Смекни!
smekni.com

Виховна система В.О. Сухомлинського (стр. 3 из 4)

В.О.Сухомлинський відзначав, що марне витрачання часу, байди­кування, ледарство проникає нині у життя дітей; та деякі батьки вважають, що їхні діти повинні тільки гратися, забавлятися, розважатися, а праця - це обов'язок дорослих. Дітей перетворили у бездуш­них споживачів радощів, вони навіть не усвідомлюють, звідки та радість прийшла і якою ціною завойована. Такі батьки пере­конані в тому, що найбільше щастя дитинства - безтурботність, втіха, радісне життя.

У деяких сім'ях діти аж до підліткового, а то й юнацького віку не знають особливих турбот, серйозної праці, не мають постійних трудових обов'язків і доручень, а свій вільний від навчання час проводять у розвагах, іграх, а то й бешкетуванні. Деякі батьки вважають, що бажання працювати, любов до праці приходить до людини з віком само собою. Вони заявлять: ми в свій час набідувалися, зазнали стільки горя, то хай хоч наші діти будуть щасливими, ростуть безтурботними, тішаться радо­щами дитинства.

За думкою В.О.Сухомлинського, в праці розкриваються здібності, моральні та інтелектуальні сили молодої людини, формується її особистість. Тільки в процесі трудової діяльності виникає потреба в спілкуванні, у становленні соціаль­них і психологічних відносин, ділових взаємин між людьми, взаємодопомоги, взаєморозуміння, дисциплінованості, погодже­ності дій і вчинків тощо. Потреба в праці, звичка і відповідальне ставлення до праці можуть сформуватися лише при наявності посильних і постійних трудових доручень, у праці радісній, без примусу і покарань, са­мостійній і творчій, корисній як для особистості, так і для суспільства.

Через усі педагогічні праці В.О.Сухомлинський проводить основну ідею - ідею самоутвердження і становлення особистості громадянина у творчій праці на благо суспільства. Дати дитині радість творення, радість праці, праці на благо людей - це і є справжня мудрість батьківської любові до дітей.

Василь Олександрович писав, що творчий характер трудової діяльності розкривається перед дитиною тоді, коли вона зайнята тривалою працею, яка потребує щоденної думки, піклування. І однією з найсильніших спонук до фізичної праці є важливість задуму цієї праці, поєднання зусиль розуму і рук. Чим важливіший задум, тим з більшим інтересом виконується найпростіша робота. Оволодіння майстерністю дослідження, експериментування, використання даних науки у праці - все це дитина усвідомлює і переживає як моральну гідність.

5. Розвиток пізнавальної діяльності дитини в процесі навчання.

Василь Олександрович у низці наукових та публіцистичних робіт розглядає процес навчан­ня як радість пізнання, як красу розумової праці. Переконливо показати, що в знаннях зосереджена краса життя і геній людства, активізувати розумову діяльність учнів, заохочувати вольові зусилля, сприяти усвідомленню ними потреби в знаннях - запо­рука успіху в навчанні. От чому свою школу він називає «шко­лою радості». Основи пізнавальної діяльності і навчальної праці закладаються в ранньому дитинстві, а тому В.О.Сухомлинський дає практичні поради батькам: розвивати в дітей спостережливість, вміння орієнтуватися в різноманітних ситуа­ціях, мислити, міркувати, фантазувати. Цьому особливо сприяє вивчення явищ природи в ранньому дитинстві, спільні прогулян­ки, бесіди, читання книжок, спільна праця.

Мислення дитини своєрідне, її думка невіддільна від почуттів, вона прагне все пізнати, зрозуміти. А тому сам процес навчання повинен бути життєрадісним, захоплюючим, будити думку і по­чуття, мати дослідницький характер. Водночас з цим, розвиток пізна­вальних і навчальних інтересів немислимий при застосуванні примусу, покарань або сухих формальних вимог. В.О.Сухомлинський пише: «Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і - це особливо тривожить - втрачають чутливість до правди, спра­ведливості»1.

Василь Олександрович на яскравих прикладах показує, яке зна­чення для інтелектуального розвитку, зокрема мислення і пізна­вальних інтересів, має психологічний клімат соціального середо­вища, в якому дитина формується і розвивається, багатство інте­лектуальних зв'язків і відношень, мовне спілкування, активна пізнавальна і трудова діяльність. Багато цікавих порад з цього питання міститься у статті «Вашій дитині через рік іти до школи» та ін.

Величезного значення надавав В.О.Сухомлинський вихован­ню дітей засобами природи, безпосередньому спілкуванню їх з природою. Природа стає могутнім фактором виховання особливо тоді, коли дитина пізнає і розкриває її таємниці, розумно пере­творює і примножує її багатства, оберігає її скарби.

