Отже, логопедична складова педагогічного впливу на дітей з обмеженими психофізичними можливостями, являє собою складний комплексний особистісно-орієнтований процес спрямований на формування усіх сторін мовлення, соціальної поведінки, нормалізацію комунікативної діяльності, нарощування соціального потенціалу, підвищення можливостей для особистісної реалізації. [33, c. 67]
2.3 Подолання порушень мовлення у дітей в умовах соціально-реабілітаційних закладів/
Раніше логопедична допомога глибоко розумово відсталим дітям практично не проводилася. Сьогодні функціонує ціла мережа реабілітаційних центрів, де займаються цією проблемою. Допомога, надавана дітям з особливими потребами, відрізняється комплексністю, тому що поряд з діагнозом мовного недорозвинення цим дітям поставлений психоневрологічний діагноз. Логопед працює в тісному контакті з дефектологом, психологом, інструктором ЛФК, вихователями, музичним керівником, забезпечуючи в такий спосіб всебічний вплив на дитину.
Основний поширений логопедичний діагноз вихованців – системне недорозвинення мови (СНМ) тяжкого та середнього ступеня. Зустрічаються й діти, які зовсім не розмовляють. Є діти з порушеннями вимови й лексико-граматичного складу мови. Всі вихованці потребують логопедичної допомоги [ 19, c. 128].
Перше завдання подолання порушення мовлення у дітей з психо-фізичними вадами полягає в тому, щоб мовлення сформувалося при здатності чітко артикулювати звуки, вимовляти звуки, склади, слова, розуміти і сприймати слухові відчуття. Оскільки при органічних порушеннях нервової системи розлад розбірливого мовлення зумовлено недостатністю іннервації мовленнєвого апарату, то першим етапом мовленнєвої підготовки є робота над мовно-руховими здібностями. Для цього потрібна постійна мовленнєва практика, завдяки якій тренуються органи мовлення. На основі набутих навичок, дитина має навчитися розрізняти звуки рідної мови на слух, диференціювати їх, вимовляти відповідно до норм сучасної української літературної мови, артикулювати кожний звук мови.
Потім необхідно допомогти дитині засвоїти мовні одиниці, передусім лексичні і граматичні. Діти з порушеннями потребують особливої уваги при засвоєнні лексичної сторони мовлення. Засвоєння дітьми лексичного значення слів відбувається від прямого, конкретного, основного до узагальненого та переносного значення, яке вони часто не можуть зрозуміти («срібні промені», «золотий ранок»). Дитина має засвоювати і граматичне значення, зв'язки між словами в реченні («в сумці», «під столом» і т.д.). Розуміння лексичних і граматичних значень ґрунтується на тому, що мова є кодом реальної дійсності, і кожна лексема, граматична словоформа, одиниця синтаксису має свій відповідник [ 4, c. 56].
Згодом у дитини має сформуватися «чуття мови». Мова функціонує як засіб комунікації у формі мовлення. Мовна система має певні орфоепічні, фонетико-фонологічні, словозмінні, словотвірні, морфологічні, орфографічно-пунктуаційні, експресивно-стилістичні, граматично-синтаксичні та інші норми. Саме тому, мовленнєва підготовка буде ефективною, якщо дитина набуде здатності запам'ятовувати традицію сполучення мовних одиниць у єдиному мовленнєвому потоці, в дискурсі, в тексті. Ця тенденція має таку послідовність: здатність розуміти, здібність до виразності та інтонування. Це основні вимоги до сформованого мовлення, мають наступні показники: правильність, чистота мовлення, точність, виразність, логічність, доречність, розмаїтість використання синонімічних засобів мови, інтелектуальних і виразних, стилістичних і жанрових можливостей.
Становлення зв'язної мови у розумово відсталих дітей здійснюється уповільненими темпами. У процесі актуалізації зв'язної мови діти з особливими потребами мають потребу в постійній стимуляції з боку дорослого, у систематичній допомозі, що виявляється або у формі питань, або в підказці. Більше легкою для засвоєння є ситуативна мова, тобто мова з опорою на наочність, на конкретну ситуацію [8, c. 67].
Логопедична реабілітація традиційно складається з чотирьох блоків.
1. Діагностичний блок включає два етапи обстеження мови дитини: під час вступу її для виявлення порушень мови і при випуску -- для відстежування динаміки. При виявленні відхилень в розвитку мови проводиться ретельніше обстеження, результати якого заносяться в мовну карту, складену на основі розробок Р.І. Лалаєвою, З.А. Ріпиною, І.Н. Садовниковою, Н.М. Трубніковою.
2. Планово-прогностичний блок передбачає складання індивідуального плану корекції для кожної дитини з порушенням мови. Визначається як віддалена, так і найближча мета логопедичної реабілітації. Логопед за допомогою педіатра і психолога визначає частоту і тривалість своїх занять, що залежить від тягаря основного порушення, глибини і структури мовного недоліку, психофізичного стану дитини.
