Що стосується інших емоцій, то причини їхнього виникнення і їхнього наслідку також залежать від ситуації й обставин. Якщо говорити конкретніше, те причини виникнення і наслідку емоції в якомусь ступені залежать від того, наскільки людина голодна, наскільки утомився, наскільки сильне сексуальний потяг він випробує. Крім того, причини і наслідки емоцій різні для різних культур (і ці розходження іноді бувають дуже яскравими), вони можуть розрізнятися в межах однієї окремо узятої культури. Вони можуть варіюватися навіть від однієї родини до іншої, від однієї людини до іншої. Ця мінливість є наслідком індивідуальних особливостей розвитку людини і різноманіття емоційних реакцій і подій, здатних активувати емоцію. Для драйвів, на відміну від емоцій, характерно менша розмаїтість стимулів. Наприклад, почуття голоду або сексуальний потяг викликаються обмеженим набором стимулів, ще більш обмежений набір об'єктів може задовольнити ці потреби.
Проблема шкільної дезадаптації досить актуальна, і ця актуальність має чітко виражену тенденцію до росту, оскільки труднощі в навчанні і поводженні дітей до підлітків ставлять серйозні задачі перед родиною, школою і суспільством у цілому. З одного боку, соціально-емоційні порушення, що є найчастіше безпосередньою причиною дезадаптації, обумовлюються впливом факторів різної природи: біологічних, онтогенетичних, психологічних, педагогічних, соціальних і ін. З іншого боку, соціально-емоційні порушення приводять до дезгармонізації відносин особистості із соціальним середовищем. Серед дезадаптантів у масовій школі переважають учні з відхиленнями у велінні, труднощами в навчанні, спілкуванні. Найчастіше дезадаптація виникає внаслідок тривалого впливу на дитину ситуацій, що травмують, у родині і школі, порушення міжособистісних відносин з батьками, учителями, однолітками, що формує в нього внутрішню напруженість, тривожність, агресивність, конфліктність, відчуття неповноцінності, непотрібності, відштовхуваності [40].
Дезадаптація, що спостерігається в більшості дітей із затримкою психічного розвитку й інтелектуальною недостатністю навіть в умовах адекватного їхнім можливостям навчання (у спеціальних класах і школах), володіє поруч специфічних факторів, найбільш виражених в особливостях емоційно-особистісної сфери. У силу ряду специфічних факторів ці діти заслуговують спеціального вивчення. Вони складають у цілому групу ризику по порушеному поводженню. Так, якщо 20 років тому серед дітей і підлітків шкільного віку діти з відставанням в інтелектуальному й емоційно-вольовому розвитку складали 0,3-0,5%, те зараз - 3-5%. При цьому в силу їхніх особистісних якостей і відсутності належної соціальної допомоги ці діти і підлітки дають близько 15-20% усіх правопорушень і злочинів [40].
Невід'ємною частиною соціальної адаптації і надання комплексної допомоги дітям-дезадаптантам, у тому числі і з проблемами в розвитку, є система їхнього вивчення, спрямована не на постановку діагнозу як такого і навішення ярликів, а на підбор відповідних психорозвиваючих, корекційних і реабілітаційних програм, умов їхнього навчання і підготовки до майбутнього життя, інтеграції в "нормальний" соціум.
Групою американських психологів під керівництвом К. Рубіна проводиться вивчення ранніх форм соціальної ізоляції дітей, механізмів її виникнення і зв'язку з наступним соціально-емоційним розвитком, особливо в плані прогнозу майбутніх труднощів у спілкуванні дитини з іншими людьми. У контексті цих досліджень аналізуються труднощі, що виникають у взаєминах дитини з навколишнім світом. Вони зв'язані з особливостями темпераменту, досвіду спілкування з батьками, економічного становища родини, утворення батьків і характеру взаємин у родині. Прихильність до дорослої людини є біологічною необхідністю і споконвічною психологічною умовою для розвитку дитини. Найбільш значимим дорослим для дитини при становленні первинного міжособистісного зв'язку є мати. Сьогодні в нашій країні в дитячих будинках і школах-інтернатах росте біля півмільйона дітей, що залишилися без батьківського тепла. Не зникла, а, навпаки, катастрофічно розрослася внаслідок алкоголізму, утрати духовних цінностей і морального розкладання проблема сиріт при живих батьках. У результаті в дитячих будинках і школах-інтернатах виявився зосередженим досить специфічний контингент дітей, що відрізняються, з одного боку, обтяженої і часто не цілком ясною спадковістю, а з іншого боку - яскраво вираженим деприваційним синдромом. Серед причин соціально-емоційних порушень - материнська депривация, соціальна, психічна, емоційна і т.д. Визначити поняття материнської депривації досить складне, оскільки воно узагальнює ряд різних явищ. Це і виховання дитини в дитячих установах, і недостатня турбота матері про дитину, і тимчасовий відрив дитини від .