Смекни!
smekni.com

Концептуальна модель сучасної вищої професійної освіти (стр. 2 из 2)

- Професіоналізація - послідовність загальної спрямованості всієї навчально-виховної, науково-дослідної діяльності студентів і викладачів на вивчення дисциплін загальнонаукового, спеціального і професійного циклів у контексті майбутньої професії. Професіоналізація припускає створення позитивного ставлення до процесу підготовки педагога в університеті, а також врахування тенденцій системи середньої, середньо-спеціальної і вищої освіти і випереджальний характер розвитку професійної освіти у вузі.

- Інтелектуалізація, що сполучує спеціальну професійну підготовку фахівця з розвитком його кругозорові, морально-естетичної і професійної культури, формуванням систем діяльнісного підходу до оволодіння окремими, міжпредметними й узагальненими знаннями, уміннями, навичками. Інтелектуалізація підготовки фахівця у вузі забезпечується вивченням загальнотеоретичних і соціокультурних дисциплін, матеріальної і духовної культури, розвитку соціально-економічних, освітніх систем, внеску в розвиток цих систем видатних учених свого години. У ході засвоєння інформації, характерної для вищої освіти, у студентів формуються способи евристичних і проблемно-пошукових дій, прийоми і методи розумової і практичної діяльності, що впливають на вироблення системного стилеві мислення, цілісного світогляду.

- Безперервність освіти, що зв'язана з оптимальним задоволенням реальних потреб майбутніх фахівців у спеціалізації, здійснюваної в ході практичної діяльності, стажування, підвищення кваліфікації, самоосвіти. Цей принцип припускає послідовність вузівської освіти з попередніми її етапами, багаторівневість самого процесу вищої освіти, безперервність постійного професійного вдосконалювання студента і спрямованість до своєї майбутньої життєдіяльності, високий рівень сформованості умінь самостійно учитися.

- Індивідуалізація і диференціація, що забезпечують індивідуально-творчий підхід до навчання студентів, що враховує аспекти індивідуальних особливостей учнів, повний розвиток їх особистісних і професійних інтересів, потреб, здібностей і можливостей. Сучасна освіта винна ґрунтуватися на предметній системі навчання, що надає студентам можливість складати індивідуальний навчальний план відповідно до обраної програми навчання.

- Інноваційність, що виявляється у варіативності, динамічності змісту, форм, методів і технологій підготовки студентів до різних видів педагогічної роботи в середніх, середньо-спеціальних і вищих навчальних заставах. Інноваційний характер освіти в сучасному вузі формує світогляд фахівців, в основі якого лежить здатність і можливість творчого перетворення соціальної дійсності, проектування, організації і здійснення професійної діяльності, що припускає інваріантість розв'язання задач, багатокритеріальність контролеві й оцінки досягнутих результатів.

- Національно-регіональний підхід, спрямований на задоволення вузами соціального замовлення в підготовці викладачів різних спеціальностей, необхідних навчальним заставам регіону, країни. Цей принцип враховує соціальні, економічні, культурні умови розвитку професійної освіти і припускає органічний зв'язок навчально-виховного процесу з загальнолюдською і національною історією, культурою, ментальністю, традиціями народів України, її регіонів. У цьому змісті, Донбас представляє один з найважливіших стратегічних регіонів країни, що вимагає своєї регіональної системи планування і професійної підготовки фахівців, у тому числі і керівників. Саме завдяки цим потребам у 1992 р. була відкрита Донецька державна академія управління, що готує фахівців високої кваліфікації для регіону, стратегічно важливого в економічному і соціальному значенні України.

Сучасна професійна освіта здійснюється у вузах різного типу. Це університети, академії, інститути, факультети, відділення і спеціалізації, що історично склалися в Україні, а також підсистему підготовки фахівців з ученими ступінями в професійних областях, форми підвищення педагогічної кваліфікації в післявузівський період. До системи спеціального професійної освіти також входять технікуми, коледжі, училища, що функціонують при вузах і взаємодіючі з ними на договірній основі. Форми вищої освіти можуть розвиватися на державній, муніципальній, комерційній основі, підрозділяючи на очну, заочну, вечірню, екстернат тощо.

