Звичайно, перевантаження в школі не причина тривоги, а несприятливий фон, на якому під впливом інших причин можуть пишним кольором розцвісти емоційні розлади.
Конфлікти в школі можуть приводити до потребуючих корекції поведінкових порушень, наприклад, до «школофобії», в основі якого часто лежить страх перед школою; боязнь знущань і образ може привести до прогулів. Разом з тим батьківська домівка яка повинна служити позитивним чинником, може бути причиною дезадаптації підлітка. Сюди входить ряд причин: обтяжені психічні умови (дисгармонія в сім'ї, часті сварки, конфлікти і т. д.), економічний стан батьків, освіта. Дезадаптація підлітка як причина, може мати як наслідок навіть покинуту школу. У таких підлітків виявляються особові порушення і відхилення соціальної поведінки. Їх початковим пунктом часто служать порушення формування особистості, схильність до пониженого настрою, занижена самооцінка, і, отже, невпевненість в собі, висока тривожність [47, с.69] .
Отже, переживання соціального стресу пов’язане з емоційним станом, на фоні якого розвиваються соціальні контакти, а для підлітків має неабияке значення думка однолітків; фрустрація потреби в досягненні успіху характеризується несприятливим психологічним фоном у класі, який не дозволяє учневі реалізувати потреби в успіху, досягненні високого результату; проблеми та страх у взаєминах із вчителями впливають на зниження успішності через негативний емоційний фон з ними (вчителів не цікавить думка учнів, авторитарний стиль діяльності, незнання психологічних особливостей дітей даного віку тощо).
Висновки до розділу 1
Основну симптоматику тривожності і страху почали розглядати ще старогрецькі мислителі (Діоген), арабські філософи, мислителі європейського середньовіччя (Спіноза, Паскаль).
Позиції вчених у вивченні тривожності різні. Проте, в основному, тривожність розглядається як емоційний стан особистості, який надає негативну дію на психіку людини.
Тривога - це смутний, неприємний емоційний стан, що характеризується очікуванням несприятливого розвитку подій, наявністю поганих передчуттів, страху, напруги і хвилювання. Тривога відрізняється від страху тим, що стан тривоги зазвичай безпредметний, тоді як страх припускає наявність об'єкту, що його викликав, людини, події або ситуації.
Тривожність - це схильність людини до переживання стану тривоги. Частіше за все тривожність людини пов'язана з очікуванням соціальних наслідків її успіху або невдачі. Тривога і тривожність тісно пов'язані із стресом. З одного боку, емоції тривожного ряду є симптомами стресу. З другого боку, початковий рівень тривожності визначає індивідуальну чутливість до стресу.
Шкільне навчання неможливе без хвилювання, адже пізнання нового завжди викликає деяку тривожність.
Певний рівень тривожності – природна й обов’язкова характеристика активної діяльності особистості. У кожної людини є свій оптимальний рівень тривожності, тобто корисна тривожність.
І одна з головних задач соціального педагога направити корисну тривожність підлітків у вірне русло.
РОЗДІЛ 2 РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ПІДЛІТКАМИ
СХИЛЬНИМИ ДО ТРИВОЖНОСТІ
2.1. Зміст, форми і методи роботи соціального педагога з тривожними підлітками
На сьогоднішній день посада соціального педагога введена в багатьох школах. При цьому частіше за все цей фахівець виконує функції або вихователя, який займається дозвіллям школярів у позаурочний час або соціального працівника.
Проте реальна практика шкіл переконливо показує, що цей фахівець має свій специфічний об'єм професійної діяльності. Соціальний педагог – це фахівець, який на основі одержаних в результаті діагностики даних педагогічно грамотно може розробити методику, методичні рекомендації для їх реалізації в педагогічній діяльності різних фахівців школи. Крім того, він і сам повинен уміти педагогічно правильно побудувати виховну, соціально-педагогічну роботу з окремими учнями, різними групами школярів, їх батьками, вчителями.
Він може допомогти:
а) вчителю:
- розробити індивідуальну методику роботи з учнем по його навчанню і вихованню;
- організувати соціально-педагогічну роботу з класом;
- спланувати і надати допомогу в розробці методики реалізації взаємостосунків з окремими батьками;
- допомогти у вирішенні конфлікту між вчителем і учнем; вчителем, учнем і його батьками; вчителем і класом і ін.;
б) учню порадами (консультацією):
- у роботі по самовдосконаленню;
- як подолати (попередити в майбутньому) конфліктні ситуації (відносини) в класі, з вчителем, з батьками;
в) батькам консультацією, порадою, методичною допомогою: в налагоджуванні взаємостосунків з сином (дочкою);
- для коректування соціально-педагогічної роботи з своєю дитиною;
- у розвитку (узгодженні) відносин з вчителем на користь вдосконалення соціально-педагогічної роботи з дитиною [6, с.56].
