Таким чином, давня і разом з тим актуальна проблема, чи створювати однорідні по розумовому рівню класи, не має простого, однозначного вирішення. Вона вимагає подальших досліджень. Це дискусійна проблема повинна вирішуватися з урахуванням конкретних соціально-педагогічних обставин. Обдарованість настільки індивідуальна і неповторна, що питання про оптимальні умови навчання кожної дитини повинне розглядатися окремо.
Розділ 2. Методи діагностики розумової обдарованості
2.1 Тестові методи
Виявлення дітей, що володіють неабиякими здібностями, є складною і багатоаспектною проблемою. Широкого поширення набули різні тести, направлені на виявлення обдарованості. Але проблема в тому, що в інтерпретації результатів тестування істотну роль відіграє теоретична основа того або іншого тесту, співвідношення методичних позицій дослідника з базовою моделлю тесту. Ігнорування цієї обставини знижує ефективність тестування і може привести до некоректної інтерпретації. Багато фахівців справедливо відзначають, що численні помилки в прогнозах пояснюються не стільки недосконалістю психометричних процедур, скільки складністю і багатоаспектністю самого феномену обдарованості і недостатнім теоретичним опрацьовуванням основних понять.
В даний час в психологічній літературі представлено два основні погляди на процес встановлення обдарованості. Один з них заснований на системі єдиної оцінки. Наприклад, дитина вважається обдарованою, якщо вона набрала кількість балів за шкалою Станфорд-Біне, що перевищує деяке порогове значення. У різних джерелах вказуються різні значення цього порогового показника для віднесення дитини до групи обдарованих. Інший підхід заснований на комплексній оцінці, що включає безліч оцінних процедур (тестування, опит вчителів і батьків і так далі). Проте і комплексний підхід не позбавляє повністю від помилок. Сумна доля тих дітей, які були віднесені за наслідками обстеження до обдарованих, але потім ніяк не підтвердили цієї оцінки. (7; с. 233)
Відомі основні вимоги до побудови і перевірки методик: стандартизація, тобто встановлена одноманітність процедури проведення і оцінки результатів; надійність, що розуміється як стійкість результатів при повторенні на одних і тих же випробовуваних; валідність — придатність для виміру саме того, на що направлена методика, ефективність її в цьому відношенні.
Проте навіть при дуже кваліфікованому використанні і кращі тести не застраховують від помилок. Крім того, необхідно враховувати, що жоден з існуючих тестів не охоплює всіх видів обдарованості.
2.2 Неформалізовані методи
Одним з таких методів є спостереження. При підході до обдарованої дитини не можна обійтися без спостережень за його індивідуальними проявами. Щоб судити про його обдарованість, потрібно виявити те поєднання психологічних властивостей, які властиві саме їй. Тобто, потрібна цілісна характеристика, що отримується шляхом різносторонніх спостережень.
Перевага спостереження і в тому, що воно може відбуватися в природних умовах, коли спостерігачеві може відкритися немало тонкощів. Існує природний експеримент, коли, наприклад, на уроці або на заняттях гуртка організовується потрібна для дослідження обстановка, яка є для дитини абсолютно звичною і коли вона не знає, що за нею спеціально спостерігають. Застосовують і так зване включене спостереження, коли сам спостерігач є учасником того, що відбувається. Деякі сучасні дослідники охоче розробляють такі форми експерименту, в яких важлива роль відводиться спостереженням.
Ознаки обдарованості дитини важливо спостерігати і вивчати в розвитку. Для їх оцінки потрібне достатньо тривале дослідження змін, що настають при переході від одного вікового періоду до іншого. Таке дослідження називається лонгітюдним. Обдарованість – «справа штучна», це завжди індивідуальна і тут кожен випадок вимагає перш за все індивідуального підходу. Мається на увазі систематичне спостереження за випробовуваним впродовж довгого часу. Спостереження може бути безперервним, день за днем, а може, і з перервами. Великий інтерес для вивчення обдарованості представляє біографічний метод. Вивчення життєвого шляху почало розповсюджуватися як дуже ефективний підхід до з'ясування особливостей випробовуваного в даний період, а частково і до прогнозу на майбутнє. Розробка біографічного методу зв'язана із застосуванням таких способів отримання інформації, як опитувальники, звернені до самої досліджуваної особи, бесіди і інтерв'ю з ним, а також, вивчення продуктів діяльності, щоденників, листів і так далі
Попова Л.В. вказує, що серед нових діагностичних методик на перший план виходить біографічний опитувальник який надійніший, ніж традиційні тести, засіб виявлення творчих можливостей і прогнозу досягнень. Таким чином, недостатність традиційних тестів інтелекту і креативності, що виявилася наслідком підвищення інтересу до менш формалізованих методів діагностики. Біографічний метод почав застосовуватися і до дітей, і до підлітків. (14; с. 192)
Розділ 3. Розумове виховання і навчання обдарованих дітей
3.1 Напрями та форми розумового виховання обдарованих дітей
Гостра практична потреба в методах відбору обдарованих дітей для навчання в спеціалізованих школах з високим розумовим розвитком дитини, або з поглибленим вивченням певного навчального чи творчого спрямування.
