- урізноманітнення форм і прийомів контролю і оцінювання навчальних досягнень учнів із врахуванням їх вікових і індивідуальних особливостей;
- використання ігрової діяльності під час контролю і оцінювання;
- використання прийомів взаємоконтролю, взаємооцінювання;
- цілеспрямоване і систематичне формування самоконтролю як важливої складової учбової діяльності молодших школярів.
Вивчення стану проблеми в сучасній школі та дослідження літератури дозволили нам сформулювати систему принципів, які забезпечують демократизацію контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів.
· Принцип індивідуалізації та диференціації. Хоча цей принцип і належить до основних педагогічних вимог щодо здійснення контролю, та в більшості випадків дотримується несистематично. До нього належить як врахування індивідуальних особливостей учнів (темпераменту, характеру, здібностей, нахилів та ін.) під час перевірки, так і контроль знань відповідно до цих особливостей кожної дитини. Основоположницею цієї ідеї стала С.П. Логачевська [34].
· Різноманітність форм оцінювання і прийомів контролю. Багато педагогів у своїй практичній діяльності просто забувають про існування таких дієвих прийомів, як, наприклад, взаємоконтроль, ігровий контроль. Також існують різні форми схвалення, перспективна і відстрочена оцінка. Позитивний вплив на учня несе розгорнуте словесне оцінювання (коли вчитель аналізує хід роботи, її результат, коментує спосіб виконання її учнем, в ході чого сам показує раціональні шляхи роботи) [3, c. 4].
· Цілеспрямоване формування особистісної пізнавальної мотивації. Учень має знати, чому в нього саме такий бал. Це дозволить йому уникнути помилок при підготовці до наступного заняття і формуватиме пізнавальний особистісний інтерес до процесу навчання. Контроль та оцінювання слід здійснювати так, щоб демонструвати учневі і колективу, у якому він навчається, його успіхи, а не принижувати гідність недоліками; використовувати оцінку як засіб стимулювання, виховання, і в меншій мірі – як засіб унаочнення недоліків у навчанні. Над цією проблемою плідно працював В.О. Сухомлинський [68; 69; 70; 71].
· Спрямованість контрольно-оцінної діяльності вчителя на всіх учнів класу (слабких, середніх, сильних). Характеристику цього принципу можна знайти в працях Логачевської С.П. [34].
· Принцип цілеспрямованого і систематичного формування самоконтролю [72].
Аналізуючи результати експериментального дослідження, можна представити певні узагальнення.
1. Оцінки, які виставляють учителі учням, в більшості випадків суб’єктивні, тому вони втрачають свої первинні значення. Ця суб’єктивність пов’язана з особистісними особливостями вчителів, що впливають на суб’єктивну шкалу оцінювання. На нашу думку, вчителям слід звертати більше уваги саме на індивідуальні потенційні можливості учнів, а не на власне суб’єктивне особистісне ставлення до дітей та їх батьків. Це дозволить на порядок підняти ефективність контрольно-оцінної діяльності.
2. Надаючи оцінкам велике значення, більшість учителів допускають методичні недоробки в процесі опитування й виставлення оцінок, занижуючи їхню роль в навчально-пізнавальному процесі.
3. Проблема оцінки не втратила своєї гостроти для всіх учасників навчального процесу: учителів, учнів і їхніх батьків, причому для останніх навіть в більшій мірі. При цьому роль і значущість оцінок для вчителів полягає в одержанні зворотного зв’язку про ефективність навчання, що є підставою для визначення потенційних можливостей учня; для учнів – в об’єктивності оцінки своїх навчальних досягнень, у формуванні самооцінки й рівня домагань; для батьків – у оцінці здібностей своїх дітей і власних зусиль щодо їх виховання.
4. Оцінка є показником сильних і слабких сторін учня і має використовуватись вчителем для того, щоб знати, на що слід звернути увагу в подальшому. Вчителю під час опитування потрібно з’ясувати потенційні можливості учня, а не вимірювати їх формальною оцінкою-балом.
5. Отримані результати також свідчать і про відсутність у процесі професійної підготовки майбутніх вчителів системи навчання оцінної діяльності. Величезна проблема існує в процесі викладання цієї теми у вищих педагогічних закладах, адже ця проблема в них розглядається лише теоретично, без урахування специфіки оцінювання у сучасній початковій школі.
6. Зниження значимості (престижної ролі) оцінок пояснюється несформованістю уявлень про норми бального оцінювання, що негативно впливає на формування самооцінки учнів. Найбільше значення оцінкам надають батьки.
Суб’єктивізм і формалізм у перевірці та оцінюванні знань учнів можна подолати, виставляючи оцінку лише за наявний рівень знань, умінь та навичок, а не за інерцією, зважаючи на попередні успіхи або невдачі; не допускаючи впливу на оцінку інших чинників (поведінки на уроці та ін.); подоланням хаотичності у виставленні оцінок заради оцінок; не допускаючи невмотивованості оцінок; використанням результатів перевірки для вдосконалення навчального процесу; подоланням орієнтування на середній бал; веденням тематичного обліку знань, умінь і навичок.
Систематична та цілеспрямована оптимальна організація контрольно-оцінної діяльності на засадах демократичного підходу, на нашу думку, є важливим фактором формування пізнавальної активності молодших школярів і позитивно впливає на результативність їх навчальної діяльності, що і є основним критерієм результативності навчально-виховного процесу в школі.
