У практичній роботі процес навчання організовується таким чином, щоб він був ефективним і якісним. Реалізації закономірностей і законів навчання сприяє знання принципів навчання, якими вчителі керуються все своє професійне життя [4, с. 145].
Ці принципи можна класифікувати таким чином:
· принципи, що регулюють мету й завдання процесу навчання (спрямованість навчання на здійснення завдань освіти, виховання й розвитку особистості дитини);
· принципи, що забезпечують орієнтацію вчителя на особистість дитини (активно-діяльнісний характер навчання; єдність мотиваційної сфери особистості;забезпечення успіху в оволодінні знаннями; розкриття здібностей і творчих задатків учнів; врахування їхніх вікових та індивідуальних особливостей);
· принципи, що забезпечують орієнтацію вчителя на добір змісту підручника і уроку (науковість навчання, доступність і послідовність змісту, наочність навчання, зв'язок навчання з життям, виховного і розвиваючого навчання тощо);
· принципи, що регулюють операційно-діяльнісний компонент процесу навчання: наочності, свідомості й активності учнів за керівної ролі вчителя, поєднання різних методів, засобів і форм організації навчання;
· принципи, що дають змогу оцінювати результативність навчання (міцності знань, свідомості навчання, дієвості знань, виховую чого та розвиваючого навчання) [4].
Але мало знати принципи навчання, їхню сутність і дію на певні компоненти процесу навчання. Треба бути глибоко й всебічно обізнаним в галузі їхньої практичної реалізації, володіти традиційними й інноваційними засобами реалізації принципів навчання, досвід використання яких набувається у процесі практичної роботи постійної пошукової діяльності [4, с.146].
Кожний принцип навчання містить у собі певне положення чи ідею, яка має бути реалізованою у процесі навчання. Можна говорити, що існують засоби, за допомогою яких вчитель, керуючись принципом, реалізує на практиці закладену в ньому ідею. До засобів впровадження таких ідей слід віднести зміст виучуваного матеріалу, форми організації навчальної діяльності учнів, методи й засоби навчання, самому особистість вчителя, віко-психологічні особливості учнів тощо.
При цьому слід пам’ятати, що із суті кожного принципу навчання випливає певна сукупність вимог, врахування яких на уроці чи в системі уроків, інших форм організації процесу навчання забезпечує оптимальний хід навчання, нормальний перебіг процесу засвоєння знань, умінь і навичок, розвитку психічний процесів, виховання особистості учнів. Як певний орієнтир їх визначення можна на прикладі окремих принципів подати вимоги, дотримання яких створює оптимальні умови для ефективного й якісного перебігу навчально-виховного процесу.
Конкретні вимоги, що реалізують принципи навчання, є ознаки, наявність і врахування яких створює передумови для ефективного функціонування навчального процесу.
Принцип науковості. Принцип науковості вимагає, аби виучувані учнями знання відображали досягнення сучасної науки і методи наукових досліджень. Учні мають засвоювати достовірні факти, явища, процеси, розуміти сутність науково обґрунтованих законів, особливості розвитку і становлення певних наукових відкриттів у їх історичному аспекті, бачити перспективи нових наукових пошуків. Важливо залучати школярів до самостійних досліджень, озброювати доступними методами дослідницької роботи. Все це має передусім сприяти формуванню наукового світогляду вихованців [13, с.119].
Для реалізації, наприклад, принципу науковості навчання необхідно керуватися такими вимогами: знайомити з історією відкриттів (коли є така можливість і необхідність); об’єктивно розкривати наукові факти, поняття, теорії, знайомити з новими досягненнями; показувати перспективи розвитку науки за відомими прогнозами; своєчасно виправляти помилки, неточності, допущені учнями; знайомити і озброювати учнів методами відповідної науки; вносити корекцію в знання, отримані учнями самостійно; пов’язувати знання з життям, розкривати роль теорії для практики; вчити учнів застосовувати знання на практиці; розкривати внутрішні зв’язки і відношення тощо.
Принцип систематичності й послідовності. Принцип систематичності й послідовності випливає з того, що пізнання навколишнього світу можливе лише у певній системі, і кожна наука становить систему знань, які об’єднані між собою внутрішніми зв’язками. Тому і цей принцип означає послідовне (з урахуванням логіки конкретної науки та віковим можливостям школярів) розгортання змісту знань, способів діяльності у навчальних програмах, підручниках, навчальних посібниках та ін.., дотримання такого самого порядку засвоєння знань, формування вмінь та навичок. При цьому попередній рівень знань має виступати фундаментом ефективності засвоєння наступної частини знань. Тут має реалізуватися дія закономірності оволодіння знаннями в моделі концентричної спіралі.
Потреба дотримання систематичності і послідовності у навчанні зумовлена природою. Ще Я. А. Коменський зазначав, що якщо у природі все поєднано одне з одним, то і в навчанні треба пов’язати одне з одним так, а не інакше.
