Л.Л. Сідєльнік пропонує такі ознаки виявлення дітей-жертв насильства саме в цьому віці:
– прагнення приховати причину ушкоджень і травм;
– самотність, замкнутість, відсутність друзів чи погіршення взаємин з однолітками;
– острах йти додому після школи;
– низька успішність;
– невластива віку сексуально забарвлена поведінка;
– неврівноваженість, агресивність, схильність до руйнівних дій та псування речей;
– погана увага, уповільнене мовлення, нездатність вчитися;
– уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;
– страх фізичного контакту;
– страх повертатися додому;
– відсутність дитини в школі або поява травм чи ушкоджень після отримання дитиною низької оцінки (або після батьківських зборів);
– регресивні прояви (дії та вчинки, характерні для більш молодшого віку) [65, с. 105].
При наявності комплексу вищезазначених ознак, на нашу думку доцільно провести анкетування з питань моралі та сімейних стосунків (див. додаток А3) та модифіковану методику Рене Жиля (див. додаток А2). Завдяки цій методиці можна виділити цілісний портрет дитини, більш точніш зрозуміти відповіді анкети, скласти враження про родину та референтне коло спілкування, виявити розуміння дитиною внутрішньосімейних стосунків. Методика є візуально-вербальною, складається з восьми малюнків із зображенням дітей чи дітей та дорослих, а також дев’яти текстових завдань. Її спрямованість – виявлення особливостей поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, важливих для дитини, які стосуются його стосунків з іншими людьми. Перед початком роботи дитині повідомляють, що від нього очікують відповідей на питання за малюнками. Дитина повинна обрати собі місце серед зображенихлюдей чи ідентифікувати себе з персонажем, який займає те чи інше місце в групі. Вона може обрати його ближче чи подалі від певної особи. В текстових завданнях дитині пропонується обрати типічну форму поведінки, причому деякі завдання будуються подібно соціометрії. Таким чином, методика дозволяє отримати інформацію про відношення дитини до різних оточуючих його людей (у даному випадку сімейного оточення) та явищам.
Окрім якісної оцінки результатів, дитяча проективна методика міжособистісних стосунків, яку ми пропонуємо дозволяє представити результати дослідження за рядом змінних і кількісно. Матеріал дослідження, який характеризує систему особистісних ставлень дитини, можна умовно розділити на дві великі групи змінних:
1) змінна, яка характеризує конкретно-особистісні відношення дитини: ставлення до сімейного оточення, ставлення до друга чи подруги, то авторитетного дорослого тощо.
2) змінні, які характеризують саму дитину і проявляються в різних характеристиках: комунікативність, замкнутість, прагнення до домінування, соціальна адекватність поведінки.
Ставлення до певної особи виражається кількістю виборів даної особи, виходячи з максимальної кількості завдань, спрямованих на виявлення відповідного ставлення.
Методику Рене Жиля не можна віднести до числа тільки проективних тестів, вона представляє собою форму, перехідну між анкетою та проективним тестом. Вона може бути використана як інструмент глибинного вивчення особистості, а також в дослідженнях, які вимагають вимірів та статистичних досліджень [27, с. 105].
В підлітковому віці іде інтенсивне моральне формування особистості, її свідомості, оволодіння моральними і етичними нормами поведінки. Якщо в дитячому віці дитина зорієнтована на світ речей, над сенсом яких вона навіть не задумується, то в підлітковому віці перед ним відкривається світ ідей. У підлітка виникає інтерес до себе, до якостей власної особистості, потреба в самооцінці, в порівнянні себе з іншими. Поведінка підлітка стає соціально значимою. Спостерігається тенденція до вибору поведінки, яка проникнута мріями, пошуками пригод, романтикою. Завищений моральний ідеал характеризується спрямованістю в майбутнє, нерідко без врахування зв’язку з минулим і теперішнім. Зазвичай ідеал іде врозріз з реальністю. Слід враховувати, що підліток – це незріла, ще багато в чому дисгармонійна особистість [29].
Підлітковий вік – це період розвитку дітей від 11-12 до 15-16 років. Він також називається перехідним віком. Перехід до підліткового віку характеризується глибокими змінами умов, що впливають на особистісний розвиток дитини. Вони стосуються фізіології організму, відносин, що складаються у підлітків з дорослими людьми, однолітками, рівня розвитку пізнавальних процесів, інтелекту та здібностей. Відношення в групах однолітків будується на серйозніших, ніж розважальні сумісні ігри, справах, що охоплюють діапазон видів діяльності, від сумісної праці над чим-небудь до особистого спілкування на життєво важливі теми. У всі ці нові відносини з людьми підліток вступає вже будучи інтелектуально розвиненою людиною і маючи в своєму розпорядженні здібності, які дозволяють йому зайняти певне місце в системі взаємин з однолітками [28, с. 110].
