У наш час започатковується освіта, в основі якої лежить уявлення про гуманістичний тип особистості, яка є самоцінністю й ціллю, а не засобом суспільного розвитку. Відбувається перехід до особистісно зорієнтованої моделі навчання, мета якої - створення максимально сприятливих умов для розвитку і саморозвитку особистості учня, виявлення та використання його індивідуальних особливостей, турбота про його фізичне та емоційне здоров'я. Аналіз принципів, закономірностей та ознак особистісно зорієнтованої моделі навчання свідчить, що їх реалізація неможлива без підтримки будь-яких проявів внутрішніх прагнень учнів [48, 38]. Отже, виховання мотивації учіння школярів і забезпечення мотиваційної основи навчального процесу - одна з умов життєздатності нової моделі освіти, оскільки існує прямий зв'язок ціннісних орієнтацій особистості з її мотиваційною сферою.
Огляд найбільш впливових психологічних теорій мотивації (біхевіористські, когнітивні, психоаналітичні, гуманістичні, теорія К. Левіна, теорія діяльнісного походження мотиваційної сфери людини) дає можливість констатувати, що численність мотиваційних концепцій (тільки в закордонній психології їх налічується близько 50) призвела до неоднозначного вирішення майже всіх проблем, пов’язаних з мотивами і мотивацією [87, 79-80].
Основні мотиваційні теорії розроблено удвох відмінних методологічних традиціях: біхевіористські та когнітивні підходи є суто експериментальними, їх побудовано в традиціях природничо-наукового знання, а більшість психоаналітичних та гуманістичних концепцій розробляються й застосовуються без експериментальної перевірки.
Але незважаючи на те, що мотиваційні концепції як різні способи пояснення, передбачення й керування поведінкою, контрастуючи між собою, іноді здаються несумісними, між ними, як зазначають фахівці (В.М. Дружинін, Є.П. Ільїн, Р.С. Немов, Х. Хекхаузен та ін.), спостерігається взаємодоповнюваність [19, 13-14]. Тому існує необхідність певного синтезу підходів, врахування того раціонального, що є в кожному з них. Значить, навряд чи має сенс різко розмежовувати існуючі погляди на природу мотиваціїлюдської поведінки, яка має подвійну детермінацію - зовнішню і внутрішню. Доцільно розглядати цей феномен як єдність внутрішнього і зовнішнього, соціального і індивідуального, фізіологічного і психічного.
Вітчизняна наука, перебуваючи на гуманістичних позиціях, розв’язує проблеми мотивації як психолого-педагогічної категорії з позицій діяльнісного підходу, основи якого були закладені Л.С. Виготським, П.Я. Гальперіним, О.М. Леонтьєвим, А.Р. Лурією, С.Л. Рубінштейном [37, 6-7]. Відповідно до концепції діяльнісногопоходження мотиваційної сфери людини її джерела виходять з практичної діяльності, причому між структурою діяльності та будовою мотиваційної сфери людини існують відношення ізоморфізму (взаємовідповідності). Отже, в основі змін, що відбуваються з мотиваційною сферою людини, лежить система діяльностей, динаміку розвитку яких зумовлюють зміни в мотиваційній сфері людини, придбання нею нових потреб, мотивів і цілей.
Оскільки саме визначання феноменів “мотив” і “мотивація” становлять певну наукову проблему, розглянемо наукові підходи до розуміння їхньої сутності: моністичний та інтегральний. При моністичному підході мотив розуміють як один конкретний психологічний феномен: потребу (Л.І. Божович, О.Г. Ковальов, С.Л. Рубінштейн та ін.), ціль (К. Левін, О.М. Леонтьєв, С.П. Манукян та ін), спонукання (В.К. Вілюнас, В.І. Ковальов, М.Ш. Магомед-Емінов та ін.) та інші [7, 14]. Але жоден з них не є досить переконливим, оскільки спроба знайти одну детермінанту - це шлях у безвихідь: поведінка як системне утворення зумовлено системою детермінант. При інтегральному підході вважається, що мотивє багатокомпонентним психологічним утворенням (Є.П. Ільїн, В.Г. Леонтьєв, Д.М. Узнадзе та ін), тобто всі психологічні феномени (потреба, ціль, намір,спонукання, формулювання тощо) можуть впливати на формування конкретного мотиву, але жоден не може підмінити його в цілому [55, 19].
Мотив має характеристики (динамічні - сила й усталеність, та змістовні), функції (спонукальну, спрямовувальну, стимулювальну тощо), розмаїття класифікацій [28]. Але жоден з цих феноменів не має однозначного визначення.
Мотивація є таким самим суперечливим поняттям. Вона розглядається як структурне утворення, сукупність факторів чи мотивів (В.І. Ковальов, К.К. Платонов, В.Д. Шадриков та ін) або як динамічне утворення, процес (В.К. Вілюнас, І.А. Джидар’ян, Є.П. Ільїн та ін.), тобто також немає єдності у розумінні її сутності [58, 11-12]. Проблема навчальної мотивації також до кінця не розв’язана, що ускладнює пошуки засобів її підвищення.
