну таємницю і визначені законодавством для надання користувачам та публікації;

3) метою аудиту є визначення достовірності звітності, обліку суб’єктів господарювання, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Достовірність публічної бухгалтерської звітності – це такий ступінь точності відомостей бухгалтерської звітності, який дає змогу компетентному користувачу робити на її (звітності) підставі правильні висновки щодо результатів діяльності суб’єктів господарювання і приймати відповідні рішення. Основою достовірності бухгалтерської звітності є відсутність суттєвих порушень встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку і складання звітності.

Аудиторські послуги у вигляді експертиз фінансово-господарської діяльності (в тому числі судово-бухгалтерська експертиза в редакції ст. ст. 7, 10 Закону України «Про судову експертизу») оформляються експертним висновком або актом (ч. 2 ст. 7 Закону «Про аудиторську діяльність»).

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватись усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів. (ч. 2 ст. 7 Закону «Про аудиторську діяльність»).

Інші види економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб – це передусім такі супутні аудиту послуги, як:

а) оглядові (експрес) перевірки.

Завданням оглядової перевірки фінансової звітності є надання аудиторові можливості встановити негативні факти, котрі приводять його до висновку, що інформація, отримана на підставі прийнятої облікової політики, неправдиво представляється (негативна думка). При цьому він здійснює процедури перевірки, які не забезпечують оцінку подій, оскільки це робиться при аудиті. Все негативне, що потрапляє в коло зору аудитора, розцінюється ним як те, що фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах не складена у відповідності з встановленими правилами її підготовки. Таке саме завдання стоїть перед аудитором під час оглядової перевірки іншої інформації, підготовленої у відповідності з окремими правилами.

Аудитор намагається бути в курсі всіх суттєвих питань. Обмежені процедури оглядової перевірки і аналізу, пов’язаного з нею, дають меншу ймовірність досягнення поставленої аудитором мети порівняно з аудитом. Тобто під час оглядової перевірки використовується досвід і знання в галузі аудиту, знання техніки аудиту для отримання необхідних доказів. Але при оглядових перевірках не вивчається так детально, як при аудиті, система внутрішнього контролю і обліку підприємства, не перевіряється первинна бухгалтерська документація на достовірність, а докази отримуються більшою мірою шляхом інспектування, огляду, підтвердження і розрахунків, що також використовується під час проведення аудиту. Крім того, аудитор намагається переглянути всі важливі справи підприємства, процедура оглядової перевірки передбачає менше вивчення цих справ порівняно з аудитом, тому аудиторська гарантія, що надається в звіті оглядової перевірки, відповідно менша порівняно з аудитом.

б) Операційна перевірка

Під час проведення операційної перевірки аудитор зобов’язаний провести процедури перевірки з окремих питань, про котрі він домовився з клієнтом. Узгоджені між аудитором і клієнтом процедури перевірки здійснюються з метою задоволення інтересів клієнта стосовно дослідження інформації з окремих питань. Одержувачі такого звіту повинні скласти власні висновки з окремих питань на підставі виконаних аудитором процедур перевірки. Такий звіт має обмежене коло користувачів. Він стосується лише тих сторін, котрі домовились про виконання процедур перевірки, тому що інші сторони, які не мають уявлення про причини замовлення таких процедур перевірки, можуть неправильно тлумачити результати операційної перевірки.

в) компіляція (трансформація бухгалтерського обліку).

Під час здійснення процедур трансформації обліку за іншими обліковими стандартами бухгалтер залучається до проведення бухгалтерських послуг, що на відміну від аудиторських пов’язане з такими речами, як збереження, класифікація і підсумок фінансової інформації. Як правило, така робота складається зі скороченого обсягу деталізації даних і закінчується створенням сприятливих у використанні зрозумілих таблиць та фінансової звітності. В цьому випадку не вимагається отримання аудиторських доказів стосовно цієї інформації. Однак, користувачі трансформованої фінансової звітності отримують певну вигоду від участі фахівців-бухгалтерів, оскільки такі послуги виконуються з належними професійними навичками і старанністю.

