Для учнів початкових класів характерною є така особливість мислення, як синкретизм, який до 9-10 років переходить із безпосереднього сприймання у вербальний план. Синкретизм полягає у тому, що явища, які сприймаються одночасно у часі або в просторі, або разом дані у сприйманні, ставляться у причинний зв'язок. Справжні (глибинні) причинні зв'язки ще недоступні самостійному сприйманню школяра, і він бачить залежність причини і наслідку в поверхових зв'язках там, де явища, факти, предмети реального світу дійсно пов'язані часом або місцем (але не причинними зв'язками) [21, 16]. Ця особливість дає про себе знати інколи у молодших підлітків, проявляючись у сприйманні графічних творів (ілюстрацій, малюнків). У надрах підліткового суб'єктивізму (здатність "пояснити" все, чого б це не вартувало) вже починає зароджуватись нова сходинка узагальнення, властива наступним етапам розвитку особистості.
І.І.Демченко вважає, що у сприйманні мистецького твору важливим є розуміння основної ідеї змісту картини. Провівши ряд досліджень, він виявив недоліки, що перешкоджають розумінню ідеї:
- невміння виділити провідний мистецький образ та символічний зміст у тих випадках, коли він вводиться неявно або коли основний для сюжету образ не співпадає з провідним для розуміння ідеї;
- відсутність установки на детальний аналіз і співставлення особливостей мистецьких образів та їх узагальнення;
- відсутність використання знань дійсності при осмисленні образів мистецького твору [26, 253-254].
Тому для того, щоб учні молодших класів правильно сприймали картину, автор виділяє ряд етапів і мислительні операції обдумування ідейного змісту мистецьких творів [25, 63]:
1) виділення провідних для розуміння ідеї символів та образів;
2) детальний аналіз всіх основних особливостей провідних образів. Потім ці особливості осмислюються за допомогою знань дійсності. Далі словесно формулюються особливості провідного мистецького образу;
3) аналіз всіх образів картини в їх співвідношенні до провідного мистецького образу;
4) визначення головної ідеї твору мистецтва: синтез і узагальнення зробленого раніше аналізу картини і осмислення цього синтезу;
5) визначення суспільного і історичного значення твору мистецтва.
Щодо естетичної оцінки мистецького твору, то учні 1-4 класів особливо високо оцінюють картини, які викликають у них найсильніші переживання – ті, що найбільше відповідають особливостям їх особистості, їх установкам і духовно-естетичним потребам. Школярі можуть споглядати твори мистецтва не лише з навчальною метою, але й заради естетичних переживань, які можливі лише тоді, коли твір зачіпає особистість учня, задовольняє його естетичні та інші духовні потреби.
Коли мистецький твір близький школяреві, тоді суб'єктивний емоційний критерій забезпечує емоційне переживання об'єктивних смислових переваг твору. Якщо ж зображене на картині не торкається особистості, то дія емоційного, суб'єктивного критерію може проявлятися в естетичних оцінках людей у трьох формах [27, 40]:
1. Інколи емоційний фактор заважає учням об'єктивно оцінювати художні переваги більш чи менш чужих творів мистецтва. Вони свою оцінку твору ототожнюють з об'єктивними особливостями творів.
2. Суб'єктивний фактор при оцінці творів, чужих для сприймання, може проявлятися у більш пом'якшеній формі, не заважаючи давати поряд із суб'єктивною оцінкою і об'єктивну оцінку його мистецько-естетичних особливостей. Цьому сприяє установка на об'єктивну оцінку образотворчих переваг творів мистецтва.
3. Молодші школярі, котрі емоційно вразливі, можуть відчувати естетичну насолоду і від споглядання творів, у тій чи іншій мірі емоційно чужих для особистості. Суб'єктивність емоційного критерію в них полягає у тому, що більш чужі для них твори вони переживають менш інтенсивно і дають таким картинам естетичні оцінки хоча й високі, але нижчі, ніж мистецьким творам, емоційно близьким для них.
Але до відчуття естетичної насолоди мистецьким твором, сприймання його об’єктивних переваг необхідно оволодіти й аналізом особливостей образної структури картини, навчитися розглядати форму твору у зв'язку з його змістом тощо, тобто оволодіти практично критеріями оцінки творів мистецтва.
Л.С. Виготський, вивчаючи сприймання і розуміння мистецького твору у молодшому шкільному віці, зазначає, що важливою умовою розуміння картин є розуміння самих образів та символів [20, 231].
У процесі дослідження були виявлені 4 основних рівні сприймання і розуміння мистецьких творів учнями 1-4 класів:
I рівень — репродуктивний. Він має 2 підрівні:
а) фрагментарний;
б) сюжетно-логічний;
II рівень - емоційно-сюжетний;
III рівень - інтуїтивно-художній;
IV рівень - елементарний усвідомлено-художній [48, 51-52].
