Отже, єдиний часовий план у вживанні дієслів певного виду служить для зв’язку речень у єдину смислову цілість.
Можливі і зміщення часового плану опису чи розповіді (наприклад, у розповіді поряд з минулим часом теперішній, поряд з формами недоконаного виду минулого часу, форми доконаного виду з результативним значенням), завжди семантично або стилістично мотивованим.
У роздумах найчастіше спостерігається дієслівні присудки у теперішньому часі у значенні постійної дії.
Мовні засоби впорядкування висловлювання.
У текстах різних стилів і типів мовлення знаходять застосування специфічні групи слів, за допомогою яких мовець полегшує адресатові сприймання логіки викладу, послідовності розгортання змісту.
В розповідних текстах з їх розвитком дії у часі до таких слів належать слова з темпоральним значенням. Здебільшого це обставини: одного разу, раптом, незабаром, пізніше, за кілька днів, і т.п. типовим для описових текстів є слова з просторовим значенням - попереду, зліва справа, позаду, поблизу, трохи далі.
У текстах, де висловлено певні міркування поширеними засобами зв’язності служать слова, що вказують на послідовність певних аргументів, на характер певної частини висловлювання. Це вставні слова типу по-перше, по-друге, з одного боку, за повідомленням в пресі, навпаки, таким чином, отже, як бачимо та ін.
Дуже виразним засобом міжфразового зв’язку у тексті є речення узагальненого змісту, які вимагають переліку, ряду, однотипних фактів в подальшому викладі. Функції таких речень дуже нагадує функцію узагальнюючих слів при однорідних членах речення. Для зв’язку речень у ССЦ використовуються і члени речення, зміст яких стосується й наступних синтаксичних одиниць. Найчастіше це обставини, розташовані на початку речення, яким відкривається ССЦ. Засобом зв’язку між реченням у складі ССЦ є синтаксична неповнота за допомогою якої одне або кілька наступних речень прив’язується до попереднього. У монологічному тексті, в якому йдеться про події, виконувані одним і тим же суб’єктом пропускається підмет, що міг би бути виражений за допомогою лексичного повтору або семантичного еквіваленту, вжитого у попередньому реченні слова. Трапляється у ролі граматичного засобу міжфразового зв’язку і неповні речення, в яких відсутні інші компоненти.
Засоби вираження логічних відношень між частинами.
Найважливішими з цих засобів є сполучники, головним чином сурядні. Сполучники сурядності з’єднують синтаксичні елементи різних рівнів - сполучення, складні синтаксичні цілі.
Для вираження логічних відношень між компонентами тексту (як окремими реченнями так і розгорнутими фрагментами) виступають і сполучник підрядності адже (причина), частка же у сполучниковій функції (протиставлення), часка навіть (логічне виділення одного з однотипних явищ), вставне слово навпаки (протилежність). Смислова роль таких слів у тексті така сама, як і в структурі простого чи складного речення.
Тривалий час в методиці не розглядалося питання про те, як вчити молодших школярів з'єднувати речення у зв'язні висловлювання, дотримуючись мовних норм. Воно не розглядалось тому, що одиницею монологічного мовлення вважалось речення, а не текст, а ознайомлення з мовними засобами обмежувалося роботою над словами і їх формами, над словосполученнями і окремими реченнями. Але ж у процесі спілкування речення функціонують не самі по собі, а як структурні компоненти тексту. Тому завдання практичного оволодіння мовою не може бути розв'язане без постійної уваги до структури тексту.
Не були предметом уваги і засоби зв’язку між реченнями в тексті. Навіть при розгляді тих тем, усвідомлення яких неможливе без виходу за межі речення (роль синонімів у мовленні, значення займенників, специфіка неповних речень) не передбачалося необхідних спостережень і висновків. Функція сполучників розглядалась теж тільки в межах речення.
Під час вивчення писемного монологічного мовлення (написання переказів і творів) головна увага приділялася лексико-смисловій та композиційній побудові, у той час як власне мовна організація роботи залишалася поза увагою. Усе це спричиняло те, що знання учнів про закономірності зв’язного мовлення нерідко виявлялися розрізненими, безсистемними і тому не могли стати основою для формування умінь і навичок, і учні не оволодівали вмінням самостійно створити текст.
Таким чином, слід забезпечити, щоб робота над текстом, по-перше, здійснювалася систематично, по-друге, щоб на кожному етапі навчання теоретичні відомості не лише повторювалися, а й поглиблювалися відповідно до тих явищ, які в цей час опрацьовуються.
З точки зору досліджуваної проблеми слід проаналізувати програму і навчальну літературу для учнів початкових класів.
