Порівнявши ці описи, учні доходять висновку, що прикметники повніше характеризують предмети, явища природи, допомагають уявити їх такими, якими вони є насправді. Прикметники роблять нашу мову яскравою, образною і точною. У нових підручниках з рідної мови широко використано цей прийом, щоб учні краще усвідомили виражальні можливості прикметників у мовленні. Наприклад, у 3 класі для виконання (в групах) запропоновано прочитати текст і поміркувати, чи можна точно визначити, в яку пору року відбувається дія. На місці можливих прикметників – пропуски.
Одного ... ранку Івась пішов на прогулянку. Іде ... лісом. Навколо про щось стиха шумлять ... дерева. А он ... галявина. На ній – ... трава. Через ... галявину простелилась ... доріжка. Куди вона веде? Мабуть, до ... озера. Саме його й шукає Івась.
Різні групи учнів заповнюють пропуски відповідними прикметниками, у результаті чого текст може набути весняного, літнього або осіннього колориту.
У 4 класі учням запропоновано зіставити художній опис зимової ночі Євгена Гуцала з цим самим текстом, у якому опущено прикметникові форми. Інша вправа пропонує зіставити науково-популярний опис осінньої ночі з художнім авторським описом Панаса Мирного. Висновки, які роблять учні щодо ролі прикметників у мовленні, зокрема в художньому, переконливі і, головне, що вони слугують важливим орієнтиром для учнів у їхніх власних творчих роботах і безпосередніх висловлюваннях на різних уроках [26].
У початкових класах вивчаються основні граматичні категорії прикметника – рід, число і відмінок. Після мовних спостережень, виконання ряду вправ учні мають дійти висновку, що кожен прикметник може набувати форм чоловічого, жіночого або середнього роду залежно від іменника, з яким він зв’язаний у реченні; всі прикметники чоловічого роду в називному відмінку мають закінчення -ий, -ій, жіночого роду -а, -я, середнього роду -є, -є; число і відмінок прикметника також залежать від іменника. Наші спостереження показують, що досить часто властивість прикметника змінюватись за родами, числами і відмінками учні помилково переносять на іменник. Тому вчитель має запобігати таким помилковим твердженням, наголошуючи на тому, що іменники на відміну від прикметників мають постійний рід, а прикметники змінюються за родами залежно від роду іменника, з яким вступають у зв’язок (зелений капелюх, зелена хустка, зелене пальто).
Як правило, учні відмінюють прикметники разом з іменниками. Проте на уроках закріплення доцільно практикувати і відмінювання прикметників різного роду без іменників. Своєрідним показником сформованості умінь відмінювати прикметники, навичок правопису їх відмінкових закінчень є спроможність учня записати (назвати) підряд відмінкові закінчення поданого прикметника (чорний – -ий, -ого, -ому, -ий, -им, -ому; синя – -я, -ої, -ій, -я, -ою, -ій). Але відмінок прикметника в реченні завжди визначається за відмінком іменника.
Правопис ненаголошених відмінкових закінчень перевіряється зіставленням з наголошеним закінченням подібних за формою прикметників (веселим – закінчення -им, бо дорогим), а також з наголошеним закінченням питального слова (якій? – широкій, довгій, хорошій).
У множині прикметники всіх родів мають однакові закінчення, оскільки рід прикметників у множині не розрізнюється. Для правильного написання закінчень прикметників у множині добрим орієнтиром для учнів слугуватимуть питання до прикметників, поставлені від іменників, з якими вони зв’язані в реченні в різних відмінках: поля (які?) широкі; по стежинах (яких?) лісових; ранками (якими?) зимовими. Учні мають твердо засвоїти правило, що в називному відмінку множини, незалежно від кінцевого приголосного основи, усі прикметники мають однакове закінчення – -і. Кінцеві приголосні основи перед закінченням -і замінюються м’якими або пом’якшеними. Що стосується правопису прикметників у сполученні з іменниками у місцевому відмінку множини, то вчитель має запобігати досить поширеним помилкам у вживанні учнями форм під впливом російської мови – «по широким полям», «по глибоким річкам», замість по широких полях, по глибоких річках.
Треба зазначити, що в художній мові прикметники дуже часто вживаються не в прямому, а переносному значенні. Щоб дитина могла правильно їх зрозуміти, вона має навчитися користуватися прикметниками, вжитими в прямому значенні, добре уявляти якість відповідного предмета, який характеризується тим чи іншим прикметником. Не побачивши, наприклад, речей, виготовлених зі срібла, не знаючи їх кольору, учні не зможуть правильно сприйняти вірш Леоніда Первомайського «Срібні дерева» (Рідна мова, 3 клас, ч.ІІ, вправа 88), в якому прикметник срібний багато разів вжито в переносному значенні:
СРІБНІ ДЕРЕВА
Срібні дерева,
срібне гілля,
сріблом пухнастим
вкрита земля.
Срібні у синьому
небі хмарки,
в срібних заметах
срібні стежки.
Срібний-пресрібний
ліс приберіг
білочці срібній
срібний горіх.
