регистрация / вход

Педагогічні умови виховання любові до Батьківщини у дітей дошкільного віку

Патріотизм як основа сучасного виховання дітей. Шляхи та методи виховання у дошкільників любові до Батьківщини. Ознайомлення з рідним містом як засіб патріотичного виховання дітей дошкільного віку. Експериментальне вивчення рівня патріотизму у дітей.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Патріотизм як основа сучасного виховання дітей

1.1 Сутність патріотизму

1.2 Основні форми патріотизму

1.3 Особливості виховання патріотизму у дітей дошкільного віку

Розділ 2. Шляхи виховання у дітей дошкільного віку любові до батьківщини

2.1 Шляхи, засоби та методи виховання у дошкільників любові до Батьківщини

2.2 Ознайомлення з рідним містом як засіб патріотичного виховання дітей дошкільного віку

2.3 Експериментальне вивчення рівня патріотизму у дітей

Висновки

Список використанИХ ДЖЕРЕЛ

ДодатОК 1

ДодатОК 2

ДодатОК 3

ДодатОК 4


ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. Реалізація державності залежить від дієвої державницької позиції кожного громадянина. Тому найголовнішим завданням суспільства завжди було, є і буде виховання поколінь гуманістів і патріотів, для яких найвищим ідеалом є єдність особистих та національно-державних інтересів.

В сучасних умовах в нашій країні зростають вимоги до виховання і навчання підростаючого покоління.

Так, однією з найважливіших педагогічних задач, визначених Законом України «Про дошкільну освіту», є виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля.

Базовий компонент дошкільної освіти, як державний стандарт, визначає ознайомлення дітей з поняттями «держава»; «народ»; «людство», з правами та обов’язками громадян України.

Згідно Концепції дошкільного виховання, її програмою передбачається розвиток у дітей національної культури, яка є внеском у загальнолюдські надбання демократичності, гуманізму, совісті, честі, гідності, громадянськості; виховання дітей на історичному минулому, яке формує у них патріотизм та інтернаціоналізм.

Актуальність проблеми обумовлена необхідністю виховання патріотизму, починаючи з дошкільного віку. В цей період відбувається формування культурно-ціннісних орієнтації духовно-етичної основи особистості дитини, розвиток її емоцій, відчуттів, мислення, механізмів соціальної адаптації в суспільстві, починається процес національно-культурної самоідентифікації, усвідомлення себе в навколишньому світі.

Даний відрізок життя людини є найсприятливішим для емоційно-психологічної дії на дитину, оскільки образи сприйняття дійсності, культурного простору дуже яскраві і сильні і тому вони залишаються в пам'яті надовго, а іноді і на все життя, що дуже важливо у вихованні патріотизму. В той же час слід зазначити, що цілісна наукова концепція формування громадянина, патріота України в сучасних умовах ще не створена. У педагогів-практиків у зв'язку з цим виникає немало питань, у тому числі: що входить сьогодні в зміст патріотичного виховання, якими засобами потрібно його здійснювати.

Розробленість теми:

Дана проблема не знайшла поки належного віддзеркалення в сучасних психолого-педагогічних дослідженнях. Більшість авторів вказує на важливість і значущість патріотичного виховання дітей дошкільного віку, але не пропонують цілісну систему роботи в даному напрямі. Характерною особливістю досліджень, пов'язаних з вихованням патріотизму дітей дошкільного віку, є звернення до окремих аспектів проблеми. Так, в роботах Т.Н. Доронової досить виразно простежується ідея патріотичного виховання, але поняття «виховання патріотизму» не використовується; в дослідженні С.Н. Николаєвої патріотичне виховання розглядається в руслі екологічного виховання; Т.С. Комарова, Т.А. Ротанова, В.І. Логінова, Т.З. Бабаєва, Н.А. Ноткіна, О.Л. Князєва, М.Д. Маханєва, Е.В. Пчелінцева; Л.Е. Ніконова, Е.І. Корнєєва і інші роблять акцент на залучення дітей до культурної спадщини народу. Дослідники С.А. Козлова і Т.А. Кулікова пропонують одним з рішень проблеми виховання патріотизму дітей-дошкільників пізнання ними Батьківщини.

Мета дослідження – виявити педагогічні умови виховання любові до Батьківщини у дітей дошкільного віку.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

1. Розкрити поняття патріотизму як основи сучасного виховання дітей.

2. Охарактеризувати мету та завдання патріотичного виховання дошкільників.

3. Надати методику формування у дітей дошкільного віку патріотичних почуттів.

4. Розробити конспекти занять з патріотичного виховання дошкільників.

Об’єкт дослідження – патріотичне виховання як основа сучасного виховання дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження – форми, методи, педагогічні умови виховання любові до Батьківщини у дітей дошкільного віку.

Методи дослідження: обумовлені об’єктом і предметом курсової роботи. Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про особливості, мету та завдання виховання любові до Батьківщини у дошкільників, методика формування у дітей дошкільного віку патріотичних почуттів. Крім того, укладено список літератури за темою роботи, який може бути використаний для подальшого вивчення теми та розроблені конспекти занять, які можуть бути використані у практичній діяльності вихователів.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. Основна частина складається з двох розділів.

У першому розділі розглядається зміст поняття «патріотизм», мета і завдання патріотичного виховання. У другому розділі характеризуються методичні основи виховання любові до Батьківщини у дітей дошкільного віку.

РОЗДІЛ 1. ПАТРІОТИЗМ ЯК ОСНОВА СУЧАСНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

1.1 Сутність патріотизму

Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення дітей до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

У вихованні почуття національної гідності велике значення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини.

Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил.

Наголошуючи на важливості формування почуття любові до України в людині, К. Ушинський писав: «Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народність. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняття тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі благородні людські почуття, можна ще дошукатися іскри любові до батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази і життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!».

Сучасне розуміння патріотизму зумовлене соціальним замовленням української держави в галузі освіти й виховання, котра конкретизується у "Державній національній програмі "Освіта" (Україна XXI століття), "Концепції виховання дітей та молоді в національній системи освіти" й "Концепції громадянського виховання особистості в умова розвитку української державності". Зокрема, щодо останнього, документу, то в ньому під патріотизмом розуміється любов до свого народу, до України. Також зазначається, що "важливою якістю українського патріотизму повинна бути турбота про благо народу, сприяння становленню і утвердженню України як правової демократичної соціальної держави, готовності відстояти незалежність Батьківщини".

Сьогодні багато авторів прямо і опосередковано розглядають визначення сутності таких понять, як "патріотична свідомість", "любов до Батьківщини" в контексті дослідження патріотичного виховання. Даній проблематиці присвячені фундаментальні праці вчених-філософів В. Бичка, О. Забужка, І. Надольного, І. Стогнія, В. Шинкарука тощо. Психологічну складову патріотизму досліджують у своїх наукових працях сучасні психологи: І. Бех, А, Богуш, М. Боришевський, В. Котирло. Питання формування військового патріотизму певною мірою розглянуто в роботах А. Абрамова, В. Баранівського, В. Лутовінова, В. Осьодла, В. Стасюка, Ю. Красильника.

Майже в усіх наукових роботах, публіцистичних статтях автори дотримуються думки, що патріотизм - це, перш за все, любов до батьківщини і діяльність на її користь. Дані погляди збігаються із визначенням одного із найавторитетніших енциклопедичних видань Larousse: "Патріотизм - любов до вітчизни, тобто країни,міста, місця де народився, спільноти індивідів, які мешкають на одній землі, єдині у своїх культурних прив'язаностях і в прагненнях захищати свої цінності".