Досить образно і переконливо про важливість дотримання систематичності і послідовності у навчанні говорив К. Д. Ушинський: «Тільки система…розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, незв’язаними знаннями, подібна до комори, в якій все в безладі й де сам господар нічого не розшукає; голова, де тільки система без знань, подібна до крамниці, в якій на скриньках є написи, а в скриньках порожньо» [13, с.120].
Принцип свідомості. Знання передати неможливо. Вони стають надбанням людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності. Свідоме учіння не може обмежуватися лише розумінням учнями необхідності вчитися, життєвої корисності знань.
Більш важливим є усвідомлення сутності основних наукових понять. Для підтримання свідомості навчальної діяльності важливо розуміти її мету (важливість конкретних знань), бачити перспективу їх застосування [13, с.122].
Принципи активності та самостійності у навчанні. Процес оволодіння знаннями – це результат активної самостійної пізнавальної діяльності. Учитель не має змоги «передавати» знання. Він може лише спонукати учня до навчальної праці, озброїти методами такої роботи.
Уже за своєю природою кожна дитина прагне до активної самостійної дії у будь-якій сфері діяльності. Не випадково малюкам властива фраза: «Я сам!» Це природне прагнення у процесі пізнання навколишньої дійсності виявити самостійність і активність. Тому вихователеві будь-якого рівня (батькам, вихователям дитячих садків, учителям) треба зважати на це природне прагнення, не руйнуючи його, не намагатися підмінювати це прагнення дитини своїми діями, а всіляко підтримувати, заохочувати, підкреслювати результативність щонайменших дій вихованця [13, с.123].
Принцип наочності. Принцип наочності постає, з одного боку, із закономірностей процесу навчання, початковим компонентом якого є споглядання, а з другого боку, у процесі пізнання людина передусім використовує першу сигнальну систему. До того ж треба зважати, що на початковому етапі навчання ( в дошкільному і молодшому шкільному віці) мислення дітей характеризується конкретно-образними проявами.
Використання наочності у навчанні сприяє поєднанню конкретного з абстрактним, раціонального з ірраціональним, теоретичних знань з практичною діяльністю.
Ще Я. А. Коменський стверджував, що все, що тільки можна, треба надавати для сприймання органами відчуттів; це має стати для учителів золотим правилом.
Виділяють такі основні види наочності: натуральні об’єкти (рослини, тварини, знаряддя праці тощо; зображальні (картини, муляжі, макети та ін..); схематичні (схеми, діаграми, карти, графіки) [13, с.124].
Принцип ґрунтовності. Навчання має сенс, якщо учні ґрунтовно засвоюють необхідні знання, на основі яких у них формуються уміння та навички. Ґрунтовними знаннями слід вважати такі, які добре усвідомлені, систематизовані, пов’язані з практикою, стають надбанням довготривалої пам’яті. Добре засвоєні знання є не лише ті, що включені у фонд пам’яті, а передусім ті, що стали інструментом мислительної діяльності. Міцне засвоєння головного, суттєвого, що є передумовою подальшого просування у навчальному процесі, приносить радість учневі, стимулює пізнавальну діяльність, виступає важливим фактором інтелектуального розвитку[13, с.125].
Принцип зв’язку навчання з практичною діяльністю. Навчання лише тоді буде успішним, коли кожна особистість постійно відчуватиме користь здобутих знань у задоволенні життєвих потреб. Адже мета усіх навчальних закладів – підготовка людини до продуктивної праці, до активної, свідомої діяльності у сфері створення духовних і матеріальних цінностей.Принцип зв’язку навчання з життям ґрунтується на гносеологічних, соціологічних, психологічних закономірностях. Ось окремі з них: практика – поштовх до пізнавальної діяльності і одночасно критерій перевірки істинності знань; практична діяльність – ефективний засіб формування особистості учня на основі отриманих знань успішно вирішувати життєві проблеми – джерело задоволення і одночасно поштовх до навчальної діяльності [13,с. 126].
Принцип доступності навчання та врахування індивідуальних особливостей учнів. Принцип доступності навчання ґрунтується на необхідності зважати на природні особливості і можливості учнів певних вікових груп, не забуваючи про індивідуальні особливості фізичного і психічного розвитку кожної особистості.
Реалізуючи вимоги цього принципу, учитель не повинен підпорядковуватись наявному рівню фізичного і соціально-психічного розвитку, а вести за собою, розраховувати на близьку зону розвитку.Доступність визначається віковими можливостями учнів з погляду типових особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку. Але пропоновані навчальні завдання не повинні бути легкими, бо інакше вони не сприятимуть розвитку особистості, не зможуть стимулювати цей розвиток. Вони мають бути такими, щоб учні певної вікової групи справлялися з ними при достатньому напруженні фізичних і психічних сил.