Смекни!
smekni.com

Формування знань про тварин в учнів 3 класу на уроках "Я і Україна. Природознавство" (стр. 7 из 16)

Бесіду проводять тоді, коли можна послатися на факти, які хоча б частково відомі дітям із прочитаних книг, із власних спостережень за тілами або явищами серед природи, в куточку живої природи, на навчально-дослідній ділянці тощо. Проте бесіду можна побудувати і на маловідомому або навіть не відомому учням матеріалі за умови використання роздавального матеріалу, навчальних картин, таблиць, кінофільмів та ін.

Особливість цього методу навчання полягає у тому, що інформація відтворюється або сприймається школярами частинами, у формі запитання – відповідь. Якщо поза увагою дітей залишається хоч одна частина змісту, знання стають фрагментарними, втрачається їх сутність, у дітей зникає інтерес і бажання працювати. Як же забезпечити їх постійну активність у бесіді, цілісне розуміння навчального змісту? Якими дидактико-методичними вимогами визначається ефективність бесіди у процесі навчання молодших школярів? Насамперед слід чітко визначити зміст, на якому будується бесіда, та її цілі. Зміст ділиться на частини. Але поділ на малі за обсягом частини порушує цілісність, а на великі – створює недоступність для розуміння матеріалу. Ці частини повинні бути смисловими. До кожної з них ставиться запитання. Внаслідок цього створюється система запитань, яка будується за принципом наступності і веде до досягнення цілей, зазначає Т.М. Байбара [4].

Основним «інструментом» у бесіді є запитання. Від них залежить її успіх. Запитання повинні бути конкретними за змістом, тобто учень повинен розуміти, про який об’єкт питає вчитель і що саме про нього треба розповісти. Запитання не повинні бути невизначеними, оскільки невизначеність запитання передбачає різні варіанти відповіді. Слід уникати альтернативних запитань. Вони дають можливість випадкового вибору відповідей або спонукають до простого ствердження чи заперечення, і школярі, не осмислюючи суті запитання, намагаються відгадати правильну відповідь. Запитання не повинні бути подвійними чи потрійними. Особливо такими, що стосуються різних об’єктів або різних сторін одного предмета, явища, їх несумісних ознак, властивостей. Ці запитання спричиняють неглибокі і непослідовні відповіді. Дитина розповідає про «все відразу». Вона переходить від одного об’єкта до іншого, розповідає про те, що випадково пригадає, цілеспрямовано не напружує свою думку і пам’ять.

Велике значення для сприймання запитання має не тільки його зміст, а й словесна форма вираження. Не можна у запитання включати невідомі або маловідомі терміни, складні підрядні речення, повторювати запитання декілька разів у різних формулюваннях. Переформулювання запитання здійснюється тоді, коли діти не проявляють активності або відповідають на запитання неправильно. Причиною цього є те, що вони недостатньо або зовсім не розуміють зміст запитання.

Щоб зосередити увагу дітей на запропонованому запитанні, воно ставиться перед усім класом, а для відповіді викликається один учень. Для інших дітей обов’язковою є настанова з її мотивацією на уважне слухання ним відповіді: «Слухайте уважно, щоб змогли проаналізувати відповідь і доповнити її», «Слухайте уважно, щоб змогли поставити запитання про те, що не скаже учень», «Слухайте уважно, щоб змогли дати відповідь на наступні запитання».

Таким чином, щоб використання бесіди на уроках було ефективним необхідно дотримуватися таких вимог:

- чітко визначити зміст, на якому будуватиметься бесіда, та її мету;

- зміст бесіди необхідно поділити на смислові частини і до кожної з них ставити запитання;

- запитання у бесіді повинні бути змістовними, чіткими, конкретними, доступними розумінню дітей.

Врахування вимог до бесіди, зокрема до запитань у ній, а також активне ставлення самого вчителя до бесіди, його емоційний настрій, використання різних організаційних прийомів, уміння тримати в полі зору кожного учня дозволяють залучати до роботи весь клас і підтримувати увагу та інтерес протягом усієї бесіди.

Значне місце на уроках природознавства відводиться розповіді. Розповідь є способом організації взаємозв’язаної діяльності вчителя і учнів, в якій учитель виконує функції джерела навчального змісту та суб’єкта керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів. У цьому методі поєднуються інформаційна й керівна функції вчителя, які рівнозначно важливі і здійснюються одночасно, підтверджують Нарочна Л.К. та Ковальчук Г.В. [4,49]. Розповідь застосовується в тому разі, коли матеріал для проведення бесіди заважкий; коли матеріал уроку новий, зовсім не знайомий учням; коли розглядаються маловідомі явища або випадки з життя природи, історії визначних відкриттів, творча діяльність людей. Розповідь учителя доцільна і в тих випадках, коли виучувані предмети та явища недоступні для безпосереднього спостереження дітей. Розповідь також застосовується під час підготовки учнів до проведення практичної або самостійної роботи, досліду або при організації спостережень.