Дане визначення дозволяє застосовувати його досить широко щодо рідної країни, до локального місця народження, до соціальної групи і до субкультури. Деякі автори пропонують визначити патріотизм як одну з найбільш значущих, незмінних цінностей, що властива усім сферам життя суспільства й держави, що виражає ставлення особистості до своєї Батьківщини й характеризує вищий рівень її розвитку в процесі діяльності на благо Батьківщини.

Він представляє собою своєрідний фундамент суспільного й державного устрою, ідеологічну опору його життєздатності, одну з основних умов ефективного функціонування всієї системи соціальних і державних інститутів.

У словниках та енциклопедичних виданнях патріотизм визначається через любов до Батьківщини. Укладники "Словника іншомовних слів" під патріотизмом розуміють "любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність до подвигів і жертв в ім'я інтересів своєї вітчизни".

Навіть короткий аналіз довідкової літератури дозволяє стверджувати, що загальним для визначення патріотизму, незважаючи на термінологічну відмінність є його сутність: любов до батьківщини і безкорисливе служіння її інтересам та готовність до жертовності за неї. Незалежно від форми існування патріотизму загальними елементами його прояву є любов, віра й готовність до діяльності з метою реалізації їх у житті.

С.В. Слукін розглядає любов і віру як загальні універсали в змісті самого патріотизму та й духовності особистості в цілому. У свідомому патріотизмі ідеали усвідомлюються, оцінюються, верифікуються, любов конструюється, актуалізується, логічно осмислюється. Людина як суб'єкт патріотизму немовби обґрунтовує для себе, чому" вона віддана даним, а не іншим ідеалам, чому вона любить батьківщину, чому зберігає їй вірність.

І навпаки у випадку з підсвідомим патріотизмом раціоналістичні і логічні елементи на перший погляд відсутні. Людина (особистість) любить батьківщину лише тому, що любить. Легко любити батьківщину в сприятливих умовах, але набагато складніше в умовах важких випробувань.

Підсвідомий патріотизм є інстинкт, має не фізіологічне, а соціальне походження. Єство даного соціального інстинкту є в його відданості традиції, готовності дотримуватися її. Як продукт певної системи виховання індивід становиться особистістю в ході певних фаз самоідентифікації, самовизначення і самореалізації завдяки тому, що він постійно знаходиться в аксіологічному полі традиції, сприймає її ціннісні установки. Особистість неукріплена в традиції, позбавлена її, подібна до перекотиполя: йому не потрібні координати, у нього відсутнє почуття батьківщини. Така особистість втрачає людську гідність і все людське, гине духовно, а нерідко й фізично. Руйнування почуття рідного, інстинкту патріотизму, як відомо, призводить не просто до революційного нігілізму й інших проявів радикалізму.

У прояві патріотичності - любов є лише загальним підґрунтям патріотизму, таким, що вимагає від особистості концентрації свого духовного бачення, самовиховання в любові. При цьому не можна протиставляти любов до Бога любові до дітей, дружини, вітчизни і т.п. Дане протиставлення може призвести особистість до релятивізму або до схоластики. Лише синтез любові, її форм є безграничним джерелом патріотизму. Для досягнення вищого рівня патріотизму людина в ході саморозвитку має поєднувати любов до Бога із любов'ю до великої і малої батьківщини, своєї рідні, ближніх і оточуючих.

Автор О.М. Лещенко пропонує включити в зміст патріотизму наступні складові: по-перше, шанування місця власного народження і місця постійного мешкання як своєї батьківщини, любов і турбота про дане територіальне формування, поважання місцевих традицій, відданість до кінця життя цьому місцю. Залежно від особистого сприйняття, залежного від інтелектуального розвитку і глибини самосвідомості, межі батьківщини особистості можуть поширюватись від власного будинку до обласних масштабів.

Для носіїв вищого рівня патріотизму сприйняття Батьківщини близьке до сприйняття держави (вітчизни); по-друге, повагу до своїх предків, любов і терпимість до своїх земляків, бажання допомагати їм і утримувати від поганих вчинків. Вищим показником патріотичних відносин є бажання добробуту всім співвітчизникам, тобто усвідомлення буття суспільства, яке можна назвати "громадянською нацією"; по-третє, орієнтування суб'єкта патріотичних відносин і діяльності на конкретні щоденні справи щодо покращення стану своєї малої батьківщини, її благоустрою, допомоги своїм землякам співвітчизникам (починаючи від підтримання в охайному стані під'їздів і добрих стосунків із сусідами до розвитку свого міста і країни в цілому.

Вихователь повинен чітко бачити сам процес становлення національної свідомості дитини та глибоко розуміти зміст ключових понять («національний», «патріотизм», «націоналізм», «громадянськість» тощо).

1.2 Основні форми патріотизму

Патріотизм є складним і багатогранним явищем. Багатоаспектність і складність соціального явища, яким є патріотизм, обумовлює розмаїття його форм. Історія розвитку людства свідчить, що з поступовим прогресивним розвитком людства видозмінюється об'єкт патріотизму, який проявляється у певній формі.

Н. Кисельова, базуючись на формаційному поділі історії суспільства, виділяє античний, християнський, буржуазний і радянський патріотизм. У науковому світі існують інші підходи. У випадку, коли держава розглядається як об'єкт патріотизму, виникає форма "державного патріотизму". В.С. Мухіна неодноразово наголошує, що формулою нового українського патріотизму має стати принцип: Україна - держава для всіх громадян. Український громадянин, отримавши цей статус, повинен усвідомлювати, що він бере на себе певні обов'язки. Таким чином, сучасний український патріотизм слід визначати не лише за ознаками спілкування рідною мовою чи любові до певних культурних цінностей, а і як мислення з повагою до країни і з любов'ю до малої батьківщини.

Поряд із державним існує особистісний патріотизм. Ідея розуміння патріотизму в особистісному плані набула теоретичного обґрунтування у П. Ігнатенка. Він розглядав патріотизм як культурну творчість і національну напругу власних сил. Саме цей особистісний акт, а не гола військова могутність створює, на його думку, велич держави, формує праведну і благословенну любов до Батьківщини. Особистість є продуктом діяльності суспільства, носієм і творцем суспільної свідомості.

Суспільства взагалі не існує. Воно є соціальний продукт діяльності окремих особистостей, які є носіями особистісного патріотизму.

Окремі автори виокремлюють форму громадянського патріотизму. Як пише В. Гонський, Україна вступила в нову епоху - епоху громадянського патріотизму. Це передбачає спокійне сприйняття факту, що всі українці різні. Але всі вони також рівні і однаково цінні для Батьківщини. Рівні перед державою, перед законом, перед працедавцем, перед культурними смаками тощо. На думку А. Вирщикова і Г. Табатадзе, в основі громадянського патріотизму "... лежить свобода, рівноправність, почуття причетності до проблем суспільства і держави, громадянська мораль і природна підтримка природних рефлексів: гордість за власну оселю, двір, сусіда, спортивну команду, місто, регіон".

Наступною формою патріотизму, що знайшла відображення в науковій літературі є військовий патріотизм. Раніше зазначалось, що патріотизм найяскравіше проявлявся у критичні для Вітчизни моменти.

1.3 Особливості виховання патріотизму у дітей дошкільного віку

Одним із найсуттєвіших показників моральності людини є патріотизм.

Патріотизм (грец. paths - батьківщина) - любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу.

Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності - віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.

Одне з чільних місць у сучасній педагогічній системі відводиться національному вихованню, яке згідно з положеннями Національної доктрини розвитку освіти, "...має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність та цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдаровань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури...".

Така постановка питання націлює на розуміння тієї істини, що патріотами не стають у зрілому віці. Почуття любові до батьківщини, поваги до свого народу, його історії, усвідомлення себе часткою великої і давньої нації мають формуватися з самого раннього дитинства, „вбиратися з молоком матері”. В Україні розроблена науково обґрунтована Концепція дошкільного виховання, яка й визначає основну його мету. Її загальні положення знайшли відображення в Законі України “Про дошкільну освіту та виховання” (2003р.).

Зокрема, в ньому зазначається: "Одним із основних завдань дошкільної освіти та виховання є формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, пізнавальної активності; виховання у дітей шанобливого ставлення до родини, Батьківщини, поваги до народних традицій та звичаїв, рідної та державної мови, національних цінностей Українського народу".

Сьогодні існує розуміння того, що виховати свідомого громадянина й патріота означає сформувати в дитини комплекс певних знань і умінь, особистісних якостей і рис характеру. Зокрема, йдеться про: повагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представника, спадкоємця і наступника; працьовитість; високу художньо-естетичну культуру тощо; патріотичну самосвідомість та громадянську відповідальність, готовність працювати для розквіту Батьківщини, захищати її; повагу до Конституції, законів Української держави; досконале знання державної мови.

Звичайно, тут слід відзначити, що у повному обсязі ці якості ще не можуть бути сформованими у дитини дошкільного віку. Проте, створити фундамент, на основі якого можна буде вже зводити „будівлю” майбутнього громадянина-патріота не лише можливо, а й потрібно, особливо якщо врахувати всі переваги, що створює дошкільний вік для результативного виховного процесу.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.

Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.

Основними напрямами патріотичного виховання є:

- формування уявлень про сім’ю, родину, рід і родовід;

- краєзнавство;

- ознайомлення з явищами суспільного життя;

- формування знань про історію держави, державні символи;

- ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

- формування знань про людство.

Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ.

Цілеспрямоване патріотичне виховання повинно поєднувати любов до найближчих людей з формуванням такого ж ставлення і до певних феноменів суспільного буття. З цією метою факти життя країни, з якими ознайомлюють дошкільнят, ілюструють прикладами з діяльності близьких їм дорослих, батьків залучають до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у громадських справах.

Концепція дошкільного виховання в Україні, сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.

У розділі “Дитина і навколишній світ” програми виховання “Малятко” окреслено завдання ознайомлення дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьківщину (“Батьківщина - це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина - Україна”). Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, - це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні - український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам’ятки рідного краю.

Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства - вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють зв’язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.

Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції - досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам’ятні дати тощо). З традиціями тісно пов’язані народні звичаї - усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).

Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів’я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.

Говорячи про принципи і напрямки дошкільного виховання, І.Бех, зокрема, наголошує на необхідності дотримання принципу національної спрямованості, який передбачає формування в дітей самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливого ставлення до його культури.

На значенні дошкільного дитинства особливий акцент роблять сучасні науковці. Зокрема О.Кононко визначає цей період як час виникнення та становлення особистості, закладання її ціннісного фундаменту, формування первинних світоглядних уявлень. Дослідниця класифікує дошкільне дитинство як унікальний віковий відрізок життя, протягом якого „...дитина за допомогою дорослого, через власну індивідуальну діяльність відкриває себе саму як біопсихологічну реальність”.

Значення дошкільного вікового періоду в житті людини важко переоцінити. Це вік найбільш стрімкого фізичного і психічного розвитку дитини, початкового становлення якостей і властивостей, які формують її особистість.

На думку Н. Міщенка, вже „...з перших днів свого життя діти вбирають той національний і соціальний дух, який формує в них типові особистісні риси і якості, властиві своєму, а не іншому народові”. Очевидно, лише таким шляхом можливе долучення наступних поколінь українців до культурних традицій народу.

Реалізація програми національного виховання у дошкільних навчальних закладах вимагає врахування вікових особливостей дітей дошкільного віку. Відповідно до цього слід організовувати і проводити навчально-виховний процес. Саме тут на допомогу приходять розроблені вітчизняними й зарубіжними вченими різноманітні теоретичні положення про безперервність, поетапність та наступність виховного процесу.

О.Вишневський у процесі становлення національного самоусвідомлення виділяє три етапи.

Першим з них він називає етап раннього етнічно-територіального самоусвідомлення (етнізація). У цей період, на думку вченого, закладається „коріння патріотизму”. Вважаємо, що є всі підстави кваліфікувати цей процес як становлення першооснов національної самосвідомості. Згідно з теорією О.Вишневського, саме під час першого етапу відбувається усвідомлення дитиною своєї етнічної приналежності. Уже з перших днів життя дитина формується під впливом материнської мови, колискової пісні, бабусиної казки. Підростаючи, вона бере участь у народних святах і обрядах, засвоює народні пісні, залучається до процесу народної творчості тощо. Діти дошкільного віку є активними учасниками народних життєвих дійства (коляда, віншування, гаївки, писанки, вертеп тощо). Традиції, звичаї та обряди мають глибокий вплив на виховання, і не тільки національне, оскільки вони завжди підтримуються силою громадської думки і періодично повторюються. У сім’ї і дитячому садку діти засвоюють шанобливе ставлення до видатних українських історичних і культурних діячів, повагу до ідеалів, за які вони боролися, беруть участь у вшануванні їхньої пам’яті. У ранньому віці також формується культ рідного дому, сім’ї, рідного села, культ предків, дитина знайомиться з національними та етнічними символами.

У силу того, що для дитини дошкільного віку характерна стадія казково-міфологічного ставлення до етнічного світу, сприйняття нею себе в етнічному світі формується через казково-таємничі образи, що представлені в міфах, казках, легендах, народних іграх. У процесі прилучення до народної мудрості вона переживає всі вчинки разом з "культурними героями", з якими свідомо ідентифікує себе. Отже, формування дітей дошкільного віку етнічної самосвідомості будується переважно на основі казково-міфологічних уявлень про світ.

Людське життя складається з певних періодів, кожний з яких призначений для сприйняття певного роду інформації, створює сприятливі умови для дії певних чинників психологічного, соціального та емоційного впливу. І головне не запізнитися, не пропустити той момент, коли виховні зусилля будуть мати найкращий ефект, коли робота, проведена педагогом, дасть високий результат. Відтак, дошкільний вік у житті дитини є саме тим періодом, коли слід розпочинати формування в неї елементів національної самосвідомості. Не секрет, що дитячі роки найсолодші, найприємніші, найуразливіші. Не забувається й несеться через усе життя те, що прищеплення було з дитинства. Воно тепле, рідне, своє.

Отже, дошкільне дитинство є надзвичайно важливим періодом у становленні особистості. Саме в цей час формуються фундаментальні якості людини, основи світосприйняття, ставлення до себе та свого місця в світі. Це стає можливим завдяки інтенсивному розвитку фізіологічних та психологічних якостей дітей у цей віковий період (відбувається становлення мовленнєвої діяльності, мислення, уяви).

Саме в період дошкільного дитинства закладаються основи свідомості і самосвідомості (дитина усвідомлює суспільні цінності, починає керуватися в своїй поведінці моральними нормами). Зокрема, цей час є найсприятливішим для формування в неї першооснов національної самосвідомості (етнізація), які включають усвідомлення своєї приналежності до нації, пробудження любові та поваги до національної мови, традицій, символіки, зародження фундаментальних рис національного характеру.

