На території України краєзнавство поширилося в XIX столітті. Йому приділяли багато уваги вчені, письменники, дослідники – Т. Шевченко, П. Куліш, А. Метлинський, Я. Макарович, В. Полетика.
Краєзнавчі ідеї пропагувало Кирило-Мефодієвське товариство (1845-1847 рр.). У публікаціях кирило-мефодіївців – В. Білозерського, М. Гулака, М. Костомарова, П. Куліша, О. Макаровича, йдеться про українське національне відродження і панславізм, побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, рівність усіх слов’янських народів та ін. Кирило-мефодіївці піклувались про розвиток народної освіти, Поширювали ідеї краєзнавчого вивчення міст і сіл України тощо.[12:стр. 47]
В 70-х роках XIX ст. у Києві засновано “Товариство Нестора Літописця”, а в 1872-1878 роках була проведена етнографічно-статистична експедиція П. Чубинського, яка започаткувала систематичну краєзнавчу роботу на Україні. Неоціненний внесок у вивчення української регіональної етнографії зробив Ф. Вовк, філології – П. Житецький, І. Франко, мистецтва – П. Мартинович, музики М. Лисенко, М. Леонтович та ін.
Значну роль у розвитку краєзнавства відіграла організація “Руська трійця”. Під час народознавчих мандрівок учасники “Руської трійці” вивчали ремесла і архітектуру, одяг і господарство, торгівлю і релігію, розшифровували рукописні книги та давні документи, вивчаючи за допомогою цього історію і розповідаючи про неї сучасникам. Складена членами “Руської трійці” програма-опитувальник, яким вони користувалися під час своїх подорожей по краю, була спробою вироблення наукової основи краєзнавчої роботи. Ця перша програма з краєзнавства в Україні успішно використовувалась у роботі послідовників “Руської трійці” як програмний документ а в роботі вчителів краєзнавців.
Особливу роль краєзнавчої діяльності у навчально-виховному процесі відводив визначний педагог П. Каптерев: “Безперечно, прийде час, коли навчальні прогулянки і освітні подорожі стануть необхідним і значним елементом виховання, і людина, яка не бачила достатньо різних куточків своєї батьківщини, не буде вважатися освіченою людиною”.
В 1896 році в освіті з’являється нова течія – “локалізація” навчального процесу на всіх етапах під час вивчення різних предметів, з якою виступив Е.Звягінцев. Ним була розроблена система вивчення рідного краю:
1. послідовний консерватизм – спочатку краєзнавчий матеріал у масштабі свого села, мікрорайону, потім району, області, країни – для початкових класів;
2. сполучений концентризм – коли наводяться приклади з усіх трьох масштабних ареалів: міського, районного, обласного.
В Україні на початку XX століття про наукові краєзнавчі дослідження йшлося у працях вчених П. Туровського, Л. Рудницького. Зокрема, в “Задачах и дределах географии”, “Короткій історії України” Рудницького(1910).
Софію Русову захоплювала діяльність “Південно-Західної філії Російського Географічного Товариства” яка вивчала етнографію, словесність, історію, діалекти та економіку України. С. Русова їздила по селах і записувала пісні, обряди, казки. Водночас з цим вона наголошувала на тому, що величезне значення у навчанні і вихованні підростаючих поколінь мають географія і природознавство, історія, філософія та ін.[27:стр. 33-34]
Проблеми краєзнавчого вивчення особливостей конкретної територій вивчали і гуртки товариства “Просвіта”, які створювалися в Україні в 1905-1907 роках. У статуті товариства йшлося про піднесення культурного рівня і етнографічного добробуту.
Завдяки комплексній системі навчання краєзнавство в Україні і в Росії успішно розвивалося в 20-30 роках XX століття. У 1918-1922 роках цей предмет називався “Вивчення рідного краю”, а з 1922 року в педагогічних інститутах були введені спе5ціальні курси – “Краєзнавство”, “Основи краєзнавства”, “Методика краєзнавства”.[12:стр. 75-76]
Незважаючи на значні досягнення в галузі наукового і шкільного краєзнавства, до кінця 30-х років масовий краєзнавчий рух пішов на спад.
В 60-х роках краєзнавство знову вивчається. Разом з тим виникає потреба переглянути деякі принципові питання дидактичного плану саме з цього предмета. Більшість тогочасних учених, педагогів, краєзнавців-любителів наголошували на нагальній необхідності дослідження рідного краю.
Найінтенсивніше велася краєзнавча роботи в 1960-1980 роках на всій територій Радянського Союзу. Краєзнавчо-туристичні експедиції учнів досліджували територію за такими напрямами: по місцях бойової слави, географічний, історичний, екологічний тощо.
