Смекни!
smekni.com

Вікова динаміка розвитку уваги в дітей шкільного віку (стр. 2 из 13)

Увага до об'єкта, будучи передумовою для спрямованості на нього дії, є разом з тим і результатом якоїсь діяльності. Лише роблячи подумки яку-небудь діяльність, спрямовану на об'єкт, можна підтримати зосередженість на ньому своєї уваги. Увага - це зв'язок свідомості з об'єктом, більш-менш тісна, чітка; у дії, у діяльності вона й кріпиться.

Говорити про увагу,її наявність або відсутність можна тільки стосовно до якої-небудь діяльності - практичної або теоретичної. Людина уважна, коли спрямованість її думок регулюється спрямованістю її діяльності, і обидва напрямки в такий спосіб збігаються.

Це положення виправдовується у всіляких сферах діяльності. Його підтверджує спостереження Гельмгольца, що приводиться нижче .

На сценічному досвіді це правильно помітив Станіславський. "Увага до об'єкта, - пише він, - викликає природну потребу щось зробити з ним. Дія ж ще більше зосереджує увагу на об'єкті. Таким чином, увага, зливаючись із дією й взаємопереплітається, створює міцний зв'язок з об'єктом".

Специфічне значення уваги як вираження відношення особистості до об'єкта зробило це поняття особливо дискусійним. Представники англійської емпіричної психології - асоціоністи зовсім не включали увагу в систему психології, для них не існувало ні особистості, ні об'єкта, а лише подання і їхні асоціації; тому для них не існувало й уваги. Потім, наприкінці XІ і поч. XX ст. поняття увага починає відігравати все більшу роль. Вона служить для вираження активності свідомості й використовується як коректив до асоціативної психології, що зводить свідомість до механічних зв'язків відчуттів і подань. Але при цьому увага по більшій мірі мислиться як зовнішня стосовно всього змісту сила, що зсередини формує даний свідомості матеріал.

Це ідеалістичне розуміння уваги викликає реакцію. Ряд психологів (Фуко, Делевр і ін.) заперечують зовсім правомірність цього поняття. Особливо радикальні спроби, що зовсім усувають увагу із психології, зробили представники психології біхевіористи і гештальтпсихологи.

Перша механічна спроба спростити увагу, помічена в руховій теорії уваги Рібо й розвинена в біхевіористів і рефлексологів, зводить увагу до рефлекторних установок [81],[53]. Друга, пов'язана з теорією гештальтпсихології, зводить явище уваги до структурності сенсорної ділянки (Рубін).

Не підлягає сумніву, що рефлекторні установки відіграють істотну роль у початкових, найбільш примітивних формах уваги. Добре відомо, що при дії на організм якого-небудь подразника організм звичайно рефлекторно пристосовується до найкращого його сприйняття. Так, коли на периферичну частину сітківки ока падає світловий подразник, око звичайно повертається в його сторону, в результаті він попадає в поле кращої видимості. При дії на барабанну перетинку збоку звукового подразника, що йде, потрібен рефлекторний поворот вбік джерела звуку. Значення цих установок полягає в тім, що вони приводять до посилення одних процесів за рахунок гальмування інших. Таким чином, уже рефлекторні реакції організму створюють сприятливі умови для виділення деяких подразників. До цих рефлекторних реакцій установки і зводять рефлексологи увагу.

Не підлягає також сумніву, що пояснення уваги у відриві від таких рефлекторних установок як відправного пункту в процесі розвитку було б явно ідеалістичним і ненауковим. Але пояснювати увагу тільки цими рефлекторними установками так само не правильно і не можливо. Самі установки людини далеко не завжди є рефлекторними. Вони часто утворюються на основі свідомих процесів, у яких бере участь увага. Таким чином, рефлекторні установки можуть бути й причиною, і наслідком уваги, і її зовнішнім вираженням. Увагу в цілому ніяк не можна зводити до рефлекторних установок.

Спроба звести увагу до структурності сприйняття не витримує критики з декількох причин. По-перше, для уваги істотна можливість виділення частин, сторін, моментів, - одним словом, аналізу, а не однобічне панування структурного цілого; по-друге, хоча увага безперечно спочатку проявляється відносно почуттєвого змісту й пов'язана з його членуванням, однак істотна риса вищих форм уваги полягає у відволіканні. Увага пов'язана з абстракцією, з можливістю розчленувати структуру сприйняття, як і від чого відволіктися й свідомо спрямувати погляд у певну сторону. З розумовою операцією абстракції увага зв'язана не менш тісно, чим зі структурністю сприйняття. Жані приводить випадок хворої, для якої непереборні труднощі представляло дістати шпильку з коробки, у якій вперемішку були шпильки й ґудзики. Вона брала коробку для того, щоб виконати це завдання, але, як вона пояснювала, вона не могла зосередитися думкою на шпильках, тому що їй попадалися під руки й приковували увагу ґудзики; точно так само вона не могла зосередитися й на ґудзиках, оскільки в поле зору постійно попадали шпильки; у результаті вона лише безпомічно перебирала одні й інші. Ми не перебуваємо в такій поглинаючій владі речей.

