регистрация / вход

Виховання у сім’ї як першооснова розвитку дитини як особистості

#ТЕМА: Виховання у сім'ї як першооснова розвитку дитини як особистості. #НАЗНАЧЕИЕ: Дипломная #ФОРМАТ: WINWORD 7.0 #АВТОР: Плахин О.В. #СДАВАЛСЯ: Слов'янський Державний педагогічний інститут

Міністерство Освіти України

Слов’янський Державний педагогічний інститут

кафедра педагогіки

Дипломна робота

Виховання у сім’ї

як першооснова розвитку

дитини як особистості.

Виконав: студентка 4 курсу 4Уз

Філологічного факультету

(укр.мова та література)

заочного відділення

СДПІ

Котенко О.Ю.

Слов’янськ, 2001 (2).

ЗМІСТ

ВВЕДЕННЯ_________________________________________________ 3

Розділ 1. РОДИНА - СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ___________________________________________________________ 6

1.1. РОДИНА ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ______________________ 6

1.2. ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У РІЗНИХ ЗА СТРУКТУРОЮ РОДИНАХ 16

1.2.1. Особливості виховання єдиної дитини в родині___________ 16

1.2.2. Специфіка виховання в багатодітній родині______________ 18

1.2.3. Виховання дитини в неповній родині____________________ 19

Розділ 2. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ________ 21

2.1 РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ___________________ 21

2.2. ПОМИЛКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ__________________ 28

2.2.1. Виховання і потреба в емоційному контакті.______________ 28

2.2.2. Виховання і потреба сенсу життя.______________________ 28

2.2.3. Виховання і потреба досягнення._______________________ 29

2.3. ЯК СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ ВПЛИВАЮТЬ НА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ?_________________________________________________________ 34

Розділ 3. АСТРАХАНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ДЛЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ (З ПРИТУЛКОМ) У СИСТЕМІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕЗАДАПТОВАНИХ ДІТЕЙ.____ 39

ВИСНОВОК_______________________________________________ 51

ЛІТЕРАТУРА______________________________________________ 53

ДОДАТОК (матеріали АОСРЦ для дітей і підлітків (з притулку))

КОМПЛЕКСНЕ ЗАНЯТТЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ІГРОТЕРАПІЇ «ШЛЯХ У КАЗКУ»__________________________________________________________ 55

ВВЕДЕННЯ

Є десятки, сотні професій, спеціальностей, робіт: один будує залізницю, інший зводить житло, третій вирощує хліб, четвертий лікує людей, п'ятий шиє одяг. Але є найуніверсальніша - найскладніша і найблагородніша робота, єдина для всіх і в той же час своєрідна і неповторна у кожній родині, - це витвір людини.

Відмінною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить у ній ні з чим не порівнянне щастя. Продовжуючи рід людський, батько, мати повторюють у дитині самих себе, і від того, наскільки свідомим є це повторення, залежить моральна відповідальність за людину, за його майбутнє. Кожна мить тієї роботи, що називається вихованням, - це витвір майбутнього і погляд у майбутнє.

Виховання дітей - це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми створюємо любов'ю - любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Прекрасні діти виростають у тих родинах, де мати і батько люблять один одного і разом з тим люблять і поважають людей.

Людина криком сповіщає світ про своє народження, потім починаються його вчинки, починається його поводження. Людина поступово відкриває світ, пізнає його розумом і серцем. Він бачить матір, посміхається їй і його перша незрозуміла думка, якщо тільки можна її назвати думкою, - це відчуття того, що мати (а потім і батько) існують для його радості, для його щастя. Людина піднімається на ноги, бачить квітку і метелика, що пурхає над ним, бачить яскраву іграшку - і мама, і папа радіють, коли він, син, радіє... Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщо поводження, вчинки маленької людини диктуються тільки його потребами, людина виростає виродком. У нього розвиваються ненормальні, підвищені вимоги до життя і майже усяка відсутність вимог до себе.

Гармонічне виховання особистості можливо тільки при тій умові, коли до потреб - першому, елементарному і навіть у якійсь мері примітивному побуднику людських учинків, людського поводження - приєднується більш сильний, більш тонкий, більш мудрий побудник - борг. Власне, людське життя починається з того моменту, коли дитина вже робить не те, що хочеться, а те, що треба робити в ім'я загального блага.

Діти, почавши своє життя цілком безпомічними істотами, так багато одержують від батьків, що останні природно породжують у них почуття подяки, любові і свого роду гордості своїми батьком і матір'ю. Не тільки сам по собі відхід, допомога, турбота батьків, але й участь, і ласка їх грають у цьому роль. Діти, що рано осиротіли, що позбавилися чи батька чи мати, часто пізніше, у зрілі роки, почувають гіркоту, тугу від відсутності в їх спогадах пам'яті про батьківську ласку, сімейні радощі, невипробувані синівські почуття і т.п. Навпаки, ті, що випробували щастя, що мали гарне сімейне життям, згадують, що вони, дітьми, вважали мати красунею, незвичайно доброю, а батька - розумним, вмілим і т.п., хоча в той час, коли згадують це, вони можуть вже сказати, що в дійсності мати зовсім не була красунею, а батько був не більш як недурною людиною. Ця ілюзія дитинства свідчить про потребу цього віку, що виявляється притім дуже рано, бачити в тих, хто їм у цей час був усіх дорожче, усілякі якості, які їхня уява може малювати їм. Вони завжди люблять тих, хто любить і поважає їхніх батьків.

Мета цієї роботи - обговорити проблему так званої нетипової родини, стосовно до нашої країни.

Уже саме по собі це поняття може стати предметом дискусії. Яку родину в нинішніх умовах варто вважати "нетиповою"? Родину, де дитину виховує одна мати? Чи один батько? Багатодітну? Багатопоколінну? Родину, де виховується дитина-інвалід? Чи може бути, зміни останнього часу привели до того, що "нетиповою" стала так звана нормальна родина: чолові-дружина-діти? І що таке "норма" стосовно до сучасної родини? Дані проблеми є предметом дослідження в цій роботі.

У роботі докладно проаналізовані стихійні і цілеспрямовані впливи дорослих членів родини на дитину, типові помилки батьків.

Вперше піддається системному аналізу таке соціально-педагогічне явище, як “домашнє виховання”, що відроджується в нових соціально-економічних умовах; проаналізовані етапи його розвитку, мету, зміст і досвід підготовки фахівців в історичній ретроспективі; визначені вимоги до сучасного домашнього педагога і його підготовці в сучасній Україні. Домашнє виховання - новий напрямок у сучасній освітній системі, ще недостатньо досліджене; у цій області ведуться пошуки найбільш ефективних форм його здійснення, накопичується досвід. У роботі не ставиться мета розкрити виховання соціальних навичок спілкування дитини, включення його в інші, крім сімейного, співтовариства.

Робота складається з передмови, чотирьох розділів, де приведені, педагогічні ситуації для аналізу, фрагменти з теоретичних джерел із проблем родини, шлюбу, сімейного і домашнього виховання.

Запропонований матеріал буде цікавий студентам педагогічних навчальних закладів, викладачам, батькам і усім, кого цікавлять проблеми родини і виховання дитини.

Дана проблема цілком не розроблена, зокрема, такі аспекти, як нетипова родина, і все це вимагає більш пильної уваги з боку педагогів, батьків, вихователів.

У практичній частині роботи запропонований матеріал діяльності Астраханського обласного соціально-реабілітаційного центру для дітей і підлітків (із притулком) у системі реабілітації дезадаптованих дітей.

Розділ 1

РОДИНА - СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

1.1. РОДИНА ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ

Родина, з позиції соціологів, являє собою малу соціальну групу, засновану на шлюбному союзі і кревному спорідненні, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною допомогою, моральною відповідальністю. Цей найдавніший інститут людського суспільства пройшов складний шлях розвитку: від родинноплеменних форм гуртожитку, до сучасний форм сімейних відносин.

Шлюб як стійкий союз між чоловіком і жінкою виник у родовому суспільстві. Основа шлюбних відносин породжує права й обов'язки.

Закордонні соціологи розглядають родину як соціальний інститут лише в тому випадку, якщо вона характеризується трьома основними видами сімейних відносин: шлюбом, батьківством і спорідненням, при відсутності одного з показників використовується поняття “сімейна група”.

Слово “шлюб” походить від російського слова “брать”. Сімейний союз може бути зареєстрованим чи незареєстрованним (фактичним). Шлюбні відносини, зареєстровані державними установами (у РАГСах, Палацах одруження), називаються цивільними; освітлені релігією - церковними.

Шлюб - явище історичне, він пройшов визначені стадії свого розвитку - від полігамії до одношлюбності.

Урбанізація змінила уклад і ритм життя, що спричинило за собою зміну у сімейних відносинах. Міська родина, не обтяжена веденням великого господарства, орієнтована на самостійність і незалежність, перейшла в наступну фазу свого розвитку. На зміну патріархальній родині прийшла подружня.[1]

Слабка соціальна захищеність, матеріальні труднощі, випробовувані родиною в даний час, привели до скорочення народжуваності в Україні і формуванню нового типу родини - бездітної.

По типу проживання родина підрозділяється на патрилокальну, матрилокальну, неолокальну й унилокальну. Розглянемо кожну з цих форм.

Матрилокальний тип характеризується проживанням родини в будинку дружини, де зятя називали “приймаком”. Тривалий період на Русі був розповсюджений патрилокальний тип, при якому дружина після заміжжя оселялася в будинку чоловіка і нарікалася “невісткою”.

Нуклеарний тип шлюбних відносин знаходить висвітлення в прагненні молодят жити самостійно, окремо від батьків та інших родичів. Такий тип родини називають неолокальним.

Для сучасної міської родини характерним типом сімейних відносин можна вважати унилокальний тип, при якому чоловіки проживають там, де є можливість спільного проживання, у тому числі знімаючи житло в наймання.

Проведене серед молоді соціологічне опитування, показало, що молоді люди, що вступають у шлюбний союз, не засуджують шлюби з розрахунку. Лише 33,3% респондентів засуджують такі шлюби, з розумінням до нього відносяться -50,2%, а 16,5% навіть “хотіли б мати таку можливість”.

Сучасні шлюби “постаріли”. Середній вік вступаючи до шлюбу за останні 10 років збільшився серед жінок на 2 роки, серед чоловіків - на 5 років. Тенденція, характерна для західних країн, створювати родину, вирішивши професійні, матеріальні, житлові й ін. проблеми, спостерігається й у Україні.

Шлюби в даний час, як правило, різновікові. Звичайно при цьому один із членів шлюбного союзу, частіше старший, бере на себе відповідальність за вирішення економічних, господарсько-побутових та інших проблем. І хоча сімейні психологи, наприклад, Бендлер, вважають оптимальною різницю у віці чоловіків 5-7 років, для сучасних шлюбів характерна різниця в 15-20 років (причому не завжди жінка є молодшою за чоловіка). Зміна суспільних відносин торкнулося і проблем сучасної родини. У практиці сімейних відносин мають місце фіктивні шлюби. У такій зареєстрованій формі шлюб характерний для столиці і великих промислових і культурних центрів Україні, основою їх стає одержання визначених вигод.