Педагогічна розповідь, за словами Гончарової К.Д., не тільки повинна відрізнятися цікавістю, а й вміщувати в собі чисто педагогічні якості: вона має бути такою, щоб могла легко закарбуватися в пам’яті дітей, щоб, дослухавши розповідь до кінця, дитина запам’ятала її середину і початок, щоб деталі не затінювали головного і щоб головне, позбавлене деталей, не стало сухим [13,49].

Процес керування пізнавальною діяльністю учнів під час розповіді має свою специфіку. По-перше, керування здійснюється одночасно з монологічним викладом. По-друге, для регулювання і коригування потрібний зворотний зв’язок. У керуванні під час розповіді значне місце повинно займати стимулювання пізнавальної активності учнів, бо для підтримання уваги й виконання внутрішніх розумових дій необхідні вольові зусилля.

У процесі навчання темп засвоєння у кожного учня індивідуальний і залежить від рівня розвитку, наявності опорних знань і умінь. У дітей одного класу він неоднаковий. Тому важливим аспектом є підготовка до сприймання змісту розповіді. Вона полягає у випереджувальному накопиченні чуттєвого досвіду, його актуалізації, у словниковій роботі.

Залучення учнів до активної розумової діяльності під час розповіді відбувається тоді, коли учитель викладає матеріал не як готовий факт, а демонструє об’єктивний механізм його пізнання. Він аналізує, порівнює, протиставляє, виділяє основну думку, узагальнює тощо. Це спонукає дітей сприймати навчальний матеріал за вчителем, порівнювати його з відомими знаннями, власним досвідом, виявляти ціннісне ставлення до нього. Обов’язковою умовою використання таких прийомів є врахування не тільки рівня змістової (опорні знання), а й процесуальної (володіння прийомами розумової діяльності) підготовки школярів.

Прийомами виявлення якості пізнавальної діяльності упроцесі розповіді є складання разом із учнями таблиць, плану, зображення схематичних малюнків, записів опорних слів або звертання до записів, малюнків, схем, заздалегідь зроблених на дошці та ін. Під час виконання таких завдань внутрішні пізнавальні дії школярів та їх результати матеріалізуються, що особливо важливо на початковому етапі навчання.

Зосередженню уваги дітей сприяє інтерес, який збуджується не тільки добором цікавих фактів, доступністю змісту, логікою викладу, але й правильністю, виразністю, яскравістю, образністю мови учителя. Зокрема застосуванням різних мовних засобів: порівнянь, метафор, яскравих епітетів, а також елементів усної народної творчості (прислів’їв, загадок), уривків із художніх і науково-популярних творів. Ці засоби впливають на почуття та емоції школярів і створюють у них позитивний емоційний фон засвоєння.

Під час розповіді значні керівні можливості має техніка мовлення вчителя (темп, паузи, інтонація, риторичні запитання). Правильно вибраний темп викладу є запорукою частини успіху в сприйманні учнями змісту. Темп викладу визначається рівнем підготовки дітей і характером змісту навчального матеріалу. Надзвичайно важливою є інтонація розповіді. Різна інтонація, виразність мовлення дозволяють вчителю виділяти головне, спонукати дітей виконувати різні дії, керувати їхньою поведінкою.

Отже, під час розповіді керівна функція вчителя, з урахуванням зазначених особливостей, може реалізовуватися через:

а) зміст навчального матеріалу (його структуру, логічну побудову, добір фактів);

б) прийоми, які відображають об’єктивні процеси пізнання (аналіз, порівняння, встановлення зв’язків і т. ін.);

в) спеціальні прийоми активізації (застосування засобів наочності, цікавих матеріалів та ін.) і забезпечення зворотного зв’язку через складання схем, таблиць, плану);

г) техніку й культуру мовлення, спілкування.

Розповідь у початковій школі обов’язково поєднується з іншими методами навчання та із засобами наочності. Методи виступають у ній прийомами, що розв’язують конкретні дидактичні підзадачі. Наприклад, прийом бесіди може забезпечувати зворотний зв’язок у конкретній ситуації, актуалізацію відомих фактів, установки на зосередження уваги та ін. Засоби наочності використовуються для ілюстрацій теоретичних положень, створення чуттєвих образів або їх актуалізації.

Важливе місце серед методів навчання відводиться дидактичній грі, зазначає Байбара Т.М., яка є особливою формою пізнання дітьми дійсності. Гра допомагає активізувати навчальний процес, розвиває спостережливість дітей, увагу, пам’ять, мислення, збуджує інтерес до навчання [4,5,6,8, 9].