3. Коректувально-розвиваючий блок включає організацію логопедичних занять відповідно до індивідуального плану. Вміст традиційних логопедичних занять збагачується вживанням нетрадиційних прийомів (робота з піском, переказ віршів за допомогою пантомимики, діяльність, що театралізується, релаксація), які сприяють встановленню і закріпленню асоціативних зв'язків в третинних зонах кори головного мозку.
4. Інформаційно-консультативний блок включає консультації для батьків, вихователів і інших фахівців закладу:
- інформування батьків про виявлення у їх дітей порушень мови, про заплановану коректувальну роботу і її результативність; закріпленню отриманих на логопедичних заняттях знань і умінь, попередженню вторинних відхилень [11, c. 45];
Надалі, після закінчення курсу реабілітації, можливі чотири варіанти:
1) дитина продовжує індивідуальні логопедичні заняття в умовах нестаціонарного обслуговування;
2) дитина займається удома по рекомендаціях логопеда;
3) дитині дається напрям на логопункти школи і поліклініки;
4) дитина виводиться з правильним мовленням.
Висновки до ІІ розділу
Сучасні тенденції розвитку спеціальної освіти передбачають орієнтацію на особистість дитини, створення сприятливих умов для формування у неї незалежної спрямованості, самосвідомості, позитивної самооцінки, самоповаги та шанобливого ставлення до тих, хто її оточує, конструктивних мотивів поведінки, нахилів, потреб, характеру, пізнавальних, психічних процесів. З огляду на це особливого значення набуває проблема індивідуалізації освіти дітей з комплексними порушеннями.
Навчання в реабілітаційному закладі має особливий вплив на психічний розвиток дітей з особливими потребами. Під його впливом відбувається як загальний, так і мовний розвиток учнів. Створюючи оптимально-позитивні умови логопедичної роботи, можна передбачити позитивний результат у мовленнєвому розвитку дітей зазначеної нами категорії. Якісним проявом цього є набуття мовленнєвої компетентності всіх сторін мовлення (фонетичної, лексико-граматичної, семантичної та інших), що забезпечує, як успішне оволодіння писемним мовленням, так і особистісно-орієнтоване формування особистості, по мірі можливостей самої дитини.
Логопедична реабілітація, як складова педагогічного супроводу дитини має певний зміст: логопедична допомога є результатом впливу на особистіcть, її окремі психічні та фізичні функції. З використанням опори на адаптивний апарат та компенсаторних здібностей відбувається поступове виправлення та подолання вад мовлення.
Логопедичну роботу не можна розглядати відмежовано від допомоги сім′ї, яка має сприяти розкриттю реабілітаційних можливостей; це неперервний та необмежений у часі процес, що має свою спрямованість і специфіку для кожної дитини, залежно від віку та психофізичного порушення, протягом якого з′являються нові якісні характеристики дитини.
Загальні висновки
Ретроспективний погляд на формування організаційної бази логопедії, спроба проаналізувати сучасний стан системи логопедичної допомоги в Україні стали частиною циклу досліджень, направлених на вивчення системи спеціальної освіти в цілому і взаємозв'язки її розвитку з соціально-економічним устроєм країни, ціннісними орієнтаціями держави і суспільства, політикою держави по відношенню до дітей з відхиленнями в розвитку, законодавством у сфері освіти в цілому, станом розвитку вітчизняної і світової дефектологічної науки як інтеграційної області знання на стику медицини, психології і педагогіки, світовим історико-педагогічним процесом.
Концептуальні засади реформування спеціальних ланок освіти, визначені у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті (2001) окреслюють та свідчать, що ключові тенденції в розвитку сучасної системи національної освіти, нові вимоги до підготовки і навчання дітей, передбачають свідоме ставлення до мови як національно-культурної цінності та обов’язкове оволодіння основами української літературної мови як провідної передумови засвоєння необхідних знань, умінь і навичок кожною дитиною.
У зв'язку із поширенням в Україні мережі реабілітаційних закладів як багатопрофільних навчально-виховних закладів для різних категорій дітей дошкільного віку з обмеженими фізичними і психічними можливостями виникло розширення соціокультурного середовища, що потребує логопедичного впливу та надання логопедичної допомоги дітям з особливими потребами. В умовах реабілітаційного центру логопедична реабілітація є одним із напрямів психолого-педагогічної реабілітації.
Логопедична реабілітація, що виступає складовою педагогічного супроводу дитини в умовах реабілітаційного закладу має певний зміст. Логопедична допомога є результатом впливу на особистіcть, її окремі психічні та фізичні функції. З використанням опори на адаптивний апарат та компенсаторних здібностей відбувається поступове виправлення та подолання вад мовлення. Логопедичну роботу не можна розглядати відмежовано від допомоги сім′ї, яка має сприяти розкриттю реабілітаційних можливостей – це неперервний та необмежений у часі процес, що має свою спрямованість і специфіку для кожної дитини, залежно від віку та психофізичного порушення, протягом якого з′являються нові якісні характеристики дитини, завдяки спеціально організованій та систематичній роботі з дітьми.