За Л.Л. Сідєльнік можна виокремити наступні ознаки жорстокого поводження з підлітком:
– депресія, низька самооцінка;
– втечі з дому;
– асоціальна поведінка;
– вживання алкоголю чи психотропних речовин;
– загроза суїциду;
– сексуалізована поведінка;
– демонстрація повної відсутності страху;
– намагання справити враження людини, що живе у злиднях;
– тривожність;
– демонстрація страху перед появою батьків;
– нав’язливі страхи (фобії);
– насильство стосовно тварин, слабших істот;
– почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;
– проміскуітет (безладні статеві стосунки);
– намагання приховати причину травм та ушкоджень;
– бродяжництво;
– сприйняття себе як безпомічного, бридкого [65, с. 107].
Помітивши тривожні ознаки у поведінці дитини, доречно провести опитування за спеціально розробленою анкетою виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми (див. додаток А1). Дана анкета дає змогу зрозуміти ставлення дитини до батьків, до покарань, якщо такі були в їх житті. Важливою ознакою опитувальника, на нашу думку, є те, що питання не звужуються до виявлення випадків фізичного насильства, а й акцентують увагу на психологічному та економічному видах жорстокого поводження з дітьми.
Для складення цілісної картини дослідження потрібно також ознайомитись зі шкільною документацією стосовно даної дитини, вивчити ситуацію в родині, при необхідності провести опитування серед референтного кола спілкування.
На цьому етапі рекомендуємо такі дії: опитування за анкетою з проблем моралі та сімейних стосунків (додаток А3), яка ширше розкриває взаємовідносини в родині, соціальним паспортом сім’ї, який конкретизує ці дані, використати карту особистості дитини (додаток А4), що дозволить розширити та узагальнити інформацію про досліджуваного.
У психолого-педагогічній літературі перелічені загальні індикатори, які проявляються в переживаннях і поведінці дитини з сім’ї, де практикується насильство. При їх виявленні ми можемо діагностувати наявність неадекватних взаємостосунків в родині, створення сприятливих умов для повноцінного розвитку дитини.
Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають почуття страху. Цей страх може виявлятись різним чином: від залучення в себе і пасивності до насильницької поведінки.
Зовнішні прояви поведінки. Дім, в якому практикується насильство, зовсім непередбачуваний, він лякає дитину, яка не знає, коли і за яких обставин відбудеться наступний спалах агресії. У результаті вразливість і відсутність контролю над ситуацією призводять до прояву впертості та мовчазливості в поведінці або до агресивної поведінки.
Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи за насильством в родині, діти можуть зробити висновок, що насильство є спосіб, яким доцільно вирішувати конфлікти і проблеми. Внаслідок цього такі діти зазвичай нездатні виразити свої почуття і емоції вербально, а наслідують дорослих.
Залучення дитини в боротьбу батьків. Відомо багато випадків, коли діти втягуються в боротьбу батьків. Вони хочуть зупинити потік насильства і конфліктів в родині. В результаті того, що діти так глибоко вкорінені в конфлікт сім’ї, їм важко відокремити свою індивідуальність від особистостей батьків.
Захисник матері. Не є рідкими випадки, коли дитина залучається в конфлікт сім’ї, намагаючись захистити матір, проти якої спрямований потік агресії.
Розчарування. Життя в сім’ї, де практикується насильство, супроводжується високим рівнем напруги. Діти переживають постійний стрес, тому часто засмучені, розчаровані, втрачають рівновагу навіть при найменших труднощах.
Почуття виправданої жорстокої поведінки. Деякі матері, які не хочуть налаштовувати дітей проти своїх батьків, намагаються пояснити, знайти виправдання їхнім насильницьким діям.
Почуття непотрібності. У зв’язку з тим, що батьки багато сил та енергії віддають на подолання конфлікту, в них залишається мало часу та сил, щоб займатись дитиною. У дитини може виникнути почуття непотрібності, занедбаності. Такі думки можуть призвести навіть до спроб суїциду.
Ізоляція. В більшості сімей, де насильство застосовується як засіб виховання, такі факти не проговорюються відкрито. Деякі діти навіть вважають, що з ними не все в порядку, бо їх сім’я відрізняється від інших.
Суперечливі почуття щодо батька. Дитина, яка втікає з дому, або вилучається з сім’ї, нерідко відчуває сильні теплі почуття до батьків, захищає їх, намагається виправдати, незважаючи на те, що останні жахливо поводились з ними [75, с. 25].