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ВИХОВАННЯ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЛЮБОВІ ДО БАТЬКІВЩИНИ

2.1 Шляхи, засоби та методи виховання у дошкільників любові до Батьківщини

Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася.

У цьому зв’язку величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання дошкільнят належать:

•формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);

•формування духовно-моральних взаємин;

•формування любові до культурного спадку свого народу;

•виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

•почуття власної гідності як представників свого народу;

•толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.

Методи виховання дошкільнят забезпечують оволодіння ними знаннями про рідний народ, його Батьківщину і на цій основі - розвиток національних рис і якостей молодого покоління.

Досягти якісного рівня патріотичного виховання дошкільників не можна без урахувань специфіки окремих регіонів, їх національних особливостей.

Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни – завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Однак в значному ступеню така складність виникає при спробі переносити на дітей „дорослі” показники проявів любові до Вітчизни.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

Якщо патріотизм – це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

Таким чином, базовим етапом у формуванні в дітей любові до Батьківщини необхідно вважати накопичення дитиною соціального досвіду проживання у своїй Вітчизні та засвоєння усталених норм поведінки, взаємовідносин.

Якщо розглядати патріотизм через поняття „ставлення”, можна виділити декілька напрямків:

1) ставлення до природи рідного краю, рідної країни;

2) ставлення до людей, які живуть в рідній країні;

3) ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;

4) ставлення до державного устрою.

Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей.

Неможливо говорити про виховання любові до Батьківщини без повідомлення дітям певних знань про неї. Зміст занять також можливо визначити в декількох напрямках.

Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.

У дошкільників поступово формується „образ власного дому” з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття „батьківського дому” лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни.

Завдання педагога разом з батьками формувати любов, приязнь до рідного дому, бажання берегти його, робити кращим. Важливо, щоб у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, - це сприяє зміцненню „почуття сім’ї”.

Указані вище вимоги стосуються також і дошкільного закладу. Життя дітей у дитячому садку повинне забезпечити їм емоційний комфорт. Дошкільний заклад повинен стати другим рідним домом, в якому б дитина себе добре почувала. Як показує практика, це відбувається далеко не завжди.

Для того, щоб дошкільний заклад допомагав вихованню патріотичних почуттів, життя дітей в ньому повинно бути насиченим, цікавим, таким, щоб запам’яталося надовго, стало системою радісних дитячих спогадів.

Дуже важливо, щоб дитина полюбила свій дитячий садок. Відбувається це тоді, коли вихователі з повагою ставляться до кожної дитини, знають її найкращі риси і сприяють їх розвитку у процесі ігор, свят, цікавих занять.

У дошкільному закладі, в групі, на майданчику в кожної дитини, як правило, є своє улюблене місце для гри, для усамітнення.

Вихователю необхідно дуже обережно ставитися до цього і, навіть, підтримувати „право дитини на свою територію” (також необхідно поважати право дитини на власність). Важливо створити максимально можливі умови для „індивідуального освітнього предметно-розвивального середовища” (О.Л. Кононко). Якщо вихователям вдається зробити дошкільний заклад другим домом дитини, то почуття приязні закріплюється і з роками переходить в сферу приємних і дорогих спогадів.

Діти також повинні знати на якій вулиці знаходиться їх дитячий садок, як і чому вона так називається, що знаходиться поряд із дитячим садком. Знання збагачують почуття дітей, надають їм певність і смисл.

Почуття і ставлення стають міцними, якщо діти вкладають свою працю (беруть участь в озелененні ділянки, в оформленні приміщення до свят).

Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі почуття.

Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, - можна пройти пішки чи треба їхати.

Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять кінозйомку прогулянки, а потім в групі подивляться фільм і розкажуть про цю вулицю.

Наступний етап – виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста. Ця частина роботи потребує більше опиратися на когнітивну сферу, на уяву дитини та її пам’ять.

Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти „відчули” своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по місту. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку.

Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого міста, його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін. Докладніше про роботу у цьому напрямку розкриємо нижче в змісті даного матеріалу.

Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на когнітивному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні і можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності.

Назву країни можна закріпити з дітьми в іграх („Хто більше назве країн”, „З якої країни гості”, „Чия це казка”, „З якої країни ця іграшка”), у вправах типу „Із різних назв країн визнач нашу країну”, „Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі”, „Як написати адресу на конверті” тощо.

Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця.

Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі – все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити.

При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).

Головна мета цих занять - пробудити в дитячих серцях любов до рідної країни з її багатою та різноманітною природою.Для її реалізації необхідно використовувати спостереження, екскурсії, нескладні досліди, працю на ділянках, бесіди за картинами, читання та інсценізацію творів художньої літератури, прогулянки "екологічною стежиною", відпочинок "на веселій галявині" з проведенням цікавих ігор. Дошкільнята залюбки долучаються до природоохоронної діяльності. Малюкам про природу розповідають їхні улюблені казкові персонажі - Озивайко, Добрик, Джмелик із журналу "Джміль", хлопчик Помагай, Травознай та інші.

Засобом патріотичного виховання є мистецтво: музика, художні твори, образотворче мистецтво, народне декоративно-прикладне мистецтво. Необхідно, щоб твори мистецтва, які використовуються у роботі з дітьми були високохудожніми.

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину). Вихователь намагається познайомити дошкільнят з людьми, яким притаманні якісь певні якості чи вміння, залучити дітей до їх діяльності.

У народі кажуть: добрий приклад - кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з'явилися смачні булочки. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми "Праця твоїх батьків". На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.

Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів - захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.

Доцільно запропонувати дітям розпитати й розповісти про цікаву роботу батьків або якогось родича, а потім провести конкурс на кращу розповідь.Для зміцнення пам'яті роду велике значення має виховання (і в дорослих, і в дітей) поваги до поховань предків. Діти повинні знати, де поховані їхні дідусі, бабусі, допомагати дорослим доглядати могили рідних людей: садити квіти, поливати їх, прибирати тощо.

У старших дошкільнят мають скластися поняття сім'ї, родини, роду. Вони повинні знати всіх своїх хоча б дво- і троюрідних братів та сестер.

Шести-семирічні діти вже можуть дати відповідь на запитання: "Чим відрізняється традиційне житло українців - хата (в т.ч. і сучасний варіант) від житлових будівель інших народів?"

Відповідь має сформуватися у результаті власних спостережень сучасного села або за матеріалами хоча б телепередач: охайність, доглянутість, привітність, чистота. Отже, національна риса - відчуття краси.

Відповідь на запитання "Як традиційно зверталися українці до батька-матері, дідуся-бабусі?" - "На Ви" - свідчить про шанобливе ставлення українців до старших людей.

Старші дошкільнята повинні пізнати найбільші історичні та духовні цінності рідного краю, їхні любов, повага і зацікавленість мають виходити за межі села, міста.

Шести-семирічні діти можуть і повинні знати і вміти співати хоча б один десяток українських народних пісень. Заслуговують на увагу такі заходи, які є традиційними у багатьох дошкільних закладах - дитячі ранки: "Мамина пісня", "Бабусина казка", "У мого батька золоті руки", „Свято української мови”, „Ярмарок”, „Свято української пісні”, обрядові свята, тощо.