У діючих програмах і підручниках посилено теоретичну сторону навчання зв’язного мовлення, що зумовлено пізнавальними і практичними проблемами шкільного курсу. Озброєння учнів знанням лінгвістичних основ побудови зв’язних висловлювань типів і стилів дозволить дати учням знання, що відповідають сучасному рівневі розвитку науки, посилити практичне оволодіння зв’язним висловлюванням в усній і писемній формах.
Ознайомлення з елементами лінгвістики тексту зосереджено у розділі "Текст", де на засвоєння теоретичних відомостей відведено по класах таку кількість годин: у 2 класі - 8 год., у 3 класі - 13 год. ., у 4 класі - 13 год. З урахуванням вікових особливостей передбачено ознайомлення учнів з текстом, його темою та метою, заголовком, будовою тексту, абзацом, засобами зв’язку, типами текстів. Програмою передбачено виконання різноманітних вправ і завдань, що сприяють розвитку мовлення учнів, перераховуються види творчих робіт в усній і писемній формах, які зокрема забезпечують формування і закріплення вмінь і навичок зв’язного мовлення.
При вивченні розділу “Текст” молодші школярі ознайомлюються з текстами різних типів: розповідями, описами, міркуваннями, вчаться правильно їх будувати, ведуть спостереження за особливостями художніх та науково-популярних текстів.
Систематична робота над текстом служить основою для формування в учнів мовленнєвих умінь і навичок та дає змогу спостерігати, всебічно аналізувати й узагальнювати різноманітні лексичні та граматичні явища в їх органічних взаємозв’язках. Велика увага приділяється вмінню стежити за розвитком думки під час слухання або читання, помічати в тексті і виділяти голосом слова, найважливіші для висловлення думки, осмислено членувати текст на складові частини, визначати головну думку тексту.
Постійно звертається увага на формування умінь поєднувати речення в текст, дотримувати логіки викладу, будувати текст з наявними в ньому складовими частинами (зачином, основною частиною і кінцівкою). Працюючи над текстами, слід спрямовувати роботу на запобігання мовних помилок, а також на удосконалення дитячих висловлювань за змістом і за формою.
У нових програмах для 4-річної школи передбачено ознайомлення учнів із засобами зв’язності. Однак із існуючої багатоманітності засобів зв’язку відібрано лише деякі лексичні засоби - займенники, повтори, слова, близькі за значенням. Доцільно розширити в учнів уміння будувати зв’язні висловлювання, зосереджувати їхню увагу не лише на внутрішній функції частин мови, їх синтаксичній ролі в реченні (як це передбачено діючою програмою), але й на здатності частин мови виконувати ще й зовнішню функцію - служити засобами зв’язку в тексті.
Проаналізувавши матеріал підручників з української мови слід зробити висновок про те, що в них є деякі вправи, які могли б сприяти розвитку у школярів умінь і навичок будувати текст, але треба збільшити їхню кількість.
Питання лінгвістики тексту розглядали такі лінгвісти, як Тураєва З.Я., Гальперін І.Р., Лосєва Л.М., Мельничайко В.Я., Кожевнікова К.А., Ладиженська Т.А., Плющ М.Я., Грипас Н.Я., Варзацька Л.О., Бадер В.І., Брагіна Т.А., Вашуленко М. С., Кравчук Д.М. та ін
У дослідженнях методистів (В.І. Бадер, Т.А. Брагіна, Л.О. Варзацька, М.С. Вашуленко, Д.М. Кравчук) доводиться принципова доцільність і можливість введення відомостей з лінгвістики тексту в практику навчання молодших школярів і формування на цій основі комунікативно-мовленнєвих умінь, що вже частково реалізовано в підручниках рідної мови.
У працях Тураєвої З.Я., Гальперіна І.Р., Лосєвої Л.М., Мельничайка В.Я. розглядаються основні питання лінгвістики тексту, такі як семантика тексту, структурна організація, ССЦ, абзац, засоби міжфразового зв’язку.
Посібники лінгвістів знайомлять читача із становленням лінгвістики тексту як нової області мовознавства, з основними напрямками її розвитку. Наприклад, З.Я. Тураєва розкриває такі поняття як “одиниці тексту”, ”категорії тексту". Розкриває вона і онтологічні та гносеологічні особливості тексту. [Тураєва]
Л.М. Лосєва розкриває закономірності побудови тексту. Вона детально описує способи зв’язку речень у ССЦ, знання яких необхідні для правильного мовного оформлення висловлювання. Головним завданням даного посібника Л.М. Лосєвої стало розкриття механізму побудови текстів. [Лосєва]
Деякі автори крім відомостей про семантику тексту, його структуру, зв’язки в тексті, описують типи, стилі мовлення [Плющ, Грипас] та жанри мовлення [Кравчук]