Не залишилась ця проблема поза увагою науковців. Чимало цікавих досліджень з цього питання у Ю. Бабанського, І. Підласого, А. Фурмана, М. Фіцули, А. Кузьмінського, В. Омельченко, О. Вишневського та інших.
На уроках проводиться вивчення всього програмовогоматеріалу у логічній послідовності, яка забезпечує системність його викладання, застосовуються навчальні методи (словесні, наочні й практичні), демонструються різні види унаочнення, проводяться досліди, використовуються відповідні методичні прийоми.
У початкових класах урок триває 35-40 хвилин. Він має початок і кінець, що є ознакою його як форми.
Урок має такі особливості, зазначають Л. Нарочна, Г. Ковальчук, К. Гончарова [51]:
- він є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв'язуються певні навчально-виховні завдання;
- кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;
- на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;
- відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логічній послідовності;
- є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;
- спільна діяльність учителя й учнів, а також спілкування великої сталої групи (класу) , створює можливості для згуртування колективу дітей;
- сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів..
В. Пакулова та В. Кузнєцова [54] підкреслюють, що сучасний урок природознавства виконує у навчально-виховному процесі наступні функції:
1. Навчальна (пізнавальна) функція пов'язана із надбаннямучнями систематичних знань, умінь і навичок зприродознавства. Для цього учитель при підборіматеріалу виділяє головні і другорядні поняття,забезпечує їх розвиток з уроку в урок, підвищуєякість знань учнів.
До навчальної функції уроку відноситься також формування у молодших школярів системи загальнонавчальних і спеціальних практичних умінь і навичок. Загальнонавчальні уміння і навички: робота з підручником, зошитом; схематична замальовка на дошці і в зошитах і т. ін. Спеціальні уміння і навички: ведення фенологічних спостережень у природі, спостережень за працею людей у різні пори року; робота зі „Щоденником спостережень”; уміння орієнтуватися на місцевості, користуватися приладами, розпізнавати частини рослин, оформляти колекції, гербарії і т. ін.
2. Виховна функція уроку полягає у формуванні в молодших школярів під час навчання і розумінняосновних законів розвитку природи й суспільства.
Зміст природознавчого матеріалу дозволяє вирішитизавдання патріотичного, екологічного, трудового таестетичного виховання учнів. На уроках природознавстваучитель розказує школярам про діяльністьприродоохоронних органів з охорони і відновленняприродних ресурсів, турботу про здоров'я людини іпокращення умов їх життя, вчить дітей правил поведінки вприроді, бережливе ставлення до неї.
На уроках, узагальнюючи індивідуальні спостереження школярів за працею людей, учитель показує його значення для підвищення рівня життя українського народу, формує повагу до праці і людей праці, привчає дітей до загальнокорисної праці, формує у них трудові уміння і навички.
Вивчення тіл і явищ природи сприяє розвитку у дітей естетичного смаку, привчає їх бачити і чути прекрасне, цінувати його.
3. Розвивальна функція уроку включає в себе розвиток у молодших школярів якостей особистості зв'язаних з їх розумовими і пізнавальними здібностями. На уроках природознавства учитель розвиває мислення учнів, тренує їх пам'ять, виробляє їх увагу, спостережливість. З цією метою продумується спеціальна система завдань, які спрямовані на вирішення таких завдань, як формування в учнів уміння описувати об'єкти природи, виділяти головні і другорядні ознаки, порівнювати, узагальнювати і робити висновки в ході спостереження, проведенні найпростіших дослідів.
4. Стимулююча функція уроку пропонує таке навчання, яке викликає у всіх учнів стійку потребу в знаннях, інтерес до вивчення природи, активує пізнавальну діяльність.
Шкільний курс природознавства, його зміст, процес вивчення, матеріальна база володіють цілою системою стимулів, які сприяють розвитку у дітей інтересу до навчання. Це новизна навчального матеріалу, зв'язок із раніше засвоєним, опора на спостереження, практична значущість матеріалу, що вивчається, використання краєзнавчого матеріалу, проблемного підходу до навчання, організація пізнавальної діяльності дітей, розвиток їх самостійності, робота з натуральними об'єктами природи, найпростішими приладами, використання в навчальному процесі технічних засобів навчання і тощо.