2.2 Ознайомлення з рідним містом як засіб патріотичного виховання дітей дошкільного віку

Під час виховання у дітей дошкільного віку любові до Батьківщини потрібно розпочинати виховувати любов до рідного міста. Успішний розвиток дошкільнят при ознайомленні з рідним містом можливий лише за умови їх активної взаємодії з оточуючим світом емоційно-практичним шляхом, тобто через гру, предметну діяльність, спілкування, працю, навчання, різні види діяльності, властиві дошкільному віку.

Необхідно зазначити, що морально-патріотичне виховання дошкільнят на краєзнавчому матеріалі ґрунтується на таких засадах:

· Ознайомлення дошкільнят з рідним містом повинно природно „входити” в цілісний освітній процес, що будується на фоні краєзнавчого матеріалу.

· Введення краєзнавчого матеріалу в роботу з дітьми з врахуванням принципу поступового переходу від більш близького дитині, особистісно значущого, до більш віддаленого від дитини – культурно-історичних фактів.

· Формування особистісного ставлення до фактів, подій, явищ у житті міста, створення умов для активного залучення дітей до соціальної дійсності, підвищення особистісної значущості для них того, що відбувається навкруги.

· Розвиток музейної педагогіки, що надає можливість дитині налагодити діалог з культурним надбанням минувшини та сьогодення.

· Здійснення діяльнісного підходу до залучення дітей до історії, культури, природи рідного міста, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій вони хотіли б відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте (творча гра, придумування оповідань, виготовлення поробок, придумування загадок, аплікація, ліплення, малювання, проведення екскурсій, участь у благоустрої території, охороні природи і т. п.).

· Залучення дітей до участі в міських святах з тим, щоб вони могли долучитися до атмосфери загальної радості та піднесеного настрою. Познайомитися із жителями рідного міста – носіями соціокультурних традицій в народних ремеслах, танцях, піснях.

· Вибір методів ознайомлення дітей з рідним містом, що перш за все підвищують їх пізнавальну та емоційну активність.

· Створення відповідного розвивального середовища в групі та дошкільному закладі, яке б сприяло розвитку особистості дитини на основі народної культури з опорою на краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту, предмети народного ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке б дозволило забезпечити потребу в пізнанні його за законами добра та краси.

· Організація роботи з батьками під девізом: їх знання та любов до рідного міста повинні передаватися дітям.

Ознайомлення дошкільнят із рідним містом може стати тією основою, навколо якої інтегруються всі види дитячої діяльності.

Одним із варіантів реалізації принципу інтеграції в роботі з дошкільнятами є організація педагогічного процесу на основі тематичного планування.

Такий підхід дає можливість бачити різні аспекти явищ: соціальні, морально-етичні, природні, художньо-етичні та ін. Крім того, „занурення” в ту або іншу тему, яку одночасно вивчають діти різного віку, дозволяє об’єднати їх спільними почуттями, переживаннями при проведенні спільних свят, вечорів відпочинку, виставок. При цьому старші можуть поділитися з меншими досвідом, підготувати матеріали, необхідні для власної діяльності та для малят. Зробити подарунки малятам.

Дуже ефективною формою може стати і такий вид діяльності як дитячі „погостини”, коли старші діти готують для менших концерт, виставу тощо, і запрошують менших до себе в гості. Малята також готують невеликий концерт для старших і йдуть в групу, де перебувають діти старшого дошкільного віку. Вихователі в кінці організовують спільні ігри дітей. Так створюється дитяче співтовариство.

Загальновідомо, що досить складним в роботі по ознайомленню з рідним містом, особливо з його історією та визначними місцями, є складання розповіді для дошкільнят. При цьому необхідно пам’ятати наступне.

·Супроводжувати розповідь наочними матеріалами: фотографіями, репродукціями, слайдами, схемами, малюнками та ін.

·Звертатись до дітей із запитаннями в ході розповіді, щоб активізувати їх увагу, викликати бажання щось дізнатися самостійно, спробувати про щось здогадатися, запитати. Спонукати мислення дітей проблемними запитаннями: „Як видумаєте, чому саме на цьому місці люди вирішили побудувати місто? Звідки така назва? Що вона може означати?”.

·Не називати дат: вони утруднюють сприйняття матеріалу. Використовувати такі вирази: „Це було дуже давно, коли ваші бабусі та дідусі були такими ж маленькими, як ви” або „Це було дуже-дуже-дуже давно, коли ваших мам, тат, бабусь та дідусів ще не було на світі”.

·Використовувати доступну дітям лексику, пояснювати значення незнайомих слів, не вживати спеціальної термінології, не перевантажувати розповідь складними граматичними конструкціями.

Можливі наступні тематичні блоки роботи вихователя з дітьми по ознайомленню з рідним містом:

1. Історія міста. Назва. Чому тут виникло поселення людей?

2. Найбільша площа. Моя вулиця. На якій вулиці розташований мій дитячий садок? Вулиці нашого міста.

3. Визначні місця нашого міста. Пам’ятники, будівлі, музеї, театри.

4. Праця дорослих. Підприємства нашого міста. Чим прославлене місто.

5. Герб міста. Які символи на ньому зображені. Як вони пов’язані з історією та працею людей в нашому місті.

6. Видатні люди рідного міста. Чиїми іменами названі вулиці, школи, підприємства. Чому? Які люди прославили наш край?

7. Природа рідного міста. Які дерева, квіти прикрашають вулиці міста. Яких рослин найбільше. Як називається ріка, на березі якої розташоване місто. Які корисні копалини є в нашому краї, місті.

8. Культура рідного міста. Які музеї, театри, бібліотеки є в місті. Навчальні заклади, школи, дитячі садки.

9. Культура поведінки в рідному місті. Як поводити себе на вулиці, в транспорті, музеї, театрі, на прогулянці, на загальноміських святах.

10. Відпочинок у нашому місті. Де люблять відпочивати жителі рідного міста. Які є традиції, свята. День міста.

11. Захисники нашого міста. Хто слідкує за спокоєм, добробутом людей у місті. Хто допомагає людям в надзвичайних ситуаціях. Хто такі ветерани. Як в нашому місті святкують День Перемоги.

Тематичні блоки можуть інтегруватися з будь-яким етапом пізнання дитиною рідного міста, збагачуючи життєвий досвід дитини.

Кожен момент ознайомлення дошкільнят з рідним містом повинен бути пронизаний вихованням поваги до людини-трудівника, захисника міста, гідного громадянина. Завдання залучення дітей до життя міста, його історії, культури, природи найбільш ефективно вирішується тоді, коли на заняттях встановлюється зв’язок поколінь та пізнання найближчого оточення обов’язково пов’язується з культурними традиціями минулого.

Ефективність морально-патріотичного виховання досягається тоді, коли педагогічна діяльність характеризується цілісністю і включає відбір краєзнавчого змісту в відповідності з метою розвитку дитини, її віковим особливостям та інтересам; збагачення розвивального середовища матеріалами про рідне місто (дидактичні ігри, посібники, предмети мистецтва, продукти дитячої творчості та інше), узгодженість тематики занять по ознайомленню з рідним містом з тематикою інших занять, з іграми дітей. Створення умов для самостійної та спільної з дорослими роботи з краєзнавчим матеріалом; забезпечення соціально-емоційного благополуччя дитини, діагностика змін в її розвитку.

2.3 Експериментальне вивчення рівня патріотизму у дітей

Дослідження було проведено в дошкільному навчальному закладі № 4 «Дюймовочка» м. Дубна в групі дітей старшого дошкільного віку. В дослідженні брали участь 17 дітей.