Крім того, надання інших послуг аудиторами може мати місце у таких формах, як:

- представництво інтересів клієнта (замовника) перед іншими особами за його дорученням з питань економіко-правового забезпечення діяльності клієнта (замовника) відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Представництво інтересів клієнта (замовника) в суді здійснюється відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України;

- видавництво та розповсюдження (на договірній основі через третіх осіб) методичної (інформаційної) літератури з питань теорії та практики обліку, оподаткування, аудиту, аналізу, фінансів, правового забезпечення господарської діяльності в Україні (здійснюється після вивчення питання та отримання відповідного дозволу Аудиторської палати України);

- проведення навчальних семінарів та курсів з питань обліку, аудиту, оподаткування, аналізу та економіко-правового забезпечення господарської діяльності в Україні (здійснюється без видачі кваліфікаційних сертифікатів після узгодження з Аудиторською палатою України, затвердження програми);

- оцінка майна (за умови наявності відповідної кваліфікації оцінювача);

- розробка, впровадження, супровід бухгалтерських продуктів в електронних системах обробки даних;

- ведення за інших юридичних та фізичних осіб бухгалтерського та податкового обліку, складання фінансової (бухгалтерської) звітності та декларацій про доходи.

Аудиторські перевірки можуть бути класифіковані за різними критеріями: в залежності від підстав проведення аудиту, від суб’єктів проведення аудиту, від виду діяльності суб’єкта господарювання, щодо якого проводиться аудит тощо.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 363 Господарського кодексу України та ч. 5 ст. 3 Закону України «Про аудиторську діяльність» аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб’єктів (його можна назвати ініціативним аудитом), а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов’язковий аудит).

Ініціативний аудит проводиться у будь-який час і в тих обсягах, що будуть визначені рішенням органу управління суб’єкта господарювання-юридичної особи, або рішенням громадянина-підприємця.

Обов’язковий аудит відповідно до ст. 8 Закону «Про аудиторську діяльність» проводиться:

- по-перше для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності відкритих акціонерних товариств, підприємств – емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб’єктів господарювання, звітність яких відповідно до законодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету.

- по-друге, для перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих акціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдінгових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

- по-третє, для емітентів цінних паперів при отриманні ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Проведення аудиту є обов’язковим також в інших випадках, передбачених законами України.

Під терміном «зовнішній аудит» розуміється власне аудит, що здійснюється аудитором (аудиторською фірмою).

Внутрішній аудит – це організована суб’єктом господарювання в інтересах його власників і врегульована його локальними актами система контролю за дотриманням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку і звітності.

Такий контроль здійснюється аудиторською службою суб’єкта господарювання або іншим незалежним внутрішнім підрозділом зазначеного суб’єкта і включає, зокрема нагляд і перевірку:

- дотримання вимог законодавства;

- точності і повноти документації бухгалтерського обліку;

- своєчасності підготовки бухгалтерської документації;

- забезпечення збереження майна тощо.

В залежності від виду діяльності чи особливостей правового статусу суб’єкта господарювання, щодо якого здійснюється аудиторська перевірка, можна виділити такі спеціальні види аудиту:

- аудит підприємства, що приватизується;

- аудит відкритих акціонерних товариств та підприємств-емітентів облігацій;

- аудит банків;

- аудит страхових компаній;

- аудит інвестиційних фондів та інвестиційних компаній тощо.

Отже, згідно з ч. 1 ст. 362 Господарського кодексу України аудиторською діяльністю визнається діяльність громадян та організацій, предметом якої є здійснення аудиту та надання інших аудиторських послуг.

Аудиторська діяльність регулюється Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України «Про аудиторську діяльність», іншими законодавчими і нормативними актами України.

Відповідно до ст. 3 Закону «Про аудиторську діяльність» аудиторські послуги можуть надаватись у формі:

а) аудиторських перевірок (аудиту);

б) пов’язаних з ними експертиз;

в) консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності;

г) інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Аудиторські перевірки можуть бути класифіковані за різними критеріями: в залежності від підстав проведення аудиту (обов’язковий та ініціативний), від суб’єктів проведення аудиту (внутрішній та зовнішній), від виду діяльності суб’єкта господарювання щодо якого проводиться аудит, тощо.