Родина - складна багатофункціональна система, вона виконує ряд взаємозалежних функцій. Функція родини - це спосіб прояву активності, життєдіяльності її членів. До функцій варто віднести: економічну, господарсько-побутову, рекреативну чи психологічну, репродуктивну, виховну. Соціолог А.Г.Харчев вважає репродуктивну функцію родини головною суспільною функцією, в основі якої лежить інстинктивне прагнення людини до продовження свого роду. Але роль родини не зводиться до ролі “біологічної” фабрики. Виконуючи цю функцію, родина є відповідальною за фізичний, психічний і інтелектуальний розвиток дитини, вона виступає своєрідним регулятором народжуваності. В даний час демографи відзначають зниження народжуваності на Україні.[2]

Людина здобуває цінність для суспільства тільки тоді, коли вона стає особистістю, і становлення її вимагає цілеспрямованого, систематичного впливу. Саме родина з її постійним і природним характером впливу покликана формувати риси характеру, переконання, погляди, світогляд дитини. Тому виділення виховної функції родини як основної має суспільний сенс.

Для кожної людини родина виконує емоційну і рекреативну функції, що захищають людину від стресових і екстремальних ситуацій. Затишок і тепло домашнього вогнища, реалізація потреби людини в довірливому й емоційному спілкуванні, співчуття, співпереживання, підтримка - усе це дозволяє людині бути більш стійким до умов сучасного неспокійного життя. Сутність і зміст економічної функції складається у веденні не тільки загального господарства, але й в економічній підтримці дітей та інших членів родини в період їхньої непрацездатності.

У період соціально-економічних перетворень у суспільстві змінюються й функції родини. Ведучої в історичному минулому була економічна функція родини, що підкоряє собі всі інші: глава родини - чоловік - був організатором загальної праці, діти рано включалися в життя дорослих. Економічна функція цілком визначала виховну і репродуктивну функції. В даний час економічна функція родини не відмерла, але змінилася. Найбільш повно, на мій погляд, функції сучасної родини представлені фінським педагогом Ю.Хямяляйнен [3] . Виділяючи періоди формування родини, він відзначає, що для кожного етапу сімейних відносин характерні визначені функції, що може бути представлено наступною таблицею.


Основні періоди розвитку родини і функції членів родини

Стадії родини Основні функції родини
Батьківські функції Функції дитини
1.Етап формування родини Усвідомлення партнерських відносин, зміцнення взаємин між чоловіками; створення сексуальних відношень, що задовольняють обох; розвинуто взаєморозуміння, що дозволяє кожному вільно виявляти свої почуття, налагодження відношенні з батьками та іншими родичами, що задовольняють обидві сторони;
розподіл часу між будинком і роботою; вироблення порядку прийняття рішень, що задовольняють обидві сторони; бесіди між чоловіками про майбутнє родини
II. Родина, що чекає дитину, родина з дитиною Звикання до думки про вагітність та народження дитини; підготовка до материнства і батьківства, звикання до ролі батька і матері; звикання до нового життя, пов'язане з появою дитини; створення в родині атмосфери, сприятливої і для родини, і для дитини; турбота про потреби дитини; розподіл обов'язків по будинку і наглядом за дитиною, що не перевантажує жодного з батьків Дитина залежна від матері і починає довіряти їй; поява прихильностей; оволодіння навичками найпростішої соці-альної взаємодії; пристосування до чекань інших людей; розвиток координації рухів рук та очей; перебування зручного ритму зміни спокою і дії; оволодіння словами, короткими фразами, мовою
III.Родина з дитиною дошкільного віку Розвиток інтересів та потреб дитини; подолання почуття пересичення материнством (батьківством) і роздратування з приводу хронічного недоліку часу для власних потреб: пошук квартири, що відповідає потребам родини; розподіл обов'язків та відповідальності між батьками в постійно мінливих ситуаціях; підтримка сексуальних відносин, що задовольняють обох, і бесіди про майбутніх дітей; подальший розвиток взаємин у родині - відкритих, що дозволяють дружинам говорити на самі різні теми; розвиток відношень з батьками в зв'язку з появою дитини і виконанням ними нової ролі; збереження колишнього кола друзів і своїх захоплень поза будинком (у залежності від можливостей родини); вироблення способу життя родини, формування сімейних традицій, бесіди батьків про виховання дітей Подолання протиріччя між бажанням бути завжди об'єктом своєї прихильності і неможливістю цього; звикання до самостійності; виконання вимог дорослого по дотриманню чистоти (охайність під час їжі, гігієна полових органів): прояв інтересу до товаришів по іграх; прагнення бути як мати та батько
IV. Родина школяра Виховати в дітей інтерес до наукових і практичних знань; підтримка захоплень дитини; подальший розвиток взаємин у родині (відкритість, відвертість); турбота про подружні відносини й особисте життя батьків; співробітництво з батьками інших школярів Отримання навичок, необхідних для шкільного утворення; прагнення бути повноправним і готовим до співробітництва членом родини; поступовий відхід від батьків, усвідомлення себе як особистості, яку люблять і поважають; включення в групу однолітків, спільна з ними діяльність; знайомство з правилами поведінки і мораллю групи; розширення словникового запасу і розвиток мови, що дозволяють чітко викладати свої думки: усвідомлення значення причинно-наслідкових зв'язків і формування наукової картини світу
V. Родина з дитиною старшого шкільного віку Передача відповідальності і волі дії дитині в міру дорослішання і розвитку його самостійності; підготовка до нового періоду життя родини; визначення функцій родини, розподіл обов'язків і поділ відповідальності між членами родини; підтримка відкритості у взаєминах між різними поколіннями в родині; виховання підростаючих дітей на гідних зразках, на власному прикладі – дорослої людини, що любить іншу людину, але знаючого міру батька (дорослої жінки, дружини, матері); розуміння і прийняття індивідуальності дитини, довіра і повага до нього як до унікальної особистості Позитивне відношення до власної статі та фізіологічних змін, що відбуваються; прояснення для себе ролі чоловіка і жінки; відчуття приналежності до свого покоління; досягнення емоційної незалежності, відхід від батьків; вибір професії, прагнення до матеріальної незалежності; підготовка до дружби з однолітком протилежної статі, шлюбу, створенню родини; поступове формування власного світогляду
VI. Родина з дорослою дитиною, що входить у світ Відрив від підростаючої дитини, здатність відмовитися від колишньої влади над ним; впевнення дитині, що в будь-яких життєвих ситуаціях вона завжди одержить розраду і допомогу під батьківським дахом; створення доброзичливих умов для нових членів родини, що прийшли в неї через шлюбні зв'язки; турбота про подружні відносини при новій структурі родини; спокійний вступ у нову стадію шлюбу і підготовка до виконання ролі бабусі та дідуся: створення гарних відносин між власною родиною і родиною дитини Усвідомлення свого положення як положення самостійної людини, що може відповідати за свої вчинки; створення міцних і в той же час гнучких відносин, що задовольняють обох, зі своїм можливим майбутнім чоловіком (дружиною); позитивне відношення до власної сексуальності і її задоволення у відносинах з партнером; створення власної системи цінностей, світогляду, свого укладу життя; знайомство із задачами розвитку партнерських відношень при формуванні родини
Партнерські функції
VII. Родина середнього віку (“порожнє гніздо”) Відновлення подружніх відносин; пристосування до вікових фізіологічних змін; творче, радісне використання великої кількості вільного часу; зміцнення взаємин з родичами і друзями; входження в роль бабусі (дідуся)
VIII. Престаріла родина Усвідомлення власного відношення до смерті і самотності; зміна будинку відповідно до потреб людей похилого віку; пристосування до життя на пенсії; виховання готовності в міру зменшення власних сил прийняти допомогу інших людей; підпорядкування своїх захоплень і справ своєму віку; підготовку до неминучого кінця життя, знаходження віри, що допоможе спокійно дожити роки і спокійно вмерти Поряд з функціями, що стосуються розвитку власного сімейного життя прояв турботи про старих батьків; допомога їм, якщо це необхідно, матеріальна і духовна; підготовка до остаточного відходу батьків: підготовка своїх дітей до втрати бабусі (дідуся)

Аналізуючи таблицю, можна зробити висновок, що в різні періоди становлення і розвитку родини функції її членів змінюються.

Зміни відбуваються й у відносинах чоловіків і жінок у родині: їхні взаємини, а також відносини різних поколінь, ступенів споріднення, батьків і дітей різної статі і віку. Тепер важко виділити, хто кого “головніше” і в родині. Змінюється сам тип залежності в родині людей один від одного. Соціологи говорять про те, що чоловічі і жіночі ролі зараз тяжіють до симетрії, змінюється уява про те, як повинні поводитися чоловік і дружина. Соціолог В.Голофаст відзначає наступну тенденцію розвитку відносин у родині: від “ієрархічної” логіки розходжень між статями до логіки індивідуальних особливостей і здібностей, до обліку реального співвідношення сімейних і позасімейних ролей жінки, чоловіка і дитини. Автор стверджує, що відносна автономія кожного в родині, загальне визнання його права на особисті інтереси скріплюють родину.

Соціологи відзначають той факт, що родина особливо чуттєва до всякого роду реформаторських змін державного масштабу, наприклад безробіття, ріст цін і т.д. Так, за даними Держкомстату на початок 1996 року 63% населення мали доходи нижче середнього рівня. В даний час ці цифри мають тенденцію до росту. И.Ф.Дементьєва говорить про виникнення нових нетипових проблем виховного характеру внаслідок різних матеріальних і психологічних труднощів, пережитих родиною. Невпевнені в собі батьки перестають бути авторитетом і зразком для наслідування у своїх дітей. Авторитет матері міняється в залежності від сфери її діяльності. Підлітки часом виконують непрестижну, некваліфіковану роботу, але вигідну в грошовому відношенні, і їхній заробіток може наближатися до заробітку батьків, чи навіть перевищувати його. Це один з факторів, що сприяють падінню авторитету батьків в очах підлітка. Подібна тенденція не тільки скорочує виховні можливості родини, але і приводить до зниження інтелектуального потенціалу суспільства.

Крім падіння народжуваності відзначається і такий негативний факт в інституті родини, як збільшення числа розлучень. У ряді робіт розглядаються негативні наслідки розлучень: погіршення виховання дітей, збільшення випадків їхніх психічних захворювань, алкоголізм батьків, руйнування кровно родинних зв'язків, погіршення матеріального становища, дисгармонія відтворення населення (Н.Я.Соловйов, В.А.Сисенко та ін.).

Вплив розпаду родини на дітей дошкільного віку вивчалося зокрема Т.П.Гавриловою. Вона виявила, що при порушенні контактів з батьками у дітей виникають найбільш гострі переживання, оскільки для дитини розпад родини - це ламання стійкої сімейної структури, звичних відносин з батьками, конфлікт між прихильністю до батька і матері. Розлучення ставить перед дитиною непосильні для його віку задачі: орієнтацію в новій рольовій структурі без її колишньої визначеності, прийняття нових відносин з розлученими батьками. Діти 2,5 – 3 років реагують на розпад родини плачевно, агресивно, з порушеннями пам'яті, уваги, розладом сну. Цей висновок підтверджується і закордонними дослідниками: емоційне здоров'я дітей безпосередньо зв'язане з існуванням постійно діючого спілкування дитини з обома батьками (3. Матейчек, А. Николи). Розлучення породжує в дитини почуття самотності, відчуття власної неповноцінності.

1.2. ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У РІЗНИХ ЗА СТРУКТУРОЮ РОДИНАХ

1.2.1. Особливості виховання єдиної дитини в родині

На цей рахунок існує дві найбільш розповсюджені точки зору. Перша: єдина дитина виявляється більш емоційно стійкіша, ніж інші діти, тому, що не знає хвилювань, пов'язаних із суперництвом братів. Друга: єдиній дитині приходиться переборювати більше труднощів, чим звичайно, щоб придбати психічну рівновагу, тому що йому не дістає брата чи сестри. Що б там не говорили психологи, життя однієї - єдиної дитини в родині нерідко складається так, що підтверджує саме цю, другу, точку зору. Труднощі, однак, не є абсолютно неминучими, і проте зустрічаються настільки часто, що було б нерозумно не зважати на них уваги.

Безперечно, батьки, що мають єдину дитини, звичайно приділяють їй надмірну увагу. Коротше, вони занадто піклуються про неї тільки тому, що вона у них одна, тоді як насправді вона всього лише перша. І дійсно, деякі з нас здатні спокійно, зі знанням справи звертатися з первістком так, як ми тримаємося потім з наступними дітьми. Головна причина тут - недосвідченість. Є, однак, й інші підстави. Якщо не торкатися деяких обмежень фізичного порядку, одних батьків лякає відповідальність, інші побоюються, що народження другої дитини позначиться на їхньому матеріальному становищі, треті, хоча ніколи не визнаються в цьому, просто не люблять хлопців, і їм цілком достатньо одного сина чи однієї доньки.

Деякі перешкоди психічному розвитку дітей мають зовсім визначену назву - тепличні умови, коли дитину пестять, ніжать, балують, пестять - одним словом, носять на руках. Через надмірну увагу психічний розвиток її неминуче сповільнюється. У результаті надмірної поблажливості, якою ми оточуємо її, вона неодмінно зіткнеться з дуже серйозними труднощами і розчаруванням, коли опиниться за межами домашнього кола, оскільки і від інших людей буде очікувати уваги, до якої звикла у будинку батьків. З цієї ж причини вона занадто серйозно стане відноситися і до самої себе. Саме тому, що її власний кругозір занадто малий, багато дріб'язків покажуться їй занадто великими і значними. У результаті спілкування з людьми буде для неї набагато скрутніше, ніж для інших дітей. Вона почне уникати контактів, усамітнюватися. Їй ніколи не доводилося поділяти з братами чи сестрами батьківську любов, не говорячи вже про ігри, свою кімнату, одяг, і їй важко знайти загальну мову з іншими дітьми і своє місце в дитячому співтоваристві.

Як запобігти усе цьому? За допомогою другої дитини - скажуть багато хто з вас. І це вірно, але якщо деякі особливі проблеми і можна вирішити подібним шляхом, то де впевненість, що варто народити ще одну дитину, як ми відразу ж досягнемо повної адаптації першої. У будь-якому випадку потрібно всіма силами переборювати наше прагнення ростити дитину в тепличних умовах. Можна затверджувати, що виховання єдиного сина чи єдиної доньки набагато більш важка справа, ніж виховання декількох дітей. Навіть у тому випадку, якщо родина випробує деякі матеріальні утруднення, не можна обмежуватися однією дитиною. Єдина дитина дуже скоро стає центром родини. Турботи батька і матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисну норму. Любов батьківська в такому випадку відрізняється відомою нервозністю. Хвороба цієї дитини чи смерть переноситься такою родиною дуже важко, і страх такого нещастя позбавляє батьків спокою. Дуже часто єдина дитина звикає до свого надзвичайного стану і стає дійсним деспотом у родині. Для батьків дуже важко буває загальмувати свою любов до неї і свої турботи, і волею - неволею вони виховують егоїста.

Для розвитку психіки кожна дитина вимагає щиросердечного простору, у якому вона змогла б вільно пересуватися. Їй потрібна внутрішня і зовнішня воля, вільний діалог з навколишнім світом, щоб їй не підтримувала постійно рука батьків. Дитині не обійтися без забрудненого обличчя, розірваних штанів і бійок.

Єдиній дитині часто відмовлено у такому просторі. Усвідомлено чи ні, їй нав'язують роль зразкової дитини. Вона повинна особливо чемно вітатися, особливо виразно читати вірші, вона повинна бути зразково чепурною і виділятися серед інших дітей. Щодо неї будуються честолюбні плани на майбутнє. За кожним проявом життя ведеться уважно, із заклопотаністю, спостереження. Таке відношення до неї несе небезпеку, що єдина дитина перетвориться в розпещену, несамостійну, невпевнену в собі, що переоцінює себе, дитину.

Але цього можна уникнути, якщо дотримуватися одного простого правила, у родині, де росте одна дитина: тільки ніякої винятковості!

1.2.2. Специфіка виховання в багатодітній родині

Виховний потенціал багатодітної родини має свої позитивні і негативні характеристики, а процес соціалізації дітей - свої труднощі, проблеми.

З одного боку, тут, як правило, виховуються розумні потреби й уміння вважатися з нестатками інших; ні в кого з дітей немає привілейованого положення, а виходить, немає ґрунту для формування егоїзму, асоціальних рис; більше можливостей для спілкування, турботи про молодший, засвоєння моральних і соціальних норм і правил гуртожитку; краще можуть формуватися такі моральні якості, як чуйність, людяність, відповідальність, повага до людей, а також якості соціального порядку - здатність до спілкування, адаптації, толерантність. Діти з таких родин виявляються більш підготовленими до подружнього життя, вони легше переборюють рольові конфлікти, пов'язані з завищеними вимогами однієї людини до іншої і занижених вимог до себе.

Однак процес виховання в багатодітній родині не менш складний і суперечливий. По-перше, у таких родинах дорослі досить часто втрачають почуття справедливості по відношенню до дітей, виявляють до них неоднакову прихильність і увагу. Скривджена дитина завжди гостро відчуває дефіцит тепла й уваги до нього, по - своєму реагуючи на це: в одних випадках супутнім психологічним станом для нього стає тривожність, почуття ущербності та невпевненості у собі, в інших - підвищена агресивність, неадекватна реакція на життєві ситуації. Для старших дітей у багатодітній родині характерна категоричність у судженнях, прагнення до лідерства, керівництво навіть у тих випадках, коли для цього немає потреб. Усе це звичайно, ускладнює процес соціалізації дітей. По-друге, у багатодітних родинах різко збільшується фізичне і психічне навантаження на батьків, особливо на матір. Вона має менше вільного часу і можливостей для виховання дітей і спілкування з ними, для прояву уваги до їх інтересів. На жаль, діти з багатодітних родин частіше стають на соціально небезпечний шлях, майже в 3,5 рази частіше, ніж діти з родин інших типів.

Багатодітна родина має менше можливостей для задоволення потреб та інтересів дитини, якої і так приділяється значно менше часу, ніж в родині з однією дитиною, що, природно, не може не позначитися на їй розвитку. У цьому контексті рівень матеріальної забезпеченості багатодітної родини має дуже істотне значення. Моніторинг соціально - економічного потенціалу родин показав, що більшість багатодітних родин живе нижче межі бідності.

1.2.3. Виховання дитини в неповній родині

Дитина завжди глибоко страждає, якщо валиться сімейне вогнище. Поділ родини чи розлучення, навіть коли усе відбувається найвищою мірою чемно і поштиво, незмінно викликає в дітей психічний надлам і сильні переживання.

Дитина відчуває відсутність батька, навіть якщо не виражає відкрито свої почуття. Крім того, вона сприймає відхід батька як відмовлення від неї. Дитина може зберігати ці почуття багато років.

Після розлучення батько регулярно відвідує дитину. В усіх випадках це дуже глибоко хвилює її. Якщо батько виявляє до неї любов і великодушність, розвід виявиться для дитини ще болісніше і незрозуміліше. Крім того, вона з недовірою й образою буде дивитися на матір. Якщо ж батько тримається сухо й відчужено, дитина почне запитувати себе, чому, власне, вона повинна з ним бачитися, і в результаті в неї може зародитися комплекс провини. Якщо батьки охоплені ще й бажанням мстити один одному, вони заповнюють свідомість дитини шкідливою дурницею, лаючи один одного і підриваючи тим самим психологічну опору, яку звичайно дитина одержує в нормальній родині.

У цей період дитина може, скориставшись розколом родини, зіштовхувати батьків один з одним і витягати нездорові переваги. Змушуючи їх заперечувати свою любов до нього, дитина буде змушувати їх балувати себе, а його інтриги й агресивність згодом можуть навіть викликати їхнє схвалення. Відносини дитини з товаришами нерідко псуються через недоречні питання, плітки та її небажання відповідати на розпити про батька. На дитині, так чи інакше, відбиваються страждання і переживання матері.

Що можна зробити, щоб допомогти дитині в розбитій родині? Пояснити йому, що відбулося, причому зробити це просто, нікого не обвинувачуючи. Допомагати дитині ставати дорослішою і самостійною, щоб у неї не склалася надмірна і нездорова залежність від вас. Одна з найбільш розповсюджених помилок - надмірна опіка матері над сином.

Питання про структуру родини - питання дуже важливе, і до нього потрібно відноситися цілком свідомо.

Якщо батьки люблять своїх дітей і хочуть їх виховувати якнайкраще, вони будуть намагатися, і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і тим не ставити дітей у скрутне становище.

Розділ 2.

СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ

2.1 РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ

У гарних батьків виростають гарні діти. Як часто чуємо ми це твердження часто важко пояснити, що ж це таке - гарні батьки.

Майбутні батьки думають, що гарними можна стати, вивчивши спеціальну літературу чи опанувавши особливими методами виховання. Безсумнівно, педагогічні і психологічні знання необхідні, але тільки одних знань мало. Чи можна назвати гарними тих батьків, що ніколи не сумніваються, завжди впевнені у своїй правоті, завжди точно уявляють, що дитині потрібно і що їй можна, які у кожну мить часу знають, як правильно підійти, і можуть з абсолютною точністю передбачати не тільки поводження власних дітей у різних ситуаціях, але і їхнє подальше життя?

Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя. Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини і батьків, - це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв'язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові – дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти.

Перша й основна задача батьків – є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Сама природна і сама необхідна з усіх обов'язків батьків - це ставлення до дитини в будь-якому віці любовно й уважно.

Психологами доведено, що у трагедії підліткового алкоголізму та підліткової наркоманії часто винні не люблячи своїх дітей батьки. Головна вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитини і керуватися любов'ю у своїх повсякденних турботах по відходу за ним, необхідно, щоб дитина відчувала, була впевнений, що її люблять.

Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинути це твердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Вселяння дитині почуття, що його люблять і про нього піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не пов'язано це і з забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більш того, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети.

Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною - це універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.

Основа для збереження контакту - щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, зацікавленість до його дитячих, нехай самим дріб'язковим і наївним, проблемам, бажання зрозуміти, бажання спостерігати за всіма змінами, що відбуваються в душі та свідомості зростаючої людини. Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього контакту широко варіюють, у залежності від віку й індивідуальності дитини. Але корисно замислитись і над загальними закономірностями психологічного контакту між дітьми і батьками в родині.

Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати з дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого.

Діалог. Головне у встановленні діалогу - це спільний потяг до загальної мети, спільне бачення ситуацій, спільність у напрямку дій. Мова йде не про обов'язковий збіг поглядів і оцінок. Найчастіше точка зору дорослих і дітей різна, що цілком природно при розходженнях досвіду. Однак першорядне значення має сам факт спільної спрямованості до вирішенню проблем. Дитина завжди повинна розуміти, якими цілями керується батько в спілкуванні з ним. Дитина, навіть у найменшому віці, повинна ставати не об'єктом виховних впливів, а союзником у загальному сімейному житті, навіть її творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь у загальному житті родини, розділяючи всі її цілі та плани, зникає звичне виховання, поступаючись місцем справжньому діалогу.

Найбільш істотна характеристика діалогічного спілкування, що виховує, полягає у встановленні рівності позицій дитини і дорослого.

Досягти цього в повсякденному сімейному спілкуванні з дитиною дуже важко. Звичайно стихійно виникаюча позиція дорослого - це позиція «над» дитиною. Дорослий має силу, досвід, незалежність – дитина фізично слабша, недосвідчена, цілком залежна. Всупереч цього батькам необхідно постійно прагнути до встановлення рівності.

Людина не повинна бути об'єктом виховання, вона завжди активний суб'єкт самовиховання. Батьки можуть стати володарями душі своєї дитини лише в тій мері, у якій їм удається розбудити в дитині потребу у власних досягненнях, власному вдосконаленні.

Вимога рівності позицій у діалозі спирається на той незаперечний факт, що діти роблять безсумнівний вплив, який виховує, і самих батьків. Під впливом спілкування з власними дітьми, включаючи в різноманітні форми спілкування з ними, виконуючи спеціальні дії у піклуванні за дитиною, батьки в значній мірі змінюються у своїх психічних якостях, їх внутрішній світ помітно трансформується.

З цього приводу звертаючись до батьків, Я.Корчак писав: «Наївна думка, що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючи дітей, батько, зрілий, сформований, незмінний, не піддається впливу середовища, у якому виховує і дітей».

Рівність позицій у діалозі складається з необхідності для батьків постійно вчитися, бачити світ у самих різних його формах очима своїх дітей.

Контакт із дитиною, як вищий прояв любові до нього, варто будувати, ґрунтуючись на постійному, безустанному бажанні пізнавати своєрідність її індивідуальності.

Прийняття. Крім діалогу для вселяння дитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми і батьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інші, у тому числі несхожість на батьків. Приймати дитини - значить затверджувати неповторне існування саме цієї людини, із усіма властивими їй якостями. Насамперед, необхідно з особливою увагою відноситися до тих оцінок, які постійно висловлюють батьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитися від негативних оцінок особистості дитини і властивих їй якостей характеру. На жаль, для більшості батьків стали звичними висловлення типу: «От безглуздий! Скільки разів пояснювати, негідник!», «Так навіщо ж я тебе тільки на світ народила, упертюх!», «Любий дурень на твоєму місці зрозумів би, як зробити!».

Усім майбутнім і нинішнім батькам варто дуже добре зрозуміти, що кожне таке висловлення, яким би справедливим по суті воно не було, якою би ситуацією ні викликалося, робить серйозну шкоду контакту з дитиною, порушує впевненість у батьківській любові. Необхідно виробити для себе правило не оцінювати негативно самої дитини, а критикувати тільки невірно здійснену дію чи помилковий, необдуманий вчинок. Формула істинної батьківської любові, формула прийняття - це не «люблю, тому що ти - гарний», а «люблю, тому що ти є, люблю такого, який є».

Але якщо хвалити дитину за те, що є, вона зупиниться у своєму розвитку, як же хвалити, якщо знаєш скільки у неї недоліків? По-перше, виховує дитину не тільки прийняття, чи похвала осудження, виховання складається з багатьох інших форм взаємодії і народжується в спільному житті в родині. Тут же мова йде про реалізацію любові, про творення правильного емоційного фундаменту, правильної почуттєвої основи контакту між батьками і дитиною. По-друге, вимога прийняття дитини, любові до такому, якою вона є, базується на визнанні і вірі у розвиток, а виходить, у постійне вдосконалювання дитини, на розуміння нескінченності пізнання людини, навіть якщо вона зовсім ще мала. Вмінню батьків спілкуватися без постійного осуду особистості дитини допомагає віра в усе те гарне й сильне, що є в кожній, навіть у самій неблагополучній, дитині. Щира любов допоможе батькам відмовитися від фіксування слабостей, недоліків і недосконалостей, направить виховні зусилля на підкріплення всіх позитивних якостей особистості дитини, на підтримку сильних сторін душі, до боротьби зі слабостями і недосконалостями.

Оцінку не особистості дитини, а її дії і вчинків важливо здійснювати, змінюючи їхнє авторство. Дійсно, якщо назвати свою дитину недотепою, чи ледарем, важко очікувати, що вона щиро погодиться з вами, і навряд чи це змусить змінити її своє поводження. А от якщо обговоренню піддався той чи інший вчинок при повному визнанні особистості дитини і твердженні любові до нього, набагато легше зробити так, що сама дитина оцінить своє поводження і зробить правильні висновки. Вона може помилитися і наступного разу чи по слабості волі піти по більш легкому шляху, але рано чи пізно «висота буде взята», а ваш контакт із дитиною від цього ніяк не постраждає, навпаки, радість від досягнення перемоги стане вашою загальною радістю.

Контроль за негативними батьківськими оцінками дитини необхідний ще і тому, що дуже часто за батьківським осудом йде невдоволення власним поводженням, дратівливість, втома, що виникли зовсім з іншого приводу. За негативною оцінкою завжди йде емоція осуду і гніву. Прийняття дає можливість проникнення у світ глибоко особистісних переживань дітей. Сум, а не гнів, співчуття, а не мстивість - такі емоції істинно люблячої своєї дитини, що проймають батьків.

Незалежність дитини. Зв'язок між батьками і дитиною належить до найбільш сильних людських зв'язків. Чим більше складний живий організм, тим довше повинний він залишатися в тісній залежності від материнського організму. Без цього зв'язку неможливий розвиток, а занадто раннє переривання цього зв'язку являє загрозу для життя. Людина належить до найбільш складних біологічних організмів, тому ніколи не стане цілком незалежним. Людина не може черпати життєві сили тільки із самого себе. Людське життя, як говорив психолог А.Н.Леонтьев, - це розділене існування, головною ознакою якого є потреба зближення з іншою людською істотою. Разом з тим зв'язок дитини з його батьками внутрішньо конфліктний. Якщо діти, підростаючи, усе більш здобувають бажання віддалення цього зв'язку, батьки намагаються як можна довше його втримати. Батьки хочуть захистити молодь перед життєвими небезпеками, поділитися своїм досвідом, застерегти, а молоді хочуть придбати свій власний досвід, навіть ціною втрат, хочуть самі пізнати світ. Цей внутрішній конфлікт здатний породжувати безліч проблем, причому проблеми незалежності починають виявлятися досить рано, фактично із самого народження дитини. Дійсно, обрана дистанція в спілкуванні з дитиною виявляється вже в тій чи іншій реакції матері на плач дитини. А перші самостійні кроки, а перше «Я - сам!», вихід у більш широкий світ, пов'язаний з початком відвідування дитячого саду? Буквально щодня в сімейному вихованні батьки повинні визначати межі дистанції.

Рішення цього питання, іншими словами, надання дитині тієї чи іншої міри самостійності регулюється насамперед віком дитини, що здобуваються їм у ході розвитку новими навичками, здібностями і можливостями взаємодії з навколишнім світом. Разом з тим багато чого залежить і від особистості батьків, від стилю їхні відносини до дитини. Відомо, що родини дуже сильно розрізняються за тим чи іншим ступенем волі і самостійності, наданої дітям. В одних родинах першокласник ходить у магазин, відводить у дитячий сад молодшу сестричку, їздить на заняття через усе місто. В іншій родині підліток звітує у всіх, навіть дрібних, вчинках, його не відпускають у походи і поїздки з друзями, охороняючи його безпеку. Він підзвітний у виборі друзів, усі його дії піддаються найсуворішому контролю.

Необхідно мати на увазі, що встановлювана дистанція пов'язана з більш загальними факторами, які визначають процес виховання, насамперед з мотиваційними структурами особистості батьків. Відомо, що поводження дорослої людини визначається досить великим і складним набором різноманітних збудників, що позначаються словом «мотив». В особистості людини всі мотиви вибудовуються у визначену, індивідуальну для кожного рухливу систему. Одні мотиви стають визначальними, найбільш значимими для людини, інші - здобувають підлегле значення. Іншими словами, будь-яка людська діяльність може бути визначена через ті мотиви, що неї спонукують. Буває так, що діяльність збуджується декількома мотивами, іноді та сама діяльність викликається різними чи навіть протилежними за своїм психологічним змістом, мотивами. Для правильної побудови виховання батькам необхідно час від часу визначати для самих себе ті мотиви, якими збуджується їхня власна виховна діяльність, визначати, що рухає їх виховними умовами.

Дистанція, що стала переважною у взаєминах з дитиною в родині, безпосередньо залежить від того, яке місце займає діяльність виховання у складній, неоднозначній, часом внутрішньо суперечливій системі різних мотивів поводження дорослої людини. Тому варто усвідомити, яке місце в батьківській власній мотиваційній системі займе діяльність по вихованню майбутньої дитини.

2.2. ПОМИЛКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

2.2.1. Виховання і потреба в емоційному контакті.

У людини як істоти суспільного мається своєрідна форма орієнтування - спрямованість на психічний вигляд іншої людини. Потреба «орієнтирів» в емоційному настрої інших людей і називається потребою в емоційному контакті. Причому мова йде про існування двостороннього контакту, у якому людина почуває, що сама є предметом зацікавленості, що інші співзвучні з його власними почуттями. У такому співзвучному емоційному контакті і випробує кожна здорова людина незалежно від віку утворення, ціннісних орієнтацій.

Може трапитися так, що мета виховання дитини виявляється «уставленою» саме на доказ потреб емоційного контакту. Дитина стає центром потреби, єдиним об'єктом її задоволення. Прикладів тут безліч. Це і батьки, що по тим чи іншим причинам ускладнення, які випробують, у контактах з іншими людьми, самотні матері, бабусі, які присвятили увесь свій час онукам. Найчастіше при такому вихованні виникають великі проблеми. Батьки несвідомо ведуть боротьбу за збереження об'єкта своєї потреби, перешкоджаючи виходу емоцій і прихильностей дитини за межі сімейного кола.

2.2.2. Виховання і потреба сенсу життя.

Великі проблеми виникають у спілкуванні з дитиною, якщо виховання стало єдиною діяльністю, що реалізує потребу сенсу життя. Потреба сенсу життя проаналізована польським психологом К.Обухівським, характеризує поводження дорослої людини. Без задоволення цієї потреби людина не може нормально функціонувати, не можуть мобілізуються усі свої здібності в максимальному ступені. Задоволення такої здатності пов'язано з обґрунтуванням для себе змісту свого буття, з ясним, практично прийнятним та заслуговуючим схваленням самої людини напрямком його дій. Чи значить це, що людина завжди усвідомлює загальний зміст своїх дій, свого життя? Очевидно ні, однак кожний прагнув в разі потреби знайти зміст свого життя.

Задоволенням потреби сенсу життя може стати турбота про дитину. Мати, чи батько, бабуся можуть вважати, що зміст їхнього існування є відхід за фізичним станом і вихованням дитини. Вони не завжди можуть це усвідомлювати, думаючи, що ціль їхнього життя в іншому, однак щасливими вони почувають себе тільки тоді, коли вони потрібні. Якщо дитина, виростаючи, іде від них, вони часто починають розуміти, що «життя втратило всілякий зміст». Яскравим прикладом тому служить мама, що не бажає втрачати положення «опікунки», що власноручно миє п'ятнадцятирічного хлопця, зав'язує йому шнурки на черевиках, тому що «він це завжди погано робить», виконує за нього шкільні завдання, «щоб дитина не перевтомилася». У результаті він одержує необхідне почуття своєї необхідності, а кожен прояв самостійності сина переслідує з разючою завзятістю. Шкода такої самопожертви для дитини очевидна.

2.2.3. Виховання і потреба досягнення.

У деяких батьків виховання дитини збуджується так званою мотивацією досягнення. Ціль виховання полягає в тому, щоб домогтися того, що не вдалося батькам з-за відсутності необхідних умов, чи ж тому, що самі вони не були досить здатними і наполегливими. Батько хотів стати лікарем, але йому це не вдалася, нехай же дитина здійснить батьківську мрію. Мати мріяла грати на фортеп’яно, але умов для цього не було, і тепер дитині потрібно інтенсивно вчитися музиці.

Подібне батьківське поводження неусвідомлене для самих батьків здобуває елементи егоїзму: «Ми хочемо сформувати дитину за своєю подобою, адже вона продовжувач нашого життя...»

Здавалося б, що, якщо єдиним чи основним мотивом виховання є потреба емоційного контакту, чи потреба досягнення, чи потреба сенсу життя, виховання проводиться на укороченій дистанції і дитина обмежується у своїй самостійності. При реалізації визначеної системи виховання, коли мотив виховання ніби відсувається від дитину, дистанція може бути будь-якою, це визначається вже не стільки особистісними установками батьків чи особливостями дітей, скільки рекомендаціями обраної системи. Але проблема незалежності чітко виявляється і тут. Вона виглядає як проблема несвободи дитини в прояві властивих їй індивідуальних якостей. Подібно цьому регулюючі виховання, зверхцінні мотиви батьків обмежують волю розвитку властивих дитині задатків, ускладнюють розвиток, порушуючи його гармонію, а іноді і спотворюючи його хід.

Мета і мотив виховання дитини - це щасливе, повноцінне, творче, корисне людям життя цієї дитини. На творення такого життя і повинне бути направлене сімейне виховання.

Деякі автори намагалися простежити, як пов'язані риси характеру батьків з рисами характеру дитини. Вони думали, що особливості характеру чи поводження батьків прямо проектуються на поводження дитини. Думали, що якщо мати виявляє схильність до туги, пригніченості, то й у її дітей будуть помітні такі ж здібності. При більш пильному вивченні цього питання усе виявилося значно складніше. Зв'язок особистості батьків і вихованих особливостей поводження дитини не настільки безпосередній. Багато чого залежить від типу нервової системи дитини, від умов життя родини. Тепер психологам зрозуміло, що та сама домінуюча риса особистості чи веління батька здатна в залежності від різних умов викликати і самі різні форми реагування, а надалі і стійкого поводження дитини. Наприклад, різка, запальна, деспотична мати може викликати у своїй дитині як аналогічні риси - брутальність, нестриманість, так і прямо протилежні, а саме пригніченість, боязкість.

Зв'язок виховання з іншими видами діяльності, підпорядкування виховання тим чи іншим мотивам, а так само місце виховання в цілісній особистості людини - усе це і додає вихованню кожного батька особливий, неповторний, індивідуальний характер.

Саме тому майбутнім батькам, що хотіли б виховувати свою дитину не стихійно, а свідомо, необхідно почати аналіз виховання своєї дитини з аналізу самих себе, з аналізу особливостей своєї власної особистості.

1. Конфлікт поколінь — вічна проблема сімейного виховання.

2. Методи, якими користаються батьки, не завжди вибираються правильно.

3. Усе своє життя батьки повинні, підкорити вихованню дітей.

4. Карати дітей необхідно, але помірковано.

Час від часу з'являються повідомлення про племена, у яких підлітки не знають конфліктів з дорослими. У застиглому, окостенілому суспільстві, де жорстко дотримуються древні традиції й уклад життя, просто не залишається місця для міжпоколінних зіткнень. Таке трапляється в племенах Південної Америки, Африки, Австралії, що проживають у важкодоступних районах, майже не торкнутих сучасною цивілізацією. В усякім суспільстві, що розвивається, природна зміна поколінь виявляється не тільки наступністю, але і боротьбою нового зі старим, що народжується з відживаючим.

Людство розвивається нерівномірно. У періоди затишку, відносної стабільності громадського життя підлітки не настільки різко вибивалися з її колії і без особливої напруги включалися в неї. І зовсім інакше поводяться підлітки в періоди бурхливого розвитку суспільства, ламання звичного способу життя.

Темп перетворення життя надзвичайно прискорився. Перехід від полювання і скотарства до землеробства відбувався протягом тисячі років, а від аграрного суспільства до індустріального протягом сотень років. Зараз стрімко набирає темпи науково-технічна революція. По своїх наслідках вона перевершить промислову. Протягом максимум десятків років відбудуться радикальні зміни в продуктивних силах, що не зможе не зробити впливу на соціальні проблеми. Упровадження комп'ютерів не тільки у виробництво, але й у побут змінить спосіб життя, звичаї, уплине на культуру. Корінні зміни в технології виробництва стрімкі і неминучі. Ніж швидше розвивається суспільство, тим помітніше розходження між поколіннями, тим складніше форми наступності. Нове покоління неминуче попадає в інші умови життя, чим їхні батьки. Молоді неминуче в більшому ступені втягуються у процес перетворення. Але це зовсім не означає, що молодим легше жити. Молодь охоче сприймає, приміром, волю вибору професії, супутника життя, але це жадає від них більшої відповідальності, самостійності. Для правильного вибору однієї волі мало, необхідний і життєвий досвід, якого ще недостатньо. Досвід батьків народився в інших умовах і не завжди застосуємо в нових. Необхідно розуміти, що з минулого має потребу в дбайливому збереженні, а що необхідно перебороти.

Тиск старших неминуче народжує протест. Чим сильніше тиск, тим гостріше конфлікт. Які ж особливості нинішньої ситуації загострюють проблему «батьків і дітей»? Раптово воля сп'яняє, кружляє голову. Багато чого з того, що раніш було не можна, — тепер можна. Соціально незрілі підлітки виступають свідками катастрофи старих норм. До цього важко звикнути зрілій людині зі сформованим світоглядом.

Родина є первинною і найбільш чуттєвою до суспільних змін соціальною структурою. Виховання дітей проходить не тільки в будинку, але й у дитячих яслах, садках, школах. Навчання дітей цілком взяли на себе навчальні заклади. Розваги і відпочинок усе більше проходять поза будинком. Розпад трьохпоколінної родини ускладнює передачу моральних цінностей, послаблює контроль старших над молодшими. Цьому сприяє і розвиток суспільного транспорту. Діти легко пересуваються за межі досяжності родини. Ясельне виховання, забезпечуючи дитині відхід і харчування, не може компенсувати батьківської любові і ласки. І це також стає однією з причин нечутливості дітей.

У минулому родина працювала, як єдина. Спільна праця батьків і дітей дозволяла природно вирішувати питання трудового виховання. Тепер основна робота проводиться поза будинком. Діти не бачать працю батьків і мало чують про неї. Часом вони навіть не знають, чим займаються їхні батьки.

Нестабільність родини підтримується економічною незалежністю чоловіків і ускладненням взаємних вимог. На перший план виходять не економічні, а емоційні стимули. Чим освітченіша людина, тим вище й складніше рівень його вимог. Емоційна напруга торкнулася не тільки дорослих. З ранніх років дітей переслідує конкуренція: конкурси в престижні класи, спеціалізовані школи, спортивні секції. Навіть спорт втратив свій чисто ігровий й оздоровчий характер.

Відсутність одного з батьків ускладнює виховання дітей, але й у повних родинах діти часто обділені батьківською увагою. Якщо обоє батька не хочуть поступатися своїми професійними інтересами, то, зайняті на роботі, завантажені домашніми справами, вони менше часу приділяють дітям. Залишки вільного часу з'їдає телевізор. Спільний перегляд телепередач — нерівноцінний еквівалент спілкування і навіть не заміняє спільного відвідування кіно чи театру.

Зміна соціального середовища завжди виявляло недостатність традиційної системи виховання, і це давало привід говорити про труднощі виховання, про те, що раніш усе було легше й простіше. Там, де форми виховання не відстають від відповідних соціальних умов, труднощів немає чи їх значно менше.

Складність в наступності досвіду поколінь полягає в тому, що дітям доводиться опановувати тими знаннями і спеціальностями, що були недоступні їх батькам. Тому тут не може йти мова про пряму передачу професійного досвіду.

Молодим доводиться діяти в умовах, коли старий досвід не тільки не допомагає, але навіть заважає. Приймати рішення треба самостійно. Це вимагає великої гнучкості, пластичності, рухливості. На перший план виходить не покора, а виховання самостійності, ініціативи. Не випадково ставиться питання про шкільне і студентське самоврядування. Найважливішими якостями особистості стають почуття гідності і формування соціальної відповідальності.

Які на ваш погляд причини зниження виховного впливу родини:

1 • Зниження рівня життя
2 • Занепад моралі
3 • Суспільний регрес
4 • Загострення конфлікту поколінь

Розставте цифри напроти тверджень від 1 до 4.

1 — найбільш значима причина

2 — менш значима і так далі в порядку убування.

2.3. ЯК СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ ВПЛИВАЮТЬ НА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ?

Сімейні традиції — один з основних засобів виховання, тому що перш, ніж потрапити в школу (ясла, інший колектив), дитина пізнає себе й ідентифікує в родині. Традиції декількох поколінь, дозволяють дитині усвідомити свій зв'язок з бабусями, дідусями, загальними предками, дозволяють дитині пишатися своєю родиною. На жаль, у наш складний час, коли були зруйновані багато родин, багато родичів втратили зв'язок, шанувати сімейні традиції стало дуже складно. Тим сильніше потреба виробити традиції свої власні, що допомагають родині частіше збиратися разом для того, щоб люди, що живуть під одним дахом почували себе дійсною родиною. Тут постає питання про те, які традиції, що виробляються в родині, найбільш значимі. Непогано, якщо в родині склалася традиція проводити кожне літо в подорожі, це розширює коло знайомств, допомагає дитині довідатися і побачити світ, учить його спілкуванню. На жаль, далеко не всі можуть собі це дозволити. Але, зрозуміло, це не означає, що потрібно відмовлятися від дотримання якихось загальних правил. Традицією можуть стати і незвичайні зустрічі нового року чи дня народження, спільні поїздки за місто, навіть суботні обіди, — коли діти знають, що в цей день і в цей час їх у родині дуже чекають. Такі традиції сприяють зближенню, ідентифікації себе, як члена родини, здатні підняти самооцінку дитини, коли вона усвідомлює, що вдома його не тільки годують, що це місце, де можна поділитися своїми переживаннями, новими враженнями. Усе це позначиться на формуванні особистості дитини, буде сприяти її гармонічному розвитку.

Чи згодні ви з тим, що відродження держави можливо через відродження родини?

Дуже довгий час у нашій країні відбувалася підміна сімейних цінностей цінностями комуністичних ідеалів, ніким ніколи не бачених, і тому ще більш абстрактних. У результаті ми маємо сьогодні те, що маємо: діти забувають своїх батьків, виростаючи вони не цінують щастя появи власних дітей і залишають їх у дитячому будинку, дуже часто ці діти так ніколи і не потраплять знову в родину, і виростають, не знаючи що таке сімейні цінності. В останні роки це стало ще більшою проблемою, тому що через зниження рівня життя все більше кинутих дітей, а дітей у повних родинах рідко більше одного-двох. Відродження втрачених сімейних цінностей може привести до відродження суспільства, тому що маючи родину — людина має надійний тил, у нього виникає насущна потреба піклуватися про свою родину, своїх дітей, а для цього необхідно працювати. Але людині потрібно відчувати свою необхідність не тільки в родині, а ще й одержати визнання своїх заслуг у суспільстві, щоб досягти цього державі потрібно піклуватися про своїх громадян, причому піклуватися відчутно, а не декларативно, тому що голодна людина не буде слухати заклики до його цивільної совісті з екрана телевізора, щодня він бачить зовсім інше. Це дуже складна проблема, і вирішувати її необхідно цілим комплексом засобів, а не тільки призиваючи відроджувати сімейні цінності.

Педагогічні задачі

Сашко погано вчився в школі, був порушником дисципліни, знаходився під впливом «дурної компанії». Вчителя, заклопотані поводженням хлопчика, неодноразово викликали в школу батьків. Батьки вважали, що їхній хлопчик — звичайна дитина і вчителі до нього просто чіпляються. Що стосується його поводження в школі, так вони тут ні при чому: «Нехай там за ним стежать педагоги». І от Сашко на лаві підсудних. Батьки обвинувачують школу в тім, що вона недогляділа хлопчика.

1. Чи згодні ви з позицією батьків Сашка?

2. Яка роль родини в моральному вихованні дитини?

3. Яка роль школи у вихованні дитини?

4. Від чого залежить успіх у вихованні?

Не можна погодитися з думкою батьків Сашка. Украй рідко діти ідуть за прикладом педагогів, частіше це приклад близьких, родини. Тому основи морального виховання закладаються тільки в родині. Школа може тільки допомогти дитині навчитися орієнтуватися в цьому світі, дати їй необхідний набір знань і навичок, допомогти сформуватися як особистості. Але основи моральних підвалин закладаються в родині, ще зовсім у юному віці. З найпершими яскравими враженнями дитина одержує уявлення про «правила життя». І багато в чому саме від батьків залежить, які правила він прийме для себе. Педагоги ж, будучи в першу чергу професіоналами і вважаючи одним з головних своїх принципів не нашкодити дитині, завжди стежать за своїми діями, тому їхнє поводження і вчинки дуже часто виявляються схожими, «шаблонно правильними». І дитина не завжди звертає на це увагу — вчитель так підходить, як він зобов'язаний підходити. А батьки роблять так чи інакше, тому що так потрібно робити, і це є єдино правильний спосіб дії, що дитина засвоює на все життя. Таким чином, у даній ситуації не можна вважати школу винною у всіх гріхах. Батькам необхідно розуміти, що це їхня дитина, і тільки вони відповідальні за те, якою людиною вона стане.

Батьки Олега дуже забезпечені люди, але в родині розлад. Батько і мати хлопчика навіть не спілкуються один з одним і цілком зайняті своїми проблемами.

Олег вчиться в сьомому класі, має авторитет у своїх однокласників і вважається «крутим». Виховання батьками сина обмежується грошовими подарунками то з боку батька, то з боку матері. Батьки впевнені, що цього цілком достатньо для того, щоб їхня дитина виросла нормальною людиною.

1. Чи згодні ви з позицією батьків Олега?

2. Чи можливо, обмежуючи лише матеріальним забезпеченням, виховати повноцінну у всіх відносинах людину?

3. Як ви думаєте, до чого може привести подібне виховання дитини?

Цю дитину можна тільки пожаліти. Потім у житті йому буде дуже важко, без нормальних людських відносин. У нього в майбутньому можуть бути «усі блага цивілізації», але «нікому буде води подати». Так само шкода тих людей, що опиняться поруч з ним. Їм так само буде важко розраховувати на нормальну відповідну реакцію з боку цієї людини: у матеріальному світі немає місця таким поняттям, як любов до ближнього, жаль, та й просто в повазі.

Розділ 3.

АСТРАХАНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ДЛЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ (З ПРИТУЛКОМ) У СИСТЕМІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕЗАДАПТОВАНИХ ДІТЕЙ.

Соціальна криза, безробіття, ріст дитячої безпритульності і соціального сирітства створила необхідність забезпечення соціальної реабілітації неповнолітніх.

Одним зі шляхів рішення даної проблеми є створення установ, що ведуть цілеспрямовану роботу з реабілітації социально-дезадаптованих дітей та підлітків.

АОСРЦ для дітей і підлітків (із притулком) були відкриті згідно постанови Голови Адміністрації Астраханської області №227 від 11.08.94.

Обласний соціально-реабілітаційний Центр для дітей і підлітків (АОСРЦ) є науково-практичною, навчально-виховною установою державної системи соціального захисту населення, що поєднує і координує діяльність соціальних, медичних, психолого-педагогічних, правових служб регіону, що займаються абілітаціею та реабілітацією дітей і родин, що їх виховують.

АОСРЦ діє на основі строгого дотримання Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей. Контроль за діяльністю Центра здійснює відділ із проблем родини, жінок і дітей обласного Департаменту соціального захисту.

Центр має статус державно-суспільного органа опіки і піклування, і на час утримання дітей несе відповідальність за їхнє здоров'я; має право представляти інтереси дітей у суді і перед третіми обличчями, уживати заходів по оздоровленню умов їхнього сімейного виховання. Відповідно до інтересів дітей він оберігає їх від зазіхань і жорстокого звернення з боку батьків та інших, а в разі потреби клопочеться перед судом про позбавлення батьків батьківських прав, про тимчасову передачу дітей в інші родини, дитячі будинки і школи-інтернати.

Установа дає притулок дітям і підліткам від 4-х до 18 років, які опинилися в складній життєвій ситуації і які потребують соціального захисту.

Це діти і підлітки:

· покинуті і заблудлі;

· що відмовилися жити в родині чи навчально-виховній установі;

· які залишилися без піклування, постійного місця проживання, без засобів для існування;

· які повернулися зі спецшкіл і нужденні в соціальній адаптації і підтримці;

· затримані за бродяжництво;

· які були підвергнуті будь-яким формам насильства;

· змушені на час хвороби батьків залишити свій будинок;

· з гостронужденних родин із критично низьким рівнем життя.

Центр у своїй діяльності керується наступними засадами: пріоритет інтересів дитини і його благополуччя у всій діяльності Центра; опора в реабілітаційній діяльності на позитивні початки в духовному і фізичному розвитку дитини; здійснення корекційно-реабілітаційної діяльності на основі контактної взаємодії з дезадаптованими підлітками.

АОСРЦ здійснює наступні види діяльності:

· надання невідкладної допомоги при погрозливій ситуації;

· проведення комплексу заходів, спрямованих на виведення дитини з кризової ситуації, і створення умов для залучення його в нормальний життєвий процес; консультування дітей, батьків, працівників дитячих установ в екстрених випадках;

· здійснення медико-психолого-педагогічної корекції;

· проведення соціально-педагогічної реабілітації, включаючи професійно-трудові, учбово-пізнавальні, соціо-культурні й оздоровчі програми;

· реабілітаційна допомога (відновлення втрачених контактів з родиною й усередині родини: пошук найбільш прийнятних і комфортних умов для життєдіяльності дитини; оздоровлення системи міжособистісних відносин, відновлення його соціального статусу в колективі однолітків за місцем навчання, роботи; визначення і зняття психотравмуючих ситуацій серед найближчого оточення дітей; юридична допомога і правовий захист неповнолітніх.

До складу АОСРЦ для дітей і підлітків входять структурні підрозділи: соціальний готель (притулок), соціально-реабілітаційна служба, відділення фахівців із соціальної роботи, відділення денного перебування «вітрильник», учбово-виробничий комбінат «Орієнтир», науково-методичний відділ, сільські філії.

Соціальний готель дає притулок дітям, що потрапили в складну життєву чи ситуацію залишилася без батьківського піклування. Термін перебування дітей у притулку від 1 до 6 місяців, доти, поки не з’ясується їхня подальша доля.

Готель Центра приймає дітей у віці від 4-х до 18-ти років.

У 1998 р. у соціальних готелях АОСРЦ для дітей і підлітків проживало 1568 вихованців. За перший рік утворення Центра через готель пройшло 150 доль.

А всього за 5 років існування обласної установи воно прийняло у свої стіни 3600 хлопчиків та дівчаток.

Діти, що надходять у притулок Центра, пережили на своєму короткому столітті чимало потрясінь: байдужність, жорстоке звертання, п'яні розгули батьків, бійки, знущання.

Співробітники Центра намагаються компенсувати все тепло, що недоодержали ці знедолені діти.

У хлопців затишні спальні, ігрові кімнати, їх вчасно нагодують, зустрінуть зі школи. Про них піклуються. Але діти не ростуть утриманцями. Як і у всякій домашній родині, з них запитують. За двійку, погано вивчений урок, недбало прибране ліжко. Дітей вчать відповідальності. Саме для такої категорії підлітків з агресивним поводженням, науково-методичний відділ центра розробив ряд методик по профілактиці жорстокості в дітей.

Методики успішно застосовуються психологами і педагогами на заняттях з дітьми і дають гарні результати.

Крім того, відділом розроблена «Абетка захисту від злочинця». А в наш час це особливо актуально.

Діти надходять ослабленими, у більшості вперше ставляться діагнози хронічних, запущених захворювань. При надходженні дитина проходить ретельне медичне обстеження. Додатково, за показниками, вона отримує консультації вузьких фахівців. При необхідності стаціонарного лікування діти госпіталізуються у відповідні профільовані відділення дитячих лікарень.

Крім цього, налагоджена тісна взаємодія з усіма диспансерами міста, що роблять лікувально-консультативну і методичну допомогу, з місцевими санаторіями, де при необхідності діти одержують санаторно-курортне лікування, з обласних департаментів охорони здоров'я і Центром державного санітарного епідеміологічного нагляду, з Медичною Академією, співробітництво з який допомагає в рішенні наукових питань.

Зокрема, разом з кафедрою соціальної медицини Медичної Академії ведеться науково-дослідна робота з визначення форм і методів, спрямованих на ефективну реабілітацію дітей, що залишилися без батьківського піклування.

Діти і підлітки потрапляють в АОСРЦ звичайно з асоціальних родин чи не мають їх взагалі. Це загрожує їхньому майбутньому сімейному життю серйозними порушеннями. Підготовка взрослеющего людини до майбутнього сімейного життя – один з найважливіших доданків його розвитку. Усе це ставить мету підготовки підлітків до сімейного життя, вироблення в них стійкої життєвої позиції. Тому, сімейному вихованню в соціально-реабілітаційному центрі приділяється велика увага.

У штаті АОСРЦ для дітей і підлітків працює сексолог, що при надходженні дітей виявляє в них аномальні відхилення, проводить індивідуальні і групові заняття, спрямовані на розвиток духовного світу дітей, на гармонію сімейних відносин, на потребі в майбутньому мати дітей і гідно їх виховувати.

З метою формування стійкого поводження і здорового способу життя в підлітків і профілактики СНІДу, а також захворювань, що передаються статевим шляхом, Центр співпрацює з Обласним Снід-центром.

У кожної дитини, що надходить у Центр – своя покалічена доля.

Володя Р. , 9 років, бродяжив, жив на ринках під прилавками, ночував у коробках. Батько, другий шлюб, після чергової спільної п’янки вбив свою дружину і був засуджений. Крім Володі, залишилася сиротою і молодша сестричка – інвалід. Сестру помістили в лікарню, а Володя був спрямований у Центр.

Відлюдний, похмурий, напружений, часто від усього, здригається. Погляд – зпідлоба. І скільки в цьому погляді болю!

Багато сил довелося прикласти фахівцям Центра, щоб її практично не стало, щоб, що бачив за своє невелике життя тільки голод і горе, повірив у гарне.

Володі провели заглиблене медичне обстеження, підлікувалися, спланували необхідні профілактичні щеплення.

Відділ фахівців із соціальної роботи підготував необхідні документи по закріпленню за Володею житлової площі, що належала померлій матері.

Робота психологічної служби спрямована на соціальну психолого-дефектологічну реабілітацію дітей і підлітків. З моменту вступу дитини в прийомне відділення фахівці служби обстежують його з використанням апробованих, стандартизованих психо-діагностичних методик. Уся соціально-реабілітаційна робота планується і проводиться, виходячи з результатів діагностики кожної конкретної дитини. У руках педагога-психолога і дефектолога зосереджується вся інформація про дитину, розробляються основні напрямки корекції. Аналіз результатів свідчить про успішність і ефективність даної соціальної технології роботи з дітьми.

Міша Т. , 8 років. При надходженні в Центр відрізнявся підвищеною агресивністю, відсутністю самоконтролю, нетовариськістю. Через кілька місяців при визначенні хлопчика в дитячий будинок у нього уже відзначалися позитивні зміни: хлопчик став більш м'яким, з'явилося почуття співпереживання і жалю, він почав охоче спілкуватися з дітьми.

У Сергія А. , 10 років, на очах співмешканець-алкоголік вбив матір. У хлопчика була присутня найтяжча психічна травма, глибока депресія. Психодиагностика показала глибоку тривожність, занижену самооцінку, низьку навчальну мотивацію. Сергій був плаксивий, примхливий, вимагав великої уваги до себе від дорослих.

Корекція адаптаційних механізмів, психоемоційного стану, релаксаціонні сеанси, створення мотивації навчальної діяльності допомогли появі у Сергія позитивних змін. Соціально-реабілітаційний центр став для нього рідним будинком, про яке він не перестає згадувати, уже знаходячись у дитячому будинку.

Змінивши середовище мешкання дітей і підлітків, застосовуючи в роботі з ними новітні методи і прийоми, психологічні консультації, бесіди і тренінги, фахівці відроджують у дітях уявлення про різницю між минулим і можливим майбутньому, бажання до нього прагнути.

Дмитрик С. , 13 років, сирота при живих батьках, що розлучені і не хочуть обтяжувати себе проблемами виховання сина, постійно бродяжив, ночував у підвалах, крав собі на їжу. Бродяжництво ввійшло в його плоть і кров. Потрапивши в Центр, побачивши інше життя, хлопчик усе-таки найчастіше тікав, але завжди повертався назад, у будинок, що став йому рідним.

Шкода, що короткочасне перебування дітей у Центрі часом не дозволяє до кінця вирішити реабілітаційні і виховні задачі.

У кожної другої дитини, що звертається в Центр – конфлікт з батьками. Звідси – відчуження від родини, розрив з нею усіляких відносин. Найважливішою задачею соціально-реабілітаційної установи – це компенсувати втрачені дитиною сімейні зв'язки.

Вітя Б. , 14 років. За час перебування в Центрі став більш товариським. У нього з'явилася здатність самому шукати вихід у важких ситуаціях, з'явилося бажання бачитися з батьками, які перебувають у 2-му шлюбі. Одночасно психолог консультував «нову» маму Віті. Змінилася визначена батьківська установка – зайва вимогливість. У родину підліток пішов легко, спокійно.

Психологічна служба працює не тільки з дітьми, але й з педагогічним колективом Центра, ведуться заняття Педагогічної студії, на яких обговорюються професійні проблеми, відбувається обмін досвідом, даються конкретні рекомендації для роботи з дітьми, що мають відхилення в розвитку.

Велику роль у соціально-психологічній реабілітації вихованців грає включення їх у різного роду трудову діяльність. При АОСРЦ для дітей і підлітків діє учбово-виробничий комбінат «Орієнтир», що навчає підлітків основам швейного виробництва за програмами професійного навчання. По закінченні навчання випускники одержують свідчення про придбану професію.

Створення доброзичливого емоційного клімату в колективі сприяє виявленню внутрішнього світу дитини, правильного напрямку його психіки, можливостей, формуванню моральних норм поводження.

Співробітники учбово-виробничого комбінату займаються також профорієнтацією. яка проводиться відповідно до покликання, здібностей, утворенням, реалізується в умовах виявлення психофізичних особливостей особистості, виховної роботи з підлітками та їхніми батьками, вмілого рішення безлічі інших питань, що виникають у процесі профорієнтаційної роботи.

УПК «Орієнтир» – це не просто навчальний цех. При ньому відкрито ательє, що приймає індивідуальні замовлення від населення, де вихованці бачать своїми очима, на прикладі дорослих, любов до обраної професії.

Передаючи дітей у родини, дитячі будинки й інтернати, Центр просліджує долі хлопців до 18 років. Патронування здійснюється соціальними педагогами відділу фахівців, а також надання допомоги надалі життєвому пристрої колишнім вихованцям Центра.

Досвід роботи притулку показав, наскільки актуально назріло питання про створення домашніх груп чи родин, як структурного підрозділу Центра, де один з батьків оформляється в притулок як вихователь.

Центр патронує і тих своїх вихованців, що були повернуті в родини.

Зіна Т. , 4 роки. Кинута батьками, що, будучи у розлученні, пили, вели аморальний спосіб життя. Один з їхніх дітей, 1,5 року, помер від голоду. Батьків позбавили батьківських прав. Зіна була передана в Центр. До 4-х років у дівчинки не було дитинства. Вона зовсім не посміхалася, не спілкувалася навіть з дітьми. Співробітники Центра оточили дитину увагою і любов'ю. У дівчинки з'явився інтерес до життя, вона почала грати зі своїми однолітками, стала жвавливою, зміцніла фізично. За час перебування дитини в Центрі знайшлася родина, що бажає узяти опіку над дівчинкою. Зараз Зіна живе в прекрасних умовах, вона щаслива, її просто не впізнати. Вона вперше знайшла родину.

Родина для дитини – основне середовище матеріального і духовного життя. Саме в родині складаються уявлення дитини про добро і зло, про порядність, про відношення до матеріальних і духовних цінностей. Зниження рівня життя багатьох родин, що особливо мають неповнолітніх дітей, погіршення стану здоров'я, ріст рівня безробіття, усе це привело до того, що росте число родин із соціальною патологією.

Стаціонарне відділення денного перебування «Вітрильник» створено для соціальної реабілітації дітей з багатодітних і малозабезпечених, неповних родин. Воно розраховано на 15 місць. Діти одержують посилене харчування, медичну і психологічну допомогу і навчаються за традиційною шкільною програмою.

У відділенні мається можливість без відриву від родини проводити соціальну адаптацію і реабілітацію особистості дитини в процесі індивідуальної і групової діяльності.

Фахівцями відділення паралельно проводиться робота з родиною. У дні шкільних канікул відділення проводить оздоровчі зміни.

Відомо, що серед багатьох засобів психолого-педагогічної підтримки дітей з нетипових родин особливе місце займають різні форми і прийоми ігротерапії, в основі якої лежить найулюбленіший вид їхньої діяльності і спілкування – гра. Психологи АОСРЦ активно використовують цей вид корекції у своїй роботі з вихованцями центра.

Ігротерапія розглядається як засіб динамічної корекції розбалансованої емоційно-вольової, комунікативної й опорно-рухової сфер дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Доцільність використання ігротерапії в організації тривалого відбудовного періоду для поліпшення самопочуття дітей з подібними медико-психологічними показаннями в зазначених сферах обумовлена, по-перше, тим, що гра для них залишається найбільш освоєним і органічним видам діяльності і спілкування, по-друге, тут представлена єдність психологічної природи гри і спілкування, по-третє, у грі дитина може вільно виражати себе, звільнитися від напруги і повсякденного життя. Нарешті, ігротерапія представляє унікальний досвід для соціального і психологічного розвитку дитини, відкриваючи йому можливість для вступу в значимий особистісний зв'язок з доросл-психологом, педагогом, батьком, опікуном.

Ігрова діяльність активізує формування довільності психічних процесів: довільної уваги і пам'яті, сприяє розвитку розумової діяльності, уяви – переходу дитини до мислення в плані уявлень, розвитку знакової функції мови, рефлексивного мислення дитини, удосконалюванню опорно-рухової і вольової активності.

При визначенні функцій ігротерапії варто виходити з того, що вона пов'язана з 3-ма основними специфічними для дитячого віку положеннями:

1. Ігротерапія необхідна для корекційно-розвиваючої взаємодії дорослого наставника з дітьми.

2. Ігротерапія сприяє формуванню системи міжособистісних відносин дітей.

3. Ігротерапія допомагає формуванню довірчих психологів, психотерапевтів, педагогів з батьками тих дітей, що мають потребу в психологічній корекції.

З метою зміни відносин кожної дитини до себе й до інших (дітей, дорослих), поліпшення психічного самопочуття, корекції способів спілкування з іншими людьми. застосовується дві форми ігротерапії, що відрізняються за функціями і ролями дорослого наставника в грі: спрямована (директивна) і неспрямована (недирективна).