5. Самоосвітня функція уроку пов’язана з навчанням школярів прийомам і методам самостійної роботи: з підручником природознавства, „Щоденником спостережень”, глобусом, географічною і контурною картою, таблицями і малюнками. Вона здійснюється на різних етапах уроку, азакріплюється в домашній роботі.
Готуючись до уроку, вчитель докладно продумує основні його етапи: формулює тему, визначає навчальну, виховну і розвивальну мету, продумує зміст уроку, послідовність застосування методів і прийомів навчання, форму і зміст самостійної роботи учнів, способи керування навчально-пізнавальноюдіяльністю учнів, підсумок уроку, домашнє завдання. Отже, у підготовці й проведенні уроку виникає ланцюг взаємозв'язків: тема → мета → зміст → форми → методи → прийоми → результат уроку.
Уроки природознавства відрізняються від уроків з інших предметів не тільки змістом навчальногоматеріалу, а й характерними для цього предмета методами і прийомами: організацією спостережень за об’єктами та явищами природи , використанням приладів для проведення дослідів, практичних робіт, використанням краєзнавчого матеріалу, географічних карт.
Природознавство тісно пов'язане з навколишньою природою і господарською діяльністю людей. Майже на всіх уроках учитель може використовувати краєзнавчий матеріал, пов'язуючи навчання з життям.
О. Вишневський [18] вирізняє різні підходи до класифікації уроків:
- за основними способами їх проведення (уроки-лекції, кіноуроки, уроки-бесіди і т. ін.);
- за характером пізнавальної діяльності (уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки сприйняття фактів, уроки утворення понять, уроки повторення і узагальнення);
- за мірою самостійної роботи учнів (уроки самостійної роботи учнів, уроки роботи вчителя з класом);
- за етапами засвоєння інформації (вступні уроки, уроки ознайомлення з навчальним матеріалом, уроки засвоєння знань, умінь і навичок, уроки застосування і закріплення інформації).
Однак найпоширенішою в педагогічній теорії і практиці є типологія уроків за основною дидактичною метою (В. Онищук, Г. Щукіна та інші).
Найпоширенішим типом у практиці школи, за словами О. Вишневського [18], є комбінований урок, але він є також найменш цінним, оскільки веде до стандартизації навчання, стереотипного поєднання ланок уроку. Виділення для кожного уроку іншої головної дидактичної мети дає можливість урізноманітнити способи і форми навчальної діяльності, забезпечує оригінальність і неповторність уроку.
Тип уроку визначається послідовністю його ланок — структурних елементів — і є їх конкретним, продуманим, однак гнучким, поєднанням. Іншими словами, до структури уроку належать різні варіанти поєднання його елементів.
Отже, кожен урок має свою чітку структурну побудову і є поєднанням різних елементів, таких як: актуалізація опорних знань учнів; засвоєння нових знань; формування умінь і навичок; закріплення і застосування знань, умінь і навичок; перевірка і оцінювання знань; пояснення домашнього завдання.
Творчий підхід до структурної побудови уроку означає відхід від стереотипного, жорсткого поєднання його елементів. Якщо тип уроку визначається за основною дидактичною метою, то вона у свою чергу, залежить від характеру майбутньої діяльності, педагогічної взаємодії, від тих ланок уроку, які переважатимуть (не за часом, а за значенням).
Чітко визначена мета уроку є головною для вибору типу уроку. Якщо за мету ставити засвоєння нових знань, то цю мету можна реалізувати на уроці засвоєння знань; якщо головною дидактичною метою є формування умінь і навичок, то за типом — це урок формування умінь і навичок; на уроці узагальнення і систематизації головною метою є узагальнення і систематизація знань учнів; на уроці формування умінь і навичок дидактичною метою є формування умінь і навичок у школярів; якщо всі дидактичні цілі рівнозначні і не можна виділити головної це буде комбінований тип уроку.