Положення початок змінюватися, коли гостро встали проблеми підвищення якості знань учнів. В 1958 році в «Учительській газеті» з'явилася стаття Б.П. Єсипова й Л.П. Арістовой під характерною назвою: «Розкрити підручники». Автори її звертали увагу вчителів на те, що питання поліпшення самостійної роботи учнів на уроці не можуть бути вирішені, якщо не будуть використатися підручники й навчальна література. Тому замість традиційним вимоги, що стало, «Закрити підручники» на заняттях вони пропонували застосовувати різноманітні форми навчальної роботи із книгою з метою активізації пізнавальної діяльності учнів. Саме із цього часу намітився поворот до більше широкого використання й методичного вдосконалювання роботи з підручником у процесі навчальних занять.
Щоб робота з підручником на уроці давала навчальний ефект, учителеві необхідно дотримувати наступні вимоги:
а) Насамперед істотне значення має правильний вибір матеріалу (теми) для самостійного вивчення по підручнику на уроці. Відомо, що не всяке питання учні можуть засвоїти самостійно без докладного пояснення його вчителем. Багато тем містять у собі зовсім нові відомості, носять вступний або узагальнюючий характер. Їхнє вивчення викликає в школярів більші труднощі. Природно, що по таких темах не слід відсилати учнів до самостійної роботи з підручником, їх потрібно викладати й пояснювати самому вчителеві. Таким чином, дотримання принципу доступності навчання є однією з умов правильної організації самостійної роботи учнів з підручником з метою оволодіння новим матеріалом.
б) Самостійній роботі учнів з підручником, як правило, повинна передувати ґрунтовна вступна бесіда вчителя. Насамперед, потрібно точно визначити тему нового матеріалу, провести загальне ознайомлення з його змістом, звернути увагу учнів на ті питання, які вони повинні засвоїти (іноді їх корисно записати на дошці або вивісити у вигляді таблиці), а також дати докладні ради про порядок самостійної роботи й самоконтроль.
в) У процесі занять учителеві потрібно спостерігати за ходом самостійної роботи учнів, задавати деяким з них питання, як вони розуміють досліджуваний матеріал. Якщо деякі з них будуть натрапляти на труднощі, необхідно допомогти їм розібратися в незрозумілих положеннях.
г) Серйозна увага варто обертати на вироблення в школярів уміння самостійно осмислювати й засвоювати новий матеріал по підручнику.
д) Нерідко самостійній роботі з підручником може передувати демонстрація досвідів і наочних приладдя з метою створення на занятті проблемної ситуації й стимулювання учнів до більше вдумливого осмислення досліджуваного матеріалу.
е) Вивчення нового матеріалу по підручнику нерідко проводиться у формі вибіркового читання окремих місць із метою самостійного засвоєння питань описового характеру. У такому випадку виклад матеріалу вчителем чергується з роботою учнів над підручником.
ж) При вивченні нового матеріалу нерідко виникає необхідність звернутися до короткого відтворення пройдених раніше тим. Основним методом у таких випадках, як правило, виступає усне опитування. Однак найчастіше він не дає бажаного ефекту, тому що багато учнів не завжди можуть згадати й відтворити пройдений матеріал. У таких випадках краще використати самостійну роботу з підручником.
з) Робота з підручником у жодному разі не повинна займати весь урок. Її необхідно сполучати з іншими формами й методами навчання. Так, після роботи з підручником обов'язково потрібно перевіряти якість засвоєння досліджуваного матеріалу, давати вправи, пов'язані з виробленням умінь і навичок і подальшим поглибленням знань учнів.
Наведені приклади показують, що самостійна робота учнів з підручником по засвоєнню нового матеріалу як метод навчання жадає від учителя гарного знання й практичного володіння різноманітними прийомами її організації.
Лабораторні роботи (заняття) по оволодінню новим матеріалом.У системі роботи зі сприйняття й засвоєння нового матеріалу учнями широке застосування знаходить метод лабораторних робіт. Своя назва він одержав від лат. laborare, що значить працювати. На більшу роль лабораторних робіт у пізнанні вказували багато видатних учених. «Хімії, – підкреслював М.В. Ломоносов, – навчитися неможливо, не бачивши самої практики й не приймаючись за хімічні операції». Інший видатний російський хімік Д.И. Менделєєв відзначав, що напередодні науки красується напис: спостереження, припущення, досвід, указуючи тим самим на важливе значення досвідчених (лабораторних) методів пізнання.
Лабораторна робота – це такий метод навчання, при якому вчителі проробляють досвіди або виконують певні практичні завдання й у процесі їх сприймають й осмислюють новий навчальний матеріал.
