Ідея духовного та фізичного відродження, продовжена в українській культурі геніями Руської Трійці і підтримана І. Франком, новий імпульс для розвитку українського спорту. Початок організованого молодіжного руху в Східній Галичині поклало товариство «Сокіл». Далі естафету переймали сільське гімнастичне товариство «Січ», товариства «Пласт», «Луг» та ін. Так само активно відбувалось спортивне життя на Правобережній Україні.
Та будь-яка робота товариств не можлива без подвижницької діяльності провідних постатей. На початку ХХ століття у фізичному вихованні України такими постатями стали Іван Боберський, Кирило Трильовський, Степан Гайдучок, Тарас та Петро Франки.
Аналіз праць, західноукраїнських теоретиків та практиків, присвячених тіловихованню дає можливість нам зробити наступні висновки:
· методика фізичного виховання початку ХХ століття була досить розвиненою та подібною до сучасної;
· більшість шкіл (секцій, гуртків) поділялись на чоловічі, жіночі та дитячі із відповідною підготовкою в них;
· теоретики тіловиховання в своїх працях розглядали підготовку молодого покоління в різних аспектах (фізичному, психологічному, духовному тощо);
· велика увага приділялась іграм та забавам.
Отже, діяльність братів Франків, С. Гайдучка та ін. сміливо можна поставити на один щабель з провідними постатями теорії та методики європейської фізичної культури.
Список використаної літератури
1. Андрухів І. Західноукраїнські молодіжні товариства Галичини (короткий історичний нарис) – Івано-Франківськ, 1993.
2. Арсенич П. Засновник «Січі» на Гуцульщині // Матеріали науково-теоретичної конференції «Завальська «Січ» – початок масового руху національно-патріотичних сил за відродження української державності». – Снятин.: Над Прутом, 1995.
3. Боднар Я.Б. Використання традицій тіловиховання молоді Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. у фізичному вихованні школярів: Метод. Посібник. – Тернопіль: ТДПУ.
4. Вацеба О. Нариси з історії спортивного руху в Західній Україні. – Івано-Франківськ.: Лілея-НВ, 1997.
5. Вацеба О., Мозола Р. Сівач зерна на рідній ниві // Альманах «Сокіл-Батько» 1894, – 1939, – Львів. – РВО «Основа», 1996. – с. 302.
6. Винничук О. Історико-педагогічні аспекти розвитку фізичної культури. – Тернопіль.: Астон, 2001.
7. Винничук О.Т. Аналіз науково-педагогічної спадщини професора Степана Гайдучка в сфері фізичної культури // Матеріали Всеукр. наук. конф. «Оптимізація процесу фізичного виховання в системі освіти». – Тернопіль, 2000. – С. 23–26.
8. Винничук О. Громадська та організаційно-педагогічна діяльність засновника січового руху Кирила Трильовського // Наукові записки Тернопільського держ. пед. університету. Серія: Педагогіка і психологія, №3, 1998. – С. 77 -81.
9. Джуль В. Особистість в контексті утвердження української ідеї // Матеріали Всеукраїнської наук. конф. «Спорт і національне відродження». – Львів, 1993
10. Когутяк М. Галичина: сторінки історії. – Івано-Франківськ, 1993.
11. Нація і спорт: Матеріали міжнародної наукової конференції присвяченої 80‑річчю СТ. «Україна» / Редкол.: Е. Приступа та ін. – Львів, 1991.
12. Приступа Е.Н. Народна фізична культура українців. – Львів, 1995.
13. Приступа Е. Становлення і розвиток пед. основ української народної фізичної культури. Автореферат дис. доктора пед. наук. – К., 1996.
14. Спорт і національне відродження // Матеріали Всеукраїнської наук. конф. «Спорт і національне відродження». – Львів, 1993
15. Столбов В.В. История физической культуры: Учеб. пособ. Для студентов педагогических институтов. – М.: Просвещение, 1989.
16. Традиції фізичної культури в Україні: Збірник наукових статей / За заг. ред. С.В. Кириченко та ін. – К., 1997.