Інтенсивний розвиток сучасної професійної сфери викликає зміни у вимогах до фахівців у видах кваліфікаційної діяльності і профілю фахівця. Для одних студентів властиве тяжіння до визначеного виду діяльності. Інші в ході навчальної педагогічної практики і, особливо, у процесі своєї діяльності після закінчення вузові прагнуть до подолання твердого поділу професійної праці на види, роблять їх усі більш взаємодоповнюючими. Для них є характерним сполучення усіх видів в органічну-цілісну систему.

Таким чином, ще одним структурним компонентом системи вищої освіти є визначення профілю фахівця, його індивідуальної концепції професійного розвитку. Профіль фахівця визначається безпосереднім контактом студентів IV-V курсів з формами конкретної трудової діяльності, де він проходити професійну практику й у майбутньому має намір працювати. Профіль залежить від професійних функцій, які виконуються майбутнім фахівцем і інтенсивністю відтворення необхідного обсягу знань.

Фахівець вузького профілю зобов'язаний володіти системою фундаментальних спеціальних, знань, умінні, способів дій, необхідних для виконання функцій визначеної сфери діяльності. Особиста концепція професіоналізму студента - повинна бути спрямована на розвиток професійних здібностей і готовності до творчого рішення професійних задач.

Фахівець комплексного профілю - має системні знання і поліфункціональну діяльність. Випускник вузові, академії, який виконав індивідуальний план з рядові додаткових спецкурсів і спецсемінарів, отримує професійну підготовку, необхідну йому для вирішення комплексові задач у широкій сфері професійної діяльності.

Фахівець інтегративного профілю - підготовлений до універсально-функціональної діяльності має універсально-синтетичні знання. Головною властивістю професійної діяльності фахівця інтегративного профілю є володіння кількома видами діяльності, характерними для взаємодії спеціалістів з цілісною професійною системою. За період навчання у вузі студент реалізує свої індивідуальні можливості і здібності в поєднанні предметних, дослідницьких, організаційних видів діяльності в єдину, орієнтовану на кінцевий результат. Майбутній фахівець інтегративного профілю повинний бути готовий до виконання своїх функціональних обов'язків на всіх стадіях професійного процесу - діагностичного, проектувального, організаційного, формуючого, контрольно-перевірочного, інтерпретаційного.

Два типи фахівців - комплексного і інтегративного профілю являють собою підтипи фахівця широкого профілю, найбільш характерного для сучасної вищої освіти. Така гнучка система вищої освіти дозволяє формувати в студентів комплекс еталонів і норм професійної діяльності. Разом з тім, майбутній фахівець опановує тім досвідом, що співзвучний його особистісним цілям, задачам і є основою будівництва професійної перспективи.

Модель сучасної вищої освіти також передбачає три рівні підготовки фахівців:

I рівень – загально-предметно-гуманітарна освіта (базова освіта): єдина фундаментальна, гуманітарна і предметна підготовка, необхідна шкірному студентові, незалежно від конкретної спеціальності, орієнтована на загальнонаукову і функціональну технологічну підготовку.

II рівень - професійна освіта (підготовка бакалаврів): комплекс загальнонаукової, спеціальної, культурологічної підготовки студентів, орієнтованої на фундаментальну-технологічну підготовку, формування компетентних фахівців у широкій області професійних знань.

III рівень - проектована професійна освіта (підготовка фахівців, магістрів і кандидатів наук), право тримання якого дається на конкурсній основі, в умовах комплексові, орієнтованого на індивідуально-творче формування особистості конкурентноздатного спеціаліста широкого і інтегративного профілю.


Література

1. Алексюк А.Н. Педагогика: Учебное пособие для университетов.- Киев: Вища школа,1985.-112с.

2. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. – К.: Либідь, 1998. – 436 с.

3. Антология педагогической мысли Украинской ССР/Сост.-Н.П. Калиниченко.- М.:Педагогика, 1988.-640 с.

4. Гулузинский В.М., Евтух Н.В. Педагогика: теория и история. – Киев: Вища школа, 1995.-237.

5. Давыдов В.В. Теория развивающего обучения,‑М.; Высшая школа., 1996.‑376с.

6. Деркач А.А.Семенов И.Н. Основи загальної і прикладної акмеології. - М.: 1995.