У процесi впiзнавання проходить змикання процесiв сприйняття i памятi. Впiзнати – сприймаючи щось, побачити в цьому предметi те, що уже збереглося в памятi вiд попередньо сприйнятого предмету. Вiльне мимовiльне вiдтворення може бути викликане випадковим спонуканням, поштовхом: побачила дитина модель бiлого, великого корабля, i одразу згадала свою минулорiчну поїздку з батьками по Днiпру. Однак в навчальнiй роботi учням частiше за все доводиться вiдтворювати сприйнятий матерiал «на вимогу», довiльно. Тут i виявляється міра оволодiння учнем здобутими знаннями, якщо запам’ятовування обмежувалось бездумним повторенням, формальним заучування сприйнятого, шляхом його багаторазового механiчного запам’ятання, учень може вiдтворити завчений текст лише в тому порядку i в тих словесних формулюваннях, в яких цей матерiал був ними завчений. Якщо якась ланка випала iз закрiпленого ланцюжка, весь ланцюжок розривається. Збившись у своїй вiдповiдi, учень не може продовжити, вiн вимушений почати все спочатку, сподiваючись «зрозбiгу» перескочити той розрив, який утворився у збереженому ним змiстi. Зовсiм iнакше вiдтворює учень матерiал, опрацьований думками пiд час заучування. Це опрацювання проводилось тодi, коли учень на вимогу вчителя видiляв головне, складав план чи хоча б список основних пунктiв плану в їх послiдовностi чи виконував ту чи iншу мислительну роботу iз запам’ятовуючим змiстом. Видiляючи основним логiчним кiстяком – змiстом
тексту, дiти пропускають другорядне, малозначимi подробицi, доповнюють
текст, пiдсилюючи значимi моменти, приносячи вiд себе характеристики окремих персонажiв чи подiй, змiнюють послiдовнiсть викладу, якщо вона і не порушує логiки подiї, що розвивається. Така обробка сприйнятого
і вiдтвореного матерiалу вiдома пiд назвою «реконструкцiя». Наводячи ряд
прикладiв подiбно реконструкцi описових i розповiдних текстiв, А. Смирнов показує, наскiльки велике значення пред’явлених текстів.
Людина з дитинства запам’ятовує, зберiгає, а в потрiбний час згадує i використовує засвоєнi знання. З якою ж вiдповiдальнiстю повиннi ми ставиться до вiдбору тої iнформацiї, як за її сутю, так i за її кiлькостю, яку з урока в урок на протязі шкільного життя!
Спробуйте розiбратися в пам’ятi школярiв! Важко знайти такого, у якого вона однозначно «погана» або однозначно добра. Як правило, вона рiзна – у чомусь гарна, у чомусь погана.
Пам’ять окремої людини iндивiдуальна i залежить вiд багатьох факторiв – фiзичних та психологiчних. Тому кажуть, що пам’ятей стiльки ж, скiльки i доброчинностей.
Та все ж рiзнобарвнiсть видiв нашої пам’ятi можна класифiкувати, що, звичайно, спрощує, але в той же час i впорядковус це явище. Класифiкацiя дає перспективну можливiсть вивчати феномен пам’ятi.
В основу класифiкацiї пам’ятi покладенi три ознаки, згiдно з якими її розподiляють: 1) за переважаючого формою психiчпої активностi – моторну, емоцiональну, образнуі словесно-логічну; 2) за метою запам’ятовування – довiльну або мимовiльну; 3) за тривалістю зберігання інформації: короткочасу, довготривалу, оперативну.
Об’’кти дiяльностi – рух, почутя, образ або слово дали назви таким видам памяті, як моторна, емоціальна, образна та словесно-логічна.
Моторна пам’ять – запам’ятовування, зберiгання та вiдтворення рухiв («паять тіла», «пам’ять-звичка»). Вона виражається у формуваннi звичок, лежить в основi усiх практичних та трудових дiй, часто непомiтних, не фiксуємих людиною. Походка, манера розмовляти, смiятися, почерк пов’язанi з моторними навичками.
Кажуть: – це людина «, але багато що може бути змiнено та покращено при самоконтролi та коректуваннi системи власних рухiв. Тому-то фiзiолог I. С. Бериташвiлi називав моторну пам’ять пам’яттю вправляння. Моторну пам’ять закрiплюють та вдосконалюють природнiй дар та постiйнi тренування.
Моторна пам’ять iнодi виявляється домiнуючою, i вчитель на перших етапах навчання не повинен беззастережно перешкоджати тому, що деякi учнi, заучуючи слова або запам’ятовуючи текст, ворушать губами. Поволi їх треба вчити дiяти iнакше – промовляти про себе або записувати.
«Якщо ви здатнi поблiднiти або почервонiти при однiй згадцi про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя – у вас є пам’ять на почуття «, – писав К.С. Станiславський про емоцiональну пам’ять. (19, с. 217)
Гнiв i радiсть, вiдчай i надiя, ненависть та любов – почуття полярнi. Вже в пiдсвiдомостi оцiнюється життєво важливе для нас: потрiбно негайно вiдчувати, що нам пропонує ситуацiя. В цьому й полягає перша пiдготовча мета емоцiй, i чим вони яскравiшi, тим певнiше дiє людина, роблячи вибiр мiж позитивними та негативними впливами, мiж добром та злом.
Радянський педагог i психолог П.П. Блонський на одному з зайнять зi студентами запропонував їм згадати та записати подiї, якi вони пережили в поточному роцi, а потiм в своєму жигттi до iнституту. Чотири п’ятих спогадiв в першому випадку стосувалися подiй, що викликали сильнi емоцiї. В другому випадку майже всi спогади стосувалися до емоцiонально пережитого.
