Смекни!
smekni.com

Вища освіта України і Болонський процес (стр. 10 из 12)

Кредити ECTS – це відносне, а не абсолютне мірило навчально навантаження студента, що лише визначає, яку частину загально річного навчального навантаження займає один блок курсу у закладі чи на факультеті, який призначає кредити.

У ECTS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр.

Призначення кредитів ECTS.

Кредити ECTS потрібно розподіляти за принципом «від найбільшого до найменшого». За відправну точку потрібно брати повну структуру програми і звичайну модель курсів, які студент повинен буде пройти у навчальному році, щоб завершити кваліфікацію в рамках офіційної тривалості навчання.

Кредити ECTS слід призначати всім наявним розділам курсу – обов’язковим або факультативним. Кредити слід також виділяти на дипломний проект, кваліфікаційну роботу і виробничу практику, де ці «розділи» є офіційною частиною програми з присвоєнням відповідного кваліфікаційного ступеня, включаючи вчені ступені, поки триває процес оцінювання успішності.

Присвоєння студентам кредитів ECTS

Загальна кількість кредитів на один курс є фіксованою і однаковою для всіх студентів. Кредити ECTS призначаються для розділів курсу, але присвоюються лише студентам, які успішно завершили курс, задовольняючи всі необхідні вимоги стосовно оцінювання. Іншими словами, студенти не одержують кредитів ECTS просто за відвідування занять – вони повинні задовольнити всі вимоги щодо оцінювання, визначені у закладі, щоб продемонструвати, що вони виконали заявлені навчальні завдання для даного розділу курсу. Процедура оцінювання може проводитися у різноманітних формах: письмові чи усні екзамени, курсова робота, поєднання цих двох чи інших засобів таких, як презентації на семінарах, інформацію про які слід включити в інформаційний пакет.

Перезарахування кредитів ECTS

Місцеві і закордонні заклади готують інформацію та обмінюються переліком оцінок дисциплін для кожного студента, який бере участь у ECTS. Копії цих переліків додаються до особової справи студента. Інший навчальний заклад визнає загальну суму кредиту, одержаного студентом у закладах-партнерах і перезараховує їх.

Координатори ECTS

Навчальні заклади, які користуватимуться ECTS, повинні призначити координатора ECTS від закладу і від кожного задіяного факультету. Їх роль полягає у тому, щоб займатися адміністративними й академічними аспектами ECTS і надавати консультації студентам.

Роль координатора від закладу полягає в тому, щоб гарантувати виконання зобов’язань закладу перед нормами ECTS.

Координатор від факультету, звичайно, буде тією особою, яка підтримуватиме ділові зв’язки із студентами та викладацьким складом кафедри чи факультету і займатиметься практичними й навчальними аспектами реалізації ECTS.

Інформаційний пакет

Кожен заклад, що використовує ECTS, випускає інформаційні пакети як довідники для потенційних партнерів, студентів і викладацького складу закладів-партнерів, до своїх курсів, навчальних програм, навчального й адміністративного устрою. Призначення інформаційних пакетів у тому, щоб орієнтувати студентів на вибір відповідних програм і планувати їхнє навчання за кордоном, і забезпечувати практичною інформацією.

Інформаційні пакети повинні систематично – кожного року – оновлюватися і бути легко доступними для користувачів, студентів і викладацького складу.

Таблиця Шкала оцінювання ECTS

Оцінка ECTS Визначення
A ВІДМІННО – відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок
B ДУЖЕ ДОБРЕ – вище середнього рівня з кількома помилками
C ДОБРЕ – в загальному правильна робота з певною кількістю грубих помилок
D ЗАДОВІЛЬНО – непогано, але зі значною кількістю недоліків
E ДОСТАТНЬО – виконання задовольняє мінімальні критерії
FX НЕЗАДОВІЛЬНО – потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік
F НЕЗАДОВІЛЬНО – необхідна серйозна подальша робота

Шляхи адаптації європейської системи вищої освіти у вищу освіту України

Основними стратегічними завданнями для адаптації вищої освіти є:

Перше. Суттєво скоригувати спрямованість освітнього процесу.

Друге завдання – модернізація освіти.

Третє завдання. Переведення матеріально-технічної бази навчального процесу на сучасний рівень.

Четверте завдання. Полягає у забезпеченні знання державної мови.

Для адаптації європейської вищої освіти має бути удосконалена вища освіта України згідно вимог Болонського процесу.