2. Нормативно-правове регулювання аудиторської діяльності в Україні

2.1. Суб’єкти аудиторської діяльності

Як зазначено в ч. 2 ст. 363 Господарського кодексу України та в ч. 2 ст. 4 Закону «Про аудиторську діяльність», аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення.

Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторської діяльністю на території України (ч. 1 ст. 4 Закону «Про аудиторську діяльність»).

Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивідуально, створити аудиторську фірму, об’єднатися з іншими аудиторами в спілку з дотриманням вимог законів України. Для здійснення аудиторської діяльності одноособово аудитор повинен на підставі чинного сертифікату отримати ліцензію.

Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від корпоративних прав.

Аудитором не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини.

Аудиторська фірма – це організація, яка займається виключно наданням аудиторських послуг.

Аудиторські фірми можуть створюватися на основі будь-яких форм власності.

Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати 30 відсотків.

Аудиторській фірмі дозволяється здійснювати аудиторську діяльність лише за умови, якщо у ній працює хоча б один аудитор.

Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор.

Суб’єкти аудиторської діяльності вносяться до Реєстру суб’єктів аудиторської діяльності, ведення якого за Законом «Про аудиторську діяльність» покладено на Аудиторську палату України.

Реєстр суб’єктів аудиторської діяльності – це офіційний загальнодержавний реєстр аудиторських фірм і аудиторів-суб’єктів підприємницької діяльності, які зареєстрували свою аудиторську діяльність згідно з Законом України «Про аудиторську діяльність».

До Реєстру можуть бути включені:

1) аудиторські фірми – юридичні особи, які створені згідно з чинним законодавством та відповідають вимогам ст. 5 Закону України “Про аудиторську діяльність”, а саме:

а) установчими документами передбачено виключно аудиторську діяльність;

б) загальний розмір частки засновників (учасників), які не є аудиторами, у статутному капіталі не перевищує 30 відсотків;

в) керівником є аудитор.

2) аудитори, які зареєстровані відповідно до законодавства як фізичні особи-підприємці.

Про суб’єктів аудиторської діяльності до Реєстру заносяться такі дані:

- найменування аудиторської фірми (ПІБ аудитора – фізичної особи-підприємця);

- ідентифікаційний код / номер заявника;

- дата початку аудиторської діяльності (дата отримання першої ліцензії або Свідоцтва);

- адреса фактичного місцезнаходження, номери контактних телефонів, факсу, електронної пошти;

- інформація про державну реєстрацію;

- інформація про засновників (для аудиторів – ПІБ, номери сертифікатів та дати їх отримання, ідентифікаційний номер, адреса; для юридичних осіб – найменування, ідентифікаційний код, частка в статутному капіталі);

- посада та ПІБ керівника аудиторської фірми, номер та дата видачі сертифіката;

- кількість працівників, у тому числі перелік сертифікованих аудиторів з зазначенням серії та номерів сертифікатів;

- наявність та місцезнаходження філій, представництв або відділень, кількість.

Зведені дані реєстру є відкритими для користувачів. Перелік аудиторських фірм та аудиторів, які включені до Реєстру, публікується Аудиторською палатою України у кінці кожного року в засобах масової інформації, а також регулярно оновлюється на веб-сайті Аудиторської палати України.

Дата прийняття контрольно-реєстраційною комісією Аудиторської палати України позитивного рішення про внесення до Реєстру є фактичною датою занесення суб’єкта аудиторської діяльності до Реєстру з одночасною видачею йому відповідного свідоцтва.

Свідоцтво про включення до Реєстру суб’єктів аудиторської діяльності в Україні видається терміном на п’ять років. Підписи голови та завідувача секретаріату на свідоцтві скріплюються печаткою Аудиторської палати України.

Як зазначається в ч. 3 ст. 12 Закону «Про аудиторську діяльність», сертифікація (визнання професійної придатності кандидатів) здійснюється Аудиторською палатою України.

