Смекни!
smekni.com

Початкове навчання на комп'ютерах у школі (стр. 2 из 8)

Зорова пам'ять пов'язана зі збереженням і відтворенням зорових образів. Даний вид пам'яті припускає розвинену в людини здатність до уяви.

Слухова пам'ять - це гарне запам'ятовування й точне відтворення різноманітних звуків, музичних і мовних. Характеризується тим, що людина нею може швидко й точно запам'ятати зміст тексту, що читає, і т.п.

Рухова пам'ять - запам'ятовування й збереження, а при необхідності й відтворення з достатньою точністю багатофазних складних рухів.

Емоційна пам'ять - це пам'ять на переживання. На ній безпосередньо заснована міцність запам'ятовування матеріалу: те, що в людини викликає емоційні переживання, запам'ятовування або без особливої праці й на більше довгий строк.

Дотикальна, нюхова, смакова їхня роль зводиться до задоволення біологічних потреб або потреб, пов'язаних з безпекою й самозбереженні організму.

З раннього дитинства процес розвитку пам'яті дитини ведеться по декількох напрямках. По-перше, механічна пам'ять поступово доповнюється й заміняється логічної. По-друге, безпосереднє запам'ятовування згодом перетворення в опосередковане, пов'язане з активним і усвідомленим використанням для запам'ятовування й відтворення різних мнемотехнічних коштів і прийомів. По-третє, мимовільне запам'ятовування, що домінує в дитинстві, у дорослої людини перетворюється в довільне.

Істотний внесок у розуміння філогенетичного розвитку пам'яті вніс П.П. Блонський. Він висловив і розвив думку про те, що різні види пам'яті, представлені в дорослої людини, є також різними щаблями її історичного розвитку, і їх, відповідно, можна вважати філогенетичними щаблями вдосконалювання пам'яті. Це ставиться до наступної послідовності видів пам'яті: рухова, афективна, образна й логічна. П.П. Блонський [7, c.37-39] висловив і обґрунтував думку про те, що в історії розвитку людства ці види пам'яті послідовно з'явилися один за іншим.

Під трохи іншим кутом зору розглядав історичний розвиток пам'яті людини Л.С. Выгодский [15, c.176-185]. Він уважав, що вдосконалювання пам'яті людини у філогенезі йшло головним чином по лінії поліпшення коштів запам'ятовування й зміни зв'язків мнемічної функції з іншими психічними процесами й станами людини.

Спеціальні дослідження безпосереднього й опосередкованого запам'ятовування в дитячому віці провів А.Н. Леонтьев [50, c.112-140]. Він експериментально показав, як один мнемічний процес - безпосереднє запам'ятовування - з віком поступово заміщається іншим опосередкованим. Роль мнемотехнічних коштів в удосконалюванні пам'яті, на думку А.Н. Леонтьева, полягає в тому, що “звертаючись до вживання допоміжних коштів, ми тим самим змінюємо принципову структуру кожного акту запам'ятовування; колись пряме, безпосереднє наше запам'ятовування стає опосередкованим”.

У формуванні внутрішніх коштів запам'ятовування центральна роль належать мови. Мова є основними коштами людського спілкування. Важливо відрізняти мова від мови. Мова - це система умовних символів, за допомогою яких передаються сполучення звуків, що мають для людей певні значення й зміст. Мова ж це сукупність вимовних або сприйманих звуків, що мають той же зміст і те ж значення, що й відповідна їм система письмових знаків.

Вона є не тільки коштами спілкування, але й коштами мислення, носієм свідомості, пам'яті, інформації, коштами керування поводженням інших людей і регуляції власного поводження людини. Властиво безлічі її функцій мова є поліморфною діяльністю, тобто у своїх різних функціональних призначеннях представлена в різних формах: зовнішнього, внутрішньої, монологу, діалогу, письмової, усної й т.д.

Засвоєння мови дитиною починається з виділення мовних сигналів із всієї сукупності звукових подразників. Потім у його сприйнятті ці сигнали поєднуються в морфеми, слова, пропозиції, фрази. На базі їх формується зв'язна, осмислена зовнішня мова, що обслуговує спілкування й мислення. Процес перекладу думки в слово йде у зворотному напрямку.

А.Н. Соколов [65, c.47] показав, що в процесі мислення внутрішня мова являє собою активний артикуляційний, неусвідомлюваний процес, безперешкодний плин якого дуже важливо для реалізації тих психологічних функцій, у яких внутрішня мова бере участь.

Враження, які людина одержує про навколишній світ, залишають певний слід, зберігаються, закріплюються, а при необхідності й можливості - відтворюються. Ці процеси називаються пам'яттю. “Без пам'яті, - писав С.Л. Рубінштейн, - ми були б суть миті. Наше минуле було б мертво для майбутнього. Сьогодення, у міру його протікання, безповоротно зникало б у минулому". У людини є три види пам'яті: довільна, логічна й опосередкована. Перша пов'язана із широким вольовим контролем запам'ятовування, друга - із уживанням логіки, третя з використанням різноманітних коштів запам'ятовування, здебільшого представлених у вигляді предметів матеріальної й духовної культури.