Перша з них стосується співвідношення загальної і спеціальної обдарованості. Якщо в психофізіологічному плані при вивченні природних передумов обдарованості: властивостей нервової системи і типів взаємодії сигнальних систем — ця тенденція успішно долається, то в психологічному плані питання про співвідношення загальних і спеціальних здібностей або про загальні і спеціальні критерії розвитку не лише не вирішується, але навіть рідко ставиться.
Хоча всіма визнається, що видатні досягнення в будь-якій спеціальності можливі лише на основі високого рівня загального психічного розвитку, парадоксальним чином діагностика музичною, художньою і інших видів обдарованості ведеться без врахування загальних здібностей дитини. Проблема полягає в тому, що між загальним і спеціальним розвитком немає взаємно-однозначної відповідності, і можливі випадки, коли високо розвиненими спеціальними здібностями маскується низький рівень загального розвитку. Найбільш виразним прикладом цього є описи окремих дітей-імбецилів, що володіють унікальними музичними здібностями. Такі діти можуть відрізнятися феноменальною музичною пам'яттю і абсолютним слухом, але їх музичність зведена до повторюваності, до відтворення почутої музики без проникнення в її емоційний контекст. Музичність цих дітей не можна в справжньому сенсі назвати творчим і естетично значущим.
З цим зв'язана і проблема соціокультурного маскування. При відборі, орієнтованому на виявлення рівня розвитку спеціальних здібностей, переваги отримують діти, що пройшли попередню спеціальну підготовку по розвитку музичного слуху, навиків володіння іноземною мовою і т. д., внаслідок чого обдаровані діти, що не мали спеціального досвіду, можуть не пройти конкурсу. Звідси напрошується висновок про необхідність включення в систему відбору, окрім діагностики спеціальних здібностей, критеріїв загального розвитку психічних функцій дитини. Перевага повинна віддаватися методикам, що мінімізують ефект соціокультурних впливів, тому вербальні тести і тести загальної обізнаності навряд чи можуть бути засобами діагностики обдарованості у 6-7-річних дітей, що беруть участь в конкурсі.
Найбільший успіх в навчанні і розвитку будь-якої дитини може бути досягнута тоді, коли учбова програма відповідає його потребам і можливостям. У зв'язку з тим, що потреби і можливості обдарованих дошкільників, молодших школярів і підлітків дуже відрізняються від потреб їх однолітків, виникає необхідність диференційованого навчання обдарованих дітей по спеціально розроблених програмах. Багатогранність і складність феномену обдарованості визначає доцільність існування різноманітних напрямів, форм і методів роботи з обдарованими дітьми.
Як основні напрями роботи з обдарованими дітьми слід виділити:
а) систему дошкільних освітніх установ, насамперед дитячих садів загальнорозвиваючого виду, Центрів розвитку дитини, в яких створені найбільш сприятливі умови для формування здібностей дошкільників, а також навчальних установ для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, що забезпечують вибір засобів і методів розвитку дітей при переході в школу;
б) систему загальноосвітніх шкіл, в рамках яких створюються умови для індивідуалізації навчання обдарованих дітей;
в) систему додаткової освіти, призначену для задоволення індивідуальних соціокультурних і освітніх потреб обдарованих дітей, що постійно змінюються, і дозволяють забезпечити виявлення, підтримку і розвиток їх здібностей в рамках позашкільної діяльності;
г) систему шкіл, орієнтованих на роботу з обдарованими дітьми (зокрема ліцеїв, гімназій, нетипових освітніх установ вищої категорії і тому подібне) і покликаних забезпечити підтримку і розвиток можливостей таких дітей в процесі здобування загальної середньої освіти.
Форми навчання обдарованих дітей:
1. Форми навчання дітей в умовах загальноосвітньої школи
Навчання обдарованих дітей в умовах загальноосвітньої школи повинне проходити на основі принципів індивідуалізації і диференціації учбово-виховного процесу.
2. Форми навчання дітей в системі додаткової освіти
Додаткова освіта надає кожній дитині можливість вільного вибору освітньої області, профілю програм, часу їх освоєння, включення в різноманітні види діяльності з урахуванням їх індивідуальних схильностей. Особистісно-діяльнісний характер освітнього процесу дозволяє вирішувати одне з основних завдань додаткової освіти - виявлення, розвиток і підтримку обдарованих дітей.