Право на отримання сертифікату мають фізичні особи, які здобули вищу економічну або юридичну освіту, необхідні знання з питань аудиту, фінансів, економіки та господарського права та досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста або економіста. Наявність певних знань з питань аудиту визначається шляхом проведення відповідного іспиту (ч. ч. 3-4 ст. 10 Закону «Про аудиторську діяльність»).

Термін чинності сертифікату не може перевищувати п’яти років (ч. 5 ст. 10 Закону «Про аудиторську діяльність»).

Порядок сертифікації аудиторів в Україні встановлений Положенням про сертифікацію аудиторів, затвердженим рішенням Аудиторської палати України від 31.05.2007 №178/6 (зі змінами).

Для отримання сертифікату кандидат подає до Аудиторської палати України в одному примірнику такі документи:

- заяву за встановленою формою;

- копію диплома, засвідчену нотаріально або за місцем роботи;

- копію трудової книжки, засвідчену нотаріально або за місцем роботи;

- документ про оплату сертифікації;

- копію першої сторінки паспорта.

Для отримання сертифіката кандидати повинні успішно скласти кваліфікаційний іспит двох рівнів.

Іспити проводяться в два етапи: перший – письмове тестування (або тестування на ПЕОМ) за переліком запитань, затверджених Аудиторською палатою України; другий – письмове розв’язання ситуаційного завдання. До другого етапу допускаються кандидати, які набрали не менше як 70 балів правильних відповідей за результатами тестування.

Перший етап іспитів можуть проводити Аудиторська палата України або її регіональні відділення, а другий етап – тільки Аудиторська палата України.

Кандидати, екзаменаційні роботи другого етапу яких оцінені:

в 60 і більше балів – здобули право на отримання сертифікату аудитора;

в 59 і менше балів – є такими, що не склали кваліфікаційний іспит.

Кандидати, які не склали кваліфікаційний іспит, мають право складати його вдруге на загальних умовах. Результат успішно складеного першого етапу кваліфікаційного іспиту дійсний упродовж одного року.

За результатами складання іспитів Аудиторська палата України затверджує протоколи Комісії з сертифікації та освіти аудиторів Аудиторської палати України та Комісій з сертифікації аудиторів її регіональних відділень та приймає рішення про видачу або відмову у видачі сертифіката.

Сертифікат – офіційний документ, який засвідчує право громадянина України на здійснення аудиту підприємств та господарських товариств (серія «А»), банків (серія «Б») на території України.

Бланк сертифікату є бланком суворої звітності, з зазначенням номеру та серії.

Сертифікат містить такі реквізити:

- серію та номер сертифікату;

- прізвище, ім’я та по батькові аудитора;

- дату, номер рішення Аудиторської палати України про видачу сертифіката із зазначенням терміну його чинності;

- дату, номер рішення Аудиторської палати України про продовження дії сертифікату.

Сертифікат підписують голова Аудиторської палати України та завідувач Секретаріату Аудиторської палати України. Сертифікат засвідчується печаткою Аудиторської палати України.

На підставі повноважень, передбачених статтею 22 Закону України «Про аудиторську діяльність» за неналежне виконання своїх професійних обов’язків до аудитора Аудиторською палатою України можуть бути застосовані стягнення у вигляді попередження, зупинення дії сертифікату на строк до одного року або анулювання сертифікату, виключення з Реєстру.

Припинення чинності сертифікату на аудиторську діяльність здійснюється на підставі рішення Аудиторської палати України у випадках:

1) встановлення неодноразових фактів низької якості аудиторських перевірок;

2) систематичного чи грубого порушення чинного законодавства України, встановлених норм та стандартів аудиту.

Порядок припинення чинності сертифікату на аудиторську діяльність визначається Аудиторською палатою України.

Рішення Аудиторської палати України щодо припинення чинності сертифікату можуть бути оскаржені до суду.

Аудиторська палата України – самоврядний орган, що здійснює сертифікацію суб’єктів, які мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде облік аудиторських організацій та аудиторів (ч. 1 ст. 365 Господарського кодексу України).

Повноваження Аудиторської палати України визначаються Законом України «Про аудиторську діяльність» та Статутом Аудиторської палати України, який підлягає затвердженню двома третинами голосів від загальної кількості членів палати.