Проведення лабораторних робіт з метою осмислення нового навчального матеріалу містить у собі наступні методичні прийоми: 1) постановку теми занять і визначення завдань лабораторної роботи, 2) визначення порядку лабораторної роботи або окремих її етапів, 3) безпосереднє виконання лабораторної роботи учнями й контроль учителі за ходом занять і дотриманням техніки безпеки, 4) підведення підсумків лабораторної роботи й формулювання основних висновків.
Лабораторні роботи як метод навчання багато в чому носять дослідницький характер, і в цьому змісті високо оцінюються в дидактику. Вони будять в учнів глибокий інтерес до навколишньої природи, прагнення осмислити, вивчити навколишні явища, застосовувати добуті знання до рішення й практичних, і теоретичних проблем. Це виховує сумлінність у висновках, тверезість думки. Лабораторні роботи сприяють ознайомленню учнів з науковими основами сучасного виробництва, виробленню навичок звертання з реактивами, приладами й інструментами, створюючи передумови для технічного навчання.
5. Методи навчальної роботи з вироблення вмінь і навичок застосування знань на практиці
У процесі навчання велике значення має вироблення в умінь, що вчаться, і навичок застосування отриманих знань на практиці.
Метод вправ.Уміння й навички формуються за допомогою методу вправ. Сутність цього методу полягає в тому, що учні роблять багаторазові дії, тобто тренуються (вправляються) у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці й таким шляхом поглиблюють свої знання, виробляють відповідні вміння й навички, а також розвивають своє мислення й творчі здатності. Із цього визначення треба, що вправи, по-перше, повинні носити свідомий характер і проводитися тільки тоді, коли учні добре осмислять і засвоять досліджуваний матеріал, по-друге, вони повинні сприяти подальшому поглибленню знань й, по-третє, сприяти розвитку творчих здатностей школярів.
На організацію тренувальної діяльності впливає також характер тих умінь і навичок, які потрібно виробляти в учнів. У цьому змісті можна виділити: а) усні вправи; б) письмові вправи; в) виконання практичних завдань по предметах, пов'язаних із проведенням вимірювальних робіт, з виробленням умінь звертання з механізмами, інструментами й т. д.
Для організації тренувальних вправ по застосуванню знань на практиці істотне значення мають ті прийоми, які використаються в процесі формування вмінь і навичок. До цих прийомів ставляться наступні:
перший – учитель, опираючись на засвоєні учнями теоретичні знання, пояснює їм мета й завдання майбутньої тренувальної діяльності;
другий – показ учителя, як потрібно виконувати ту або іншу вправу;
третій – первісне відтворення учнями дій по застосуванню знань на практиці;
четвертий – наступна тренувальна діяльність учнів, спрямована на вдосконалювання практичних умінь, що здобувають, і навичок.
Звичайно, не завжди ці етапи виступають із достатньою чіткістю, однак подібна ступінчастість тією чи іншою мірою властива утворенню будь-якого вміння й навички.
При підборі вправ істотно важливо, щоб вони сполучали в собі наслідувальну й творчу діяльність учнів і жадали від них кмітливості, міркувань, пошуку власних шляхів рішення того або іншого завдання. Ще К.Д. Ушинський відзначав, що наслідування тільки тоді корисно, коли з нього виростає самостійна діяльність. Ця ідея одержала подальший розвиток у педагогіці. Л.В. Занков вказував, що якщо в основі оволодіння знаннями й тренувальними вправами учнів лежить лише відтворююча діяльність, те їхнє мислення й діяльність ідуть як би по торованому шляху. Це не тільки не сприяє, але в деяких випадках навіть гальмує розумовий розвиток школярів. Вони не привчаються до глибокого аналізу фактичного матеріалу, а прагнуть лише механічно запам'ятати інформацію й способи її застосування на практиці.
З іншого боку, учителеві необхідно знати про ті труднощі, з якими сполучена тренувальна діяльність. Вправи, особливо якщо вони проводяться творчо, пов'язані з тим явищем, що у психології й педагогіці прийнято називати переносом знанні. Суть цього явища полягає в тім, що в процесі навчальної роботи учнем доводиться як би переносити засвоєні розумові операції, уміння й навички на інший матеріал, тобто застосовувати їх в інших умовах. Засвоївши на основі конкретних прикладів і фактів те або інше правило, учень не завжди легко оперує їм, коли це правило потрібно застосувати в нової, що раніше не зустрічалася ситуації, або з його допомогою пояснювати нові явища й факти. У цьому зв'язку Н.А. Менчинська підкреслювала, що учнем порівняно неважко на основі аналізу прикладів і фактів зробити необхідні теоретичні висновки, сформулювати правила й набагато сутужніше застосовувати ці висновки до пояснення нових прикладів і фактів. Останнє саме й має місце при закріпленні засвоєного матеріалу.