1.2 Значення факультативних занять з краєзнавства
Важливою ділянкою краєзнавчої роботи в школі є факультативні заняття. Досвід підтверджує, що вони хоча й належать до категорії навчальних, однак в основному передбачають широку позакласну і позашкільну діяльність. Головними особливостями факультативів є: поглиблене теоретичне вивчення матеріалу, різноманітність форм і методів роботи. В їх основі лежить добровільний та глибокий інтерес учнів до краєзнавства, а також самостійна діяльність. Краєзнавчі факультативи організовують тих школярів, які прагнуть самостійно отримати знання про рідний край, поглиблено вивчають документальні матеріали місцевих архівів, музеїв, наукову краєзнавчу літературу, беруть участь в експедиціях.
Аналіз науково-методичної літератури засвідчує, що за змістом факультативні курси поділяються на ті, які повністю ґрунтуються на краєзнавчому матеріалі, та на загально-історичні, з використанням місцевого матеріалу. Перші дають учням можливість отримати систематичні знання з історії рідного краю, в других – краєзнавчий матеріал включається тільки на основі логічних зв`язків. Вибір факультативу з історії краю обумовлюється підготовкою вчителя до його проведення, інтересом учнів до вивчення свого краю, наявністю навчальної бази. Дослідницька спрямованість у роботі факультативу з історії краю є необхідною умовою його успішної діяльності. Тому в роботі краєзнавчого факультативу особлива увага приділяється самостійній дослідницькій діяльності його слухачів. Факультативні заняття вимагають диференційованого підходу до учнів, врахування їхніх інтересів, умінь і пізнавальних можливостей.
1.3 Система методичної роботи з краєзнавства
На основі вивчення досвіду організації і проведення краєзнавчої роботи була розроблена система методичної роботи з краєзнавства. Вона передбачає: покращення рівня знань, умінь і навичок учнів; поглиблення історичної пам`яті про минуле рідного краю і тим самим сприяє вихованню любові до нього.
Розроблені програма і методичні рекомендації проведення факультативних занять з краєзнавства включають в себе різноманітні форми і методи навчання, зорієнтовані на поглиблене вивчення краєзнавчих об`єктів учнями. Серед них визначальними є: методичні схеми і рекомендації вивчення краєзнавчих об`єктів; екскурсії до краєзнавчого музею; тематичні розповіді екскурсовода і керівника факультативу; навчально-практичні роботи, лабораторні (з документами, архівними матеріалами з історії краю); зустрічі з ветеранами війни, національно-визвольного руху українського народу; практикуми в місцевому архіві; тематичні походи та експедиції; конференції з історії краю; організація книжкових тематичних виставок і занять з бібліографії краю; робота з краєзнавчими текстами; дидактичні ігри з краєзнавства; ярмарки народних пісень, приказок, предметів побуту.
Для вчителя, який організовує вивчення історії рідного села (міста) рекомендуємо таку послідовність цієї роботи:
Розповідь про першу історичну згадку про село (місто).
Розпочати збір матеріалів про історію села (міста) або якщо вони зібрані, то їх підготовку(або вивчення) здійснити у такій послідовності:
- історичні відомості про заснування і назву села (міста);
- як здійснювалась його забудова;
- перші поселенці і їхні заняття;
- як зростала чисельність жителів;
- умови життя, національний і соціальний склад населення;
- вулиці і площі населеного пункту, їх назви та історія;
- які визначні історичні місця знаходяться у вашому селі (місті);
- формування архітектурного обличчя села (міста);
- визначні особистості – вихідці з рідного села (міста).
В процесі виконання цієї роботи періодично з учнями проводяться бесіди на тему: ”Історія села (міста) – історія нашої Батьківщини”, “Роль і місце вивчення історії села(міста) в нашому житті”, “Історія села (міста) в народних піснях, переказах, легендах, віршах, оповіданнях”.[3:стр. 27]
Поглиблюється вивчення певного краєзнавчого об`єкту з учнями і під час тематичних екскурсій до краєзнавчого музею села (міста). Підсумком роботи, своєрідним звітом можуть бути учнівські реферати, до написання яких ставляться певні вимоги: різноманітність тем, відображення в них всієї специфіки краєзнавчої роботи, самостійність у роботі над рефератом, збір і оброблення матеріалу, його систематизація, написання і захист реферату.
Для поглиблення і деталізації краєзнавчої роботи можна запропонувати учням написання рефератів про історію вулиці села(міста), де вони проживають у відповідно обраний період. Схема підготовки матеріалів до написання реферату з історії вулиці буде мати такий вигляд: історія назви вулиці; події, що відбулися на цій вулиці; історія її забудови, перспективи розвитку; історія побудови та розвитку промислових підприємств, установ та закладів, що розташовані на цій вулиці; історія окремих будинків і споруд; бібліографії цікавих людей. які жили або проживають на вулиці; пам`ятники історії, культури на вулиці. Крім цього учням, які бажають вивчати історію конкретної вулиці, можна запропонувати підготувати реферат на одну з таких тем: “Рідна вулиця”, “Історія вулиці, на якій ти живеш”, “Роль вулиці у твоєму житті”. “Меморіальна дошка – візитна картка історії вулиці”.