Леонід Первомайський
Для належного сприйняття багатьох художніх текстів учні мають добре усвідомлювати різницю між виразами срібна ложка (зроблена зі срібла) і срібнахмарка (неначе зі срібла); золота монета і золота осінь; ласкава мама і ласкаве сонце. З цієї причини перед уроками граматики на вивчення прикметника мають ставитися не тільки суто мовні, граматичні цілі, а й мовленнєві, пов’язані з формуванням в учнів образного мовлення, увиразненого прикметниковими формами, вжитими не тільки в прямому, а й у переносному значенні. Ці знання про прикметник, здобуті учнями на уроках рідної мови, мають активно закріплюватися на уроках читання, образотворчого мистецтва, музики і співів, в опрацюванні предмета «Я і Україна». Для ілюстрації наведемо приклади усних вправ, які виконують учні 2 класу на уроках читання ще до вивчення на уроках мови теми «Слова – назви ознак предметів».
1. Подумай і назви слова, що, на твою думку, білі-білі, як конвалії квітки та лагідні, як усміх ранку. (О.Я. Савченко. Читанка, 2 клас, ч.І, с. 29).
2. Закінчи речення: Лисиця хижа, улеслива, а їжак... (Там само, с. 41).
3. Зверни увагу на такі вислови: золотава шкоринка, золоте зерно, в золотому колосі, на стеблині золоченій, золоте проміння, золоті руки. У якому значенні вжито виділені слова? (Там само, с. 57).
4. До слова ясне добери слова, близькі за значенням, а до слова чорна – слова з протилежним значенням. (О.Я. Савченко. Читанка, 2 клас, ч.ІІ, с. 44).
Вправи на добір прикметників, близьких і протилежних за значенням, заміна одного прикметника іншим, що набагато точніше характеризує певний предмет, явище, пояснення прикметників, ужитих у тексті в переносному значенні, сприяють увиразненню мовлення молодших школярів, забезпечують комунікативний, функціональний підхід до початкового вивчення рідної мови.
2.3 Авторські пропозиції
Кожне самостійне слово становить єдність двох значень — лексичного і граматичного. Граматичним називається таке додаткове абстрагуюче значення, яке виражає різні відношення слова, що супроводять його лексичний зміст. Якщо кожне слово наділене окремим лексичним значенням, то граматичні значення характерні не для одного слова, а для цілої групи, розряду слів. Граматичних значень у слова може бути декілька. Наприклад, дієслово характеризується способом, часом (у минулому часі і родом), числом, видом, станом, особою.
Формування у молодших школярів окремих граматичних понять розпочинається з 1 класу і продовжується протягом усього початкового навчання, поступово розширюючись і поглиблюючись. Для свідомого опанування нового граматичного поняття учні мають насамперед виділити його істотні ознаки, що здійснюється у процесі спостережень за відповідним мовним явищем. Поняття про частини мови учні одержують у 2 класі. Слід пам’ятати, що засвоєння частин мови, уміння розпізнавати їх у ряді різних лексем чи в тексті ґрунтується передусім на усвідомленні учнями: 1) їх лексичних ознак (іменник — назва предмета; прикметник — назва ознаки; дієслово — назва дії); 2) на вмінні правильно поставити до слова граматичне питання; 3) на врахуванні формально-граматичних показників кожної частини мови (характерні закінчення, суфікси, зв’язок з іншими частинами мови в словосполученні і реченні). Тому, опрацьовуючи кожну частину мови, учні з’ясовують такі питання:
1. Що ця частина мови означає?
2. На яке питання відповідає?
3. Як (за чим) змінюється?
4. Яким членом речення найчастіше виступає?
5. З якою частиною мови вступає в зв’язок?
6. Як найчастіше утворюється?
У процесі вивчення частин мови в учнів закріплюються і вдосконалюються вміння граматично правильно будувати словосполучення і речення, вводити їх у зв’язні висловлювання, продовжується формування орфоепічних умінь і навичок щодо правильного вимовляння окремих граматичних форм (наприклад, дієслова на -ться, -шся); особові закінчення дієслів, відмінкові закінчення іменників з основою на шиплячий, числівникові та прислівникові форми.
Висновки
На нашу думку, найважливішим у початкових класах є те, щоб учні здобули практичні знання, усвідомили функціональну роль кожної частини мови та їх найважливіших граматичних категорій у мовленні. На вивчення частин мови вчитель повинен звертати особливу увагу. Адже в ході опрацювання цих тем в учнів закріплюються та вдосконалюються вміння граматично правильно будувати словосполучення і речення, вводити їх у зв’язні висловлювання, продовжують формуватися орфоепічні уміння і навички.
Надзвичайно важливим є підбір цікавих вправ, мовних ігор, загадок, ребусів на уроки вивчення частин мови. Вчитель повинен завжди пам’ятати про це. Адже цікаві вправи та ігри з словами полегшують розуміння нового матеріалу, його закріплення, сприяють розвитку в дітей вміння аналізувати синтезувати, класифікувати, порівнювати, робити нові висновки, вони активізують, поширюють словниковий запас в дітей, прищеплюють інтерес і любов до мови.