Функції Аудиторської палати визначені ч. 3 ст. 12 Закону «Про аудиторську діяльність», відповідно до якої Аудиторська палата України:

- здійснює сертифікацію суб’єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю;

- затверджує стандарти аудиту;

- затверджує програми підготовки аудиторів та за погодженням з Національним банком України програми підготовки аудиторів, які здійснюють аудит банків;

- веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги;

- здійснює заходи із забезпечення незалежності аудиторів при проведенні ними аудиторських перевірок та організації контролю за якістю аудиторських послуг;

- регулює взаємовідносини між аудиторами (аудиторськими фірмами) в процесі здійснення аудиторської діяльності та у разі необхідності застосовує до них стягнення.

Затвердження стандартів аудиту є виключним правом Аудиторської палати України. Затверджені Аудиторською палатою України стандарти аудиту є обов’язковими для дотримання підприємствами, установами та організаціями.

Аудиторська палата України створюється і функціонує як незалежний, самостійний орган на засадах самоврядування.

Аудиторська палата України є юридичною особою, веде відповідний облік та звітність.

Аудиторська палата України набуває повноважень юридичної особи від дня реєстрації у Міністерстві юстиції України на підставі заяви та Статуту, затвердженого в порядку, передбаченому законодавством. Плата за реєстрацію не справляється.

Аудиторська палата України формується на паритетних засадах шляхом делегування до її складу аудиторів та представників державних органів.

Від державних органів делегують по одному представнику Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України, Міністерство економіки України, Державний комітет статистики України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, Рахункова палата та Головне контрольно-ревізійне управління України, Державної податкової адміністрації України, Національного банку України.

До складу Аудиторської палати України від аудиторів делегуються в кількості десяти осіб висококваліфіковані аудитори з безперервним стажем аудиторської діяльності не менше п’яти років, представники фахових навчальних закладів та наукових організацій.

Право аудиторів обирати представників до складу Аудиторської палати України і бути обраними реалізуються через рішення, які приймаються на з’єзді аудиторів України.

Порядок делегування представників до Аудиторської палати України визначається відповідно з’їздом аудиторів України, колегією державних органів або іншим вищим керівним органом.

Загальна кількість членів Аудиторської палати становить двадцять осіб.

Аудиторська палата України створює на території України регіональні відділення, повноваження яких визначаються Аудиторською палатою України. Типове положення про регіональні відділення Аудиторської палати України затверджене рішенням АПУ від 25.11.1993 (в редакції рішення АПУ від 27.01.2005 №144/7).

Ведення поточних справ в Аудиторській палаті України здійснює Секретаріат, який очолює завідуючий. Завідуючий Секретаріатом несе персональну відповідальність за ефективне використання майна та коштів Аудиторської палати України і створення належних умов для виконання функціональних обов’язків її членами.

Термін повноважень члена Аудиторської палати України становить п’ять років. Одна і та ж особа не може бути делегована до Аудиторської палати України більше двох термінів підряд.

Призначення нових членів Аудиторської палати України замість вибулих здійснюється у встановленому порядку.

Члени Аудиторської палати України, за винятком Голови Аудиторської палати України, виконують свої обов’язки на громадських засадах

Формою роботи Аудиторської палати є засідання, що проводяться відповідно до Регламенту Аудиторської палати України, затвердженого рішенням Аудиторської палати України від 24.04.2008 №189/4.

Головує на засіданнях Голова Аудиторської палати України.

Рішення Аудиторської палати України приймаються на її засіданні простою більшістю голосів за наявності більше як половини її членів, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 14 Закону України «Про аудиторську діяльність». У період між засіданнями АПУ застосовується процедура прийняття рішення шляхом письмового опитування.

Матеріальні витрати на сертифікацію покриваються за рахунок осіб, що претендують на отримання сертифікатів, у розмірах, які визначаються Аудиторською палатою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону «про аудиторську діяльність» аудитори України мають право об’єднатися в громадські організації за професійними ознаками, дотримуючись вимог цього Закону та інших законів України.