Емоцiональна пам’ять адаптує нас до того, що вiдбувається, вiдвертаючи увагу вiд поганого i скеровуючи до доброго – для здобуття настрою, що допомагає роботi, творчостi.
Сила емоцiональної пам’ятi у людей неоднакова. Емоцiонально бiднi не можуть вiдтворити пережитi почуття, бiльшiсть людей вiдтворюють їх у певному ступенi, артистичнi ж натури (про них-то й писав Станiславський!) не тiльки сприймають гостро сни почуття та почуття iнших, але й яскраво запам’ятовують пережите. Не вигаданi розповiдi про Флобера, який разом зi своєю Еммою Боварi вiдчував у ротi отруту, про Тургенєва, який голосив через смерть Базарова.
Ще один вид пам’ятi – образна, або наглядна, вона оперує уявленнями – образами предметiв, сформованими в нашому досвiдi. У вiдповiдностi з модальнiстю – набуттям уявлень з рiзних сенсорних сфер – образна пам’ять подiляється на зорову, слухову, нюхову, смакову, дотикову. Найбiльш розповсюдженою у бiльшостi людей є зорова та слухова пам’ять. Нюхова, тактильна та смакова пам’ять (пiдтверджуючи нашу феноменальну пластичнiсть та вправнiсть) iнтенсивно розвивається у зв’язку з особливими умовами дiяльностi – у дегустаторiв або при компенсацiї недостатньої зорової, слухової пам’ятi у слiпих або слiпо-глухих.
Вражаючого розвитку пам’ятi на основi неспецифiчпих для нас видiв психiчної дiяльностi досягла О. І. Скороходова, радянський вчений в галузi дефектологiї, педагог, лiтератор, кандидат педагогiчних наук (з психологiї), яка у п’ятирiчному вiцi втратила зiр та слух.
Чудова образна пам’ять – особливий дар художникiв, музикантiв, письменникiв.
Чуйне, уважне ставлення вимагається вiд вчителя до особливо сприймаючих дiтей. За зовнiшньою неуважнiстю, заглибленiстю всередину себе, часто приховується вразлива, тонко вiдчуваюча натура. Тому є неприпустимим такий спосiб впливу на трохи вiдрiзняючогося вiд багатьох учня, як натиск, крик. Таке часто призводить до важких колiзiй i навiть до конфлiктiв. Вчителю необхiдно мати доброзичливiсть i такт для включення дитини в активну учбову дiяльнiсть.
Моторна, емоцiональна та образна пам’ять в своїх особливих формах притаманна i тваринам. Специфiчно людська пам’ять – словесно-логiчна, змiстом якої є нашi думки та мова.
Словесно-логiчна пам’ять – це не просто запам’ятовування, а переробка словесної iнформацi, видiлення з неї найбiльш суттсвого, вiдхилення вiд другорядного, несуттєвого, i збереження в пам’ятi не безпосередньо сприймаємих слiв, а тих думок, якi ними вираженi. В основi словесно-логiчної пам’ятi завжди лежить складний процес перекодування матерiалу, який повідомляється вiдстороненням вiд несуттєвих деталей i узагальненням центральних моментiв iнформацiї. Ось чому людина, запам’ятовуючи змiст великої кiлькостi матерiалу, який отримує з усних повiдомлень та прочитаних книг, одночасно є неспроможною утримати в пам’ятi його буквальне словесне вираження. О.Р. Лурiя, даючи визначення i характеризуючи словесно-логiчну пам’ять, розкриває «технологiю», принцип дiї, в якому здiйснюється можливий для нас вiдрив вже не тiльки вiд реальностi, але й вiд того, що дано у виглядi образних уявлень.
У аборигенiв Австралiї були виявленi знаменитi «жезли вiсникiв» – палички з зарубками у виглядi кружечкiв, клиникiв. Рятуючи вiд провалiв у пам’ятi, вони виконували роль своєрiдного конспекту або плану повiдомлення, тезисiв. Подумки рухаючись вiд зарубки до зарубки, вiсник згадував все повiдомлення i в потрiбний момент вiдтворював його повнiстю, без пропускiв. В Пiвнiчнiй Америцi дiяли iншим чином: iндiанцi одного племенi носили на поясi пакунок з пахучою речовиною. При запам’ятовуваннi чогось особливо важливого вони вiдкривали пакунок та вдихали її запах. А потiм, вiдкриваючи цей пакунок, могли довiльно, за своїм бажанням викликати з пам’ятi події, думки або переживання, пов’язанi з цим запахом. Так вже на раннiх етапах розвитку суспiльства утворювались пам’ятi, що органiзовували мнемiчну дiяльнiсть, i людина виходила за межi безпосередньї (мимовiльноi) пам’ятi, при здiйсненнi якої вiдсутнi спецiальнi намiри що-небудь запам’ятати або пригадати, i здобувала довiльну пам’ять, засновану на спецiальних мнемiчних дiях.
Те, що ми сприймаємо, може зберегтися в нашiй пам’ятi i в тому випадку, коли перед нами не стоїть завдання запам’ятати це. Така форма запам’ятовування ма назву мимовiльного запам’ятовування. Для нього характерна не тiльки вiдсутнiсть намiру запам’ятати даний матерiал, але також i те, що ми не вдаємося при цьому до якихось засобiв та прийомiв, які сприяють його запам’ятовуванню. Сприйняте нами зберiгасться наче саме по собi.