Після загальної бесіди проводиться повторне читання тексту. Воно проводиться переважно по частинах. Читання по частинах необхідне тоді, коли твір великий розміром або такий, що його не можна опрацювати за один урок.
Після повторного читання всього твору проводиться робота над текстом.
Головним при розборі художнього твору є з’ясування основних образів, картин твору, щоб допомогти учням розібратися, якими художніми рисами наділено окремі образи, якими мовними засобами користується письменник для зображення в творі героїв, картин. Тому треба зосередити увагу учнів на яскравих виразах, на образних словах, на деяких окремих фактах, що мають значення в розвитку дії твору.
Розбір треба проводити так, щоб внаслідок усвідомлення окремих виразів, частин твору, значення описів, характеристик учні уяснили головні образи, їх соціальну приналежність і в кінці змогли за допомогою вчителя визначити ідею твору. З цією метою вчитель ставить завдання знайти місця в творі, де автор від себе характеризує героя, зайти й зачитати чи переказати своїми словами характерні вирази героїв, знайти опис зовнішніх рис героїв, описи природи місцевості і т. д.
Треба звертати увагу учнів на те, які мовні засоби використовує автор для відтворення настроїв, почуттів; слід розібрати вирази в творі в переносному значенні (метафори), порівняння, значення образних слів (епітетів), антоніми, синоніми, ніжні, пестливі вирази чи грубі, зневажливі.
Так, наприклад, при розборі в IV класі оповідання А. Головка «Пилипко» поряд з логічним розбором можна поставити такі запитання і завдання:
1) Як письменник змальовує зовнішній вигляд Пилипка?
2) Знайти ті місця в творі, з яких видно, що батьки Пилипка були бідняками?
3) Пояснити такі вирази: «Ми ось язика тобі розв’яжемо», «Хочеш, щоб і тобі всипали?», «Злидота така, нічого й потягти».
4) Які приклади поведінки Пилипка підтверджують сміливість, відважність хлопця?
5) Знайти в оповіданні народні вирази й слова: «семірка», «вдивленіє», «наша бере».
6) Дібрати слова, близькі за значеннями до таких слів: шмаття, зашамкала.
7) Пояснити вираз: «А Пилипко зляканим звірятком дивився з полу».
При розборі змісту прочитаного твору вчитель може давати завдання перечитати окремі уривки тексту чи вирази, вимагати від учнів підтвердження відповідей словами тексту.
До деяких оповідань і віршів можна поставити завдання знайти в творі місця, що відповідають малюнкові в читанці, наприклад, в оповіданні А. Тесленка «Миколка» (ІІ клас) (до малюнка: коло порога старець сивий стоїть з хлопчиком).
А при розборі в І класі казки «Ріпка» можна дати завдання знайти рядки, де говориться, що всі разом взялися рвати ріпку.
Після розбору оповідання до нього можна скласти план (про те, як складати план, говорилося раніше), а потім переказувати оповідання. Переказувати оповідання, казку можуть кілька учнів по частинах, якщо твір чималий своїм розміром і складається з кількох частин; невеличкі твори можна переказувати кілька разів.
Підкреслюємо, що при переказі твору особливу увагу необхідно звертати на правильність мови учнів, привчати учнів стежити при переказі за своєю мовою, невдалі слова й вирази зразу ж виправляти. Учитель ставить вимогу до учнів, щоб вони уважно стежили при переказуванні не лише за змістом, а й за своєю мовою. Треба привчати учнів використовувати в переказі образні вирази, слова оповідання,
У зв’язку з читанням оповідань, нарисів, казок, байок треба запроваджувати творчі вправи на зв’язку читання та інших предметів. Ці роботи можуть бути різноманітні. Одні з них мають виявити, як діти розуміють прочитане, інші показати, як діти ставляться до прочитаного.
Творчі роботи мають також за мету розвивати логічні здібності дітей. Види цих робіт можуть бути різними.
Особливості читання казок і байок.
Казка читається так, як і оповідання, але цей вид творів має свою специфіку. При вивченні казки учні початкової школи повинні зрозуміти виведені в ній образи. У вступній бесіді до казки треба підвести дітей до усвідомлення ЇЇ образів, а часом і до розкриття моральної ідеї в ній. У переважній більшості казок розгортається боротьба добра із злом, і ця боротьба обов’язково закінчується перемогою добра (правди) над злом (неправдою). В попередній бесіді не варто учням казати, що казка – це видумане. Краще нехай учні підходять до казки як до реального оповідання. Питання особливостей казки можна розібрати після читання і переказу її. Тоді вчитель може вказати, що в казці фантастичне (видумане), а що дійсне, підкреслити, що в казках відображені погляди людей в далекому минулому, коли люди на явища природи дивились як на надприродні істоти (Баба-яга, Мороз і ін.). Тварини тоді людям здавались рівними з ними. Все це вчитель з’ясовує після читання, розбору й переказу. казки в підсумках, а не в попередній бесіді.