17. Трофим’як Б.Е. Фізичне виховання і спортивний рух в Західній Україні (з початку 30‑х рр. ХІХ ст. до 1939 р.): Навч. посібник. – К., 1997.
18. Тягур Р.С. Історія фізичної культури і спорту. Навч.-методичний посібник для студентів – Івано-Франківськ.: Плай, 1999.
19. Шиян Б. Теорія і методика фізичного виховання школярів. – Тернопіль, 2001.
20. Українська педагогіка в персоналіях: У 2 кн. Кн. 1: Навч. посібник / За ред. О.В. Сухомлинської. – К.: Либідь, 2005.
Додаток А
Взірець вправ, які виконуються в залі за Т. Франком
I. Вступні вправи.
З обводу кола подаємо м’яч середущому бічним замахом, те саме в маршу і в бігу.
Марш зі скрутам туловища і вимахом рук.
Вимахи рамен у ході, ногу просту викидаємо вперед, руки вперед і вбік.
II.Головні.
Поглиблюємо присід, заточуємо кола раменами вперед і боком.
Бічний випад і згин туловища. Згин рамен, піднос коліна вгору, руки вгору.
Утворення чести до вправ у шаховім порядку пересунення вбік кроком підскоками. В розкроку сильний згин вперед зі скрутам туловища.
При щеблівці задом з викроком легкий випруг. Передом згин сильний, хапаємо руками за щабель і звис котіть головою.
На трамі на висоті шиї вищим підкопом, сід бічний, згин ритмічний чолом до траму. Відмах передом.
Згин рамен, ластівка на одній нозі, піднос коліна до чола при помочі рук.
Похил, піднос правої руки і лівої ноги, потім навпаки.
Перескоки з розбігу через плотик 60 цм. висоти.
Марш випружений на пальцях. Дужанка. Коломийковий крок.
III.Кінцеві.
Лежимо задом при щеблівці, хапаємо руками за щабель, підносимо ноги догори, потім спускаємо вбік. Як нема щеблівки – один вправляючий помагає другому.
Через козла і скриню на поперек у двох чергах: перескок з підгином ніг ірозкрочний, через скриню переворот.
Вимахи рук і підскоки без напруги м 'язів.
Марш зі співом.
ДодатокБ
Короткий аналіз першого українського навчального посібника з фізичного виховання «Історія й теорія руханки»
На основі аналізу творчого доробку Тараса Франка можна з упевненістю стверджувати, що своєю навчально-методичною та видавничою діяльністю він значно посприяв розвиткові національної фізичної культури. В 1923 році виходить перша ґрунтовна монографія Тараса Франка «Історія і теорія руханки». В українській історико-педагогічній літературі дана праця є однією з перших наукових розвідок з основ теорії спорту та його історичного аналізу. Вперше систематизується історичний матеріал щодо становлення та розвитку спортивного руху на українських землях.
Характерним є те, що Т. Франко розглядає фізичну культуру і спорт як вагомий засіб відродження нації. З цього приводу він пише: «Справи тепер стоять так, що або весь український народ буде організований на безпартійній основі сокільства, або ще сто літ сидітиме в неволі. Відродити широкі народні маси й виховати нове сильніше покоління може тільки руханка». Дане твердження Т. Франко сформулював на основі глибокого аналізу тогочасної геополітичної ситуації. В силу відомих причин, на початку 20-х років минулого століття українська нація знаходилась у стані глибокої політичної, культурної, соціально-економічної кризи. Багатомільйонна нація знаходилась під владою різних держав-окупантів, умови бездержавності важким тягарем тиснули на спроби відродження та організації українського життя. Ліквідовувались українські політичні партії, об'єднання і товариства. За таких умов, фізкультурно-спортивний рух був чи не єдиним легальним об'єднуючим фактором. Це розуміли всі, і тому активно поповнювались ряди спортивних товариств, куди йшли, можливо, не стільки за здоров'ям і фізичним вдосконаленням, скільки за таким потрібним відчуттям єдності та організованості.