Зводити всю проблему уваги до структурності почуттєвого поля – означає в остаточному підсумку заперечувати існування суб'єкта, що протиставляє себе предметам і активно впливає на них.

Увага, що суцільно й поруч трактується тільки як "функція" або механізм, є по суті аспект великої основної проблеми співвідношення особистості і світу. Наявність у людини вищих форм уваги в остаточному підсумку означає, що вона як особистість виділяє себе з навколишнього середовища, протиставляє себе йому і одержує можливість, подумки включаючи наявну ситуацію в різні контексти, нею перетворювати, виділяючи в ній у якості істотного то одного, то іншого моменту. Увага в цих вищих своїх формах характеризує своєрідність людської предметної свідомості.

Замість розкриття цього основного співвідношення, пов'язаного із загальною спрямованістю особистості, теорія уваги в більшій мірі зосереджувалася на питанні про те, до яких функцій її зарахувати. Прихильники волюнтаристської теорії вбачають сутність уваги виключно у волі, хоча мимовільна увага не може бути пояснена вольовою діяльністю. Прибічники інших теорій вважають, що у виявах уваги провідну роль відіграють почуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям. Треті, нарешті, шукали пояснення уваги винятково в зміні самого змісту подань, не з огляду на значення загальної спрямованості особистості. Тим часом специфічне ядро питання в іншому: увага істотно обумовлена взаємовідношенням між спрямованістю діяльності, у яку включена людина, і спрямованістю її внутрішніх психічних процесів. Увага там, де напрямок діяльності орієнтує спрямованість думок. Оскільки увага виявляє ставлення особистості до предмета, на який спрямована свідомість, то вагомість предметів, явищ для людини відіграє велику роль при зосередженні на них уваги.

Отже, увага виражає специфічну особливість процесів, напрямок яких регулюється діяльністю, у яку вони включені.

Оскільки в увазі виражається відношення особистості до об'єкта, на який спрямована її свідомість, значимість цього об'єкта для особистості має основне значення "для залучення'' до нього уваги.

Природа уваги в психології розглядалася представниками різних психологічних напрямків і шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку взагалі.

Представники англійської асоціативної психології поняття „увага” не включали в систему психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.

Представники інтроспективної психології ( Герберт, В.Вундт, Е.Тітченер) вивчали лише внутрішню суб’єктивну сторону уваги як явища. Увага, на їх погляд, - це стан свідомості, який характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту або перебігу процесів [81, 68].

В.Вундт, наприклад, обстоював апперцептивно-волюнтаристську теорію уваги, розглядаючи її як фіксовану точку свідомості, найяскравіше її поле діяльності, зумовлене переходом змісту свідомості із зони перцепції до зони аперцепції, яка являє собою особливу психологічну активність, що є виявом невідомої нам внутрішньої сили.

Американський психолог Е.Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття у свідомості. Більш яскраве відчуття панує над іншими й набуває самостійності. Він вважав, що яскравість відчуття зумовлюється нервовими схильностями, але не розкривав, що вони становлять собою.

Представник фізіологічного напрямку в психології Т. Ціген пояснював увагу не суб’єктивними станами, а боротьбою відчуттів і неусвідомлених уявлень за фіксовану точку свідомості. Уявлення, яке перемагає, стає усвідомленим, домінуючим.

Французький психолог Т. Рібо, слідом за І. М. Сєченовим, вважав, що уваги без її фізичного виявлення не існує. У зв’язку з цим він висунув теорію рухової уваги. Увага, стверджував він, це не духовний акт, що діє таємничо, її механізм – руховий, тобто такий, котрий впливає на м’язи у формі затримки. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м’язами, не здатна зосереджувати увагу [67].

Представники біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, в своїй психологічній системі визначають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів.

Наведені дані про розуміння уваги свідчать про складність з’ясування сутності уваги та особливостей її виявлення в діяльності.

Кожен досвідчений педагог знає, що зацікавити учнів можна, тільки даючи їм свіжий, новий, ще невідомий матеріал, зв'язуючи його при цьому обов'язково із уже відомим, пройденим, засвоєним. Це не просто зовнішній тактичний прийом. Він вкорінився у самій природі інтересу. Викличе зацікавленість і приверне увагу тільки те, що нове, і тільки при тій умові, якщо воно якось пов'язане з минулим, знайомим. Цей зв'язок з досвідом особистості, так само як зв'язок з почуттями, означає зв'язок інтересів і залежність уваги від особистості в цілому, її конкретною спрямованістю, обумовленої всім ходом розвитку особистості.