Було показано (В.М. Виноградовим та І.Б. Первіним), що групові заняття дають високі результати в практичному оволодінні математичними уміннями та навичками. Ці заняття сприяють розвиткові у школярів математичного мислення та підготовляють їх до самостійної пошукової роботи, сприяють активній позиції учнів у навчально-пізнавальному процесі. [5, 224-225]
В системі розвивального навчання, яка побудована на основі принципів змістового узагальнення навчального матеріалу, спільна навчальна робота набуває особливого значення. Введення учбової задачі вимагає самостійного пошуку учнями, а вчитель лише організовує його.
Здійснюване учнями дослідження передбачає критичне зіставлення різних підходів, зіткнення різних точок зору, тобто діалог дослідника з опонентами. Таким опонентом може бути не тільки вчитель, але й інший учень. [9, 59-64]
У системі розвивального навчання оптимальною формою навчального процесу є діалог, в ході якого визначається зміст учбової задачі та шляхи її розв’язання. Автори системи надають спільній навчальній роботі молодших школярів великоі ваги у вирішенні проблеми формування навчальної діяльності. Зокрема, як показали дослідження Г. А. Цукерман, спільне розв’язування учбової задачі істотно сприяє розвиткові рефлексивних дій учнів.
Відзначаючи важливі результати досліджень впливу спільної навчальної роботи на психічний розвиток молодших школярів, маємо водночас констатувати, що узагальнених даних систематичного тривалого застосування групових форм навчання учнів досі не отримано, недостатньо досліджено розподіл навчальних дій при спільному розв’язуванні учнями учбової задачі, функції вчителя у керуванні цим процесом. Потребує впорядкування й застосовувана термінологія.
Діти частіше висловлюються, задаючи одне одному запитання, відповідаючи на них, висловлюючи свої сумніви, передбачення. Пояснюючи вголос навчальний матеріал, дитина ще раз повторює його, уточнює, закріплює. Учень, який слухає, критично ставиться до того, що говорить товариш, аналізує, запитує, а не запам’ятовує пасивно, як це найчастіше відбувається при роботі з вчителем. [9]
Обов’язкові ознаки спільної навчальної роботи:
а) наявність спільної мети роботи;
б) розподіл праці (функцій);
в) обмін думками, результатами праці, взаємодопомога учнів;
г) взаємоконтроль, взаємооцінка при розв’язуванні учбової задачі;
д) безпосередній міжособистний контакт.
Систематичне використання спільної навчальної роботи учнів в умовах традиційної початкової школи :
а) дозволяє учням на більш високому рівні засвоювати знання, краще орієнтуватися в навчальному матеріалі;
б) позитивно впливає на розвиток пізнавальних процесів, таких як мислення, пам’ять, мовлення.
Спільна навчальна робота молодших школярів за умови її ефективної організації підвищує ступінь задоволеності учнів шкільним життям, знижує ступінь конфліктності у класному колективі.
Умови, необхідні для ефективного введення та застосування групових форм організації навчального процесу :
а) підготовка учнів до роботи в групі ровесників, спочатку в ігровій формі, потім на навчальному матеріалі;
б) підготовка вчителя : знайомство з теорією та практикою організації спільної навчальної роботи учнів;
в) організація роботи учнів в парі , потім в групі;
г) в групу мають входити діти з різними навчальними можливостями;
д) регламентація ролей в групі та усвідомлення учнями мети роботи;
е) застосування групової роботи можливе на уроках різних типів і на різних етапах, вибір форми організації навчального процесу залежить від мети, яку ставить вчитель;
ж) після проведення групової роботи необхідна рефлексія спільної роботи по розв’язанню учбової задачі та характеру спілкування.
При реалізації в початковій школі системи розвивального навчання раціонально організована спільна навчальна робота учнів забезпечує такі переваги:
а) досягається вищий рівень розвитку основ теоретичного мислення (краще виконання дій аналізу, розв’язування рефлексивних задач, більший розвиток внутрішнього планування дій);
б) досягається оволодіння учнями нормами ділового співробітництва, спрймання ними ділового спілкування як засобу опанування способу розв’язання учбової задачі;
в) досягнуто підвищення пізнавальних інтересів та інтелектуальної активності учнів;
г) покращуються соціально-психологічні характеристики класного колективу, структура міжособистісних стосунків.
Розділ 2. Врахування індивідуально-типологічних особливостей молодших школярів у навчально-виховному процесі
Індивідуальна своєрідність особистості проявляється не тільки в її спрямованості, здібностях, а й в динаміці її психічної діяльності. Не можна знайти двох людей, однакових за своїми психічними властивостями. Кожна людина відрізняється від інших багатьма особливостями, єдність яких утворюють її індивідуальність.