Як показує досвід багатьох шкіл, в сучасних умовах соціально-педагогічна діяльність фахівця може бути представлена в широких межах. Даний факт диктує необхідність введення спеціалізацій в соціальній педагогіці.
Найхарактернішими спеціалізаціями соціального педагога можуть бути:
- організатор позаурочної роботи (класний вихователь);
- організатор дозвілля;
- педагог-психолог;
- соціолог;
- соціальний працівник;
- методист.
Будь-яка із спеціалізацій припускає, що соціальний педагог, крім загальнопрофесійної матиме і певну спеціальну підготовку для виконання конкретних соціально-педагогічних завдань. Підготовка соціальних педагогів різних спеціалізацій може здійснюватися як у вищих учбових закладах, так і в рамках додаткової професійної освіти [13, с.43].
Щодо соціально-педагогічної роботи з тривожними підлітками, нас буде більш цікавити спеціалізація соціального педагога – педагог-психолог. Дана спеціалізація соціальної педагогіки набуває все більше поширення. В її основі – виконання одночасно функцій психолога і соціального педагога у роботі з учнями, що мають труднощі в навчанні, проблеми з вихованням, взаємостосунками з однолітками, вчителями. Основними об'єктами його роботи виступають:
- школяр (важковиховуваний, педагогічно запущений, проблемний, дезадаптований);
- класний колектив, окрема група школярів, які мають різні соціальні проблеми;
- вчитель, що має проблеми в роботі з учнем або учнями і їх батьками;
- вчительський колектив;
- батько, що має проблеми у взаємостосунках з своєю дитиною, з вчителем;
- батьківський колектив.
Як основні напрями соціально-педагогічної роботи соціального педагога можна виділити наступні:
- первинне виявлення відхилень в особистості школяра і їх впливи на його навчання і поведінку. При необхідності окремі школярі можуть бути направлені на діагностику до медичних або медико-психолого-соціальних установ для поглибленої діагностики;
- взаємодія з медичними і соціальними центрами по забезпеченню більш повної діагностики і організації коректувальної або виправної роботи з окремими школярами, які мають різні відхилення;
- направлена соціально-педагогічна робота з окремими школярами і групами;
- взаємодія з різними центрами по роботі з дітьми з відхиленнями в поведінці, для координації сумісних виховних зусиль;
- соціально-педагогічна допомога вчителю в роботі з учнем, класом;
- психолого-педагогічне консультування школярів, вчителів і батьків.
При цьому важливо підкреслити, що соціальний педагог не є власне професійним психологом, а тому його можливості дещо обмежені і в плані діагностики, і в плані консультування, а тим більше корекції психологічних проблем [20, с.51].
Зміст соціальної роботи з тривожними підлітками визначається основними функціями професійної діяльності соціального педагога, до яких відносяться:
- діагностична: тобто постановка соціально-педагогічного діагнозу (тривожності), вивчення соціально-педагогічного фону, виявлення соціально-педагогічних процесів, що спричинили тривожність в учнів, т.д.;
- організаційна: організація соціально-педагогічної діяльності всіх суб'єктів освітніх процесів в сферах виховної (виправної, коректувальної) діяльності, дозвілля; здійснення взаємодії медичних, освітніх, культурних, спортивних, правових установ, суспільств і добродійних організацій в соціально-педагогічній діяльності;
- прогностико-проективна: участь в прогнозуванні і проектуванні соціально-педагогічних процесів класного колективу, розвитку школи, конкретного мікросоціуму, окремих осіб як об'єктів соціально-педагогічної діяльності;
- управлінська: участь в управлінні соціально-педагогічними процесами в класних колективах, групах, школі в цілому;
- координаційна: організація взаємодії фахівців і служб школи з приводу оптимізації соціально-педагогічного простору і соціально-педагогічного ефекту освіти і виховання [20, с.54].
Якщо говорити про особливості роботи з тривожними підлітками, стає зрозуміло, що саме це поняття висвічує як головне проблему самого підлітка, його неоднозначну соціальну перспективу.
Така дитина потребує допомоги, направленої, з одного боку, на зміну складної життєвої або соціально небезпечної ситуації, в якій він опинився, а з іншого – на мінімізацію його соціальних, психологічних і педагогічних проблем і труднощів з метою їх поетапного освоєння і подолання.
Саме такий комплексний соціально-педагогічний підхід в роботі з цією категорією дітей і повинен бути встановлений в основу розробки соціально-педагогічних технологій роботи з ними. При цьому необхідно враховувати, що соціально-педагогічна робота з тривожними дітьми:
- виявлення підлітків цієї категорії в дитячому середовищі і організація роботи з ними;