Мета констатуючого експерименту: визначити рівень патріотизму дітей дошкільного віку.

В ході проведення дослідження дітям була запропонована анкета [Додаток 1].

На питання "чи любите Ви свою Батьківщину?" були одержані наступні відповіді:

1. Так-7 (53,8%)

2. Немає - 2 (7,6%)

3. Частково - 5 (23,2%)

4. Не знаю - 3 (15,4%)

Таким чином, більше половини відносить себе до патріотів. Сумніваються або частково відносять 23%. Троє дошкільників не змогли визначитися, або не відносять себе до патріотів.

На питання "Хто на Ваш погляд більшою мірою вплинув на формування ваших патріотичних відчуттів"були отримані наступні результати:

Школа - 4

Батьки – 6

Навколишні люди - 3

ЗМІ-3

не відповів - 1

Підводячи підсумки, можна сказати, що найбільший вплив роблять школа і батьки, менший вплив - ЗМІ, навколишні люди.

На питання "Як Ви для себе визначаєте поняття патріотизму"діти при відповіді виділили наступні категорії:

- Любити і дорожити (поважати) своєю Батьківщиною, країною - 7

- Любити народ - 2, природу -1, місто -2 (разом - 5)

- Почуття обов'язку перед Батьківщиною, самопожертвування ради неї, повинні любити і цінувати - 4.

Віра і відданість -1.

Особливо значущою є друга частина представленої анкети, оскільки вона дозволяє поставити перед дітьми запитання, що стосуються рідного краю, його історії, відомих земляків.

Для того, щоб підвищити рівень вираження патріотичних почуттів у дошкільників для них було проведено свято “З чого починається батьківщина” [Додаток 2].

Для формувати уявлення про історію рідного краю, ознайомлення з історичними подіями, які відбувалися багато років тому у дитячому садку було проведено захід «Люблю тебе, моє Дубно» [Додаток 3].

Для формування та розширення уявлень дошкільників про історичне життя України, державну символіку проведено захід під назвою «Ігри патріотів» [Додаток 4].

Мета контрольного експерименту: визначити рівень знань дітей про Батьківщину та рідний край після проведеної з ними роботи.

Повторне анкетування дітей підтвердило ефективність проведеного експерименту. Розуміння патріотизму дітей піднялося від середнього рівня до високого (кількість позитивних відповідей відповідно зросла на 9,6%).

У дошкільників розширилися знання про історію рідного краю, відомих земляків, герб міста, найдавнішу споруду, історію її створення.

ВИСНОВКИ

Патріотизм - одне з найбільш глибоких людських почуттів. Як правило, це поняття розуміють як відданість і любов до Батьківщини, до свого народу, гордість за їхнє минуле й сьогодення, готовність до її захисту.

Це почуття є одним із найважливіших духовних надбань особистості. Воно характеризує вищий рівень розвитку особистості й проявляється в її активно-діяльнісній самореалізації на благо Батьківщини. Саме тому формування патріотизму на сучасному етапі є фундаментом і опорою суспільного й державного устрою та запорукою ефективності функціонування всієї системи соціальних і державних інститутів.

Засвоєння патріотичних цінностей і норм є тривалим процесом. Вони не закладені у генах, це не природна якість, а соціальна, і тому не успадковується, а формується цілеспрямовано, системно, із використанням певних принципів та методів діяльності з підростаючим поколінням.

Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність та цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдаровань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури.

Така постановка питання націлює на розуміння тієї істини, що патріотами не стають у зрілому віці. Почуття любові до батьківщини, поваги до свого народу, його історії, усвідомлення себе часткою великої і давньої нації мають формуватися з самого раннього дитинства, „вбиратися з молоком матері”.

Сьогодні існує розуміння того, що виховати свідомого громадянина й патріота означає сформувати в дитини комплекс певних знань і умінь, особистісних якостей і рис характеру. Зокрема, йдеться про: повагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представника, спадкоємця і наступника; працьовитість; високу художньо-естетичну культуру тощо; патріотичну самосвідомість та громадянську відповідальність, готовність працювати для розквіту Батьківщини, захищати її; повагу до Конституції, законів Української держави; досконале знання державної мови.

Звичайно, у повному обсязі ці якості ще не можуть бути сформованими у дитини дошкільного віку. Проте, створити фундамент, на основі якого можна буде вже зводити „будівлю” майбутнього громадянина-патріота не лише можливо, а й потрібно, особливо якщо врахувати всі переваги, що створює дошкільний вік для результативного виховного процесу.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.

Основними напрямами патріотичного виховання є:

- формування уявлень про сім’ю, родину, рід і родовід;

- краєзнавство;

- ознайомлення з явищами суспільного життя;

- формування знань про історію держави, державні символи;

- ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

- формування знань про людство.

Концепція дошкільного виховання в Україні, сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бех І. Законопростір сучасного виховного процесу// Дошкільне виховання. – № 2. – 2004. – С. 3.

2. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2-х кн. Кн.1.: Особистісно-орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: Навч.-метод. видання. – К., Знання 2003. – С. 32-44.

3. Богуш А.М. Методика ознайомлення дітей з довкіллям у дошкільному навчальному закладі: Підруч. для ВНЗ/ А. Богуш, Н. Гавриш. – К., Слово 2008. – С. 40-48.

4. Богуш А.М. Українське народознавство в дошкільному закладі/ А.М. Богуш, Н.В. Лисенко. – К., Знання 2002. – С. 36-49.

5. Вишневецький О. Громадянське виховання: благо чи небезпека?// Освіта. – 2000. – № 44. – С. 3-5.

6. Газіна І.О. Формування в дошкільників першооснов національної самосвідомості (психолого-педагогічні особливості)// Педагогіка. – 2005. – №1. – С. 8-10.

7. Гонський В. Патріотизм як основа сучасного виховання та ідеології держави: студії виховання// Рідна школа. – 2001. – № 2. – С. 9-14.

8. Жадан І. Проблеми громадянської освіти// Педагогічна газета. – 1999. – № 11. – С. 2.

9. Ігнатенко П. Громадянське виховання: історичний аспект// Шлях освіти. – 2001. – № 1. – С. 38-43.

10. Кисельова Н. Виховувати патріотів// Дошкільне виховання. – 2001. – № 3. – С. 27- 28.

11. Козлова С.А. Дошкольная педагогика. – М., Наука 2002. – С. 45-53.

12. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні/ Наук. ред. О.Л. Кононко. – К., Знання 2003. – С. 15-22.

13. Кононко О.Л. Душевність, людяність, щирість// Дошкільне виховання. – 1999. – №2. – С. 8–9.

14. Кононко О.Л. Стратегічна мета виховання - життєва компетентність дитини// Дошкільне виховання. – 2002. – № 5. – С. 11-13.

15. Кремень В.Г. Веління часу: плекати національну гордість у дітей// Педагогічна газета. – 1998. – № 7. – С. 1.

16. Лещенко О.М. Патріотичне виховання дітей дошкільного віку// Дошкільне виховання. – 2003. – №9. – С. 12-16.

17. Міщенко Н. Який же проросте патріотизм?// Рідна школа. – 2004. – №1. – С. 1-8.

18. Мокрогуз О. Громадянська освіта: проблеми і перспективи запровадження// Завуч. – 2000. – № 28. – С. 2-4.