Основні види пам'яті:

Миттєва, або іконічна; пам'ять пов'язана з утриманням точної й повної картини тільки що сприйнятого органами почуттів, без якої б те не було переробки отриманої інформації.

Уява може бути чотирьох основних видів: активне, пасивне, продуктивне й репродуктивне. Активна уява характеризується тим, що, користуючись їм, людина за власним бажанням, зусиллям волі викликає в себе відповідні образи. Продуктивна уява відрізняється тим, що в ньому дійсність свідомо конструюється людиною, а не просто механічно копіюється або відтвориться. Але при цьому в образі вона все-таки творчо перетвориться. У репродуктивній уяві стає завдання відтворити реальність у тім виді, яка вона є.

У житті людини уява виконує ряд специфічних функцій. Перша з них полягає в тому, щоб представити дійсність в образах і мати можливість користуватися ними, вирішуючи завдання. Друга складається в регулюванні емоційних станів. Третя пов'язана з його участю в довільній регуляції пізнавальних процесів і станів людини. Четверта функція складається у формуванні внутрішнього плану дій - здатності виконувати їх у розумі, маніпулюючи образами. П'ята функція - це планування й програмування діяльності, складання таких програм, оцінка їхньої правильності, процесу реалізації.

“Аналіз показує, - писав Л.С. Виготський [16, c.6-164], що мислення дитини багато в чому визначається його пам'яттю... Мислити для дитини раннього віку - значить згадувати... ніколи мислення не виявляє такої кореляції з пам'яттю, як у такому ранньому віці. Мислення тут розвивається в безпосередній залежності від пам'яті".

Теоретичне понятійне мислення - це таке мислення, користуючись яким людина в процесі рішення завдання звертається до понять, виконує дії в розумі, безпосередньо не маючи справу з досвідом, одержуваним за допомогою органів почуттів.

Теоретичне образне мислення - матеріал, що людина використає для рішення завдань, є образним. Вони або безпосередньо витягають із пам'яті, або творчо відтворяться уявою.

Наочно-образне мислення полягає в тому, що розумовий процес у ньому безпосередньо пов'язаний зі сприйняттям мислячою людиною навколишньої дійсності, і без нього відбуватися не може. Дана форма найбільше повно й розгорнута представлена в дітей дошкільного й молодшого шкільного віку.

Наочно-дійсне мислення - процес мислення являє собою практичну перетворювальну діяльність, здійснювану людиною з реальними предметами.

У нашій країні найбільш широке практичне застосування одержала теорія формування й розвитку інтелектуальних операцій, розроблена П.Я. Гальперіним [19, c.63-74]. В основу даної теорії було покладене подання про генетичну залежність внутрішніми інтелектуальними операціями й зовнішніми практичними діями. Раніше це положення одержало розробку у французькій психологічній школі (А. Валлон) і в працях Ж. Піаже. На ньому засновували свої теоретичні й експериментальні роботи Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьев, В.В. Давидов, А.В. Запорожець і багато хто інші.

П.Я. Гальперін [19, c.63-74] розробив теорію формування мислення получившая назву концепції планомірного формування розумових дій. Гальперин виділив етапи інтериоризації зовнішніх дій, визначив умови, що забезпечують їх найбільш повний і ефективний переклад у внутрішні дії із заданими властивостями.

Особливе місце в дослідженнях, присвячених розвитку мислення, належать вивченню процесу формування понять.

Утворення понять - результат тривалої, складної й активної розумової, комунікативної й практичної діяльності людей, процесу їхнього мислення. Утворення понять в індивіда своїми коріннями йде в глибоке дитинство.Л.С. Виготський і Л.С. Цукрів [16, c.6-164] були одними з перших вчених-психологів у нашій країні, хто детально досліджував цей процес. За допомогою цієї методики було встановлено, що формування понять у дітей проходить через 3 основні щаблі:

Утворення неоформленої, неупорядкованої безлічі окремих предметів, їхнього синкретичного зчеплення, позначуваного одним словом.

Утворення понять-комплексів на основі деяких об'єктивних ознак.

Утворення дійсних понять.

Синкретичне мислення й мислення в поняттях-комплексах характерні для дітей раннього, дошкільного й молодшого шкільного віку.

Участь мислення в процесах пізнання.

Повноцінне людське пізнання навколишнього світу без мислення й мови було б практично неможливо. На відміну від інших живих істот людин зберігає й передає людям свої думки й почуття, а для цього йому необхідна мова. Без її неможлива була б зовнішня форма людського інтелекту словесно-логічне мислення. Практично всі наукові знання, які нагромадило людство з незапам'ятних часів, представлені в словесній формі. Всі предмети матеріальної й духовної культури, якими люди користуються для задоволення своїх інтересів і потреб, мають назви, всі вони створені при участі мислення.