Ці рівні не залежать від віку школярів. Вони вказують на просування учнів у сприйманні творів мистецтва і принципово відрізняються від поділу дітей на тих, які слабо, середньо і добре встигають. Головна відмінність цих рівнів у тому, що в них відображаються не кількісні показники, як в оцінках знань, а якісні зміни у розумінні творів мистецтва. Межі між ними дуже рухливі, хоча кожний рівень має свої особливості.
Репродуктивний рівень відображає засвоєння змісту сюжету і події мистецького твору без творчої переробки сприйнятого і без проникнення в образне узагальнення. Сприймаються прості зв'язки твору. Школярі роблять зусилля, щоб запам'ятати те, що сприймають, засвоїти самі образи і символи, проте це сприймання формальне, без задіяння особистісно-емоційних особливостей психіки, і ґрунтується переважно на зовнішніх ознаках. Таке сприймання всередині наївного реалізму є закономірним явищем. Воно відповідає віковій потребі молодших школярів – пізнати світ. При відповіді учні поспішають переказати факти і події, про які взнали із споглядання твору, і зазвичай самі отримують від цього велике задоволення ніби від того, що зрозуміли прихований смисл картини. У залежності від повноти сприймання змісту в цьому рівні виділяються два підрівні.
Фрагментарний підрівень зазвичай властивий учням, які погано усвідомлюють сприйняте. Роблячи великі зусилля, учень не може охопити всі взаємозв'язки у творі — в його свідомості ніби "висвітлюються" яскраво окремі деталі, герої, явища, без зв'язку їх зі змістом картини. Оцінка героя дається на основі однієї негативної або позитивної дії. Вона переноситься на весь мистецький твір: поганий чи хороший, гарний чи негарний. Сприйняті образи сприймаються як сигнали, що актуалізують яскраві життєві враження. Окремі уявлення погано синтезуються в загальну картину.
Сюжетно-логічний підрівень відрізняється від попереднього більш повним сприйманням картини в її контекстно-сюжетних зв'язках. Картина і малюнок сприймаються однаково, як повідомлення, що має певну, частіше всього часову, послідовність. Діти стараються запам'ятати образи і зміст твору і під час бесіди як можна детальніше переказати те, що побачили.
Відмінність між твором мистецтва і утилітарним зображенням, тривіальним малюнком при цьому не сприймається – вона усвідомлюється лише у предметному плані: що зображене, що є на одній картині і чого немає на іншій. На основі більш цілісного сприймання мистецького твору одразу ж після його сприймання учні самостійно можуть дати загальну оцінку побаченого.
Сприймання на емоційно-сюжетному рівні відрізняється яскраво вираженою емоційністю, особистісним ставленням до зображених об’єктів і подій, співпереживання героям, участю в їх діях, естетичному сприйнятті образів природи і т. ін. Емоційність сприймання властива всім рівням. На цьому рівні більше уваги приділяється не тільки часовим, але і причинно-наслідковим зв'язкам, внутрішній сутності картини, її зв’язкам із автобіографічними відомостями про художника. Узагальнення робляться не тільки на основі побаченого, зовнішньо сприйнятого, але й через усвідомлення особистого досвіду з метою виявлення внутрішнього змісту картини.
У пейзажних творах діти відчувають настрій художника, інколи вказують на зміну його. При виборі твору вибирають картини з позитивним емоційним змістом, незалежно від якості зображення. Образи викликають яскраві емоційно забарвлені уявлення, їх розуміння не викликає труднощів. При порівнянні пейзажного і історичного творів перевага віддається першому як більш емоційному.
Інтуїтивно-художній рівень характеризується не тільки повнотою і самостійністю сприймання мистецького твору, але і проявом інтуїтивно-художнього почуття при виборі твору. Навіть при спробі збити думку учня віддається перевага тільки більш високому за своїми перевагами. Але аргументація такого вибору має скоріше характер здогадки, що базується на інтуїції. Цікавим є те, що сприймаючи сюжетоподібну сторону твору, ці учні не прагнуть до його простого відтворення у слові. Їх увага спрямована на те, щоб висловити своє ставлення до нього, дати оцінку сприйнятому. Дуже важливо, що школярі на цьому рівні самі зупиняються на окремих образах, виділяють їх з картини і прагнуть розгадати їх мистецький смисл.
Елементарний усвідомлено-художній рівень сприймання картини можна назвати цілісно-аналітичним. Якщо на попередньому рівні учні при виборі об’єкта сприймання проявляють скоріше інтуїтивну чуйність, ніж розуміння якості мистецького зображення, то на цьому рівні учні не тільки безпомилково у всіх випадках віддають перевагу більш емоційній картині, але й роблять крок у бік більш глибокого розуміння її образного боку. Поряд із зображеною дійсністю вони оцінюють і саме зображення, відмічаючи найбільш доступні їх розумінню елементи майстерності художника, зупиняючись на найбільш яскравих сценах і моментах, прагнуть розгадати їх художній зміст.