IV. Методи організації творчої діяльності (використання позанавчальних форм роботи хорового колективу).
V. Методи стимулювання до активного освоєння необхідних професійно-педагогічних якостей (ігрові, ситуації змагання).
VI. Методи педагогічної діагностики рівня сформованості артистизму особистості майбутнього вчителя.
Група традиційних методів (словесних, наочних, практичних) була призначена для накопичення знань у галузі освоєння вокально-хорової техніки й прийомів акторсько-сценічної майстерності; організації співочої діяльності, розвитку навичок хорового виконання.
Група методів проблемно-творчого характеру активно застосовувалася на всіх етапах формування артистизму особистості майбутнього педагога-музиканта. За допомогою цих методів на практичних заняттях хорового класу створювалися проблемні ситуації зіставлення й порівняння подібних або контрастних образів у творах репертуару; виявлялися найбільш доцільні виразні засоби для передачі основної драматургічної лінії.
Група методів створення спеціальних ситуацій “занурення” у певне музично-естетичне середовище дозволяла через систему переживань, закладених в образному змісті творів, створювати певну атмосферу на репетиції. Прослуховування аудіо- і відеозаписів сприяло освоєнню музичної культури різних епох, стилів і напрямків.
Група методів організації творчої діяльності, пов’язаних з активною позанавчальною діяльністю студентського хорового колективу, мала особливе значення у дослідно-експериментальній роботі. Велика концертно-виконавська практика, шефські концерти у школах та на підприємствах, тематичні концерти-бесіди, студентські фестивалі, творчі зустрічі з авторами пісень допомагали створювати сприятливі умови для реалізації та закріплення придбаних професійно-педагогічних навичок на публіці.
Методи стимулювання до активного освоєння набутих навичок сприяли ефективності розв’язання поставлених професійних і творчих завдань. З цією метою практикували створення ситуацій змагання у процесі розучування пісень, освоєння педагогічних прийомів і систематичне застосування імпровізацій при виконанні хорових творів.
Група методів педагогічної діагностики рівня сформованості артистизму особистості призначалася для проведення різноманітних педагогічних вимірів, що служили засобом забезпечення планомірного характеру управління цим процесом.
Запропонована система організації навчально-виховного процесу в хоровому класі сприяє ефективному розв’язанню великої кількості різноманітних завдань: звільненню та розкріпаченню психофізичного апарата, оперативному керуванню своїми психічними станами й творчим самопочуттям, розвитку уяви й виробленню навичок перевтілення; збагаченню чуттєво-емоційного досвіду й афективної пам’яті; формуванню “театрального мислення”; збагаченню духовної культури майбутнього вчителя.
Використання вищенаведених форм та методів роботи над формуванням артистизму особистості дозволяє переконатися в тому, що творчий колектив є могутнім чинником її морального вдосконалення, розвиває організаторські здібності, комунікативну культуру. Активна концертно-виконавська діяльність хору сприяє виробленню емоційної та вольової стійкості особистості.
2.4 Формування навичок театральної майстерності на уроках читання
Очевидно, що тільки вчитель-митець може виховати творчу особистість. Традиційні уроки, як основна форма навчання, не задовольняють потреби учнів у самовираженні, самореалізації. Саме тому навчально-виховний процес постійно удосконалюється завдяки введенню нових технологій, методів, прийомів навчання.
Краше може навчити той, хто вчить цікаво. Усвідомити цю думку має кожен учитель. Адже паростки творчості є майже у всіх дітей — треба лише створити відповідні умови для їх розвитку. Своєрідність творчих здібностей молодших школярів часто вражає нашу уяву своїм змістом, глибиною, багатогранністю.
Дитина — природжений актор, який постійно виконує якусь роль у дитячій грі.
Навчання малюків відбувається через гру. Учні початкових класів ще добре пам'ятають і люблять своїх ляльок, ведмедиків, граються машинками, вірять, що десь живуть Чебурашка, крокодил Гена, Незнайко і Мальвіна. І якщо їхні улюблені іграшки та казкові персонажі завітають у гості, то урок стане цікавим, схожим на казку. Тоді ручка перетвориться на чарівну паличку, а самі діти — на чарівників.
Улюблена гра на уроках читання — розмовляти голосами казкових персонажів. Дітям подобається добирати слова, щоб охарактеризувати дійових осіб. Наприклад, на дошці написані слова й учні мають підкреслити ті, що характеризують того чи іншого героя, довести свою думку.
Дуже продуктивні уроки читання з використанням елементів театральної педагогіки. Це майстерне читання текстів, застосовування міміки і жестів, використання відповідної атрибутики і бутафорії, а також інсценування, ігрові прийоми.
Зазвичай урок починається з музики і поезії. Звучить музика, учитель виразно читає вірші, діти слухають твори у виконанні акторів, вчаться складати партитуру, читають оповідання в особах, розігрують сценки на задану тему або за прочитаним оповіданням, казкою, байкою.
