3.Види і методи навчання
Види навчання
Догматичне навчання. Такий вид навчання склався у школах середньовіччя. Суть навчання зводилася до того, щоб зміст усіх навчальних предметів завчався напам'ять. Діти запам'ятовували, часто не розуміючи того, що вивчається. Таке навчання розвивало механічну пам'ять, але зазубрювання породжувало негативне ставлення до пізнання.
Попри це, елементи догматичного навчання залишились у сучасній школі. Скажімо, таблицю множення, закон Архімеда чи моральні цінності (10 заповідей Божих) варто запам'ятовувати механічно. Знання залишаться, а повне усвідомлення вивченого прийде з часом.
Пояснювально-ілюстративне навчання. Цей вид навчання, як досконаліший, склався у надрах догматичного навчання. За такого навчання учням не просто повідомляють готові знання, а пояснюють їх, обґрунтовують, коментують. Робиться все, щоб було менше механічного запам'ятовування, а більше розуміння сутності. Вчитель намагається активізувати розумову діяльність школяра.
Пояснювально-ілюстративний вид навчання пов'язаний із широким використанням засобів наочності та репродуктивним характером засвоєння знань. Тому чільне місце у навчанні посідають самостійні роботи, задачі, вправи, переклади, складання графіків, таблиць тощо (в основному, за наявним зразком). [6, стор.252-253]
Навчальна діяльність
Навчання — основний різновид діяльності дітей шкільного віку; активна, свідома й цілеспрямована діяльність, яка полягає у засвоєнні знань, вироблених людством з метою підготовки дітей до майбутньої самостійної трудової діяльності. Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя. Науково-технічний і соціальний прогрес, що властивий XX століттю, потребує значного поповнення та перебудови систем загальноосвітніх і спеціальних професійних знань, здобутих у середній школі та професійно-технічних навчальних закладах.
У процесі навчання його цілі поступово ускладнюються, але разом з цим вони й диференціюються. Поряд із загальноосвітніми цілями з'являються практичні — підготовка дітей до життя, засвоєння практичних знань, умінь і навичок. На ґрунті загальноосвітніх знань здійснюються політехнічне навчання та професійна освіта. Загальна освіта (знання мови, математики, фізики, хімії, біології, історії) дедалі стає необхіднішою для професійної освіти, підготовки творчих спеціалістів.
Успішне навчання дітей у школі великою мірою залежить від усвідомлення мети навчання і мотивів, якими вони керуються. У навчанні помітно виявляється соціальна та пізнавальна мотивація: перша — через усвідомлення ролі та необхідності знань для життя та праці, друга — у ставленні до змісту знань, в інтересі до них. Мотиви навчання тісно пов'язані з працею. Праця викликає потребу у знаннях, у ній формуються загальні та спеціальні здібності людини. Суспільна мотивація учнем свого навчання найбільшою мірою сприяє глибокому засвоєнню знань.
Важливою умовою успіху в оволодінні знаннями є готовність і підготовленість учня до навчання. Готовність учня до навчання полягає в його психологічній готовності до цього, у бажанні та вмінні навчатися, у наявності у нього необхідного для цього розвитку. Вміння навчатися виявляється в тому, що дитина розуміє пояснення вчителя й керується ними при виконанні завдань, самостійно виконує ці завдання, контролює себе відповідно до вказівок учителя та правил, а не за тим, як виконав завдання хтось інший. Учні, які виявляють самостійність у навчанні, краще засвоюють знання й успішніше розвиваються.
Підготовленість учня до навчання виявляється в конкретних знаннях, уміннях і навичках, потрібних для засвоєння навчального матеріалу. Тому важливо готувати дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі не тільки психологічно, а й із конкретних різновидів знань: лічби, мови, уявлень про природу та суспільство.
Навчання у школі потребує від учня організованості та дисципліни, щоденної систематичної роботи. Цим навчальна діяльність школяра відрізняється від ігрової діяльності дошкільника й наближається до трудової діяльності.
Засвоєння учнями знань залежить від їхньої активності у навчанні. Навчання пов'язане з розвитком особистості. Навчаючись, дитина розвивається, а розвиваючись, здобуває нові можливості — розуміти та засвоювати складніші знання. Успішніше дитина розвивається тоді, коли у процесі навчання активізується її навчальна самостійність, коли дитина стає суб'єктом, а не лише об'єктом навчання, тобто вміє ставити перед собою навчальні завдання й намагається успішно виконувати їх. У розвитку особистості надзвичайно важливу роль відіграє активізація розумової діяльності, а не тільки уваги, сприймання, пам'яті, уяви. Як показали дослідження проблеми навчання, еврична та програмована побудова процесу навчання, коментування змісту навчальних завдань, розв'язування навчальних завдань з кожного предмета, докази сприяють подоланню конкретизму в розумовій діяльності та успішному розумовому розвитку. [7, стор.89-91]
Класифікація методів навчання
Насамперед зазначимо, що питання про класифікацію методів навчання залишається у педагогіці дискусійним.
Академік Ю.К. Бабанський виділяє три великі групи методів навчання на основі вирізнення в їхній структурі трьох органічно пов'язаних компонентів — мотиваційного, організаційно-дійового і контрольно-оцінного.
У групі методів стимулювання й мотивації навчання виділяється підгрупа методів, спрямованих на формування інтересу до навчання, і підгрупа методів, спрямованих на розвиток відповідальності за навчання.
У групі методів організації і здійснення навчально-пізнавальних дій виділяють такі підгрупи: методи організації і забезпечення суттєвого сприйняття навчальної інформації, методи організації і забезпечення розумової діяльності, індуктивного і дедуктивного, репродуктивного й пошукового характеру, керованої і самокерованої навчально-практичної діяльності. Такі методи звичайно називають словесними, наочними і практичними, репродуктивними й пошуковими, а також методами керованого і самокерованого навчання.
У групі методів контролю й самоконтролю Ю. К. Бабанський виділяє методи усного, письмового й лабораторно-практичного контролю. Такий підхід до класифікації методів навчання випливає з цілісної структури процесу навчання, а не якогось одного з його аспектів. Це дає можливість, на думку Ю.К. Бабанського, враховувати дані основних наук, що вивчають проблеми пізнання — філософії, психології, логіки, кібернетики.
Академік М. І. Махмутов пропонує номенклатуру бінарних методів разом із п'ятьма методами викладання і п'ятьма відповідними методами навчання. Ним виділені такі методи викладання: 1) інформаційно-повідомляючий; 2) пояснювальний; 3) інструктивно-практичний; 4) пояснювально-спонукаючий; 5) пояснювальний; а також методи навчання: 1) виконавський; 2) репродуктивний; 3) продуктивно-практичний; 4) частково-пошуковий; 5) пошуковий.
Ідеї бінарної системи методів навчання запропоновані й іншими педагогами (А.М. Алексюк, Н.М. Верзилін, М.М. Левіна, Н.М. Мочалова, А. Г. Пінкевич, Б.Е. Райков, Т.І. Шапова та ін.). Розроблено також триаспектні моделі методів навчання (В.І. Паламарчук, В.Ф. Паламарчук, В.І. Андреев). Подібні підходи до оцінки методів навчання І.Я. Лернер вважає неприйнятними, хоча його аргументація, на наш погляд, не є переконливою.
В останні роки набула поширення класифікація методів навчання, побудована на ідеї проблемності. Це насамперед номенклатура методів навчання у викладі М. М. Скаткіна та І. Я. Лернера, які до системи загально дидактичних відносять такі методи: 1) інформаційно-рецептивний; 2) репродуктивний; 3) проблемного викладу; 4) евристичний (частково-пошуковий); 5) дослідницький.
Зазначена група методів навчання досить добре обґрунтована й описана авторами, насамперед це стосується методів проблемного навчання. Водночас І. Я. Лернер і М. М. Скаткін, цілком правомірно відстоюючи вказані методи, зайняли непримиренну позицію щодо інших груп методів навчання. На думку І. Я. Лернера, згадані п'ять методів навчання цілком забезпечують досягнення мети навчання у вітчизняній школі. З такою позицією погодитися важко. Автори, можливо самі цього не помічаючи, абсолютизують одну групу методів навчання. Розмаїття цілей і завдань навчання не може бути забезпечене трьома-п'ятьма методами. Генеральна система методів у школі може бути визначена лише на основі багаторівневої оцінки, виходячи з різних наукових ідей, теорій, класифікацій.
Новий, більш продуктивний підхід до сумарної оцінки застосовуваних методів навчання пропонує так зване модульне навчання. [1,стор.445-447]
Методи науки і методи навчання у вищій школі
Продуктивною, на наш погляд, є ідея співвідношення методів навчання у вищій школі і методів науки.
Відомі такі загальнонаукові методи пізнання: індуктивні, формально-дедуктивні, аналогії й моделювання, ідеалізації й абстракції, формалізації наукових знань, рух від конкретною до абстрактного, рух від абстрактного до конкретного.
Розробка методів навчання у вищій та середній школі висуває на передній план логічний шлях засвоєння знань як суттєвої ознаки класифікації методів навчання. Чимало дослідників вважають такий підхід цілком правомірним. Дехто заперечує його. Зокрема, І.Я. Лернер дотримується думки, що логічна діяльність є об'єктом, а не методом навчання. У цьому твердженні ми вбачаємо пряме протиставлення методів учіння і методів навчання, що є неправомірним, адже поняття методів навчання передбачає поняття методів учіння. Крім того, логічна діяльність тих, хто навчається, водночас виступає об'єктом навчання з боку навчаючих (викладачів) і засобом учіння з боку тих, хто навчається. Тут протиріччя усувається. Ці питання потребують подальших досліджень. [1,стор.4475-448]