Має бути запроваджена кредитно-модульна система. Основні кроки щодо запровадження кредитно-модульної системи у вищій освіті України:

1. Адаптація системи освітньо-кваліфікаційних рівнів («бакалавр», «спеціаліст»).

2. Визначити термін підготовки бакалаврів і магістрів.

Яку обрати схему тривалості (у роках) підготовки для кожного рівня: 3+2; 4+1; 4+2?

3. Завершити розробку Стандартів вищої освіти.

4. Визначити залікові кредити курсів.

Розроблення структурно-логічних схем та навчальних планів підготовки за напрямами і спеціальностями.

5. Розробити змістовні модулі залікових кредитів.

6. Розробити системи оцінювання змістових модулів та залікових кредитів.

Мають бути адаптовані організація навчального процесу.

Значна увага має приділятися проведенню самостійної роботи та контролю за нею. В навчальних планах на самостійну роботу студента відводиться 50-60%навчального часу. До самостійної роботи відносять такі форми робіт: семестрові завдання для самостійної роботи, реферати, розрахунково-графічні роботи, контрольні роботи. До самостійних робіт відносять також курсові, дипломні та магістерські роботи.

Курсова робота – це один з видів індивідуальних завдань навчально-дослідного, творчого чи проектно-конструкторського характеру, який має на меті не лише поглиблення та закріплення знань студентів, а й застосування їх при вирішенні конкретного завдання. Курсова робота оцінюється за шкалою ECTS.

Дипломна робота – це індивідуальне завдання науково-дослідного, творчого чи проектно-конструкторського характеру, яке студент виконує на завершальному етапі фахової підготовки і є однією з форм виявлення теоретичних і практичних знань.

Магістерська робота – це індивідуальне завдання науково-дослідного, проектно-конструкторського характеру, яке студент виконує на завершальному етапі фахової підготовки і є однією з форм виявлення теоретичних і практичних знань та містить елементи наукової новизни в даній галузі знань.

На даному етапі запропоновано використання в навчальному процесі індивідуальні навчально-дослідні завдання (ІНДЗ).

Індивідуальні навчально-дослідні завдання (ІНДЗ) - це завершена теоретична або практична робота у межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, одержаних у процесі лекційних, семінарських, практичних та лабораторних занять, охоплює декілька тем або зміст навчального курсу в цілому.

Метою (ІНДЗ) є самостійне вивчення частини програмного матеріалу, поглиблення, узагальнення, закріплення та практичне застосування знань студента з навчального курсу і розвиток навичок самостійної роботи.

Структура(ІНДЗ):

- вступ (зазначається тема, мета і зав­дання роботи та основні її положення);

- теоретичне обґрунтування (виклад базових теоретичних положень, законів, принципів, алгоритмів тощо, на основі яких виконується завдання);

- основні результати роботи та їх обговорення (подаються статистичні або якісні результати роботи, схеми, малюнки, моделі, описи, систематизована реферативна інформація та її аналіз тощо);

- висновки;

- список використаної літератури.

Порядок подання та захисту ІНДЗ:

- звіт про виконання ІНДЗ подається у вигляді скріпленого реферату з титульною сторінкою стандартного зразка та основним текстом згідно структури (за об'ємом до 10 аркушів);

- ІНДЗ подається викладачеві не пізніше ніж за 2 тижні до екзамену (заліку);

- оцінка за ІНДЗ виставляється на основі попереднього ознайомлення викладача зі змістом ІНДЗ. Можливий захист завдання шляхом усного звіту студента про виконану роботу;

- оцінка за ІНДЗ є обов'язковим компонентом екзаменаційної оцінки (заліку). Питома вага (ІНДЗ) становить до 50% від загальної оцінки.

Освітньо-кваліфікаційна система вищої освіти України максимально наближена до структури ступенів більшості країн Європи. В Україні відповідно до Закону України „Про освіту” структура вищої освіти включає такі освітні кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Молодший спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності. Програма підготовки молодшого спеціаліста реалізується навчальними закладами І-ІІ рівнів акредитації.

Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення завдань та обов’язків певного рівня професійної діяльності. Програма підготовки бакалавра реалізується навчальними закладами ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр” здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення завдань та обов’язків певного рівня професійної діяльності. Програма підготовки спеціаліста реалізується навчальними закладами ІІІ-ІV рівнів акредитації.