матері, зв'язаний із хворобою, і. нарешті, недолік або втрата любові і прихильності дитини до матері. Відсутність довіри до світу розглядається багатьма дослідниками як найперше, найважче компенсуємо наслідок материнської депривації. Воно породжує страх, агресивність, недовіру до інших людей і до самого себе, небажання пізнати нове, учитися. Два стани складають неодмінну умову виникнення в дитини довіри до світу: теплота материнської турботи і її сталість. Існує гіпотеза, що в дітей, що ростуть у дитячих установах, спостерігається не просте відставання в розвитку або недорозвинення особистісних утворень, а інтенсивне формування деяких принципове інших механізмів, за допомогою яких дитина пристосовується до життя в цих установах. Це, очевидно, відбувається не тільки внаслідок порушення ранніх емоційних зв'язків з матір'ю або іншими близькими дорослими, але і тому, що життя в дитячій установі найчастіше не жадає від особистості тієї її функції, що вона виконує або повинна виконувати в нормальному житті. На жаль, по своєму психічному розвитку діти, що виховуються без піклування батьків, відрізняються від однолітків, що ростуть з родині. Темп розвитку перших уповільнений, крім того, мається ряд якісних негативних особливостей, що відрізняються на всіх ступінях дитинства - від дитинства до підліткового віку і далі. Тип особистості, що формується в умовах материнської депривації називають беземоційним. Така дитина відрізняється млявістю емоційного поводження, невмінням вступати в значимі відносини як з однолітками, так і з дорослими. Порушення емоційних контактів приводить до того, що він почуває себе слабкіше інших, у нього розвивається низька самооцінка, почуття неповноцінності. Основним переживанням таких дітей є удавана ворожість світу стосовно нього [40].
Спостереження за дітьми з неблагополучних родин свідчить про те, що ці діти значно відстають у фізичному і психічному розвитку від своїх однолітків із благополучних родин. Діти з неблагополучних родин випробують стан сильного незадоволення своїх основних психічних потреб. Деякі дослідники вважають, що в неблагополучних родинах ступінь депривації навіть сильніше, ніж у дитячих установах інтернатного типу. При відсутності в родині батька мати виявляється змушеної піклуватися переважно про економічне благополуччя родини. Тому вона не має можливості приділити досить уваги своїй дитині. Відповідно його психічний розвиток не здобуває конструктивної спрямованості. Поява в родині нової людини, що бере на себе роль відповідального батька, може зменшити імовірність депривації. Соціально-емоційна депривація може виникнути й в умовах повної родини. Причиною стає алкоголізація батьків, незадоволеність взаєминами, емоційна незрілість батьків, їхнє жорстоке відношення і холодність у відношенні до дитини. Нереалізована потреба в любові і визнанні, емоційна нестабільність положення дитини відкриває йому "право на правопорушення". Діти інтуїтивно розуміють: покладатися можна тільки на себе - і тому затверджують себе у всіма доступними способами порушують норми, грублять і т.п.
Вивчення дітей, що страждають психофізіологічними і психосоматичними порушеннями, невротичними розладами, труднощами в спілкуванні, розумовій діяльності або в навчанні, показує, що всі ці явища значно частіше спостерігаються в тих, кому в дитинстві бракувало батьківської уваги і тепла. У важкій ситуації дитина починає поводитися непередбаченим образом. Л.С. Виготський, відзначаючи існування специфічних закономірностей аномального розвитку, указував на утруднення у взаємодії з навколишніми. Показано, що діти зі ЗПР мають полюсні переживання: позитивні і негативні. Диференційованих тонких відтінків переживань, як у нормі, майже немає. Почуття часто неадекватні, непропорційні впливам зовнішнього світу по своїй динаміці: від надмірної легкості і поверхні переживань серйозних життєвих подій до надмірної сили й інертності переживань, що виникають по малоістотні .ч ознакам. Проявом незрілості особистості в дітей зі ЗПР є вплив егоцентричних емоцій на оцінні судження. Найбільше високо дитина оцінює тих, хто їй приємний, хто ближче до неї. Так само оцінює він і події навколишнього життя - добре те, що приємно [21].
Спостереження за діяльністю дітей зі ЗПР на уроках у школі, позаурочний час дозволили уточнити їхньої проблеми - часті конфлікти. агресивність, непевність у собі, що відхиляється поводження. Педагоги не знають, як правильно оцінювати різні поведінкові реакції дитини, специфіку його розвитку, особливості емоційного стану в момент спілкування, мало хто зв'язує ці прояви зі станом тривоги в дитини. Хоча найчастіше подібне поводження не завжди відбиває реальний стан вихованця, а спрямовано винятково на те, щоб дорослі звернули на нього увага. Про це свідчать дослідження Я.Рейковського, Т.А. Власової. М.С. Певзнер, A.M. Парафіян. Н.Н. Толстих і ін.