19. Мухина В.С. Психология дошкільника: Учебн. пособ. для студентов пед. институтов и учащихся пед. училищ. – М., Просвещение 2003. – С. 25-26.

20. Оржехівський В. Громадянська освіта формує громадянина// Відродження. – 2000. – № 1. – С. 3-5.

21. Основы дошкольной педагогики/ Под ред. А.В. Запорожца, Т.А. Марковой. – М., Наука 2000. – С. 31-36.

22. Островская Л.Ф. Воспитатель и дети. – М., Наука 2003. – С. 25-29.

23. Скрипченко О.В. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб./ О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. – К., Вища школа 2001. – С. 24-36.

24. Слукин С.В. Патриотизм в социокультурномразвитии личности: Дис... канд. филос. наук. 00.09.11. –Екатеринбург 2005. – С. 18-24.

25. Сухомлинська О.В. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності// Дошкільне виховання. – 2003. – №2. – С. 3-8.

26. Щербань П.М. Національне виховання в сім’ї. – К., Боривітер 2000. –С. 26-30.

27. Якубенко В. Від народознавства – до свідомого патріотизму// Дошкільне виховання. – 2002. – №8. – С. 12-13.


Додаток 1

Анкета

1. Чи любите Ви свою Батьківщину?

а).Так

б).Ні

в).Частково

г).Не знаю

2. Хто на Ваш погляд більшою мірою вплинув на формування ваших патріотичних відчуттів:

а). школа

б). батьки

в). навколишні люди, друзі

г). ЗМІ

3. Як Ви для себе визначаєте поняття «патріотизм»?

4. Найдавнішіпоселення району, міста. Що відомо з їхньої історії?

5. Найвідоміші земляки. Хто з видатних людей народився в районі, місті? Що він зробив для народу, держави? Чим прославив наш край?

6. Наймальовничіший куточок рідного міста (річка, ліс, урочище). Чим він відомий?

7. Найдавніша споруда. Історія її створення.

8. Найвидатніші люди краю. Чим вони відомі?

9. Які пісні про матір та Україну ти знаєш?

10. Які вірші ти вже вивчив?

11. Що означає герб нашого міста?


Додаток 2

Сценарій «З чого починається Батьківщина»

Мета заходу : Виховання любові до Вітчизни.

На столі - альбом «Батьківщина». Хтось із дітей перегортає і називає його сторінки.

Діти. 1-й. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром.

2-й. Для людей відкрита наша хата біла,

Тільки б жодна кривда в ній не згоріла.

3-й. Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі,

Ведуча. Сьогодні ми з вами в нашій світлиці поведемо розмову про найдорожче серцю кожної людини - Батьківщину. Зробимо це у вигляді усного журналу.

Що таке Батьківщина?

Ведуча. «Кожна нація і народ створили десятки тисяч слів. Одні з них звучать вагомо і живуть довго. Інші з часом стираються, темніють, як мідяки, і щезають з пам'яті людської. Але є слова, які можуть зникнути лише тоді, коли зникне сам народ, що створив їх. До таких належить прекрасне і просте слово - Батьківщина. Воно вічне, як вічний народ», - ці слова належать поетові В. Симоненку. Ми часто чуємо словосполучення «рідна земля», «рідний край». Що означають вони? Чому вони для нас найдорожчі? Послухаємо вірші.

Діти. 1-й.

Що таке Батьківщини?

Під віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата.

Під тополями хата.

Під вербою криниця,

В чистім полі пшениця,

Серед лугу лелека

І діброва далека,

І веселка на лісом,

І стрімкий обеліск...

2-й. Україно, земле рідна.

Земле сонячна і хлібна,

Ти навік у нас одна,

Ти, як мати, найрідніша,

Ти з дитинства наймиліша,

Ти і взимку найтепліша -

Наша отча сторона,

3-й. Одна Батьківщина, і двох не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Чи можна забути ту пісню, що мати

Співала малому, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись протоптав?

4-й. У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть,

У рідному краї і небо безкрає,

І ріки - потоки, мов струни течуть,

Тут кожна травинка і кожна билинка

Вигойдують мрії на теплих вітрах.

Під вікнами мальви, в саду материнка,

Оспівані щедро в піснях.

5-й. Тут мамина пісня лунає і нині,

Й підхопили поля і гаї,

її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов'ї.

І я припадаю до неї устами

І серцем вбираю, мов спраглий води.

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди.

6-й. Одна Батьківщина, і більше не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

(Звучить пісня «Наша славна Україна»)

Ведуча. Отже, діти, Батьківщина - це наш рідний край, наша Україна. Це земля, на якій ми народилися, наші батьки, дідусі й бабусі, де поховані наші предки. Тому вона для нас - свята. Батьківщина - це найдорожче, найсвітліше, найрідніше, найкраще місце на землі, все те, що ми найбільше любимо і шануємо своїм серцем.

Ведуча. Україну часто називають Матір'ю. Батьківщина, як і мама, - одна, найрідніша. Вони для людини - як два крила у птаха, що дані для польоту. Батьківщина для нас починається з мами.

Матері... З першої миті життя схиляються над нами їхні обличчя. У тривозі й любові, в замилуванні й надії вдивляються матері у своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Мама народжує не лише тіло дитини, народжує й душу. Разом з маминою колисаночкою в неї вливається ніжність і доброта. Дитина не розуміє маминих слів, але, як весняна земля, ловить рясний дощ, так і вона ловить лагідність з маминого голосу і стає ніжною, як квіточка, що простягає свої пелюстки до сонечка.

Батьківщина починається також із дужих батьківських рук, готових завжди підтримати, з мудрого батькового слова. Мати й батько - найдорожчі для нас люди. «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре було тобі і довголітнім ти був на землі», - вчить Біблія.

Батьки... Все життя вони піклуються про нас, навіть тоді, коли ми вже дорослі, бажають нам добра і щастя, сподіваються, що ми будемо жити гідно серед людей і творити добро. Слово «Батьківщина» бере початок від слова «батьки». Подаруємо їм, нашим найріднішим, пісню «На калині мене мати колихала».

Ведуча. Рідна земля - це казковий світ дитинства і юності. Це невичерпне джерело, що все життя живить душу людини добром і світлом, куди б потім не завели її шляхи долі. І в тому дитинстві - рідна хата, наша берегиня. Біла хата у вишневому садку... Біла барва в Україні - символ чистоти, морального здоров'я, душевної краси.

У кожній українській родині найголовнішими були ідеали добра і справедливості. Родина до родини - складається народ України. Українська хата - це колиска нашого народу, де творилася його журлива й оптимістична доля. Тому й уявляється українська хата величезною, де долівка - земля, стіни - гори і ліси, а стеля - небо з зірками.

(Звучить запис - пісня у виконанні Н. Матвієнко «... Без коріння саду не цвісти...» На фоні музики ведуча читає далі слова»)

У цій хаті народжувались люди, вік вікували і помирали, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням. У ній корінь нашого роду, все довічне, як життя, святе, як мамина пісня. Той корінь - то наші предки, наша історія, наше минуле, без якого немає майбутнього. Як у пісні:

З роду в рід кладе життя мости,

Без коріння саду не цвісти,

Без устремління човен не пливе,

Без коріння сохне все живе...

Тож торкнемось серцем нашої історії.

Мій край - моя історія жива. Читець:

Є щось святе в словах «мій рідний Край».

Для мене - це - матусі пісня ніжна,

І рідний сад, від квіту білосніжний,

І той колисковий у тихім лузі гай.

Його історія... В пій стільки гіркоти!

