Стислий огляд рукописних пам'ятокзасвідчує розмаїття наукової, педагогічної, літературної спадщини України-Русі IX—XIII ст. Книги навчали, виховували. їх високо цінували. Потреба у книгах була велика. Тому лише в Києві існувало три осередки писемної школи: Софійський, Печерський та Видубицький монастирі. Тут церковні діячі та високоосвічені вихованці монастирів переписували та перекладали книги з іноземних мов і створювали власні.
Часто за переписування бралися члени князівських родин — це вважалося богоугодною справою. Писали спочатку на тонкій шкірі — пергаміні. Пергамін з ослиної шкіри — тонкий і білий — привозили з Греції та Азії. Пізніше вмінням обробляти шкіру для писання оволоділи і в Україні. Папір, що вже надходив зі Сходу, поширився у нас лише в XIV—XV ст. Писали гусячим пером.Чорнило виготовляли з дубової або вільхової кори, вишневого навіть з борщу чи меду.
Стародавні українські книги писані різновидом кириличного письма, який називали "уставом".Праця писця була важка, стомлива. У рукописах не раз трапляються зауваження писців, часом гумористичні, про свій труд: "рад заєць, як утече з сільця, —як писсць, коли скінчив останній рядок". "Радується купець, як вернеться додому, а корабель, як прийде до тихої пристані, а віл, як визволиться і ярма, — так і писець, як закінчить книгу".
З огляду на складну технологію виготовлення тогочасна книга була дуже дорогою. Так, князь Володимир Василькович за один молитовник заплатив 8 гривень і водночас ціле село купив за 50 гривень. Він і сам переписувавкниги, гарно оздоблював їх та дарував церквам і монастирям. Книга була цінним і почесним дарунком. Від потенційного злодія власник рукописної книги часто убезпечував її написом: "А хто її узяв, хай буде проклятий, анафема".
Бідному люду книга була малодоступною. У Патерику є запис — печерський чернець Григорій "нічого іншого не має, окрім книг".
Книгу цінували як джерело знань, мудрості. Читання вважали обов'язком освіченої людини. "Велика користь з книжної науки, — зазначено в одному з літописів. — У словах книжних знаходимо мудрість і стриманість. Бо це ріки, що наводнюють світ, це джерела мудрості. У книгах є незміренна глибина. Як пошукаєш в книгах пильно мудрості, знайдеш велику користь для душі своєї". "Іже книги чтет, бесідує з Богом".
Ось кілька тогочасних висловів про значення книги. "Узда для коня є кермом і затримкою, а для праведника — книга". "Не утримається корабель без цвяхів, а праведник без читання книжок". "Краса для вояка — зброя, для корабля — вітрила, а для праведника — читання книг". "Хто мудрий, а не знає книг, той подібний до плоту без підпор: як вітер повіє, то впаде. Так і некнижпик, що мудрує: як повіє на нього грізний вітер, то впаде, не маючи підпор книжних слів". "Книги подібні до морської глибини —хто пірне у них, той знаходить дорогоцінні перли".
Деякі автори подають вказівки, як читати книгу. "Коли читаєш книгу, не спішися швидко прочитати до другої глави, а зрозумій, що говорять ці книги і слова, і тричі вертайся до одної глави". У школах підвищеного типу виробилася певна методика використання книг. Викладаючи новий навчальний матеріал, учитель читав текст, коментував і пояснював окремі речення, а то й розділи. Після подальшого самостійного ознайомлення учнів з текстом практикувався усний виклад "слів", "повчань", притч. Застосовувалися й активні форми засвоєння прочитаного — діалоги та словесні змагання між учнями.
Основними методами навчання були екзегетичний, художній і науковий. Перший полягав у поясненні всього навчального матеріалу за допомогою символів двох світів — небесного й земного. Художній метод означав розгорнуту художньо-образну характеристику видатних осіб, героїв, святих, про яких ішлося в книгах. Науковий метод передбачав емпіричне пояснення навчального матеріалу.
Русь, будучи відкритою для інших країн, запозичувала й творчо використовувала їхні культурні надбання й педагогічний досвід. Водночас педагогічна думка в своєму розвитку все більше спиралася на традиції й народну педагогіку, досвід власних шкіл. Освіта поступово збагачувалася творчими знахідками вітчизняних діячів. Культурні впливи Києва княжої доби сягали Полоцька, Суздаля, Володимира на Клязьмі. Церкви й палати в цих містах прикрашали на зразок Києва. Письменники наслідували київські літературні твори, запозичували в них теми, сюжети, форми. Твори українських митців були добре відомі німцям, французам, іншим. Народам Європи.
Висновки
Отже, дослідивши ідеї народності педагогічної думи та християнські погляди на виховання у Київській Русі, можна зробити наступні висновки.
· Провідними чинниками впливу на розвиток педагогічної думки цього періоду стали: християнська релігія, політична ідеологія централізованої феодальної держави, педагогічна думка Візантії, антична філософія.
· Авторами пам’яток цього періоду, що мають педагогічне значення, в абсолютній більшості є батьки церкви та видатні книжники, що отримали освіту в духовних центрах Київської Русі – монастирях.
· Характерним для цих пам’яток є активне ревносте затвердження християнства як основи духовного життя держави і кожного її підданого, проповідь етичних норм християнства: страху божого, любові до ближнього, поваги до старшого, покори Богу і господарю, трудів праведних, відповідальності за справи свої.
· Пріоритетними педагогічними цінностями періоду стали патріотизм, народність, моральні постулати православ’я,
Список використаної літератури
1. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. – Суми: СумДПУ, 2000.-208 с.
2. Любар О. О., Стельмахович М. Г., Федоренко Д. Т. Історія української школи і педагогіки: Навч. Посіб.-К.: Знання, 2006.-447 с.
3. Хрестоматія історії педагогіки. Частина 1. Вітчизняна школа і педагогіка. Упорядники та автори вступних статей Рисіна М. ., Сбруєва А. А. Наук. Ред.. та автор передмови Сбруєва А. А. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2003.-299 с.
4. Хрестоматія з історії педагогіки.-Частина 2: Зарубіжна школа і педагогіка // Упорядники та автори вступних статей: Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю Наук. Ред.. Мозговий І. П. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2006.-432 с.