Темперамент характеризує психічну індивідуальність дитини насамперед з боку властивої їй динаміки нервово-психічних процесів і станів, їхньої інтенсивності, швидкості, ритму, тривалості, перебігу.
Діти із сангвінічним темпераментом характеризуються легкою збудливістю почуттів. Діти цього темпераменту швидкі й рухливі, але меншою мірою, ніж сангвініки дорослі.
Діти холеричного темпераменту характеризуються легкою збудливістю почуттів, силою й стійкістю їх у часі. За правильних умов виховання ці діти виявляють активність і наполегливість у роботі, а за неправильних - стають неслухняними, запальними, образливими.
У дітей флегматичного темпераменту почуття важко збуджувані, однак тривалі і стійкі. Молодший школяр-флегматик повільний, він здебільшого неохоче спілкується, часто нехтує справами, що вимагають від нього швидкості, турбот, зайвих рухів. Дитина-флегматик ухиляється від конфліктів, її важко образити, але коли вступає в конфлікт, то переживає глибоко, хоч зовні це не виявляється так яскраво, як у дітей вищезгаданих типів.
Діти з меланхолійним темпераментом надзвичайно чутливі, почуття в них виникають легко, вони міцні й стійкі в часі. Такі діти здебільшого сором'язливі, малоактивні, важко пристосовуються до нових обставин. Вони часто розгублюються при опитуванні, хоч і мають хороші знання.
Під впливом навчання і виховання в дітей молодшого шкільного віку формуються такі риси характеру, як цілеспрямованість, акуратність, любов до праці тощо. Формування особистості відбувається головним чином у взаєминах з однолітками, товаришами по навчанню і дорослими, що її оточують. Підкреслюється першорядна роль відносин учнів у групі чи колективі, в якому вони постійно займаються навчальною діяльністю, грою тощо. Успіх у формуванні рис характеру в молодших школярів залежить від багатьох умов, серед яких провідне місце належить єдності вимог школи і родини, позитивному прикладу дорослих, розумному застосуванню ними заохочень і покарань. Оцінні судження в молодшому шкільному віці займають важливе місце і виконують різні функції.
Оцінні судження батьків, учителів та інших дорослих про дітей цього віку є засобом корегування не тільки навчальних дій, а й моральних вчинків учнів. Оцінні судження учнів, які вони висловлюють по відношенню до ровесників та дорослих, є важливою умовою розвитку в учнів самооцінки. Оцінні судження дорослих про учнів мають свої особливості. З боку батьків мають переважати позитивні оцінні судження навіть по відношенню до тих дітей, які не встигають у навчанні. Це необхідно для того, щоб запобігти появі в дитини комплексу неповноцінності.
Уже на початку навчання в школі учні відрізняються один від одного рівнем обізнаності з навколишнім світом, спостережливістю, вмінням думати, запам'ятовувати й відтворювати, висловлювати свої думки за допомогою усного мовлення та ін.
Індивідуальні відмінності виявляються і в шкільній учбовій діяльності молодших школярів, у її результативності. Діапазон цих відмінностей у одних галузях навчання звужується, а в інших - розширюється. У процесі навчання здібності учнів не тільки використовуються, а й розвиваються. Виробляються уважність, спостережливість, якості пам'яті, мислення й мовлення, а також емоційні й вольові властивості.
Розвиток цих компонентів відбувається в молодшому шкільному віці нерівномірно. Повільніше розвиваються перцептивні, мнемічні компоненти, порівняно більших прогресивних змін зазнають якості, пов'язані з уявою, мисленням та мовленням. Формуються й емоційні, вольові компоненти здібностей учнів. До них належать упевненість, наполегливість, самоконтроль у роботі, терпеливість, витримка, здатність чинити опір навіюванню.
2.1 Темперамент в індивідуальному стилі діяльності молодшого школяра
Учень-сангвінік
Діти-сангвініки легко пристосовуються до будь-якого колективу, до вимог учителя. Вони здатні швидко працювати і добре засвоювати навчальний матеріал, але вчитель обов'язково має звернути увагу на те, що ці діти намагаються займатися переважно легкою, приємною і цікавою для них діяльністю й уникають складного і нецікавого, часто не доводять почату справу до кінця. Тому необхідно організовувати роботу з сангвініками таким чином, щоб виробити в них стійкий інтерес, цілеспрямованість, звичку завжди завершувати розпочату справу, глибоко усвідомлювати суть кожного завдання.
Підтримуємо високий рівень працездатності за допомогою:
додаткових завдань;