Смекни!
smekni.com

Формування у молодших школярів естетичних почуттів на уроках класного читання (стр. 2 из 13)

Має рацію видатний письменник Л.Леонов, який закликає в своїй статті «В зелений наступ, товариші!» прищеплювати дітям любов до природи, уміння слухати і бачити її - адже «треба знати мову природи, безліч її таємниць, таких привабливих, таких поетичних, овіяних чарівною загадкою». Не можна не погодитись з пропозицією Л.Леонова: "Нехай на прогулянках пізнає малеча принадність весняних паростків, почує голоси пернатих. Треба навчити дітей розпізнавати голоси природи, щоб вони зрозуміли багатство щедрого світу, в якому живуть, світу щирого, відкритого всією душею». [25]

Наприкінці 40-х і, початку 50-х років Д.Б. Ліхачєв в своїй книзі "Теорія естетичного виховання школярів" вважає: « діти у яких розвинуте естетичне почуття здатні оцінювати прекрасне, трагічне, комічне, потворне в житті і мистецтві, жити і творити за законами краси».[43 ] Так само широко, цікаво і захопливо може бути відкритий світ ліній, форм і кольорів, що оточує дитину в повсякденному житті: поєднання їх в одязі, забарвлення художніх іграшок, форми посуду. Усе це збагачує духовний світ. Автор підкреслює провідну роль цілеспрямованого педагогічного впливу в естетичному становленні дитини. Наприклад, розвиток у дитини естетичного відношення до дійсності і мистецтва, як і розвиток його інтелекту, можливий як не керований, стихійний і спонтанний процес.

Спілкуючись з естетичними явищами життя і мистецтва, дитина, естетично розвивається. Але при цьому дитиною не усвідомлюється естетична сутність предметів, а розвиток зазвичай зумовлений прагненням до розваги, до того ж без втручання ззовні у дитини можуть формуватися невірні поняття про життя, цінність, ідеали.

Е.Т. Мейман, також як і багато інших педагогів і психологів, вважає, що тільки цілеспрямований естетичний вплив, залучення дітей до різноманітної художньої, творчої діяльності здатні розвинути їхні естетичні почуття, забезпечити глибоке осягнення естетичних явищ, піднятись до розуміння справжнього мистецтва, краси дійсності і прекрасного в людській особистості. [42]

Дослідження І.П. Павлова в галузі діяльності кори великих півкуль головного мозку розкриває фізіологічну основу людського мислення, як абстрактно - логічного, так і художнього. І.П.Павлов довів, що нормальне людське мислення протікає за нерозривною участю 1 і 2 сигнальних систем, тобто конкретних образів, створених внаслідок безпосереднього впливу на органи чуття явищ дійсності і здатності абстрагувати, робити узагальнення.

Надзвичайно цінним є також положення І.П. Павлова про взаємодію образу і слова в мислительному процесі. Вивчення особливостей цієї взаємодії в художників дає основу для вивчення зв'язків між ідеями і образними уявленнями в художньому мисленні, а також асоціацій образів уяви і пам'яті, взаємного стимулювання «образності» і «узагальнень» у процесі творчості.

Існує безліч визначень поняття "естетичне виховання", але розглянувши лише деякі із них, уже можна виділити основні положення, що говорять про його сутність.

По-перше, це процес цілеспрямованого впливу на особистість. По-друге, це формування можливості сприймати і бачити красу в мистецтві і житті, оцінювати її. По-третє, завданням естетичного виховання є формування естетичних смаків і почуттів особистості. По - четверте - розвиток спроможності до самостійної творчості і створення прекрасного.

Так В.О.Сухомлинський писав: «Про багато важливих і необхідних речей дізнаються наші вихованці в школі: про елементарні частинки і гравітацію, про таємниці живої речовини і озброєння спартанських воїнів. Але як мало вони знають про людину, як слабо розкриваються для самопізнання і самовиховання гуманітарні знання з таких предметів як читання, мова.» (В.О. Сухомлинський. Вибрані твори в 5т. - Т.З. - С.533). Він вважав, що байдуже ставлення до духовного світу дитини не припустиме, бо духовна убогість, яка є причиною такого ставлення, веде до морального спустошення і падіння, і тоді ніщо не зможе замінити найвищої втрати людини. Щоб ці втрати звести до мінімуму, потрібно турбуватися передусім про виховання людської душі, формування естетичних почуттів.

На думку В.О. Сухомлинського дуже важливо, щоб дитина мала духовне життя, моральні цінності. «Дитину треба вчити і вчити, адже вона живе у не в пустелі, а серед людей, кожний її крок врешті - решт відбивається на ближньому, кожне її слово відгукується в душі іншої людини, але як відгукнеться залежить від неї». «Уже те що ти дивишся на навколишній світ і бачиш його, - приховує в собі і добро, і зло: все залежить від того що ти бачиш і як бачиш».

Непорушним педагогічним переконанням В.О. Сухомлинського була істина: "Чуйність і лагідність - та духовна сила, яка здатна вберегти дитяче серце від огрубіння, озлоблення, жорстокості і байдужості, безсердечного ставлення до всього доброго і світлого в житті. Зло в дитячому серці породжується тільки грубістю та байдужістю дорослих". Педагогіка є сплавом ідей і гуманності, як слушно зазначив Василь Олександрович: "... це ідея людяності, помножена на доброту кожного вчинку, як живої особистості, як неповторного людського серця з його радощами і горем".[70]

Морально-ціннісний досвід, що нагромаджується в дитинстві утверджується у свідомості дитини із пізнанням перших найважливіших життєвих істин. Проте, багато що маленькій дитині ще неможливо розтлумачити: прекрасні слова про благородство не завжди сприймаються нею, але відчути серцем красу людяності здатні навіть малюки.

З перших днів створення "Школи радості" В.О. Сухомлинський прагнув, щоб кожний вихованець переживав радість, прикрощі, незгоди іншої людини, бо чим більше дитина турбується про інших, тим добріше стає її серце. Чуйність до радощів і горя інших формується лише в дитинстві, бо у цьому віці серце особливо відкрите до людських страждань, горя, туги, самотності.

Дитина легко уявляє себе на місці іншої людини. Учити відчувати - це найважче, що є у вихованні. В.О.Сухомлинський переконаний, що дитина відчуває найтонші переживання іншої людини тоді, коли робить щось для її щастя, радості, душевного спокою.[71] Серед природи він терпляче вчив своїх вихованців дивуватися, думати, передавати словом красу навколишнього світу. "Без переживання краси, розум дитини не може збагнути потаємних граней її змісту. А переживання краси неможливе без фантазії, без особистої участі дітей у творчості, ім'я якої казка".[70]

Підкреслюючи важливість почуттів у пізнавальній діяльності людей, В.О. Сухомлинський писав: "Без людських емоцій ніколи не було, не має і бути не може формування естетичних почуттів." [70 ] Педагог висунув оригінальні положення щодо організації таких видів дитячої творчості, як складання оповідань, віршів, загадок, казок.

Без відчуття краси слова для дитини недосяжні потаємні грані його смислового значення. Естетичні почуття займають особливе місце в духовному житті дітей, впливають на закріплення їхніх моральних поглядів: "Казка, - зазначає В.О.Сухомлинський, - невіддільна від краси. Вона сприяє розвитку естетичних почуттів, без яких неможливі благородство душі, щира чуйність до людського нещастя, горя, страждань. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем. [71]

Аналіз емоційності естетичних суджень свідчить про те, що учні вибирають ті репродукції, які викликають у них позитивні почуття, зокрема почуття прекрасного.

К.Д.Ушинський називав слово - дивним педагогом, який "навчає напрочуд легко, за якимось недосяжно полегшеним методом" (К.Д.Ушинський. Вибрані твори у 2т. - Т.І.- СІ24)

К.Д.Ушинський справедливо вважав неповноцінним дитинство, позбавлене радощів живого спілкування з рідної природи. Вчений закликав учителів дбайливо готувати учнів до сприймання краси природи, розширювати коло знань на основі чуттєвого досвіду, розвивати естетичні почуття. Головне завдання К.Д.Ушинський вбачав у тому, щоб навчати дітей прекрасному. Важливе місце педагог відводив формуванню у дітей високих моральних якостей. Лише той твір, підкреслював К.Д.Ушинський, можна назвати моральним, який спонукає дитину полюбити хороший вчинок, думку, висловлену у цьому творі. Серед моральних рис, які підкреслюють гідність людини, у творах великого педагога поряд з почуттям любові до природи, присутні ще й такі, як чесність, скромність, душевна щирість. [73]

В.Н.Шацька ставить перед естетичним вихованням таку мету: "Естетичне виховання служить формуванню спроможності активного естетичного відношення учнів до творів мистецтва, а також стимулює участь в утворенні прекрасного в мистецтві, праці, в творчості по законам краси".[54]

Мистецтво - це частина естетичної культури, як художнє виховання, частина естетичного, частина важлива, вагома, що охоплює тільки одну сферу людської діяльності. " Художнє виховання - процес цілеспрямованого впливу засобів мистецтва на особистість, завдяки якому у вихованців формуються художні відчуття і уподобання, любов до мистецтва, уміння розуміти його, насолоджуватися ним і спроможність по можливості творити у мистецтві". [43]

Естетичне ж виховання значно ширше, воно включає як художню творчість, так і естетику побуту, праці, відносин.

Естетичне виховання, використовуючи для своїх цілей художнє виховання, розвиває людину в основному не для мистецтва, а для його активної естетичної життєдіяльності. Всебічний розвиток особистості є кінцева мета і одне із основних завдань естетичного виховання . Головне -виховати, розвинути такі якості, що дозволять особистості не тільки досягнути успіху в будь - якій діяльності, але і бути творцем естетичних цінностей, насолоджуватися ними і красою навколишньої дійсності.

К.Д.Ушинський вважає: " Кінцева ціль естетичного виховання - гармонійна особистість, всебічно розвинута людина, освічена, прогресивна, високоморальна, що володіє умінням працювати, бажанням творити добро, що розуміє красу життя і красу мистецтва ". [74] Ця мета також відбиває і особливість естетичного виховання, як частини всього педагогічного процесу.