В Україні діє Спілка аудиторів України. Її повноваження визначаються Законом України «Про аудиторську діяльність», Законом України «Про об’єднання громадян» та Статутом Спілки аудиторів України.

2.2. Проведення аудиту, надання інших аудиторських послуг

Загальні умови проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг визначені ст. 16 Закону «Про аудиторську діяльність». Відповідно до положень цієї статті аудитор може надавати аудиторські послуги індивідуально або як працівник аудиторської фірми.

Аудитор має право індивідуально надавати аудиторські послуги тільки на підставі чинного сертифіката.

Аудиторська фірма має право надавати аудиторські послуги за наявності в її складі хоча б одного аудитора, що має чинний сертифікат.

Згідно зі ст. 18 Закону «Про аудиторську діяльність» аудитори і аудиторські фірми України мають право:

1) самостійно визначати форми і методи проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг на підставі чинного законодавства, стандартів аудиту та умов договору із замовником;

2) отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмету перевірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх осіб. Треті особи, які мають у своєму розпорядженні документи стосовно предмету перевірки, зобов’язані надати їх на вимогу аудитора (аудиторської фірми). Зазначена вимога повинна бути офіційно засвідчена замовником;

3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від керівництва та працівників замовника;

4) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва суб’єкта господарювання проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюється перевірка документів;

5) залучати на договірних засадах до участі в перевірці фахівців різного профілю.

Відповідно до ст. 19 Закону «Про аудиторську діяльність» аудитори і аудиторські фірми зобов’язані:

1) в аудиторській діяльності дотримуватися вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів, стандартів аудиту, принципів незалежності аудитора та відповідних рішень Аудиторської палати України;

2) належним чином проводити аудит та надавати інші аудиторські послуги;

3) повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників про виявлені під час проведення аудиту недоліки ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;

4) зберігати в таємниці інформацію, отриману при проведенні аудиту та виконанні інших аудиторських послуг, не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;

5) відповідати перед замовником за порушення умов договору відповідно до договору та закону;

6) обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та іншими видами робіт, які мають безпосереднє відношення до надання аудиторських послуг у, формі консультацій, перевірок або експертиз;

7) своєчасно подавати до Аудиторської палати України звіт про свою аудиторську діяльність.

Ст. 20 Закону «Про аудиторську діяльність» містить спеціальні вимоги, відповідно до яких забороняється проведення аудиту:

1) аудитором, який має прямі родинні стосунки з членами органів управління суб’єкта господарювання, що перевіряється;

2) аудитором, який має особисті майнові інтереси у суб’єкта господарювання, що перевіряється;

3) аудитором – членом органів управління, засновником або власником суб’єкта господарювання, що перевіряється;

4) аудитором – працівником суб’єкта господарювання, що перевіряється;

5) аудитором – працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва суб’єкта господарювання, що перевіряється;

6) якщо розмір винагороди за надання аудиторських послуг не враховує необхідного для якісного виконання таких послуг часу, належних навичок, знань, професійної кваліфікації та ступінь відповідальності аудитора;

7) аудитором в інших випадках, пза яких не забезпечуються вимоги щодо його незалежності.

Членам адміністративних, керівних та контролюючих органів аудиторських фірм, які не є аудиторами, а також засновникам, власникам, учасникам аудиторських фірм забороняється втручання у практичне виконання аудиту в спосіб, що порушує незалежність аудиторів, які здійснюють аудит.

Аудитор повинен надавати послуги згідно з прийнятими Аудиторською палатою України стандартами, дотримуючись вимог Закону України «Про аудиторську діяльність» та інших нормативно-правових актів.

Законом «Про аудиторську діяльність» (ст. 17) встановлено, що аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником. Як випливає зі змісту ч. 4 ст. 17 зазначеного Закону, договір на проведення аудиту має укладатися в письмовій формі, оскільки нею передбачено, що в договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг зазначаються:

- предмет і термін перевірки;

- обсяг аудиторських послуг;

- розмір і умови оплати;

- відповідальність сторін.

На думку Щербини В.С., законодавець безпідставно зробив вичерпним перелік умов договору, оскільки для договору на проведення аудиту досить важливими є умови про права і обов’язки сторін, про порядок прийому-здачі результатів аудиторської перевірки, про конфіденційність. Тому, виходячи з права підприємства вільно вибирати предмет договору, визначати зобов’язання, будь-які інші умови господарських взаємовідносин (ч. 1 ст. 21 Закону «Про підприємства в Україні»), перелік умов договору на проведення аудиту варто було б зробити відкритим, доповнивши ч. 4 ст. 17 Закону «Про аудиторську діяльність» після слова «сторін» словами «та інші умови». [24, с. 576]

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватися на підставі договору, письмового або усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми).

Замовник має право вільного вибору аудитора (аудиторської фірми) з дотриманням вимог Закону «Про аудиторську діяльність» щодо особи аудитора. Замовник зобов’язаний створити аудитору (аудиторській фірмі) належні умови для якісного виконання аудиту.

Аудиторський висновок складається з дотриманням відповідних стандартів і повинен містити підтвердження або аргументовану відмову від підтвердження достовірності, повноти та відповідності законодавству бухгалтерської звітності замовника.

Порядок оформлення інших офіційних документів за наслідками надання аудиторських послуг визначається Аудиторською палатою України з дотриманням вимог Закону «Про аудиторську діяльність» та інших актів законодавства України.

Аудиторський висновок складається у письмовій формі. Зміст його довільний, але в ньому, як правило, є наступні розділи: заголовок; вступ; масштаб перевірки; висновок аудитора про фінансову звітність; дата аудиторського висновку; адреса аудиторської фірми; підпис аудитора (керівника аудиторської фірми).

Висновок може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним, або дається відмова від надання висновку про фінансову звітність підприємства. У двох останніх випадках в аудиторському висновку може наводитися короткий перелік аргументів – причина такого висновку, який відрізняється від позитивного. При необхідності більш докладного опису цих аргументів, аудиторський висновок може містити посилання на інформацію, що наводиться в додатку.

Отже, суб’єкти аудиторської діяльності вносяться до Реєстру суб’єктів аудиторської діяльності, ведення якого за Законом «Про аудиторську діяльність» покладено на Аудиторську палату України.

Сертифікація (визнання професійної придатності кандидатів) здійснюється також Аудиторською палатою України (ч. 3 ст. 12 Закону «Про аудиторську діяльність»).

Аудиторська палата України – самоврядний орган, що здійснює сертифікацію суб’єктів, які мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде облік аудиторських організацій та аудиторів (ч. 1 ст. 365 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону «про аудиторську діяльність» аудитори України мають право об’єднатися в громадські організації за професійними ознаками, дотримуючись вимог цього Закону та інших законів України. В Україні діє Спілка аудиторів України.


Висновки

Згідно з ч. 1 ст. 362 Господарського кодексу України аудиторською діяльністю визнається діяльність громадян та організацій, предметом якої є здійснення аудиту та надання інших аудиторських послуг.

Аудиторська діяльність регулюється Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України «Про аудиторську діяльність», іншими законодавчими і нормативними актами України.

Як зазначено в ч. 2 ст. 363 Господарського кодексу України та в ч. 2 ст. 4 Закону «Про аудиторську діяльність», аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення.

Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторської діяльністю на території України (ч. 1 ст. 4 Закону «Про аудиторську діяльність»).

Суб’єкти аудиторської діяльності вносяться до Реєстру суб’єктів аудиторської діяльності, ведення якого за Законом «Про аудиторську діяльність» покладено на Аудиторську палату України.

Сертифікація здійснюється також Аудиторською палатою України (ч. 3 ст. 12 Закону «Про аудиторську діяльність»).

Аудиторська палата України – самоврядний орган, що здійснює сертифікацію суб’єктів, які мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде облік аудиторських організацій та аудиторів (ч. 1 ст. 365 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону «про аудиторську діяльність» аудитори України мають право об’єднатися в громадські організації за професійними ознаками, дотримуючись вимог цього Закону та інших законів України. В Україні діє Спілка аудиторів України.


Список нормативних джерел та літератури

І. Нормативні акти

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-ІV // ВВР. – 2003. - №№ 40-44. – Ст. 356.