Список використаних джерел
1. Адрианова А.Е. Индивидуальная самостоятельная работа над ошибками // Начальная школа. – 1986. – №2. – С. 18.
2. Амонашвили Ш.А. Воспитательная и образовательная функции оценки обучения школьников: Экспериментальное педагогическое исследование. – М.: Педагогика, 1984. – 296 с.
3. Амонашвили Ш.А. В школу – с шести лет. – М.: Педагогика, 1986.
4. Амонашвили Ш.А. Обучение. Оценка. Отметка. – М.: Знание, 1980. – 96 с.
5. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды. – М.: Педагогика, 1980. – Т.ІІ.
6. Баранов С.П. Педагогіка. – М: Просвещение, 1987.
7. Барановська О. Сучасна модель оцінювання навчальних досягнень учнів: переваги і недоліки // Рідна школа. – 2000. – №7. – С. 48–50.
8. Баскатіна К. Вимірювання знань: стимул чи засіб гноблення? // Початкова школа. – 1988. – №9. – С. 45–47.
9. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. – М.: Педагогика, 1989.
10.Біланюк Ю. Деякі проблеми уніфікації методів контролю та оцінювання рівня знань // Рідна школа. – 2001. – №5. – С. 27–32.
11.Близнюк С.Я. Роль оцінки у вдосконаленні знань, умінь і навичок учнів. – К.: Знання, 1973. – 48 с.
12.Бурінська Н.М. До проблеми оцінного контролю // Педагогіка і психологія. – 2000. – №2. – С. 85–87.
13.Валеева Р.А. Экспериментальная школа Януша Корчака // Начальная школа. – 1986. – №1. – С. 74
14.Вашуленко М.В., Савченко Я.І., Заіка А.М. Програми для середньої загальноосвітньої школи 1–2 класи. – К.: Початкова школа, 2001.
15.Вашуленко М.В., Листопад Н.П., Кочина Л.П. Програми для середньої загальноосвітньої школи 3–4 класи. – К.: Початкова школа, 2003.
16.Век X. Оценки и отметки. – М.: Просвещение, 1984.
17.Вихрущ В.О. Розвиток теоретико-концептуальних основ вытчизняноъ дидактики (друга половина XІХ – початок ХХ століття). – Тернопіль, 2002. – 350 с.
18.Віват Т. Оцінювання знань і вмінь учнів у загальноосвітній школі // Рідна школа. – 2000. – №2. – С. 47–48.
19.Гуржій А. Методологічні критерії оцінювання: зміст, проблеми та перспективні завдання // Освіта України. – 2000. – 2 листопада.
20.Делікатний Г.Д. Оцінка знань як органічна частина процесу навчання // Радянська школа. – 1989. – №5. – С. 17–20.
21.Заіка А.М., Вашуленко М.С. Методичні рекомендації щодо усного і писемного мовлення молодших школярів. Норми оцінювання знань, умінь і навичок. – К.: Магістр-S, 1999.
22.Закон України «Про загальну середню освіту» // Радянська освіта. – 1995. – 14 листопада.
23.Закон України «Про освіту» // Голос України. – 1996. – 28 квітня.
24.Зимняя И.А. Педагогическая психология. Ростов н/Д.: Феникс, 1997. – 480 с.
25.Зубалій Н.П. Педагогічна оцінка шестирічних учнів. – К.: Знання, 1982. – 27 с.
26.Зубалій Н.П. Вплив оцінки на ставлення шестирічних першокласників до навчання // Початкова школа. – 1990. – №5. – С. 27–30.
27.Історія педагогіки / За ред. М.С. Грищенка. – К.: Радянська школа, 1973. – с. 125
28.Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). – М.: Просвещение, 1978.
29.Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). – М.: Просвещение, 1978.
30.Контроль та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи. Методичні рекомендації / Авторський колектив: Бібік Н.М. (керівник), Савченко О.Я., Байбара Т.М., Вашуленко М.С. та ін. – К.: Початкова школа, 2002. – 128 с.
31.Концепція 12‑річної середньої загальноосвітньої школи // Інформаційний збірник. – 2002. – №2.
32.Кривошанова Р.Ф., Силютина О.Ф. Функции проверки и оценки в учебном процессе // Советская педагогика. – 1980. – №11. – С. 5–9.
33.Лисак Г. Словесне оцінювання у загальноосвітній школі І ступеня // Початкова школа. – 2002. – №2. – С. 49–50.
34.Логачевська С.П. Дійти до кожного учня / За ред. О.Я. Савченко – К: Радянська школа, 1990.
35.Лозова В., Троцко Г. Теоретичні основи навчання і виховання. – Харків: ОВС, 2002. – 400 с.
36.Методичні рекомендації щодо усного і писемного мовлення молодших школярів: Норми оцінювання знань, умінь і навичок / Упор. К.С. Прищепа. – К.: Магістр – S, 1996. – 80 с.
37.МО і науки України. Система контролю і оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи: Методичні рекомендації // Початкова школа. – 2001. – №10. – С. 11–49.
38.Москаленко К. Как должен строится урок // Народное образование. – 1959. – №10. – С. 67–70.
39.Мухина В.С. Шестилетний ребенок в школе. – М.: Просвещение, 1986. – С. 104–108.
40.Наумчук М.М. Сучасний урок української мови в початковій школі (методика і технологія навчання). Видання друге, доповнене. – Тернопіль: Астон, 2002. – 352 с.