Спілкуючись з природою, діти не тільки вчаться пізнавати світ, мислити, вони вчаться розуміти прекрасне. Збагачуються духовний світ дитини, її почуття, облагороджується душа. Про­гулянки дітей у ліс, на луг, річку - це не розва­га, вважає В.О.Сухомлинський, це справжні уроки, на яких дити­на пізнає світ, вчиться мислити, міркувати, розуміти і усвідом­лювати складні різноманітні явища.

_____________________________________________________________

1 Сухомлинський В.О. Вибрані твори. К., «Радянська школа», 1976, т. 4, с. 501.

Особливе значення має виховання засобами природи в ран­ньому дитинстві, коли душа дитини надзвичайно вразлива, чут­лива, ніжна. Перші уроки розвитку духовної культури слід про­водити не в чотирьох стінах, перед класною дошкою, а серед не­вичерпного багатства природи, неповторної її краси.

Такі уроки допомагають виховати в дитини любов до природи, захоплення красою і гармонією, бережливе ставлення до неї. На яскравих при­кладах В.О.Сухомлинський показує, як у дітей зароджуються благородні почуття, коли вони спостерігають за життям малих пташенят у гнізді, вирощують квіти і плодові дерева, закладають сади і виноград­ники, доглядають столітні дуби. Почуття влади людини над природою - це передусім збере­ження і примноження її багатств і краси.

6. Роль сім’ї у виховній системі В.О.Сухомлинського.

Василь Олександрович постійно цікавився проблемами сі­мейного виховання, умовами і особливостями виховання дітей у різних сім'ях, вивчав позитивний досвід, підмічав найістот­ніші і найбільш типові вади та недоліки сімейного виховання, шукав причини цих недоліків. Він проводив велику виховну і освітню роботу з батьками, дорослими, навчав їх мистецтва сімейного і громадського виховання, гостро критикував обивательство, неуцтво, примітивізм. У Павлиській школі було ство­рено чітку систему педагогічної освіти і пропаганди педагогіч­них знань серед населення, батьків і навіть старшокласників.

В.О.Сухомлинський вважав за необхідне ввести в зміст загальноосвітньої школи необхідний мінімум педагогічних знань, виховувати майбутніх батьків, морально готувати їх до великої відповідальної бать­ківської місії. Він підкреслював, що безвідповідальне ставлення молодих батьків до виховання своїх дітей дорого обходиться передусім суспільству.

Морально не підготовлені до народження і виховання дітей батьки, вважає В.О.Сухомлинський, є великим нещастям для суспільства. Останнім часом стало досить помітним таке явище, як невід­повідність між фізіологічною готовністю до народження дітей і морально-психологічною зрілістю молодих батьків та усвідомленням їх батьківської місії і ролі, величезної відповідаль­ності перед суспільством за виховання своїх дітей. Велике горе приходить тоді, пише В.О.Сухомлинський, коли такі дорослі діти приводять на світ дітей - біда і суспільству, і дітям. Частина з таких батьків не обізнана з елементарними правилами виховання дітей у сім'ї. Сімейні конфлікти, ненормальні відносини тощо призводять до розлучення молодих пар і як результат - важкі діти, трагедія для дітей і батьків. Діти, які виростають у таких неблагополучних сім'ях, як правило, стають важкими у вихованні, бо погіршують­ся умови їхнього морального розвитку в сім'ї, їм не вистачає батьківської турботи, тепла і ласки. «Важкі діти» - це передусім результат неправильного виховання, вад сімейного життя, несприятливого психологічного клімату і ненор­мальних стосунків у сім'ї.

Молоді батьки повинні розуміти, що шлюб розпочинається з готовності до великої і відповідальної соціальної ролі - вихо­вання дітей, успіх якої залежить передусім від духовного багат­ства, вірності коханню, взаємної поваги і спілкування, педагогіч­них знань і умінь. «Своїх вихованців - юнаків і дівчат ми вчи­мо: моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати за майбутнє - за своїх дітей»1.

В.О.Сухомлинський вважає, що потрібна школа мудрості майбутніх батьків, що молодь треба цілеспрямовано й своєчасно готувати до цієї відповідальної громадянської місії. У своїй практичній педагогічній діяльності Василь Олександрович ішов двома шляхами: облагородження почуттів, поведінки юнаків і дівчат у системі виховної роботи в школі, а також впроваджен­ня спеціальної педагогічної освіти і виховання молоді, мораль­на підготовка до сімейного життя (нарис «Виховання майбутніх матерів і батьків»).

Василь Олександрович був не тільки великим знавцем бать­ківської педагогіки, досвідченим пропагандистом педагогічних знань, він сам був прекрасним сім'янином, батьком дітей, що дістали зразкове сімейне виховання, освіту, громадянську зрілість.

В.О.Сухомлинський вважав, що, яким би успішним не було виховання, впливу самого авторитету батьків і дорослих, пози­тивного прикладу і т. п. для формування всебічно розвиненої особистості не досить. Виховання має доповнюватися самовихо­ванням, тобто зусиллям самої дитини або підлітка, спрямованим на самостійне вироблення потрібних ціннісних морально-во­льових