«Без казки не можна уявити дитинство», — ці слова В.Сухомлинського знаходять практичне втілення в роботі з дітьми. Тому найбільше програмових творів, які було інсценовано — це саме казки.
Крім слів, люди використовують для спілкування і жести. Якими жестами найчастіше послуговуємося ми? Це жести привітання, прощання тощо. Найвиразніше передають внутрішній стан людини очі. Погляд може деколи сказати більше, ніж слова.
Потрібно вчитися розуміти мову обличчя. Крім того, досить чітко передає стан людини і її хода. Отже, і міміка, і жести, і манера ходи допоможуть краще зрозуміти людину, її внутрішній стан. Це полегшує спілкування з нею.
Дітям дуже подобається пантоміма. Розпочинати цю роботу слід з найпростішого — з відгадування загадок.
Наприклад:
1. До дошки вийшов хлопчик у зеленій курточці, потім її зняв, а під нею виявилася червона сорочка з чорними плямочками. Це... кавун.
2. Хлопчик у халаті з прикріпленими до нього латками. Діти їх знімають і плачуть. Це... цибуля.
Від таких конкретних прикладів можна переходити до пантомімічного зображення творів.
Діти полюбляють уроки, на яких вони разом з учителем читають казки. З великим задоволенням учні переказують тільки-но прочитану казку, а надто коли імітують голоси своїх персонажів. Можна й трішечки пофантазувати. Для цього слід виготовити маски звірят — вовка, зайчика, лисички, ведмедика; свійських тварин — собачки, кішки. А також пошити на уроках трудового навчання рукавичку, вирізати з картону і розмалювати ріпку та безліч інших атрибутів до відомих казок.
Вивчаючи байку чи казку, можна «розігрувати» сценки в особах. Цікавим видом роботи є продовження «закінченої казки». У дітей виникає відчуття безпосередньої участі у творенні казки. Під час створення казкових персонажів варто запропонувати учням познайомити один одного зі своїм улюбленим героєм — озвучити образ, відтворити у власному виконанні характерні його ознаки.
Щорічно у школі відбувається конкурс інсценованої казки. До нього ретельно готуються всі класи: добирають репертуар, складають свій сценарій, готують необхідний реквізит, костюми, проводять репетиції. Потрібно заздалегідь потурбуватися про відповідні атрибути: декорації, символи, художні деталі. Але слід зауважити, що надмірне використання атрибутики відволікає увагу учня. Наочність має бути такою, щоб допомогти дітям уявити умови, за яких відбувалися певні події.
Чарівний світ казки і драматизація творів — прийоми навчання, що підтримують пізнавальний інтерес, забезпечують естетичний розвиток особистості. Вчитель заохочує дітей до подібної діяльності, радіє їхнім успіхам: самостійно складеній казці чи написаній п'єсі тощо. Учні із задоволенням готують вистави лялькового театру, виступають із ними перед вихованцями дитсадка, на батьківських зборах, шкільних ранках. Значно сприяють активізації усного мовлення дітей гуртки читання, уроки поза-класного читання.
Створюючи сценарії, діти вчаться складати план, працюють над розвитком мовлення. Для інсценізації можна брати не весь текст (якщо він великий), а тільки основні частини, в яких розкриваються стосунки між героями.
Драматизація — це передача подій, про які йдеться у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок «Дружні звірі», «Легкий хліб». Тут доречно використати маски, деталі костюмів героїв казок.
Свято казки — це завершальний етап роботи вчителя з учнями в класі.
У систему дидактичних ігор для першокласників доцільно вводити ігри-інсценізації, рольові ігри з сюжетом. Для участі у рольовій грі діти повинні мати уявлення про ті особливості діяльності, які можна відтворити ігровими засобами (мовні ситуації, жести, міміка, практичні дії, ігровий реквізит). Наприклад, розмістившись за екраном «телевізора», що стоїть на столику, юний диктор докладає максимум зусиль, щоб прочитати текст виразно, гарно, а всі інші прискіпливо слухають. Дітям подобається театр одного актора (учень читає вірш, а слухачі оцінюють). Маленька сцена, що є у класі, привчає правильно, чітко, емоційно читати вірші. Крім того, емоційність як незмінний супутник усього, що пов'язане з мистецтвом, перетворює вивчення мови в цікаве заняття.
У 1-му класі діти опрацьовують такі твори: «Колобок», «Лисичка і Журавель», ««Івасик-Телесик», «Дванадцять братів».
У 2-му класі творів для інсценізації та драматизації вже значно більше. Та й вчителю простіше працювати з учнями; адже вони мають певні навички. Інсценувати можна ігри, веснянки, оповідання, казки. Діти звертають більше уваги на передачу характеру героя мімікою, жестами.