Читання байки теж має свої особливості. Як опрацьовувати байку, вчителі часто затрудняються. Перед читанням байки необхідно провести бесіду про її персонажів і ні в якому разі не розповідати змісту байки. Треба пояснити, наприклад, що вовк – хижий звір, лисиця – хитра, шкідлива, що півник, курочка, гуси – це свійські птахи, розповісти про те, де живуть звірі, птахи, чим кожна тварина, кожен птах живиться, яка користь чи шкода від них людині.
Така розповідь учителя допоможе дітям краще зрозуміти образи байки, їх вчинки.
Розкриваючи образи байки, учитель допоможе уяснити дітям, наскільки байка в переносному (алегоричному) значенні розповідає про життя людей. Тільки після розбору байки учні зрозуміють, що в цих творах є вигадкою, що відповідає дійсності.
Перед читанням доцільно використати малюнки тварин, птахів, що про них буде йти мова в байці.
Особливу увагу треба звернути на виразне читання байки. Після читання вчителем, розбору байки, корисно запровадити читання в особах. Діти охоче виконують цю роботу, з захопленням готують колективне декламування байок в особах. Деякі казки також можна читати, розподіливши ролі між окремими учнями.
Розкриття ідеї (моралі) байки повинно бути результатом всієї роботи над байкою.
Щоб учні краще уяснили ідею байки, казки, доцільно іноді навести відомий дітям приклад з життя, подібний до явища, описаного в байці, казці. Можна запропонувати учням самим навести такі приклади.
Деяку особливість в роботі з читання становлять загадки, приказки, прислів’я, скоромовки.
При розборі загадок треба не тільки навчити учнів прочитати й відгадати загадку, вони повинні пояснити, чому саме така, з не інша відгадка, вказати, за якими ознаками вони відгадали загадку, наприклад, чому це сніг: надворі горою, а в хаті водою. Розгадуючи загадки в III–IV класах, учні можуть пригадувати і ті загадки, які вони знають. Така робота сприяє розвитку розумової активності і самостійної творчості дітей.
Робота над приказками і прислів’ями ведеться, починаючи з І класу. Зміст приказок і прислів’їв учні найкраще зрозуміють при розборі їх у зв’язку з прочитаним оповіданням чи статтею.
Так, наприклад, після читання в І класі оповідання «Ти» і «ви» діти зрозуміють зміст прислів’я: «Умів помилятись, умій виправлятись».
Для удосконалення навичок читання, правильної і швидкої вимови, розвитку мовних органів дитини має чимале значення читання скоромовок, особливо в І класі. Особливістю скоромовок е те, що в них скупчуються слова на якісь приголосні чи голосні і це утруднює швидкість читання їх. Наприклад:
Сів шпак на шпаківню,
заспівав шпак півню:
– Так, як ти – не вмію я,
ти не вмієш так, як я.
У цій скоромовці скупчені слова з ш, п, я, і.
Починати читати скоромовку треба повільно, роблячи зупинку після кожного слова, а окремі слова навіть по складах. Потім поступово швидкість читання прискорюється до максимуму, але з неодмінною умовою – вимовляти слова ясно, правильно, дотримуватись пауз, виразності, інтонації.
Загалом літературознавча пропедевтика займає чільне місце серед інших форм роботи на уроках читання і пронизує практично весь зміст методики роботи з художніми творами.
1.2. Психолого-педагогічні основи використання прикладного програмного забезпечення для розробки дидактичних засобів при проведенні літературознавчої пропедевтики
Літературознавча пропедевтика, як, зрештою, і інші форми роботи на уроках рідної мови (зокрема читанні) передбачає використання різноманітних засобів навчання.
Використання комп’ютера при розробці дидактичних засобів у початковій школі – це досить новий крок, але він вже здобув певні позитивні відгуки в колах провідних психологів та педагогів.
Варто лише сказати, що за даними досліджень у цій галузі навчання з допомогою комп’ютера здатне:
· полегшити підготовку вчителя до уроку на 60 %;
· підвищити цікавість учнів до процесу навчання на 70 %;
· покращити запам’ятовування матеріалу учнями на 30 %;
· забезпечити кращий розвиток учнів на 50 %;
· осучаснити та урізноманітнити процес навчання на 45 %.
Звичайно, що такий підхід малює нам казкові перспективи. Насправді ж навчально-виховний процес з допомогою комп’ютера наяву може покращити знання учнів, якщо будуть забезпечені наступні моменти:
1. Процес навчання з комп’ютером не буде заперечувати інші методи та прийоми навчання.
2. Комп’ютерні дидактичні засоби будуть не просто копіювати звичайні засоби (наприклад, наочність) на монітор, а створювати принципово нові, що забезпечують більш чітку модернізацію навчання.