І тим рідний мечі ти, краю рідний,

Що вже назад поламані мости,

І день встає, як райдуга, погідний.

Ведуча. З гіркотою згадуємо минуле України. Історія кожного народу має героїчні й трагічні, щасливі й нещасливі сторінки. На долю нашого народу випало більше трагічних. Русь-Україна - наша предковічна прадідівська земля. Вона відома всьому світові багатими землями, хлібом-сіллю, піснею, добрими людьми. Так склалось, що споконвіку наші природні багатства були ласим шматком для сусідів. Вижити, вистояти в боротьбі проти їхніх зазіхань - було найголовніше для українців.

Звучить пісня «Рідний край».

Україна була весь час у ярмі. Багатства розграбовані, люди -поневолені..

Ведуча. Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина має славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробування і не скорилася. Довгим і тернистим був шлях до омріяної волі. І ось збулось. 24 серпня 1991 року Україну проголошено незалежною демократичною державою. Відроджується і мова, і культура, і традиції.

Ведуча. Важко знайти ніжні й сердечні слова, які не були б вже сказані про Вітчизну. Велика, священна і прекрасна любов до Батьківщини жила, живе і житиме в усіх чесних і щирих серцях.

Наша любов до рідної Вітчизни - творча любов. Патріот не той, хто вміє виголошувати пишні фрази, а гой, хто своєю копіткою, щоденною працею множить багатства рідної землі, прикрашає, перебудовує свою Батьківщину.

Ведуча. Ми прощаємося з вами. Дякуємо за добре слово і гарну пісню.


Додаток 3

Творчий проект з патріотичного виховання “Люблю тебе, моє Дубно”

МЕТА : Формувати уявлення про історію рідного краю, знайомити з історичними подіями, які відбувалися багато років тому. Розуміти їх важливість. Знати походження, назви свого міста, вулиць. Учити дітей орієнтуватись на території свого мікрорайону. Знайомити дітей з природою рідного краю її особливостями. Закріпити знання дітей про рослинний і тваринний світ свого краю. Ознайомити з парками, архітектурними пам’ятниками міста. Збагачувати активний словник дітей, розвивати спостережливість, мовленнєву активність, бажання, вміння передавати свої відчуття. Виховувати почуття гордості за своє місто, повагу до батьків, людей, що в ньому мешкають, інтерес до традицій свого народу.

“Моє рідне місто вивчаю – вже багато вулиць знаю”

1. Пізнавальна гра “Стежками нашого міста”. Виявити знання дітей про своє місто.

2. “Шлях до рідних” (вулиці, на яких мешкають рідні) – малювання схем вулиць.

3. Відкриття казкових майстерень: салон “Чарівний світ природи” (старша група) - виготовлення скульптур з природного матеріалу для улюблених куточків міста Дубна.

4. Відкриття фото-салону “Моє місто” (головні споруди та підприємства).

5. Актуальне інтерв’ю “За що я люблю рідне місто?” (сприяти бажанню ділитися своїми думками, міркуваннями).

“Природа – окраса рідного краю”

1. Екскурсія до парку з метою з’ясування, які дерева ростуть в нашому краї.

2. Збирання матеріалу для гербарія.

3. Лялькова вистава “Цілющі корінці” (закріплення знань про рослини та квіти).

4. Вікторина для дітей “Зелені скарби України” («Щоб цілющі трави знати їх треба змалечку вивчати»).

5. Подорож-розслідування “Наші крилаті друзі”.

6. Оформлення “книги скарг природи” (з метою з’ясування, яку допомогу діти можуть надати тваринам) .

7. Відкриття виставки “Наші домашні улюбленці” (малюнки, аплікації, фото).

“Мені серед людей зростати і я їх вчуся поважати”

1. “Сімейний фотоальбом” - сімейні реліквії.

2. “До бабусі на гостини”. Вивчення сімейних традицій нашого краю.

3. Конкурс на кращу розповідь про матусю (складають діти).

4. Складання макету родинного дерева (аплікація з тканини).

5. Скарбниця відкритих думок “Чи легко бути ввічливим?”.

6. Драматизація казки “Невиховане мишеня“.

7. Подорож до країни Брехляндії “Чому діти говорять неправду?”.

“Про сиву давнину нашого міста”

1. Екскурсія до краєзнавчого музею та Дубенського замку з метою ознайомлення з історією нашого міста.

Додаток 4

«Ігри патріотів»

Мета: Формувати та розширювати уявлення про історичне життя України, державну символіку.

Розвивати зв’язне мовлення, логічне мислення, вміння аналізувати, виховувати любов до рідного краю, шанобливе ставлення до своєї країни.

Розвивати творчі здібності.

Ведучий : Вітаємо всіх на іграх патріотів.

Музичний керівник: Візьмемось за руки,

Залишивши турботи,

Візьмемось за руки,

Відкривши серця,

Візьмемось за руки,

І на іграх патріотів,

До перемоги разом,

Ітимемо до кінця.

Ведучий: “Батьківщина”.

Що таке Батьківщина?

За віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата,

Під вербою криниця,

В чистім полі пшениця,

Серед лугу лелека,

І діброва далека.

1-ша дитина: Україна – це наша земля зі славною історією народу.

2-га дитина: Україна – це рідна мова, мальовнича природа, талановитий народ.

3-тя дитина: Україна це велика незалежна держава в Європі.

Пісня “Українські діти”.

Ведучий: Ось і перше завдання:

Відповіді дітей на питання.

1. Назва нашої держави?

2. Столиця України?

3. Символічний знак держави?

4. Полотнище сине-жовтого кольору?

5. Народ України?

6. Урочиста пісня?

7. Країна, де ти народився?

Танок “Рушники”.

Дитина: Любіть Україну

У сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу й молоду,

І пісню її солов’їну.

Ведучий: Добре, ось і друге завдання:

Згадаймо прислів’я про Україну:

- Кожному мила своя сторона.

- Де рідний край, там і під ялиною рай.

- Людина без Батьківщини як пташка без крил.

- Батьківщина славить тих, хто працює.

- У рідному домі вода солодка.

Музичний керівник: Молодці. А тепер, діти, музичний конкурс. Вам потрібно проявити музичні здібності. Я роздаю вам квіточки, а ви послухайте пісню, згадайте її назву, у кого символічно зображений зміст пісні, вплете її в музичну ромашку.

Пісні. Жук.

Калина.

Рушник.

Листочки.

Ведучий: А зараз послухайте легенду:

Зустрілись якось кілька людей і почали сперечатися, яке найкраще слово в світі:

- Здоров’я, - мовив хворий.

- Ні, молодість, - сказав старий.

- Найкраще – хліб, - відповідав жебрак.

- Перемога, - сказав стрілець.

- Воля, - сказав ув’язнений.

- Ні, правда, - сказав мудрий.

Аж тут із куточка обізвалася сирітка:

- Найкраще у світі слово …..

Як ви думаєте, яке слово сказала сирітка ?

Відповіді дітей.

Ведучий: Найкраще у світі слово “МАМА”. Мама найдорожча людина у світі. А чи знаєте ви, що нашу країну ми теж називаємо мамою? Говоримо про неї лагідно “Ненька-Україна”.

Діти по черзі. Усі ми тут одна родина

І наша мати – Батьківщина.

Ми пам’ятаємо Шевченка

Та гідну славу козаченьків.

Бо кожен з нас - землі дитина

Що зветься гордо - Україна.

Підведення підсумків.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 1.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий