Формування вмінь і навичок починається звичайно з словесних пояснень і засвоєння правил дії. Оцінка виконаних дій, усвідомлення їх результатів так само здебільшого здійснюється за допомогою слова. Слово, включаючись в процес формування вмінь і навичок, сприяє виробленню чіткої послідовності, темпу і ритму рухів, їх системи. Це значить, що ті тимчасові зв'язки, які с основою цього процесу, утворюються не тільки в першій, а і в другій сигнальних системах. Значення зв'язків другої сигнальної системи особливо зростає в формуванні вмінь читати, писати, розповідати, працювати над текстом, виконувати інші види розумової діяльності.
У міру того, як утворювані вміння і навички стають більш сталими, відпадає потреба кожен раз згадувати правило чи спосіб дії, свідомо керувати виконанням кожної окремої ланки даної дії, можна більше стежити за процесом становлення її результату, за його якістю.
Проте, хоч би якою звичною, автоматизованою була дія, свідомий контроль над нею ніколи не припиняється. Ми зразу усвідомлюємо відхилення від необхідного правила чи способу ЇЇ виконання. Ми помічаємо, наприклад, неправильний рух руки при письмі, неправильну вимову слова, помилку в виробничій операції, в рухах при керуванні автомашиною тощо і вносимо корективи в наші дії. Отже, хоч дія відбувається тут автоматизовано, вона залишається свідомо контрольованою дією.
Дослідження формування виробничих умінь показують, що їх можна поділити на такі три групи: 1) конструктивні вміння, зв'язані з уявленнями про продукти праці, з конструюванням останніх за рисунками, моделями, описами і з виявом цих уявлень у словах, моделях, проектах, робочих рухах; 2) організаційно-технологічні вміння, зв'язані з добором необхідних знарядь праці і матеріалів, з визначенням способів їх обробки, з плануванням і контролем самої праці; 3) операційні вміння, зв'язані з застосуванням знарядь праці і матеріалів для виготовлення певного продукту праці, з виконанням потрібних для цього виробничих операцій. Оволодіння конструктивними вміннями сприяє успішному освоєнню організаційно-технологічних і операційних умінь [4].
Мовні вміння й навички є складовим моментом мовлення людини, спрямованого на задоволення її потреби в спілкуванні з іншими людьми, в обміні думками. Вони включають як навички усного, так і письмового мовлення. Розумові вміння й навички виявляються у виконанні різних видів розумової діяльності (наприклад, запам'ятовувати певний матеріал, розв'язувати арифметичні та інші задачі, виконувати розумові операції, дослідні завдання, вести теоретичну роботу в тій чи іншій галузі тощо).
Широке коло різноманітних умінь і навичок об'єднується також під назвою мистецьких, спортивних та інших їх видів.
Цей поділ умінь і навичок на види має відносний характер. Окремі їх види тісно пов'язані і переплітаються між собою. Так, розумові вміння завжди тісно пов'язані з уміннями володіти усною і писемною мовою. Складні виробничі вміння завжди включають розумові компоненти. З другого боку, вміння проводити, наприклад, дослідну експериментальну роботу в тій чи іншій галузі спирається на навички практичного оперування необхідними для неї приладами, вимірними та іншими знаряддями. Проте при всьому зв'язку вмінь і навичок кожен вид їх має свої особливості.
Навички в дітей формуються з раннього віку. Вже на першому році життя в дитини виробляються такі рухові навички, як тримання свого тіла у вертикальному положенні під час сидіння і стояння. У дошкільному віці у зв'язку з ігровою та навчальною діяльністю в дітей розвиваються складніші навички, особливо в зв'язку з дидактичними іграми.
Формування умінь і навичок у молодших школярів, як і в дорослих, відбувається в процесі вправляння і проходить ті самі фази. В процесі навчання учні молодших класів утворюють уміння і навички з читання, письма і орфографії, лічби, малювання, ручної праці та ін. Утворення навичок з кожного виду діяльності має свої особливості залежно від учбових завдань, змісту діяльності та способів виконування завдання.
Навички читання в своєму формуванні проходять складний шлях. У цьому процесі можна виділити ряд ступенів, які характеризуються своїми способами читання. На першому етапі навчання читання учень сприймає слова не як ціле, а як ряд окремих букв. Завдання вчителя на цьому етапі — навчити дітей вимовляти букви складу разом, хоч його елементи (букви) і сприймаються учнем окремо (ма-, па-, са-). На цій основі розвивається ' навичка вимовляти разом і цілі слова. Формуванню її сприяє те, що ряд слів складається з однакових складів: ма-ма, ба-ба і т. д. [11, с 162].
Формуючи в дітей навички письма, треба поступово переключати їх увагу з простіших завдань на складніші. На основі досліджень процес вироблення навичок письма поділяють на такі етапи: вироблення навичок з написання елементів букв, вироблення навичок з написання букв, вироблення навички зв'язного письма, тобто навички сполучати букви в слова. Ці етапи тісно пов'язані з усвідомленням орфографічних правил, з розумінням смислової сторони письма.
Навички виконувати арифметичні операції розвиваються в процесі вивчення арифметики і послідовного, систематичного вправляння в арифметичних обчисленнях. Нерівномірне формування навичок арифметичних операцій, затримка в їх виробленні буває внаслідок перерв у вправлянні, нерівномірного утруднення обчислень, поспішного переходу до важчих завдань без належного засвоєння тих способів, що є основою для успішного виконання складніших арифметичних обчислень. Незнання основних правил арифметичних операцій, таблиці множення може також затримати розвиток навичок у розв'язуванні задач. Усунення цих причин сприятиме успішному формуванню цих навичок.
При формуванні навичок треба вчити дітей ясно уявляти собі результат вправляння, помічати помилки і їх виправляти. Важливо також навчати дітей змінювати способи засвоювання і виконання рухів та дій, що сприятиме вдосконалюванню здатності учня виробляти навички. Якщо учень не вміє змінювати способи виконання дій, то це приводить до зупинки в розвитку навички успішно виконувати завдання. Щоб дитина вміла змінювати і вдосконалювати способи дій, треба вчити її усвідомлювати ці способи, свідомо ставитися до автоматизованих дій і рухів, щоб включати і використовувати їх у нових видах дій, у новій системі рухів.
1.3 Особливості мотивації трудової діяльності учнів початкових класів
Діяльність людини не тільки цілеспрямована, але й мотивована. Мета діяльності — це те, на що вона спрямована. Мотив — це те, що зумовлює прагнення людини до даної, а не якої-небудь іншої мети. Мотиви є необхідним компонентом діяльності людини, її цілеспрямовані дії завжди спонукаються певними причинами, вона здійснює їх заради чогось важливого для неї. Терміном «мотиви» означають ті спонукальні причини, що зумовлюють цілеспрямовану діяльність людей.
Генетичне первинного основою мотивації людини є її первинні і вторинні потреби. Внаслідок задоволення або незадоволення потреб у людини виникають певні почуття, емоції. Вони також спонукають її до дій і вчинків, але не самі по собі. Адже людина діє, працює, творить заради не лигає переживання задоволення чи уникнення незадоволення, вона прагне при цьому до якогось об'єктивного результату, що відповідає її потребам. Отже, почуття є одним з мотивів діяльності людини.
Потреби й інтереси людини можуть бути задоволені лише з допомогою певних об'єктів, тобто предметів або явищ зовнішнього світу. Тому і спонукання до діяльності людини завжди пов'язані з цими об'єктами. В цьому ми переконуємося, аналізуючи кожну дію людини та її мотиви.
Отже, мотивами називають потреби, почуття, інтереси, переконання та інші спонукання людини до діяльності, зумовлені вимогами її життя [7].
Мотиви діяльності відіграють велику роль в житті кожної людини і цілого суспільства. Від змісту і характеру мотивів залежить в значній мірі характер і ефективність діяльності людини.
Усвідомлення обов'язку, пізнавальні інтереси, прагнення до знань, любов до праці чинять благотворний вплив на успішність і дисциплінованість учнів. Вони стимулюють їх до активної діяльності, до глибшого оволодіння самим змістом знань і до трудових успіхів. Ці мотиви, бувши внутрішньою спонукою до діяльності, забезпечують належну наполегливість учнів у навчанні, праці і набуванні навичок дисциплінованої поведінки.
Першою необхідною передумовою виникнення спонукання до діяльності є наявність переживання потреби, яке відбиває об'єктивний стан нужди людини в чомусь. Первинною ж причиною виникнення спонукання є зміни в умовах існування людини, які і викликають дану потребу.
На початку виникнення спонукання до дії ми усвідомлюємо не досить виразно широке предметне коло нашого прагнення. Але надалі, в міру того як об'єкт прагнення більш усвідомлюється і конкретизується, це прагнення набуває конкретно-предметного характеру.
Другою необхідною передумовою виникнення конкретно-предметного спонукання до діяльності є наявність у людини досвіду задоволення органічних потреб за допомогою відповідних предметів [11].
Спонукання до дій, спрямованих на задоволення вторинних, культурних, духовних потреб, виникає також при наявності зазначених двох умов. Життя людини в суспільстві породжує у неї потреби у відповідному культурному оточенні, спілкуванні з іншими людьми, в набуванні різноманітних знань і т. д. Можливість або неможливість задоволення них потреб характеризує умови існування людини як особистості, як члена колективу.
Неможливість задоволення кожної такої потреби також виражає об'єктивний стан нужди людини у відповідних явищах дійсності. Цей стан відображується в мозку людини в формі переживання нею потреби, яке і викликає спонукання до дій, спрямованих на задоволення даної потреби. Тяжке переживання людиною, наприклад, стану самотності пов'язано з усвідомленням нею різних змін в її житті, неможливості спілкування з близькими людьми. Це переживання викликає відповідні думки і сильне спонукання, прагнення до дій, спрямованих на шукання способів зустрінутись з певними людьми [9].