До спрямованої ігротерапії належать: сюжетно-рольові ігри, ляльковий кружок, будівельні ігри, пізнавальні ігри, що сполучаються з іншими видами мистецтва: гри –танці, ігри – театралізації, музична ігрова імпровізація, що відносяться до неструктурованих ігор.

Особливе місце серед методів ігротерапії займають прийоми тілесно-орієнтованої психотехніки, які обмежено сполучають рухливі ігри і вправи.

Застосування ненаправленої (недирективної) ігротерапії орієнтоване на самостійну гру дитини, що дозволяє їй вільно виразити своє самопочуття, свій внутрішній світ. Подібна, педагогічно неорганізована, ігротерапія дозволяє вирішити наступні коррекційні задачі:

а) розширення репертуару самовираження дитини;

б) досягнення емоційної стійкості і саморегуляції дитини:

в) корекція відносин у системі «дитина-дорослий».

Психолог у подібній позиції користується технікою дзеркального відображення почуттів і думок граючої дитини шляхом його вербалізації.

Як показники ефективності ігротерапії враховується прагнення дітей підтримувати спілкування і діяльність з іншими однолітками і дорослими в групі і поза нею, що виявляється в:

1. позитивних особистісних змінах;

2. у поліпшенні емоційного самопочуття;

3. позитивній динаміці розумового розвитку.

Принципи казкотерапевтичної психодіагностики, корекції і розвитку близькі до принципів гуманістичної, позитивної терапії:

1. Під психодіагностикою за допомогою «казкових» прийомів мається на увазі проективна діагностика, що описує як цілісну картину особистості, так і окремі її проблемні і потенційні елементи.

2. Під казкотерапевтичною корекцією розуміється систематичне посилення потенційності і творчих здібностей людини, за рахунок якого відбувається подолання проблемних елементів.

3. Казкотерапевтична корррекція виключає директивну зміну негативних форм поводження. Замість цього пропонується принцип «розширення спектра альтернативних реакцій». Тобто людині в казковій формі пропонується безліч моделей поводження в різних ситуаціях і дається можливість програти, «прожити» якнайбільше з цих моделей. Досвід показує, що чим більше в людини арсенал можливих реакцій, моделей поводження, тим краще вона адаптована до умов навколишнього світу.

Джерелами концепції казкотерапії стали роботи Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна, дослідження і досвід Б. Бетельхейма, терапія історіями Р. Гарднера, позитивна терапія притчами й історіями Н. Кезешкяна, роботи В. Проппа і т.д.

Казкотерапія тісно пов'язана з арттерапією (терапією мистецтвом) і ігровою терапією.

Комплексна казкотерапія містить у собі: куклотерапія (пальчикові, тіньові ляльки, маріонетки), малювання казок (психодіагностичне малювання, спонтанне «чарівне» малювання, медитації на казку (статичні і психодіагностичні медитації), казкова іміджтерапія, твору казок, постановка казок, розповідання казок (групове й індивідуальне), постановка казок на піску й ін.

Використання казкотерапевтичних прийомів у роботі з дітьми нашого Центра дали гарні результати. Подібні заняття дітям цікаві, знижується тривожність, поліпшується емоційний стан. Використовуючи статичні медитації на казку проводилася релаксація.

«Діти уразливі і залежні» – це твердження з Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей особливо актуально для сьогодення. Жодна дитина не може бути позбавлена права на турботу й увагу суспільства, особливо, якщо вона знаходиться у важких умовах існування.

ВИСНОВОК

Сімейне життя склалося віддавна так, що батьківські обов'язки поділяються між батьком і матір'ю, і притім поділяються нерівномірно. Найважливіші турботи по відходу за дітьми і первісним вихованням дітей лягають на матір як тому, що вона в стані віддати дітям більше часу, ніж батько, так і тому, що за традицією вона більше звикла до цьому, а по натурі може внести в це більше ніжності, м'якості, ласки й уважності. Цією близькою участю матері в житті дітей у їхньому ранньому віці визначається і моральний її вплив на них у ці перші їхні роки.

З роками, однак, значення цього безпосереднього уходу втрачає моральну роль. Діти стають самостійними, трохи визначаються, продовжуючи потребувати допомоги батьків і дорослих, але шукають уже не винятково матеріальної підтримки. Діти індивідуалізуються. В одних є смаки і потреби, що краще задовольняє батько, ніж мати, в інших - навпаки.

Виховувати - не значить говорити дітям гарні слова, наставляти, а, насамперед, самому жити по - по-людському. Хто хоче виконати свій борг щодо дітей, залишити в них про себе добру пам'ять, яка служила б їм завітом, як жити, той повинний почати виховання із самого себе.

Виховання дітей вимагає самого серйозного тону, найпростішого і щирого. У цих трьох якостях повинна полягати гранична правда життя.

Мета виховання - сприяти розвитку людини, що відрізняється своєю мудрістю, самостійністю, художньою продуктивністю і любов'ю. Необхідно пам'ятати, що не можна дитину зробити людиною, а можна тільки цьому сприяти і не заважати.

Головні підстави, яких необхідно триматися при вихованні дитини під час сімейного його життя: чистота, послідовність по відношенню слова і справи при звертанні з дитиною, відсутність сваволі в дітях вихователя чи обумовленість цих дій і визнання особистості дитини постійним звертанням з ним як з людиною і повним визнанням за ним права особистої недоторканості.

Уся таємниця сімейного виховання полягає в тому, щоб дати дитині можливість робити усе самому; дорослі не повинні забігати і нічого не робити для своєї особистої зручності і задоволення, а завжди відноситися до дитини, з першого дня появи його на світло, як до людини, з повним визнанням його особистості і недоторканості цієї особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Педагогіка / Під ред. А.М.Алексюка. – К: Вища школа, 1985.

2. Монаков Н.І. Вивчення ефективності виховання: Теорія та методика. – М., 1981.

3. Ушинський К.Д. “Рідне слово” (Книжка для навчаючих). – твори в 6-ти т., т.2., с.406.

4. Педагогіка. Курс лекцій.

5. Каменьський Я.А. Велика дидактика. – Вибр.пед.твори. – М: Учпедіз, 1955.

6. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. – зібр.творів. М, 1950, т.8.

7. Зовнішнє середовище та психічний розвиток дитини / Під ред. Р.В.Тонкової-Ямпольскої. – М: Медицина, 1999.

8. “Нова газета", №2, 8.06.1999, “Порушуються права дітей”.

9. Ради батькам про виховання дітей / Під ред А.П.Усової. Вид. АПН Москва, 1991.

10. Україський статистичний щорічник. - К.: Держкомстат, 1999.

11. Нечаєва А. М. Шлюб. Родина. Закон – М., 1999

12. Алан Фром "Абетка для батьків" - Леніздат, 1999.

13. Бенджамін Спок. "Дитина та нагляд за нею" - Ленінград, “Машинобудування", 1998.

14. Ковальова Л.Е. Мікроклімат у родині. - М., 1999.

15. Конвенція ООН про права дитини (1991 р.)

16. Майдиков И.М. Основи соціології. - М., 1999.

17. Маленкова Л.И. Педагоги, батьки і діти. - М., 1999.

18. Рождєственська М.В. "Будьте уважні до дітей" - К: Радяньска школа, 1999.

19. Розін В.М. Доля молодої родини. - М., 1999.

20. Смирнова Є. Родина нетипової дитини: Соціокультурні аспекти. Поволж. філ. Рос.навч.центру. Саратов: Вид. Сарат. ун-ту, 1999. - С. 58, 69, 70, 75.

21. Сухомлинский В.А. "Лист до сина" – М: Освіта., 1987.

22. Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей. – М., 1993. – С. 98-102.

ДОДАТОК

(матеріали АОСРЦ для дітей і підлітків (з притулку))

КОМПЛЕКСНЕ ЗАНЯТТЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ІГРОТЕРАПІЇ «ШЛЯХ У КАЗКУ»

Задачі:

1. Зняти втому, тривожність, мовні і м'язові затиски;

2. Відробити позитивна взаємодія дітей один з одним;

3. Розвити уява, координації рухів і кінетичні відчуття.

Мета: корекція емоційно-психологічної напруги (тривожності, страхів, неврозів), мотивації подолання внутрішнього конфлікту, реальних і бажаних можливостей.

Хід заняття:

1. Підготовчий етап. Введення в ігрову ситуацію. Ведуча зустрічає дітей. Обговорюються правила поведінки в Казковій країні.

2. Ритуал входження в Казку. Символічний перехід зі світу реального у світ казки. Гра «Чарівна паличка». Ведуча за допомогою «чарівної палички» «перетворюється» у Добру чарівницю, а діти виявляються в Казковій країні. (Паж.)

3. Ігротерапія:

а) Гра «Як будемо подорожувати?» запрошення хлопчика-пажа. Діти стають один за одним. Паж стає першим і задає груповий алгоритм (потяг, літак, машина і т.д.)

б) Гра «Зачароване поле» (гарячий пісок – сніг – зелена трава – опалі листи – болото – чиста калюжа, струмок – голки – теплі камені)

в) Гра «Тунель» (Діти по одному переборюють «тунель»).

г) Гра «Перебори гору». (Діти за підтримкою ведучих долають перешкоди).

д) Впр. «Дрімучий ліс» Діти долають «уявлювані джунглі».

е) Гра «Зустріч з Марьей-Искусницей» (Марья-Искусница загадує загадки і пальчикові ігри з речитативом).

ж) Етюд «Озеро». (Діти переправляються через озеро, показуючи, як вони вміють плавати)

з) По стрічечках-доріжках у «Країну Дзеркал»

1) Робота з піктограмами;

2) Вірш про язичок.

и) Гра «Чарівна галявина». Діти заходять на ковдру. Після дотику «чарівної палички» вона перетворюється в «чарівну галявину». Діти натягають ковдру на відстані 10-15см. від статі. Чарівниця пропонує дітям по одному побувати на такій «галявинці». Один чи два учасники одержують можливість «стати бутоном і покачатися на хвилях».

к) Етюд «Рожева хмара». Діти сідають на галявинку, закривають ока, слухають музику. У цей час зверху їх накривають рожевою тюлью. Діти відкривають очі, торкаються до «хмари». Хмара перетворюється в рожеве багаття радості, щастя, успіху.

л) Гра «Чарівні камінці». Добра чарівниця говорить про те, що подорожі по Казковій країні закінчуються, і кожен учасник у цій країні може взяти на пам'ять 3 чарівні камінці: один – для себе, другий – для близької людини, третій – для нашого Центру. Потрібно загадати бажання для кожного камінця. Діти по стрічковим доріжка йдуть за чарівними камінцями». Психологи відзначають за місцями вибір один по одному дітей. (1,2,3).

м) Етюд «Танець радості». Повернення з Чарівної країни. Добра чарівниця доторкається паличкою до дітей.

н) Вихід з казки. Висновок. Діти під музику виходять із залу.


[1] Таку родину прийнято називати нуклеарною (від лат. ядро); у її склад входять чоловіки та їхні діти (И.М.Майдиков).

[2] У 1995 році немовлята склали 9,3 на одну тисячу населення, у 1996 - 9,0; у 1997-8 немовлят.

[3] Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей. -М.. 1993.-С. 98-102.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий