Дидактика досліджує не всі форми поведінки, а лише цілеспрямовані, тобто ті, метою яких є перетворення людської діяльності.
Відповідно, провідними тенденціями розвитку національної системи освіти мають бути:
-орієнтація на людський вимір в освітній діяльності, на визнання цінності особистості учня та її гідності;
-усвідомлення педагогами суб’єктності учня в навчальному процесі та її забезпечення;
-спрямованість навчального процесу до учня, на формування в цьому процесі його особистості;
-подолання відчуження культури і науки від освіти, орієнтація освіти на гуманістичні цінності світової, національної і професійної культури;
-перенесення акценту з викладацької діяльності педагога на пізнавальну діяльність учня, на формування творчої методики його самоучіння та самоактуалізації, в тому числі й навчально-пізнавальної діяльності;
-перехід від традиційних, інформативних, монологічних методів і форм навчання до діалогічних;
-комп'ютеризація і технологізація навчання;
-цілеспрямоване впровадження особистісно-орієнтованих технологій навчання.
Таким чином, сучасна загальна дидактика, спираючись на сучасні гуманістичні концепції, має відкривати нові явища в навчальному процесі та опрацьовувати такі проблеми в руслі гуманістичних дидактичних концепцій:
1) визначати мету і обґрунтовувати зміст навчання;
2) досліджувати сутність, закономірності та принципи навчання, а також шляхи підвищення його розвиткового та виховного впливів на учнів як суб'єктів навчання;
3) обґрунтовувати дидактичні основи забезпечення суб'єктності учнів у навчальному процесі;
4) вивчати закономірності навчально-пізнавальної діяльності учнів, формування її методики, шляхи активізації в процесі навчання і самоучіння;
5) обґрунтовувати систему діалогічних методів навчання і методику ефективного їх застосування в навчальному процесі;
6) визначити й удосконалювати організаційні форми навчальної роботи в різних освітньо-виховних системах;
7) обґрунтовувати ефективні та об'єктивні критерії оцінки результативності як усього дидактичного процесу, та і викладацької діяльності суб'єктів викладання та навчально-пізнавальної діяльності суб'єктів учіння;
8) переосмислювати оціночно-результативний компонент навчального процесу та наповнювати його особистісним виміром тощо.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. – К.: Центр навчальної літератури, 2003.
2. Коменский Я.А. Избранные педагогическиесочинения, т. 2. – М.: Педагогика, 1982.
3. Коменский Я.А. Великая дидактика, избранные педагогические сочинения. – М.: Учпедгиз, 1955.
4. Оконь В. Введение в общую дидактику. – М.: Высш. Шк., 1990.
5. Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: В 2 кн. – М.: 1999.
6. Хуторский А.В. Современная дидактика. – СПб.: Питер, 2001.
7. Ягупов В.В. Педагогіка, навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002.
*сучасні концепції охарактеризовані в розділі 4
*теорія формальної освіти Гербарта детальніше описана в розділі 1
* Подласый И.П. Педагогика. Кн. 1. с. 303-305