Аналіз наукової літератури переконливо доводить, що чільне місце у процесі навчання займає цілепокладання, оскільки саме вектор “мотив - ціль” (Б.Ф. Ломов) є якісним новим утворенням - мотивацією [19, 14]. Отже, цілепокладанню варто приділяти увагу в процесі навчання: воно є підґрунтям самонавчання. Не менш важливими є дослідження ролі емоцій у вихованні правильної мотиваційної спрямованості дітей у процесі навчання. Емоції, як відомо (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, А. К Маркова, С.Л. Рубінштейн та ін), залежать від особливостей діяльності людини та її мотивації й самі є мотиваційними чинниками діяльності. Цікавим нам здається твердження (В.Г. Асєєв, А. К Маркова, С.О. Смирнов та ін.), про те, що стан емоційного комфорту у процесі навчання мусить змінюватися станом відносного дискомфорту - невдоволеність інколи є збудником пошуку нових способів роботи, самовдосконалення [32, 5].
Мотивація учіння складається із низки динамічних та взаємозалежних спонукань (потреби і смисл учіння для школяра, його мотиви, цілі, емоції, інтереси). Тому становлення мотивації - це не просте зростання позитивного чи нівелювання негативного ставлення до учіння, а й ускладнення структури мотиваційної сфери, поява нових, більш зрілих спонукань та ускладнення відносин між ними.
Окрім того, навчання по-різному впливає на розумовий розвиток залежно від того, наскільки успішно воно виховує в учнів повноцінні мотиви учіння. Дослідні дані свідчать, що структура навчальної діяльності, адекватна цілям навчання, є фактором формування у школярів не лише систем операції і знань, а й навчальних, пізнавальних інтересів, бажання вчитися, допитливості, любові до книги, прагнення до самоосвіти [1, 51-52].
Серед найважливіших проблем теорії і практики сучасної психології і педагогіки є мотивація поведінкової активності особистості. Вона передусім характеризує динаміку, рушійні чинники активності і відкриває природу основних принципів поведінки і діяльності людини. Вчені намагаються визначити критерії мотивованої поведінки, зміст і співвідношення таких понять, як мотивація, мотив, потреба, інтерес, вибір, намір, цілепокладання.
Мотивація - загальна назва для процесів, методів, засобів спонукання учнів до активної пізнавальної діяльності. З позиції педагога говорять про мотивацію навчання, з погляду учня мова йде про мотивацію учіння. Мотивація, як процес зміни станів і ставлень особистості ґрунтується на мотивах - конкретних спонуканнях, причинах, що лежать в основі вчинків та дій. Функцію мотиву можуть виконувати у взаємозв’язку потреби та інтереси, прагнення та емоції, установки та ідеали, ціннісні орієнтації та ін. Тому мотиви - дуже складні утворення. У педагогічному процесі діють, як правило, багато пов’язаних між собою мотивів [19, 13].
Поняття “мотив” часто співвідносять з терміном “потреба". Мотив є формою прояву потреби людини. Це спонукання до діяльності, відповідь на те, заради чого вона відбувається. І.А. Зязюн розрізняє ці поняття таким чином: “При аналізі питання, чому організм взагалі переходить у стан активності, розглядаються прояви потреб та інстинктів як джерел активності. Якщо вивчається питання, на що спрямована активність організму, досліджуються насамперед прояви мотивів як причин, котрі визначають вибір напрямку поведінки. Потреба спонукає до активності, а мотив - до спрямованої діяльності. Коли потреба конкретизується і знаходить предмет, здатний її задовольнити, вона перетворюється на мотив" [37, 6].
Л.І. Божович вважає, що мотивами можуть бути предмети зовнішнього світу, уявлення, ідеї, почуття, переживання - все те, у чому втілюється потреба. Поняття “мотив” вужче від терміна “потреба".
Найбільш широким є поняття мотиваційної сфери, у зміст якого Л.С. Виготський включає афективну, вольову сфери особистості, переживан-ня задоволення потреби. У психологічному контексті мотивація об’єднує в собі рушійні сили поведінки.
Нами були обрані робочі визначення мотиву й мотивації, які містять характеристики, що не викликають принципових заперечень фахівців.
Під мотивом ми розуміємо внутрішнє спонукання особистості до того чи іншого виду активності (діяльності, спілкування, поведінки), пов’язаної із задоволенням певної потреби. Під мотивацією -сукупність факторів, які енергетизують і спрямовують поведінку. Навчальна мотивація визначається як загальна назва для процесів, методів, засобів спонукання учнів до продуктивної пізнавальної діяльності, активного освоєння змісту освіти.
Структура мотивації - це складна ієрархічна система (мотиваційні настанови та утворення - потреби, мотиви, цілі, бажання, інтереси тощо). Істотним для дослідження структури мотивації виявилося виділення чотирьох її компонентів (задоволення від самої діяльності; значення для людини її результату; сила винагороди; тиск, що примушує діяти), що дало підстави для визначення таких видів мотивації, як внутрішня та зовнішня [36, 218-219]. Таке структурне уявлення складових мотивації, співвіднесене з структурою навчальної діяльності, виявилося продуктивним для аналізу навчальної мотивації. Внутрішня мотивація виявляється найбільш цінною, саме її й треба виховувати, оскільки вона обумовлена потребами особистості, пов’язана з її особистісними диспозиціями, коли дії та вчинки відбуваються за бажанням суб’єкта.