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436-ІV // ВВР. – 2003. - № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144.

3. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.1993 № 3125-ХІІ // ВВР. – 1993. - № 23. – Ст. 243.

4. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 №996-XIV // ВВР. – 1999. - № 40. – Ст. 365.

5. Закон України «Про екологічний аудит» від 24.06.2004 № 1862-IV // ВВР. – 2004. – № 45. – Ст. 500.

6. Закон України «Про об’єднання громадян» від 16.06.1992 № 2460-ХІІ // ВВР. – 1992. - № 34. – Ст. 504.

7. Регламент Аудиторської палати України, затверджений рішенням Аудиторської палати України від 24.04.2008 № 189/4.

8. Положення про регіональні відділення Аудиторської палати України, затверджене рішенням Аудиторської палати України від 27.01.2005 №144/7.

9. Положення про сертифікацію аудиторів, затверджене рішенням Аудиторської палати України від 31.05.2007 №178/6.

10. Порядок ведення Реєстру аудиторських фірм та аудиторів, затверджений рішенням Аудиторської палати України від 26.04.2007 № 176/7.

11. Перелік послуг, які можуть надавати аудитори (аудиторські фірми), затверджений рішенням Аудиторської палати України від 27.09.2007 № 182/5.

12. Рішення Аудиторської палати України від 30.11.2006 № 168/7 «Про застосування Міжнародних стандартів аудиту видання 2006 року.

13. Положення про Комісію з сертифікації та удосконалення професійних знань аудиторів Аудиторської палати України, затверджене рішенням Аудиторської палати України від 26.04.2007 № 176/9.1.

14. Положення про здійснення зовнішніх перевірок якості аудиторських послуг в Україні, затверджене рішенням Аудиторської палати України від 26.05.2005 № 149/5.2.

15. Статут Аудиторської палати України, остання редакція затверджена рішенням Аудиторської палати України від 21.06.2007 № 180 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sau-apu.org.ua/apu/guides/statute2007.pdf

16. Положення про ведення реєстру аудиторів банків Національного банку України, затверджене рішенням Правління Національного банку України від 09.07.2007 № 251.

17. Положення про Комітет з питань аудиту банків, затверджене постановою Правління Національного банку від 09.04.2003 №387.

18. Положення про Кваліфікаційну комісію Національного банку України з питань сертифікації тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ, затверджене рішенням Правління Національного банку України від 16.07.2001 № 271.

19. Порядок ведення реєстру аудиторів та аудиторських фірм, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ, що здійснюють діяльність на ринку цінних паперів, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 09.11.2006 № 1271.

20. Положення щодо підготовки аудиторських висновків, які подаються до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку при розкритті інформації емітентами та професійними учасниками фондового ринку, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.12.2006 № 1528.

21. Порядок ведення реєстру аудиторів, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 19.02.2004 № 86.

ІІ. Книжкові видання

22. Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Атака, 2004. – 624 с.

23. Ендовицкий Д.А. Международные стандарты аудиторской деятельности: учеб. пособие для студентов вузов / Д.А. Ендовицкий, И.В. Панина. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006. 271 с.

24. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. – К.: Хрінком Інтер, 2007. – 656 с.

ІІІ. Публікації у періодичних виданнях

25. Дереконь В. Організаційно-правові аспекти вдосконалення аудиторської діяльності в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №5. – С.72-74.

26. Дереконь В. Напрями вдосконалення функціонування аудиту в системі фінансового контролю України // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №4. – С.123-124.

27. Кінащук Л. Проблеми організаційного та методичного забезпечення аудиту // Підприємництво, господарство і право. – 2007. - №2. – С.87-89.

28. Кінащук Л. Особливості класифікації аудиторського контролю фінансової діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2007. - №1. – С.80-82.

29. Кінащук Л. Організація та правове забезпечення діяльності аудиторських фірм в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №12. – С.28-30.

30. Бурлаков Р.М. Цивільно-правові питання здійснення аудиторської діяльності в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Університет внутрішніх справ МВС України. – Харків, 2000. – 15 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему